Постанова

від 19.10.2009 по справі 07/169-09

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

07/169-09

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2009 р.                                                           Справа № 07/169-09  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді  ,   

при секретарі Пироженко І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Літвінова М.І. (дов. № 24/09 від 24.02.2009р.)

відповідача -  Горденюка О.В. (дов. № б/н від 18.08.2008р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Троя - Тета", м. Харків (вх. № 2730 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 19.08.09р. по справі № 07/169-09

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вістек", м. Київ

до  Товариства з обмеженою відповідальністю "Троя - Тета", м. Харків

про стягнення 140071,11 грн., -

встановила:

Позивач - ТОВ „Вістек” (м. Київ) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ „Троя-Тета” (м. Харків), в якому з урахуванням уточнень від 18.08.2009р. просив суд стягнути на свою користь 170094,35 грн., в тому числі, 140071,11 грн. основного боргу по оплаті товару, 15790,87 грн. пені за порушення грошових зобов'язань, 11888,75 грн. інфляційних нарахувань, 2343,62 грн. –3% річних та відшкодувати сплачені ним судові витрати по справі.

Рішенням господарського суду Харківської області від 19 серпня 2009 року по справі № 07/169-09 (суддя Інте Т.В.) позовні вимоги задоволені частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Троя-Тета” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Вістек” 140071,11 грн. основного боргу по оплаті товару, 11888,75 грн. інфляційних нарахувань, 3% річних в сумі 2330,72 грн., 1542,90 грн. державного мита та 107,04 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу. В частині вимог щодо стягнення з відповідача 15790,87 грн. пені та 3% річних в сумі 12,90 грн. в позові відмовлено.

Відповідач з даним рішенням господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 19 серпня 2009 року по справі № 07/169-09 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 140071,11 грн. основного боргу по оплаті товару, 11888,75 грн. інфляційних нарахувань, 3% річних в сумі 2330,72 грн., 1542,90 грн. державного мита та 107,04 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові в цій частині відмовити. В обґрунтування вимог скарги відповідач посилається на те, що строк виконання грошового зобов'язання для нього ще не настав, оскільки вимогу-претензію він не отримував, а наданий позивачем до матеріалів справи фіскальний чек не може бути доказом належного направлення вимоги на адресу відповідача.

Позивач у своїх запереченнях на апеляційну скаргу вважає оскаржене рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає, оскільки вимога на оплату вартості товару направлена на адресу відповідача належним чином та на підтвердження цього факту ним суду надані всі необхідні документальні докази.

Заслухавши уповноважених представників позивача та відповідача, які підтримали свої позиції у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та встановлено господарським судом, 01 лютого 2006 року між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу за № 02/06-1 та 16 січня 2007 року договір купівлі-продажу за № Д 05-07, відповідно до умов яких, позивач («Продавець») зобов'язався передати у власність відповідача («Покупця») продукцію, відповідно до специфікації до Договору, а останній - прийняти та оплатити її на умовах, передбачених Договорами.

Відповідно до пунктів 3.1. цих Договорів сплата вартості товару повинна проводитись протягом 30 днів після поставки товару (Договір № 02/06-1 від 01.02.2006р.) та протягом 15 днів (Договір № Д 05-07 від 16.01.2007р.).

Згідно з пунктом 3.2. Договорів датою поставки товару вважається дата, зазначена Покупцем (відповідачем) у видатковій накладній Продавця (позивача), завіреній його підписом та штампом (печаткою).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач поставив відповідачу товар, а відповідач цей товар отримав (належним чином завірені копії видаткових накладних та довіреностей наявні у справі, а.с. 11-32). В обґрунтування своїх заперечень проти позовних вимог відповідач надав суду першої інстанції двосторонній акт звірки розрахунків, яким підтверджено отримання ним товару від позивача в зазначений період, здійснення часткової оплати його вартості та залишок боргу в сумі 140071,11 грн. (а.с. 115-116).

В ході розгляду справи господарським судом з'ясовано, що в зв'язку з неможливістю доведення належними документальними доказами факту передачі відповідачу товару саме на умовах вищевказаних Договорів, позивач визнав здійснення ним поставок товару відповідачу за наданими до позовної заяви видатковими накладними в період з 15 червня 2006 року по 06 листопада 2008 року на бездоговірній основі.

Оцінивши надані позивачем на підтвердження його вимог видаткові накладні господарським судом встановлена відсутність в них підтвердження здійснення продажу товару відповідачу на умовах вищезазначених Договорів. За таких обставин, господарський суд визначився, що умови спірних Договорів не можуть розповсюджуватись на поставку товару, залишок вартості якої позивач просить стягнути у судовому порядку.

Згідно зі статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Враховуючи те, що факт отримання відповідачем товару за видатковими накладними засвідчений підписами уповноважених осіб, а у спірних накладних сторонами не були встановлені строки і порядок оплати відповідачем товару, господарський суд вказав, що строк оплати вартості товару повинен визначатись за правилами частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Такою вимогою є звернення позивача до відповідача з претензією про сплату заборгованості в сумі 146043,32 грн., яка направлена на адресу відповідача 29.05.2008р. На підтвердження доказу належного направлення даної вимоги на адресу відповідача позивач в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України надав господарському суду фіскальний чек поштового відділення за № 8483 від 29.05.2008р. із зазначенням адресату –„Троя”, який визнаний судом як належний доказ відправлення відповідачу даного рекомендованого листа-вимоги.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач залишив заявлену вимогу позивача у визначений законом семиденний термін без виконання та борг у вказаній сумі не сплатив, що змусило позивача звернутись з даним позовом до господарського суду.

Згідно зі статтями 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приймаючи оскаржене рішення господарським судом встановлено, що з урахуванням направлення претензії 29.05.2008р. та її невиконання відповідачем протягом семи днів, останній прострочив виконання грошового зобов'язання з 06 червня 2008 року.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Розглянувши наявні у справі матеріали господарський суд встановив, що на момент вирішення даного господарського спору по суті заборгованість відповідачем не сплачена, підтверджується наданим до справи двостороннім актом звірки розрахунків, а тому заявлена позивачем вимога про стягнення суми боргу 140071,11 грн. є обґрунтованою законною, а тому такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, в зв'язку із простроченням виконання відповідачем своїх зобов'язань по сплаті вартості отриманого товару за спірними Договорами, позивачем заявлено до стягнення пеню в сумі 15790,87 грн., нараховану на підставі пункту 5.2. Договорів.

Однак в задоволенні вказаної вимоги судом відмовлено з огляду на те, що поставка за спірними видатковими накладними є позадоговірною, а домовленість про нарахування пені в документах, на підставі яких виникли правочини і проводяться розрахунки –відсутня, в зв'язку з чим застосування до відповідача відповідальності у вигляді сплати пені визнано судом неправомірним.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Враховуючи вказані приписи чинного законодавства, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 11888,75 грн. інфляційних нарахувань, які визнані судом належно розрахованими, правомірними та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Крім того, скориставшись своїм правом, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2343,62 грн., які задоволені господарським судом лише частково в сумі 2330,72 грн., оскільки внаслідок допущеної позивачем помилки у розрахунку, початок перебігу строку прострочення платежів починається саме з 06 червня 2008 року, а не раніше, як визначено в розрахунку позивача.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення колегія суддів не вбачає, оскільки відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. При цьому, згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині стягнення суми основного боргу, річних та інфляційних, заявник апеляційної скарги вказує на те, що господарським судом не було надано належної правової оцінки тому факту, що вимога про оплату вартості товару позивачем на адресу відповідача належним чином не направлялась, а тому строк виконання грошових зобов'язань для відповідача ще не настав. В обґрунтування цих доводів відповідач вказує на те, що наданий позивачем в підтвердження факту належного надсилання на адресу відповідача вимоги про сплату боргу, фіскальний чек від 29.05.2008р., не може свідчити про направлення саме цього документу на адресу відповідача у травні 2008 року, оскільки у розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України належним доказом направлення даної претензії відповідачеві є опис вкладення у цінний лист.

Однак вказані посилання відповідача не змінюють цілком правомірних висновків господарського суду по суті спору та до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки є необґрунтованими, безпідставними та не підтвердженими належними доказами.

Так, відповідач в обґрунтування вказаних заперечень, не надав суду жодних доказів, що вимога - претензія про сплату заборгованості від 29.05.2008р. ним не отримувалась, та належним чином не підтвердив, що у спірний період за фіскальним чеком № 8483 від 29.05.2008р. ним були отримані якісь інші документи. При цьому, в порушення обов'язку доказування, який відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, законодавчо покладений на сторони, відповідач не надав як суду першої так і апеляційної інстанції жодних документальних доказів, спрямованих на встановлення цих фактів.

Відповідно до пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За загальним правилом, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В силу приписів частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні, встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк, а відповідно до статті 525 цього ж Кодексу одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з оскарженого рішення позивач надав у якості доказу надіслання претензії відповідачу - виданий органом поштового зв'язку фіскальний чек № 8483 від 29.05.2008р. про відправлення рекомендованого листа із зазначенням в ньому скороченого найменування одержувача та міста, в якому він знаходиться.

Згідно з абзацом першим пункту 36 Правил надання послуг поштового зв'язку (далі - Правила), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року N 1155 про прийняття для пересилання реєстрованого поштового відправлення відправникові з додержанням вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР)  видається розрахунковий документ, що підтверджує надання такої послуги (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).

Посилання відповідача на те, що позивач на підтвердження факту направлення вимоги окрім фіскального (касового) чеку повинен надати і опис вкладення у цінний лист із зазначенням повної адреси одержувача та вмісту  поштового відправлення, позбавлені правового обґрунтування. Слід зазначити, що згідно з абзацом другим пункту 36 Правил зазначення повної адреси одержувача вимагається лише щодо розрахункових документів, які видаються під  час приймання для пересилання міжнародного рекомендованого відправлення.

Разом з цим, колегія суддів визначає, що відповідно до визначення поняття доказів, що міститься у статті 32 Господарського процесуального кодексу України, наданий позивачем  фіскальний (касовий) чек є належним доказом у справі, оскільки сумнівів у його достовірності з огляду на всі матеріали справи колегія суддів не вбачає, а тому правові підстави для відхилення цього доказу відсутні.

Враховуючи викладене, а також те, що заявлені позивачем у претензії вимоги залишені відповідачем без будь-якого реагування та відповідних дій, передбачених законодавством, позивач був змушений звернутись до господарського суду Харківської області з даним позовом.

Проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності колегія суддів погоджуючись із висновками суду першої інстанції також вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 140071,11 грн. заборгованості є законними та обґрунтованими, оскільки зазначені позивачем доводи та надані на їх підтвердження документальні матеріали не спростовані відповідачем в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

В силу статей 4-2, 4-3, 4-7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Колегія суддів вважає, що господарським судом у повному обсязі використано свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі.

З урахуванням того, що алгоритм оплати, який впливає на момент настання строку виконання зобов'язання, між сторонами не був узгоджений, а згідно із претензією, направленою позивачем 29.05.2008р., відповідач повинен погасити її протягом 7 днів з дня її пред'явлення, колегія суддів погоджуючись із висновками господарського суду також вважає, що відповідач є таким, що прострочив виконання обов'язку зі сплати вартості отриманого від позивача товару саме з 06 червня 2008 року. Інших даних матеріали справи не містять. Відтак, колегія суддів вважає, що саме з цієї дати у позивача виникли правові підстави для нарахування інфляційних та річних, вимога про стягнення яких правомірно задоволена судом та відшкодована за рахунок відповідача.

Повторно розглядаючи справу у відповідності з вимогами частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів враховує, що зобов'язанням, відповідно до пунктів 1, 2 статті 509 цього Кодексу є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до пункту 1 статті 222 Господарського кодексу України особи, які порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій зобов'язані поновити їх не чекаючи пред'явлення претензії або відповідних звернень (вимог, листів, тощо).

В даному випадку, факт отримання відповідачем товару за всіма спірними видатковими накладними ним не заперечується, що підтвердив уповноважений представник відповідача –Горденюк О.В. у судовому засіданні суду апеляційної інстанції 13 жовтня 2009 року. Крім того, відповідач вже провів часткову оплату вартості отриманого товару за спірними накладними, що на думку колегії суддів спростовує його позицію про відсутність настання строку виконання грошового зобов'язання, а тому повинен провести з позивачем розрахунок у повному обсязі.

Отже, матеріали справи свідчать, що господарський суд Харківської області відповідно до наданих йому сторонами у справі документально оформлених доказів, забезпечив додержання вимог статті 43 Господарського процесуального Кодексу України, а позивач згідно з чинним цивільним та господарським законодавством документально обґрунтував правомірність своїх позовних вимог до відповідача та довів суду, що відповідачем, в порушення вимог чинного законодавства оплата вартості товару згідно спірних видаткових накладних здійснена не в повному обсязі. Проте, відповідач ні під час вирішення спору у господарському суді  Харківської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності як своїх заперечень проти позову, так і висловлених у своїй апеляційній скарзі тверджень. Наведені ним у своїй апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами. Його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга відповідача позбавлена фактичного та правового обґрунтування на її підтвердження, рішення господарського суду Харківської області від 19.08.2009р. по справі № 07/169-09 прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи відповідача з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

На підставі викладеного та керуючись статтями 509, 525, 526, 530, 599, 610, 611, 612, 625, 692, пунктом 1 статті 193, пунктом 1 статті 222 Господарського кодексу України, статтями 4-2, 4-3, 4-7, 32, 33, 34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

постановила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Троя-Тета” (м. Харків) залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 19 серпня 2009 року по справі № 07/169-09 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в місячний термін.

Повний текст постанови підписано 19 жовтня 2009 року.

         Головуючий суддя                                                                      

                                 Судді