Постанова

від 26.07.2011 по справі 2а-1670/4023/11

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2011 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/4023/11

ОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевякова І.С.,

при секретарі - Ємець Я.М. ,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю " Лігабуе Україна" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

В С Т А Н О В И В:

12 травня 2011 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів(надалі - Позивач) звернулося до ОСОБА_1 окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю " Лігабуе Україна" (надалі - Відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що згідно ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", відповідач за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідами, повинен був до 16.04.2011 року самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі 56 953,85 грн. Враховуючи те, що адміністративно-господарські санкції відповідачем добровільно не були сплачені, йому було нараховано пеню в розмірі 461,43 грн. Вважає, що сума адміністративно-господарських санкцій та пені підлягає стягненню в судовому порядку.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити.

Відповідач явку свого уповноваженого представника не забезпечив, хоча був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч.4. ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Ці ж наслідки застосовуються у разі повторного неприбуття за таких самих умов відповідача, який не є суб'єктом владних повноважень.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за даної явки і наявними у ній матеріалами, оскільки вони повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України В«Про основи соціальної захищеності інвалідів в УкраїніВ» для підприємств, установ, організацій, в тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в розмірі 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб -у кількості одного робочого місця.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік від 15.02.2011 року № 53/240/193 (форма № 10-ПІ), наданого відповідачем ОСОБА_1 обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів та зареєстрованого 25.02.2011 року за № 3383 , середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві за цей період становила 52 особи. У відповідності до вимог статті 19 зазначеного Закону, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 2 робочих місця. Разом з тим, згідно вказаного Звіту, на підприємстві в 2010 році було зайнято лише 1 робоче місце для працевлаштування інваліда.

Таким чином, позивач дійшов висновку, що відповідачем, в порушення вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", не виконано нормативів на 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідами.

Частиною 3 статті 19 Закону України В«Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні В» передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Статтею ж 18 вказаного Закону передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, у тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, нормами цієї статті встановлені конкретні обов'язки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, установ, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю (далі по тексту - роботодавців) стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, виконання яких роботодавцями презумує виконання їх обов'язку щодо самостійного працевлаштування інвалідів, встановленого частиною 3 статті 19 Закону України В«Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні В» . А, оскільки працевлаштування інвалідів роботодавцями неможливе без відповідного волевиявлення інвалідів, то норми статті 18 також визначають, хоч і опосередковано, обов'язок інвалідів звернутися з метою працевлаштування або до роботодавців безпосередньо, або до центру зайнятості. В свою чергу альтернативний спосіб реалізації прав інвалідів на працевлаштування зумовлює обов'язок роботодавців звітувати до центру зайнятості про наявність вакантних робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Згідно Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 №420 В«Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення В» формою звітності роботодавців про наявність вакантних місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, є форма № 3-ПН „Звіт про наявність вакансій В» , яка відповідно до пункту 4 статті 20 Закону України В«Про зайнятість населення В» подається роботодавцями до державної служби зайнятості щомісячно.

У графі 15 цього Звіту наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України "Про зайнятість населення", із змінами та доповненнями, а також інвалідів, пенсіонерів, студентів та інших.

З огляду на викладене, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органу працевлаштування про створені роботодавцем робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Цей звіт є водночас і запитом про направлення до роботодавця інвалідів для працевлаштування, оскільки центр зайнятості, отримавши інформацію від інвалідів насамперед про їх бажання працювати, а від роботодавця -про намір та можливості працевлаштувати інвалідів, не тільки має змогу, а й зобов'язаний відреагувати на можливості конкретного роботодавця забезпечити інвалідів певною працею та бажання конкретних інвалідів реалізувати своє право на працевлаштування з врахуванням індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, наявних у них кваліфікації та знань. До такого висновку можна дійти, виходячи зі змісту норм статті 18-1 Закону України В«Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні В» та пункту 2 статті 19 Закону України В«Про зайнятість населення В» .

Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендацій МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 статті 19 Закону України В«Про зайнятість населення В» Державна служба зайнятості має право направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а інвалідів, крім того, - відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.

Згідно листа ОСОБА_1 обласного центру зайнятості від 07.06.2011 року № 043-02-2090/0-11, копія якого залучена представником позивача до матеріалів справи, відповідачем впродовж усього 2010 року звіти про наявність вакансій (форми 3-ПН) не подавались.

Таким чином, відповідач не вживав необхідних заходів для працевлаштування інвалідів, а саме, не надавав державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, не інформував інші органи про наявність вільних робочих місць для інвалідів та не здійснював самостійного пошуку для працевлаштування інвалідів.

Згідно ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

У відповідача в 2010 році працювало 52 працівники, фонд оплати праці у вказаному році складав 2 961,9 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника складає 56 953,85 грн.

За 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідами, відповідач до 16.04.2011 року, відповідно до ч.2 ст. 20 Закону, повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 56 953,85 грн.

Частиною 4 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що адміністративно - господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Відповідно до частини другої статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що порушення термінів сплати штрафних санкцій тягне за собою нарахування пені в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України за кожний календарний день її прострочення, включаючи день сплати.

Оскільки, відповідачем до 16.04.2011 року самостійно не сплачено адміністративно - господарські санкції у розмірі 56 953,85 грн., які нараховано за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідами, йому нараховано пеню у розмірі в сумі 461,28 грн.

Оскільки вказані суми так і не були сплачені відповідачем, то відповідно до частини 5 статті 20 Закону України В«Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні В» , ці суми можуть бути стягнуті в примусовому порядку за відповідним рішенням суду.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені за несплату цих санкцій.

Крім того, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, при цьому враховує, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.

Накладення адміністративно-господарських санкцій на підприємство також врегульовано Господарським кодексом України (ГК України). Так, згідно ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до частини першої статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В свою чергу, відповідач наданим йому правом не скористався, заперечень проти позову, належних доказів в спростування позовних вимог чи доказів сплати адміністративно - господарських санкцій в розмірі 56 953,85 грн. та пені в розмірі 461,28 грн. суду не надав.

Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю " Лігабуе Україна" про стягнення адміністративно-господарських санкцій - задовольнити .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю " Лігабуе Україна" (код ЄДРПОУ 36190876) на користь ОСОБА_1 обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на р/р 31215230700395 адміністративно - господарські санкції в розмірі 56 953,85 грн. (п"ятдесят шість тисяч дев"ятсот п"ятдесят три гривні вісімдесят п"ять копійок) та пеню в розмірі 461,43 грн. (чотириста шістдесят одну гривню сорок три копійки). Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через ОСОБА_1 окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 01 серпня 2011 року.

Суддя І.С. Шевяков