Рішення

від 15.09.2015 по справі 914/2112/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.15 Справа№ 914/2112/15

Господарський суд Львівської області в складі судді Петрашко М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю В«АроматВ» , м.Південне Харківської області

до відповідача ОСОБА_1 підприємства «³тусВ» , м.Львів

про стягнення 75 296,54 грн.

За участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_2 - головний юристконсульт (довіреність №3 від 19.01.2015р.);

від відповідача ОСОБА_3 - представник (довіреність б/н від 20.07.2015р.).

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору : Позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю В«АроматВ» до відповідача ОСОБА_1 підприємства «³тусВ» про стягнення 138 296,54 грн., з яких 122 610,90 грн. - сума основного боргу з врахуванням інфляційних втрат, 7 842,82 грн. - 3% річних та 7 842,82 грн. - пеня.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду.

Представник позивача подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю В«АроматВ» просить стягнути з ОСОБА_1 підприємства «³тусВ» 65 296,54 грн., з яких 44 243,60 грн. - сума основного боргу, 7 842,82 грн. - пеня, 7842,82 - 60% річних та 5 367,30 грн. - інфляційні втрати.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив з підстав викладених у раніше поданому запереченні на позовну заяву.

Даний спір розглядається з врахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю В«АроматВ» просить стягнути з ОСОБА_1 підприємства «³тусВ» 65 296,54 грн., з яких 44 243,60 грн. - сума основного боргу, 7 842,82 грн. - пеня, 7842,82 - 60% річних та 5 367,30 грн. - інфляційні втрати.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, оцінивши зібрані докази, суд -

встановив:

28.02.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю В«АроматВ» (постачальник) та ОСОБА_1 підприємством «³тусВ» (покупець) було укладено договір №38, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передавати партіями відповідно до заявок покупця у власність покупця косметичну та парфумерну продукцію (товар), асортимент якої вказаний у специфікаціях, а покупець приймати та оплачувати товар.

Згідно із п.2.2. договору оплата проводиться щотижнево, за проданий товар.

Відповідно до додаткової угоди №1 до договору №38 сторони дійшли згоди п.2.2. договору викласти в наступній редакції: «кінцевий розрахунок за поставлену партію товару здійснюється на умовах відстрочки платежу не більше ніж 45 календарних днів з дати підписання повноважними представниками сторін товарних накладних».

Як стверджує позивач, на виконання умов договору, ним було поставлено відповідачу товару на загальну суму 157 306,86 грн., однак відповідач повної оплати за поставлений йому товар не провів. Крім того відповідачем було здійснено часткове повернення поставленого йому товару.

Позивач зазначає, що внаслідок порушення умов договору та додаткової угоди до нього, у відповідача виникла заборгованість в розмірі 44 243,60 грн.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що у випадку порушення строків оплати товару покупець сплачує постачальнику:

- суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки;

- пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, сплата якого прострочена, за кожен день прострочення платежу;

- 60% річних від простроченої суми за користування чужими грошовими коштами.

Отже на підставі п.5.2. договору позивач нарахував відповідачу 7 842,82 грн. пені.

Крім того, керуючись ч.2 ст.625 ЦК України та п.5.2. договору, позивачем нараховано відповідачу 60% річних в розмірі 7 842,82 грн. та інфляційні втрати в розмірі 5 367,30 грн.

Таким чином загальний розмір заборгованості, яку позивач відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог просить стягнути з відповідача становить 65 296,54 грн., з яких 44 243,60 грн. - сума основного боргу, 7 842,82 грн. - пеня, 7842,82 - 60% річних та 5 367,30 грн. - інфляційні втрати.

Відповідач проти позову заперечив, подавши заперечення на позовну заяву. Зокрема у запереченні відповідач зазначає, що додаткова угода до договору є нікчемним правочином, оскільки вона підписана не директором, як вказано в тексті додаткової угоди, а іншою особою. Відповідно відповідач вважає, що сторонам слід керуватись п.2.2. договору без врахування внесених змін додатковою угодою. Тобто на думку відповідача сторонам слід керуватись такою умовою, що оплата проводиться щотижнево, за проданий товар. А відтак відповідач стверджує, що оплата за поставлений товар повинна проводитись по факту його реалізації, а не на умовах відстрочки платежу не більше ніж 45 календарних днів з дати підписання повноважними представниками сторін товарних накладних.

Також відповідачем подано клопотання про визнання недійсною додаткової угоди №1 з підстав викладених вище.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представників позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що позов з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог слід задоволити повністю з наступних підстав.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із матеріалів справи, 28.02.2014р. між позивачем та відповідачем було укладено договір №38, відповідно до умов якого позивач зобов'язується передавати партіями відповідно до заявок відповідача у власність відповідача косметичну та парфумерну продукцію (товар), асортимент якої вказаний у специфікаціях, а відповідач приймати та оплачувати товар.

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань по договору підтверджується видатковими накладними, які підписані обома сторонами, на загальну суму 157 306,86 грн., зокрема: №Аро-001312 від 04.03.2015р. на суму 16 963,56 грн., №Аро-001313 від 04.03.2015р. на суму 12 253,68 грн., №Аро-001314 від 04.03.2015р. на суму 33 727,68 грн., №Аро-001315 від 04.03.2015р. на суму 12 279,54 грн., №Аро-001653 від 25.03.2015р. на суму 24 240,54 грн., №Аро-001654 від 25.03.2015р. на суму 10 335,36 грн., №Аро-002091 від 10.04.2015р. на суму 33 311,46 грн., №Аро-002093 від 10.04.2015р. на суму 12 775,32 грн., №Аро-002255 від 20.04.2015р. на суму 1 419,72 грн. Копії вказаних накладних містяться в матеріалах справи, оригінали оглянуто в судовому засіданні.

Як вбачається із матеріалів справи, частину товару було повернуто позивачу, а також здійснено часткові оплати за поставлений товар. Позивач стверджує, що заборгованість відповідача становить 44 243,60 грн. Суд, дослідивши наявні в справі матеріали, погоджується з позивачем, що заборгованість в сумі 44 243,60 грн. залишилась непогашеною, докази сплати вказаної заборгованості в матеріалах справи відсутні.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю В«АроматВ» про стягнення з ОСОБА_1 підприємства «³тусВ» 44 243,60 грн. основного боргу є обґрунтованою, підтверджена матеріалами справи, не спростована відповідачем та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так, у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що у випадку порушення строків оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, сплата якого прострочена, за кожен день прострочення платежу.

Здійснивши перерахунок пені, суд дійшов висновку що позовна вимога про стягнення з відповідача 7 842,82 грн. пені є обґрунтована та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається із п.5.2. договору у випадку порушення строків оплати товару покупець сплачує постачальнику 60% річних від простроченої суми за користування чужими грошовими коштами. Тобто договором сторони передбачили інший розмір процентів річних, ніж той, який передбачений ч.2 ст.625 ЦК України.

Здійснивши перерахунок 60% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку що позовні вимоги про стягнення з відповідача 7842,82 - 60% річних та 5 367,30 грн. - інфляційних втрат є обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Щодо заперечення відповідача проти позову та клопотання про визнання недійсною додаткової угоди №1 до договору № 38 від 28.02.2014р., суд зазначає наступне.

Посилаючись на ч.ч. 1,2 ст.203 ЦК України відповідач зазначає, що додаткова угода № 1 до договору № 38 від 28.02.2014р. підписана зі сторони позивача ОСОБА_4 «Аромат» не уповноваженою на це особою, відтак у розумінні ст. ст. 203, 215 ЦК України, як стверджує відповідач, правочин має бути визнаний судом недійсним.

Разом з тим, як вбачається з додаткової угоди № 1 до договору № 38 від 28.02.2014р., дана угода підписана директором відповідача ПП «Вітус» без застережень, і дана обставина не спростована відповідачем належними та допустимими доказами, що розцінюється судом як погодження відповідача з умовами даної угоди.

У відзиві на заперечення ПП «Вітус» позивач зазначив, що вказана додаткова угода була підписана першим заступником директора ТОВ «Аромат» ОСОБА_5, який згідно наказу № 1 від 02.01.2002р. уповноважений підписувати фінансово-розрахункові документи та договори. Дана обставина відповідачем не спростована. Копія наказу міститься у матеріалах справи.

Крім того, позивачем до матеріалів справи долучено копію додаткової угоди № 1 до договору № 38 від 28.02.2014р., в якій керівником ТОВ «Аромат» схвалено даний правочин.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

У пункті 3.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

Згідно пункту 3.4. Постанови, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено, тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Якщо керівник відособленого підрозділу юридичної особи мав відповідні повноваження, але у правочині помилково відсутні вказівки на те, що її укладено від імені юридичної особи, то ця обставина також не може бути підставою для визнання правочину недійсним. У таких випадках правочин слід вважати вчиненим від імені юридичної особи.

З огляду на викладене, та враховуючи те, що додаткова угода була підписана представником позивача у межах повноважень, і водночас схвалена, беручи до уваги те, що відповідач шляхом підписання та скріпленням печаткою погодився з умовами даної угоди, підстави для визнання недійсною додаткової угоди № 1 до договору № 38 від 28.02.2014р., що зазначені відповідачем, відсутні. Разом з тим, судом не встановлено інших підстав для визнання вказаної додаткової угоди недійсною.

Крім того, суд звертає увагу, що визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, як це передбачено ст. 83 ГПК України, є правом, а не обов'язком суду при наявності таких підстав. Зустрічний позов про визнання додаткової угоди недійсною, відповідач не подавав.

В порядку ст. 4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищенаведені норми процесуального закону та як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань.

Сплата судового збору підтверджується платіжним дорученням №1651 від 19.06.2015р. на суму 2 765,94 грн. Оскільки ціною позову відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог є 65 296,54 грн., а позов з врахуванням вказаної заяви слід задоволити повністю, то суд, керуючись нормами ст.49 ГПК України, дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 1 827,00 грн. судового збору.

Крім того, відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином позивачу слід повернути 938,94 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 4 3 , 33, 34, 43, 49, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1 підприємства «³тусВ» (79000, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 20811098) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«АроматВ» (61004, м.Харків, вул.Примакова, 46, код ЄДРПОУ 30226021) 44 243,60 грн. - основного боргу, 7 842,82 грн. - пені, 7842,82 - 60% річних, 5 367,30 грн. - інфляційних втрат та 1 827,00 грн. - судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку ст.116 ГПК України.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю В«АроматВ» (61004, м.Харків, вул.Примакова, 46, код ЄДРПОУ 30226021) з Державного Бюджету України 938,94 грн. судового збору сплаченого відповідно до платіжного доручення №1651 від 19.06.2015р.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повний текст рішення

виготовлено 21.09.2015р.

Суддя Петрашко М.М.