Постанова

від 01.03.2011 по справі 2/43

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2011 р. Справа № 2/43

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Процика Т.С.

суддів Дубник О.П.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Трускавецькому В.П.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Хустська пересувна механізована колона» (далі ВАТ «Хустська ПМК») від 09.09.2010р. № 59 на

рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.10.2009р.

у справі № 2/43

за позовом Орендного підприємства (далі ОП) «Ужгородський коньячний завод», м.

Ужгород

до відповідачів: 1. Відкритого акціонерного товариства (далі ВАТ) «Птахофабрика «Виноградівська», с. Петрово Виноградівського району Закарпатської області

2. Комунального підприємства «Виноградівське районне бюро технічної інвентаризації» (далі КП «Виноградівське РБТІ»), м. Виноградів Закарпатської області

про визнання права власності на адмінбудинок, котельню, гараж та вбиральну,

що знаходяться за адресою: с. Петрово. вул. Паладська, 5, Виноградівського району та зобов’язання здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно - на адмінбудинок, котельню, гараж та вбиральну, що знаходяться за адресою: с. Петрово, вул. Паладська, 5, Виноградівського району

за участю представників:

від скаржника - не з’явився;

від позивача - ОСОБА_2 - представник;

від відповідача 1 - ОСОБА_3 - представник;

від відповідача 2 - не з’явився.

Розгляд справи у судових засіданнях відкладався з підстав, викладених в ухвалах апеляційного господарського суду.

Присутнім у судовому засіданні представникам учасників судового процесу права і обов’язки, передбачені ст.ст.20, 22, 27, 28 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), роз’яснено.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 27.10.2009р. у цій справі, суддя Ремецькі О.Ф., позов задоволено повністю, визнано за ОГІ «Ужгородський коньячний завод», м. Ужгород, право власності на адмінбудинок, котельню, гараж та вбиральню, що знаходяться за адресою: с. Петрово, вул. Паладська, 5 Виноградівського району; зобов'язано Виноградівське РБТІ, м. Виноградів, здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно - на адмінбудинок, котельню, гараж та вбиральню, що знаходяться за адресою: с. Петрово, вул. Паладська, 5 Виноградівського району за позивачем - ОГІ

«Ужгородський коньячний завод», м. Ужгород.

Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями норм ст.ст. 182, 328, 392 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», а також зокрема тим, що подані позивачем докази, обставини і матеріали справи підтверджують підставність позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ВАТ «Хустська ПМК» подало апеляційну скаргу, доповнення до апеляційної скарги, заперечення на відзив на апеляційну скаргу та письмові пояснення, в яких просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.10.2009р. у справі № 2/43 повністю і прийняти нове рішення, яким відмовити в позові ОП «Ужгородський коньячний завод» в повному обсязі, оскільки скаржник вважає, що висновки, викладені в оскарженому рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, оскаржене рішення прийнято судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, яке зачіпає законні права та інтереси ВАТ «Хустська ПМК» та прийняте без його відома і участі.

Позивач та відповідач 1 у справі подали апеляційному господарському суду відзиви на апеляційну скаргу, в яких просять рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.10.2009р. у цій справі, залишити без змін, а апеляційну скаргу ВАТ «Хустська ПМК» без задоволення з підстав правомірності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

КП «Виноградівське РБТІ», відповідач 2 у справі, 25.02.2011р. подав апеляційному господарському суду клопотання про розгляд справи № 2/43 без його участі.

Учасники судового процесу належним чином повідомлялись про час, дату і місце судового засідання, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (рекомендованої кореспонденції - листів, якими надсилались копії ухвал апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення справи до розгляду у судовому засіданні, а також про відкладення розгляду справи у судовому засіданні), які є в матеріалах справи.

Враховуючи ті обставини, що учасники судового процесу про розгляд справи у судовому засіданні були повідомлені належним чином, розгляд справи неодноразово відкладався, в учасників судового процесу було достатньо часу, щоб здійснити усі дії (подати докази, клопотання тощо), які вони вважали за необхідне щодо предмету цього спору; явка учасників судового процесу у засідання апеляційного господарського суду обов’язковою не визнавалась; клопотань (заяв) про відкладення розгляду справи суду апеляційної інстанції не поступало, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників відповідача 2 та скаржника.

Присутні представники учасників судового процесу у судових засіданнях підтримали свої вимоги, доводи та заперечення, викладені відповідно в апеляційній скарзі, доповненнях до апеляційної скарги, письмових поясненнях та у відзивах на апеляційну скаргу, а також у поясненнях, наданих у судових засіданнях.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників учасників судового процесу у судових засіданнях, суд встановив наступне.

ОГІ «Ужгородський коньячний завод» звернулося до господарського суду з позовом до ВАТ «Птахофабрика «Виноградівська» та КП «Виноградівське РБТІ» про визнання права власності на адмінбудинок, котельню, гараж та вбиральню, що знаходяться за адресою: с.Петрово, вул. Паладська, 5 Виноградівського району та зобов'язання здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно - на адмінбудинок, котельню, гараж та вбиральню, що знаходяться за адресою: с. Петрово, вул. Паладська, 5 Виноградівського району за позивачем.

Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги та заперечуючи вимоги апеляційної скарги, посилається зокрема на те, що між орендним підприємством Ужгородський коньячний завод, м. Ужгород (покупець) та Відкритим акціонерним товариством «Птахофабрика «Виноградівська», с. Петрово Виноградівського району (продавець) був укладений договір купівлі-продажу майна від 11.06.2003 року, згідно якого продавець зобов'язався передати у власність майно, а саме: адмінбудинок, котельню, гараж та вбиральню, що знаходяться за адресою: с. Петрово, вул. Паладська, 5 Виноградівського району покупцю, який в свою чергу зобов'язався прийняти вищезгадане майно та сплатити за нього кошти. Також вказує, що на момент укладення згаданого договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна не передбачалось його нотаріального посвідчення та державна реєстрація.

Враховуючи той факт, що відчуження спірного майна на сьогоднішній день не можливе через відсутність належним чином підтверджених прав на цей об’єкт, позивач у відповідності до вимог статей 328, 392 Цивільного кодексу України звернувся з вимогою про визнання права власності.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 1 у письмовому поясненні по суті спору, поданому суду першої інстанції, та у відзиві на апеляційну скаргу проти позовних вимог не заперечує, що підтверджено його представником у судовому засіданні.

Скаржник, обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги та заперечуючи доводи відповідачів у справі, посилається на те зокрема, що:

- відповідач 1 не мав права відчужувати спірне майно, оскільки воно знаходилось під арештом і була оголошена заборона на його відчуження;

- відповідачем 1 не дотримано п.140 Державної програми приватизації на 2000- 2002, 2003 роки, затвердженої Законом України «Про Державну програму приватизації» в частині заборони відчужувати майно (необоротні активи), що належать товариству, та здійснювати операції з борговими вимогами та зобов’язаннями, якщо на дату укладення відповідної угоди балансова вартість таких активів або зобов'язань перевищує суму, еквівалентну 14000 ЕUR за курсом, встановленим Національним банком України, або перевищує 10 відсотків підсумку балансу товариства.

Як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи, 11.06.2003 між ОП «Ужгородський коньячний завод» (покупець) та ВАТ «Птахофабрика «Виноградівська» (продавець) був укладений договір купівлі-продажу майна (а.с.9), відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність, а покупець прийняти і оплатити належний продавцеві на праві власності недобудову адмінбудинку, котельню, гараж, вбиральню, що знаходяться за адресою: Виноградівський район, с.Петрово, вул. Паладська, 5.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України (в редакції 01.01.2004р.) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. А пунктом 2 названої статті право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

На момент укладення договору, законодавством не передбачалося нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна, що не було введено в експлуатацію та його державну реєстрацію. Відповідно до п. 1.6. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 07.02.2002р. № 7/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 р. за N 157/6445). реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ , яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти. У зв’язку з цим, реєстрація прав власності на нерухоме майно, яке було предметом договору купівлі-продажу здійснено не було.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвічує його право власності.

Умовою задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність в позивача доказів, що підтверджують його право власності на майно. Цивільний кодекс України, визначивши, що власник здійснює право власності своїм майном на свій розсуд, в той же час не визначає конкретних доказів, якими останній повинен підтверджувати своє суб'єктивне право. Такими доказами відповідно з нормами процесуального законодавства України (ст. 32 ГПК України) є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність обставин, на яких грунтуються вимоги позивача.

Скаржник у справі мотивує неправомірність рішення суду першої інстанції тим , що ОП «Ужгородський коньячний завод» набуло право власності на недобудову, а право власності визнано на об'єкт завершений будівництвом.

Так, у відповідності до договору від 11.06.2003р. предметом договору була недобудова адмінбудинку, котельня, гараж, вбиральня. Проте, на момент укладення договору об'єкт був фактично добудований, проте рахувався недобудовою, оскільки не був введений в експлуатацію.

Як вбачається з матеріалів справи (Розпорядження голови Виноградівської РДА Закарпатської області від 22.12.2008р. № 474, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25.12.2008р. № 21414575, листа КП «Виноградівське РБТІ» від 18 червня 2009р. № 149) ВАТ «Птахофабрика «Виноградівська», не ставлячи до відома нового власника, ввела даний об'єкт нерухомості в експлуатацію та зареєструвала за собою право власності.

У зв'язку з тим, що спірний об'єкт на момент розгляду спору був введений в експлуатацію, позивачем було заявлено вимогу про визнання права власності на нерухоме майно закінчене будівництвом. ВАТ «Птахофабрика «Виноградівська» не мала права реєструвати даний об'єкт нерухомості за собою після укладення договору купівлі-продажу від 11.06.2003р.

ВАТ «Хустська ПМК» вважає, що в заявлених позовних вимогах по справі необхідно було відмовляти, оскільки був відсутній спір між Позивачем та Відповідачем.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвічує його право власності.

Введення спірного нерухомого майна в експлуатацію, реєстрація права власності відповідачем за собою свідчить про невизнання ВАТ «Птахофабрика «Виноградівська» законних прав ОП «Ужгородський коньячний завод» на володіння, користування та розпорядження майном.

Враховуючи даний факт, ОП «Ужгородський коньячний завод» звернулося до господарського суду з позовною вимогою про визнання права у відповідності до ст.16 Цивільного кодексу України.

Крім того, Цивільним кодексом УРСР було передбачено нотаріальне посвідчення договорів відчуження нерухомого майна виключно на об'єкти покупцями або продавцями яких є фізичні особи. У зв'язку з цим, між сторонами не було укладено нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Пунктом 1.6. 1.6. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 07.02.2002р. № 7/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 р. за N 157/6445), в редакції діючої на момент укладення договору, передбачено, що реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти.

Отже, у позивача було відсутнє право на реєстрацію придбаного не введеного в експлуатацію об’єкта нерухомості.

Також, скаржник стверджує про пропущення позивачем строку позовної давності, що є підставою для відмови в позові. Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення ОП «Ужгородський коньячний завод» до суду з позовом про визнання права власності на спірне майно, був факт реєстрації за ВАТ «Птахофабрика «Виноградівська» права власності на спірне майно.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Свідоцтво про право власності на нерухоме майно видано 22.12.2008 р. Позов про визнання права власності в зв'язку з невизнанням даного права за ОП «Ужгородський коньячний завод» подано в жовтні 2009 р.

З огляду на викладене, доводи скаржника про пропуск ОП «Ужгородський коньячний завод» строків позовної давності є безпідставними.

Щодо посилання скаржника на те зокрема, що ВАТ «Птахофабрика «Виноградівська» не мала права відчужувати спірне нерухоме майно, оскільки воно перебувало під арештом.

Зі змісту статті 330 Цивільного кодексу України вбачається, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України, майно не може бути витребуване у нього. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Дане положення кореспондується зі ст. 145 Цивільного кодексу УРСР, що діяв на момент укладення угоди.

З огляду на наведене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ОП «Ужгородський коньячний завод» правомірно набуло права власності на спірне майно.

За таких обставин у скаржника, який є стягувачем по виконавчому провадженні, де боржником є відповідач 1. законних підстав для оскарження права власності позивача на спірне майно немає.

Крім того, пославшись на постанову ВДВС про накладання арешту на спірне майно, скаржник не врахував тієї обставини, що арешт поширюється на майно, належне на праві власності виключно особі, щодо якої цей захід застосовано, а відтак не може поширюватися на майно, належне на праві власності іншій особі, зокрема яка не є боржником і щодо якої ухвала про накладання арешту не виносилась.

Крім того, як вбачається з витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна, об’єктом обтяження є адмінбудинок, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Виноградівський район, в с. Пийтерфолво, вул. Паладська, 5. Підставою для обтяження цього об'єкту є постанова Відділу ДВС Виноградівського РУЮ від 21.01.2003 р., яка внесена до реєстру 29.11.2004 р., тобто, вже після укладення договору купівлі-продажу майна від 11.06.2003р., і про яку (постанову), як стверджують позивач і відповідач 1. вони не знали, а доказів, які б підтверджували протилежне, скаржником суду не подано.

Відповідно до договору у власність покупця передана недобудова адмінбудівлі, котельня, гараж, вбиральня, які не внесені до реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Опис та арешт спірного майна Актом від 18.06.2009 р.. жодним чином не може вплинути на набуття позивачем права власності на це майно відповідно до договору від 11.06.2003р.

Щодо посилань скаржника на неправомірність укладення договору купівлі-продажу від 11.06.2003р., оскільки при його укладенні порушено норми п.140 Державної програми приватизації на 2000-2002, 2003 роки, затвердженої Законом України «Про Державну програму приватизації», яким передбачена заборона відчуження майна, батансова вартість якого еквівалентна 14 000 ЕUR, то такі посилання є безпідставними, оскільки скаржник помилково ототожнює балансову вартість активу з його договірною вартістю.

Скаржник вказує на те, що відчужено майно на суму 120 000, 00 грн. (19 233, 85 ЕUR). Однак дана вартість майна є договірною, а не балансовою. Балансова вартість всіх переданих об'єктів складала 79 360, 00 грн.

Даний договір є дійсним, укладений у повній відповідності до чинного законодавства, Статуту ВАТ «Птахофабрика «Виноградівська», з додержанням відповідної форми, змісту та всіх істотних умов договору. Цей договір не визнано у встановленому порядку, зокрема судом, недійсним.

Також, скаржник вказує на невідповідність висновків суду щодо оплати коштів за придбане нерухоме майно, оскільки матеріали справи не містять будь-яких доказів такої сплати.

Умови та строки зберігання бухгалтерських документів визначаються Переліком типових документів, створюваних у діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств із зазначенням строків зберігання документів, затвердженим наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20.07.1998 р. № 41.

Відповідно до цього нормативно-правового акту, первинні документи і додатки до них, що фіксують факт виконання господарських операцій і є підставою для записів у реєстрах бухгалтерського обліку та податкових записах (касові, банківські документи, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, наряди на роботу, табелі, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно- матеріальних цінностей, авансові звіти та ін.) зберігаються 3 роки.

У зв'язку з проведенням оплати в 2003 році, докази оплати (платіжні доручення, банківські виписки тощо) не могли бути подані позивачем для приєднання до матеріалів справи, проте позивачем подано суду реєстр платіжних доручень по оплат за договором купівлі-продажу майна від 11.06.2003р. Крім того, відповідач 1 підтвердив оплату за спірний об'єкт нерухомості.

З огляду на вищенаведене у сукупності, скаржник не подав суду належних та допустимих доказів в розумінні ст.34 ГПК України, які б підтверджували порушення норм чинного законодавства при розгляді цієї справи судом першої інстанції, та свідчили про порушення його прав та законних інтересів. Також, скаржником не обгрунтовано, які саме його права та законні інтереси він вважає були порушенні при прийнятті рішення господарським судом першої інстанції. Натомість скаржник посилається на те, що він має майнові вимоги до відповідача 1, проте у цьому випадку у даній справі має місце спір виключно про право власності придбаних позивачем у відповідача 1 об’єктів нерухомого майна.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ЗЗ ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи положення норм ст.ст.43, 32, 33, 34. 43 ГПК України, скаржник не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтували неправомірність і безпідставність рішення суду першої інстанції.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 91. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський ПОСТАНОВИВ:

1. Залишити рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.10.2009р. у справі № 2/43 без змін, а апеляційну скаргу ВАТ «Хустська ПМК» - без задоволення.

2. Витрати по сплаті державного мита за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Головуючий суддя Процик Т.С.

Суддя Дубник О.П.

Суддя Скрипчук О.С.