Постанова

від 17.09.2015 по справі 810/2050/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/2050/15 Головуючий у 1-й інстанції: Василенко Г.Ю.

Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Желтобрюх І.Л., Мєзєнцева Є.І.,

при секретарі: Гуменюк Т.В.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеркабель Київ» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеркабель Київ» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтеркабель Київ» звернулися в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.05.2015 року №0001492200, №0001482200, та №0001472200.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2015 року відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Інтеркабель Київ» в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про задоволення його вимог.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанову суду - скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з п. 4 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в період з 10.03.2015 року по 11.04.2015 року посадовими особами відповідача на підставі Наказу від 27.02.2015 №129 та згідно з пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 77.4 ст. 77, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 20.04.2015 року №120/10-13-22-02-21/32739864.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. 14.1.36, пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на прибуток на 2 318 126,00 грн., в тому числі за 2013 рік - на 253 080,00 грн., за 2014 рік - на 2 065 046 грн. та завищено розмір від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2014 рік на загальну суму 47 965 775,00 грн.; п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на 9 403 054,00 грн. в тому числі: за січень 2013 року - на 169213,00 грн., за серпень 2013 року - на 97187,00 грн., за березень 2014 року - на 900 203,00 грн., за квітень 2014 року - на 672 527,00 грн., за травень 2014 року - на 1 306 599,00 грн., за червень 2014 року - на 625 516,00 грн., за липень 2014 року - на 1 298 435,00 грн., за серпень 2014 року - на 388 164,00 грн., за вересень 2014 року - на 3 765 287,00 грн., за листопад 2014 року - на 179 923,00 грн..

В акті перевірки податковий орган зазначає, що здійснені позивачем та ТОВ «Торговий дім «Геокс», ТОВ «Багуа», ТОВ «Мікас Плюс» господарські операції є нереальними, укладені договори - нікчемними, а тому, на думку відповідача, позивачем протиправно віднесено до складу податкового кредиту та валових витрат підприємства суми за відповідними господарськими операціями.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки позивачем винесено податкові повідомлення-рішення від 06.05.2015 року: №0001472200, яким позивачу збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість на 14 104 581,00 грн., у тому числі за основним платежем - на 9 403 054,00 грн., штрафні санкції - 4 701 527,00 грн.; № 0001482200, яким позивачу збільшено суму грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств на 3 477 189,00 грн., у тому числі за основним платежем - на 2 318 126,00 грн., штрафні санкції - 1 159 063,00 грн.; № 0001492200, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 47 965 775,00 грн..

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції у перевіряємому періоді позивач здійснював господарські відносини з:

- ТОВ «Торговий дім «Геокс» на підставі Договору поставки від 01.11.2011 року №011111, за умовами якого ТОВ «Торговий дім «Геокс» зобов'язався передати у власність позивача катанку мідну, а останній - прийняти й оплатити поставлений товар;

- ТОВ «Багуа» на підставі Договору від 01.07.2014 року №0107/14, відповідно до умов якого ТОВ «Багуа» зобов'язалось поставити катанку мідну, а позивач прийняти та оплатити її. Загальна вартість договору - 24000000,00 грн. Поставка продукції здійснюється на умовах СРТ склад позивача, в редакції Інкотермс - 2000;

- ТОВ «Мікас Плюс» на підставі Договору від 22.05.2013 року №22-05/2013, за умовами якого ТОВ «Мікас Плюс» зобов'язалось відвантажити в обумовлений строк матеріали для виробництва кабельно-провідникової продукції на умовах, в асортименті, кількості, цінам згідно накладних, а позивач - прийняти та оплатити придбаний товар.

На підтвердження виконання умов за вищевказаними договорами позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, акти, рахунки-фаткури,накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів. Факт транспортування придбаного у контрагентів товару підтверджується товарно-транспортними накладними. Оплата товару підтверджується банківськими виписками. Використання придбаного у контрагентів товару у власній господарській діяльності підтверджується: інвойсами, зовнішньоекономічними договорами, вантажно-митними деклараціями, міжнародними товарно-транспортними накладними.

При цьому, жодних зауважень до правильності оформлення вказаних первинних документів податковим органом не зазначено.

Сплачені за вказаними договорами кошти включені позивачем до витрат та податкового кредиту за відповідні періоди.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції погодився з висновками податкового органу, викладеними в акті перевірки та зазначив, що зміст укладених позивачем з контрагентами угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування.

Проте, колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи виходячи з наступного.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість суду належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Підставою для висновків суду першої інстанції про безтоварність укладеного позивачем з ТОВ «Торговий дім «Геокс» правочину стало те, що відносно ТОВ «Торговий дім «Геокс» триває процедура припинення. Свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 04.04.2014 року. Відповідно до декларації 1 ДФ кількість працюючих на вказаному підприємстві становить 2 особи. Крім того, суд попередньої інстанції мотивував своє рішення висновками акта ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві «Про неможливості проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Торговий дім «Геокс» за період з 01.05.2014 року по 31.07.2014 року» від 04.08.2014 №2252/26-55-22-07/37265947, яким встановлено, що вказаним товариством порушено вимоги п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 01.05.2014 по 31.07.2014 на суму 1969585 грн. та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.05.2014 року по 31.07.2014 на суму 1 965 869 грн. За результатами звірки ТОВ «Торговий дім «Геокс» було встановлено, що правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

Колегія суддів не погоджується із такими твердженнями суду першої інстанції, оскільки, свідоцтво ТОВ «Торговий дім «Геокс» платника податку на додану вартість анульовано саме 04.04.2014 року, тобто після здійснення господарських правовідносин з позивачем.

Відсутність власних трудових ресурсів жодним чином не може свідчити про безтоварність укладених правочинів, оскільки не позбавляє права суб'єкта господарювання залучати до виконання зобов'язань за укладеними правочинами третіх осіб.

Зазначений акт перевірки лише фіксує факт неможливості проведення зустрічної звірки та не може давати оцінку реальності здійснених господарських операцій, тим більше встановлювати нікчемність окремих правочинів.

Порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства не може свідчити про безтоварність укладених правочинів та спричиняти негативні наслідки для позивача.

Зазначені висновки суду апеляційної інстанції також збігаються з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною, зокрема, в його рішеннях (К/800/62743/13, К/800/58736/14, К/800/6623/13), а також Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Підставою для висновків суду першої інстанції про відсутність реального виконання господарських зобов'язань за укладеними позивачем з ТОВ «Багуа» правочинами стало те, що свідоцтво ТОВ «Багуа» як платника податку на додану вартість анульовано 31.12.2014 року. Відповідно до декларації 1 ДФ кількість працюючих на вказаному підприємстві становить 1 особа. Крім того, згідно Довідки ДПІ у Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області від 08.10.2014 року № 432/7/08-29-22-1308/31914748 «Про результати зустрічної звірки ТОВ «Багуа» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Сервіс Гарант Груп» за період липень 2014 року», документально не підтверджено реальність взаємовідносин ТОВ «Багуа» з ТОВ «Сервіс Гарант Груп» у липні 2014 року на суму податку на додану вартість 927 686,00 грн. та відповідно вбачається нереальності здійснення господарських відносин ТОВ «Багуа» з контрагентом-покупцем - ТОВ «Інтеркабель Київ» у липні 2014 року на суму податку на додану вартість 937057,00 грн..

Зазначені висновки колегія суддів вважає безпідставними, оскільки свідоцтво «Багуа» (як і ТОВ «Торговий дім «Геокс», про що зазначалось вище) платника податку на додану вартість анульовано саме 31.12.2014 року, тобто після здійснення господарських правовідносин з позивачем.

Відсутність власних трудових ресурсів жодним чином не може свідчити про безтоварність укладених правочинів, оскільки не позбавляє права суб'єкта господарювання залучати до виконання зобов'язань за укладеними правочинами третіх осіб.

Зустрічна звірка ТОВ «Багуа», за результатами якої складена довідка ДПІ у Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області від 08.10.2014 року № 432/7/08-29-22-1308/31914748, проводилась щодо взаємовідносин контрагента позивача з третьою особою та не стосується господарських відносин ТОВ «Багуа» з позивачем.

Підставою для висновків суду попередньої інстанції про безтоварність укладеного позивачем з ТОВ «Мікас Плюс» правочину стала постанова від 24.06.2014 року старшого слідчого з особливо важливих справ першого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у м. Києві Федосова М.В. згідно якої вбачається, що в провадженні слідчого управління ФР ГУ Міндоходів у м. Києві перебувають матеріали досудового розслідування №32014100000000052 за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Мікас Плюс» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, оскільки вироку у вказаній кримінальній справі, що набрав законної сили, та яким би встановлювались ті обставини, на які посилається відповідач в акті перевірки та суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, відповідачем не надано. Вказана позиція відповідає висновкам Вищого адміністративного суду України (К/800/19608/15).

Також, в оскаржуваному судовому рішенні судом першої інстанції зазначено, що основні види економічної діяльності контрагентів позивача не відповідають фактично здійсненим господарським операціям з позивачем. Вказане, на думку суду першої інстанції, свідчить про безтоварність укладених правочинів.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками, оскільки податкове законодавства не надає право суб'єкту господарювання здійснювати податковий контроль за правильністю зазначення видів економічної діяльності у податковій звітності його контрагентів. Крім того, зазначене не може свідчити про безтоварність укладених позивачем з контрагентами договорів.

Крім того, викладені в акті перевірки висновки про нікчемність договорів, укладених позивачем з його контрагентами зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. Зазначені нормативно-правові акти не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України. Повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті перевірки, належать виключно до компетенції суду.

Статтею 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Відповідно до частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Проте, існування обставин, які б свідчили про нікчемність укладених позивачем з контрагентами договорів, у даній справі податковим органом не доведено.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів позивача, а їх результати використані позивачем у власній господарській діяльності.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача та висновки суду першої інстанції, що здійснені між позивачем і контрагентами господарські операції не мали реального характеру, а використовувались виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, а доводи апелянта спростовують висновки суду першої інстанції, в зв'язку з чим спірні рішення підлягають скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування постанови Київського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2015 року та постановлення нової про задоволення вимог позивача.

Відповідно до ч. 6 ст. 94 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати стягненню з Державного бюджету України.

Сплачений позивачем судовий збір за подання адміністративного позову та апеляційної скарги підлягає стягненню з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254, КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеркабель Київ» - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2015 року - скасувати.

Постановити нове рішення по справі, яким вимоги позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеркабель Київ» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.05.2015 року №0001492200, №0001482200, №0001472200 - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київської області від 06.05.2015 року 0001492200, №0001482200, та №0001472200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеркабель Київ» 487,20 грн. судового збору за подання адміністративного позову та 2436,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбачені ст. 212 КАС України.

Повний текст постанови суду виготовлено 21.09.2015 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Желтобрюх І.Л.

Мєзєнцев Є.І.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: