Ухвала

від 15.09.2015 по справі 820/12472/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2015 року м. Київ К/800/27798/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Дизайн Сервіс Центр» на постановуХарківського окружного адміністративного суду від 14.02.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2014 у справі № 820/12472/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Дизайн Сервіс Центр» доДержавної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний Дім «Дизайн Сервіс Центр» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0002442210, № 0002452210 від 10.07.2013.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2014, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2014, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та направити справу для подальшого розгляду по суті, оскільки вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача щодо документального підтвердження господарських відносин із ПП «Рест-профі» за період за лютий-травень 2012 року, ПП «Будком-Алон» за березнь-квітень 2012 року, ПП «Раіком» за червень-липень 2012 року, ТОВ «Марафон 12» за жовтень 2012 року, ТОВ «Спедтрубомонтаж» за грудень 2012 року, за результатами якої складено акт №1221/2210/37091439 від 15.05.2013;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 41 219 грн.; пп.198.2. п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податкового кредиту на 33 863 грн.;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем було прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №0002442210 від 10.07.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 41 219 грн. за основним платежем та на суму 10 304,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

2) податкове повідомлення-рішення №0002452210 від 10.07.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 33 863 грн. за основним платежем та на суму 8 465,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позиція відповідача полягає в тому, що складеними позивачем первинними документами не підтверджено реальність здійснення спірних господарських операцій з його контрагентами.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що надані позивачем первинні документи не фіксують факт реального здійснення господарських операцій та не підтверджують факт придбання, робіт, товарів та послуг у контрагентів позивача.

Суд касаційної інстанції погоджується з наведеними висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені й підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Досліджуючи докази (в тому числі первинні документи), що надані позивачем на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій з ТОВ «ТД Дізайн Сервіс Центр», ПП «Рест-профі», ПП «Будком-Алон», ПП «Раіком» ТОВ «Спедтрубомонтаж», суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що первинні документи є неналежно оформленими та не підтверджують факт придбання робіт, товарів, послуг у контрагентів позивача.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що по взаємовідносинах з ПП «Будком-Алон» позивачем не надано договір, на підставі якого здійснено спірні операції, та не надано доказів на підтвердження факту оплати придбаних робіт та наявності у контрагента позивача спеціальних дозволів на здійснення будівельних робіт.

Крім того, судами встановлено, що по спірних операціях з ТОВ «ТД Дізайн Сервіс Центр», ПП «Рест-профі», ПП «Раіком» ТОВ «Спедтрубомонтаж» наданими позивачем доказами не підтверджено факт поставки товару, його зберігання та подальшого його використання в господарських операціях позивача.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що відсутність окремих первинних документів та/або недоліки їх форми та змісту не є безумовною підставою вважати господарську операцію такою, що не відбулася та/або є безтоварною, однак, при цьому, з врахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин даної справи, вважає вірними висновки цих судів, зроблені за результатами дослідження всіх наявних у справі доказів, наданих позивачем на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, що обставини реального здійснення спірних господарських операцій ними не підтверджено.

Враховуючи вищенаведене, колегія судів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки поданими позивачем доказами не підтверджено факт реального здійснення спірних господарських операцій з його контрагентами.

Доводи касаційної скарги вищенаведені висновки судів попередніх інстанцій не спростовують, а тому не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Дизайн Сервіс Центр» залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний