Ухвала

від 08.09.2015 по справі 826/20578/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"08" вересня 2015 р. № К/800/28524/15 К/800/28751/15

К/800/28921/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю «Ені Україна» та особи, яка приєдналась до даної касаційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «Прайсуотерхаус Куперс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніко Істейт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді Ел Ей Пайпер Україна» на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2015 у справі №826/20578/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ені Україна» доДержавної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м.Києві треті особиТовариство з обмеженою відповідальністю «Прайсуотерхаус Куперс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Рентал Груп», Товариство з обмеженою відповідальністю «Ді Ел Ей Пайпер Україна», Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніко Істейт» провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.03.2015 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ені Україна» задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення, прийняті Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві, від 18.12.2014 №0008692203 та №0008702203.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2015 у даній справі, скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.03.2015 та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач та треті особи подали касаційні скарги, в якій просили його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважають, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Прайсуотерхаус Куперс» приєдналось до даної касаційної скарги позивача.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніко Істейт» в поданій касаційній скарзі просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ді Ел Ей Пайпер Україна» в касаційній скарзі, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції просить його скасувати в частині грошових донарахувань позивачу по взаємовідносинам з ним та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рентал Груп» у письмових поясненнях підтримав вимоги касаційної скарги позивача.

Переглянувши судові рішення в межах касаційних скарг, заслухавши пояснення учасників судового процесу, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційних скарг, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у період з 10.11.2014 по 28.11.2014 відповідно до п.77.1 ст.77 Податкового кодексу України проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Ені Україна» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2013, за результатами якої складений акт №7171/26-56-22-04-09/37827698 від 05.12.2014, згідно висновків якого позивачем порушено вимоги законодавства, зокрема: п.22.1 ст.22, п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.2, п.198.3 та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 508083,00 грн.; пп.14.1.203 п.14.1 ст.14, п.138.2, п.138.4, п.138.6, пп.138.8.1 та пп.138.8.2 п.138 ст.138, пп.139.1.5 та пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування на загальну суму 2148781,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 18.12.2014:

- за формою «Р» №0008692203, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: ПДВ з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), на загальну суму 635104,00 грн. (з яких 508083,00 грн. - за основним платежем та 127021,00 грн. - за штрафними санкціями);

- за формою «П» №0008702203, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування від усіх видів діяльності податком на прибуток у розмірі 2148781,00 грн. відповідно до податкової декларації (вх. №9091009184 від 01.03.2014) за звітний період 2013 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій підтверджується первинними документами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, з чим не погоджується судова колегія касаційної інстанції, враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Прайсуотерхаус Куперс» при виконанні контракту про надання консультаційних послуг №б/н від 30.09.2011, предметом якого є консультації з податкових, юридичних, фінансових та економічних питань; з ТОВ «Рентал Груп» при виконанні договору про надання транспортних послуг №2012-003-1 від 03.02.2012, предметом якого є надання транспортних послуг з внутрішніх перевезень пасажирів на автомобілі Ауді А6, д.р.н. НОМЕР_1 із водієм; з ТОВ «Ді Ел Ей Пайпер Україна» при виконанні договору про надання послуг з надання персоналу №б/н від 14.05.2012, згідно із яким надано у розпорядження позивача людські ресурси (працівника - ОСОБА_2, юриста); з ТОВ «Юніко Істейт» при виконанні контракту про надання організаційних послуг №EUA-SO-2013-014 від 18.06.2013, який підписано між сторонами на виконання умов укладеного ними договору оренди від 30.05.2013, підтверджується первинними документами податкового обліку, такими як: акти надання послуг, акти приймання-передачі наданих послуг, акти приймання-передачі юридичних/консультаційних послуг, специфікації, рахунки на оплату, рахунки-фактури та рахунки-фактури разом із доданими до них вкладеннями із деталізацією наданих послуг, платіжні доручення. При укладенні правочинів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Також підтверджується матеріалами справи та встановлено судом першої інстанції, що висновки відповідача в акті перевірки щодо завищення ТОВ «Ені Україна» розміру податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, ґрунтуються на первинних документах (актах приймання-передачі послуг, реєстри транспортних послуг, платіжні доручення), підписаних між позивачем та ТОВ «Рентал Груп» на реалізацію іншого договору (договір №2012-003-2 від 03.02.2012), який не був предметом цієї перевірки. Водночас, декларування показників податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, були здійснені на підставі первинних документів, належних до договору №2012-003-1 від 03.02.2012.

Між тим, наведені апеляційним судом обставини, з огляду на правила формування податкового кредиту та складу витрат, регламентовані положеннями Податкового кодексу України не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних правочинів за умови наявності первинних документів або інших доказів, які спростовують такі доводи. Фактично апеляційний суд, погодившись з доводами податкового органу в акті перевірки, надав іншу юридичну оцінку обставинам справи, встановленим судом першої інстанцій, без належного мотивування причин цього.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Суд касаційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім, оскільки господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків. При цьому, ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. Власне не заповнення у первинних облікових документах окремих позицій, які не впливають на зміст господарської операції, а також відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судом першої інстанції були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів. А також встановлено, що позивачем сформовано податковий кредит та склад витрат на підставі податкових накладних, виданих контрагентами, які на час здійснення господарських операцій були зареєстровані у встановленому законодавством порядку.

Водночас, суд першої інстанції, надаючи оцінку обставинам справи, правомірно зробив аналіз усіх первинних документів, пов'язаних з виконанням спірних договорів в сукупності з іншими доказами, що стосуються предмету доказування, та дійшов обґрунтованого висновку про реальність отримання від спірних контрагентів послуг позивачем, а також про фактичне їх використання у власній господарській діяльності.

Зазначені обставини також підтверджуються і поясненнями, допитаних судом першої інстанції, свідків ОСОБА_3, яким підтверджено здійснення технічного нагляду за виконанням умов Контракту на організаційні послуги; ОСОБА_4, якою підтверджено виконання повноважень юрисконсульта у період перебування головного юрисконсульта ТОВ «Ені Україна» ОСОБА_5 у відпустці по догляду за дитиною по досягненню 3-річного віку; ОСОБА_6, яка підтвердила факт надання комплексу консультативних послуг (ведення бухгалтерського обліку, подання звітності до Пенсійного фонду про виплату заробітної плати, тощо).

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства щодо створення підприємства та ведення фінансово-господарської діяльності. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Поруч з цим, податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента.

Отже, з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є його висновок, що право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит та склад витрати не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьої особи.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети його здійснення для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання послуг в господарській діяльності, відтак місцевий суд дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій зі спірними контрагентами.

Підсумовуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ені Україна» та особи, яка приєдналась до даної касаційної скарги - Товариство з обмеженою відповідальністю «Прайсуотерхаус Куперс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніко Істейт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді Ел Ей Пайпер Україна» задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2015 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.03.2015.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош