Постанова

від 02.12.2015 по справі 914/2112/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2015 р. Справа № 914/2112/15

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С. М.

суддів: Бонк Т. Б.

ОСОБА_1

при секретарі Лагутін В.

за участю представників:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - не з'явився,

розглянув апеляційну скаргу приватного підприємства «Вітус»

на рішення господарського суду Львівської області від 15.09.2015,

суддя Петрашко М. М.,у справі № 914/2112/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аромат», м. Південне, Харківської області

до відповідача приватного підприємства «Вітус», м. Львів

про стягнення заборгованості за договором поставки,

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 15.09.2015 у справі № 914/2112/15 позов товариства з обмеженою відповідальністю «Аромат» до приватного підприємства «Вітус» про стягнення 65 296,54 грн. - задоволено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що за договором № 38 позивачем було передано партіями відповідно до заявок відповідача, у власність відповідача, косметичну та парфумерну продукцію (товар), на загальну суму 157 306,86 грн., що підтверджується видатковими накладними наявними у матеріалах справи. Внаслідок здійснення відповідачем часткової проплати та повернення товару - утворився борг у розмірі 44 243,60грн., який не був погашений. В силу ч. 6 ст. 232 ГК України, ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 5.2 договору № 38, судом першої інстанції здійснено розрахунки та встановлено, що стягненню підлягає: 7 842,82 грн. - пені, 7842,82 - 60% річних, 5 367,30 грн. - інфляційних втрат.

В апеляційній скарзі ПП «Вітус» просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 15.09.2015 у справі № 914/2112/15 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що позивач, нараховуючи 60% річних за користування грошовими коштами за кожен день прострочення, не врахував, що умовами договору передбачено стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, а нарахована на підставі договору сума процентів за користування чужими грошовими коштами за кожен день прострочення невиконаного зобов'язання за своєю правовою природою також є пенею, то таке подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем не узгоджується з приписом статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Таким чином, вимоги про стягнення штрафних санкцій 60 % річних, за кожен день прострочення за користування чужими грошовими коштами є необґрунтованими та безпідставними.

Після відкладення розгляду справи, у судове засідання представники сторін не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про час і місце слухання справи.

Розглянувши наявні в справі матеріали, давши оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача в судовому засіданні, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення господарського суду Львівської області від 15.09.2015 у справі № 914/2112/15 слід залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Судами встановлено, що між ТОВ «Аромат» (постачальник) та ПП «Вітус» (покупець) укладено договір № 38 від 28.02.2014 (далі договір) (а.с. 9-10). За умовами п. 1.1 договору постачальник зобов'язується передавати партіями відповідно до заявок покупця у власність покупця косметичну та парфумерну продукцію (товар), асортимент якої вказаний у специфікаціях, а покупець приймати та оплачувати товар.

Згідно з п. 1.3 договору на кожну партію товару на підставі специфікації та заявки покупця складається окрема накладна, яка є невід'ємною частиною договору. В накладній в обов'язковому порядку повинні бути: кількість та асортимент партії товару, ціна за одиницю товару і загальна сума поставленої партії товару. Загальна кількість і ціна товару, поставленого згідно даного договору, визначається сумарно на підставі накладних.

При поставці товару, покупець зобов'язаний правильно, у відповідності до чинного законодавства, оформити всі товарно-транспортні документи на отримання товару з вказівкою посади, прізвища, ініціалів особи, що отримала товар, підстав отримання товару, скріпити документи печаткою і підписами та невідкладно повернути їх постачальнику.

Вся відповідальність за наслідки неналежного оформлення товарно-транспортних документів і їх несвоєчасне повернення постачальнику лежить на покупцю.

Згідно з п. 2.2 договору оплата здійснюється щотижнево, за проданий товар.

Додатковою угодою від 27.02.2015 вносились зміни до п. 2.2 договору, за яким остаточний розрахунок за поставлену партію товару здійснюється на умовах відстрочки платежу не більш ніж на 45 календарних днів з дати підписання уповноваженими представниками сторін розхідних товарних накладних.

Як вбачається з п. 6.1 договір вступає в силу з 28.02.2014 і діє до 31.12.2015, а в частині розрахунків - до їх повного виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України та ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, суд апеляційної інстанції проаналізувавши умови договору № 38 від 28.02.2014, встановив, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.

На виконання умов договору, позивачем було поставлено товар на загальну суму 157 306,86 грн., що підтверджується наявними у справі видатковими накладними: № Аро-001312 від 04.03.2015 на суму 16 963,56 грн. (а.с. 13); № Аро-001313 від 04.03.2015 на суму 12 253,68 грн. (а.с. 14); № Аро-001314 від 04.03.2015 на суму 33 727,68 грн. (а.с. 12); № Аро-001315 від 04.03.2015 на суму 12 279,54 грн. (а.с. 15-16); № Аро-001653 від 25.03.2015 на суму 24 240,54 грн. (а.с. 18-19); № Аро-001654 від 25.03.2015 на суму 10 335,36 грн. (а.с. 20); № Аро-002091 від 10.04.2015 на суму 33 311,46 грн. (а.с. 22-23); № Аро-002093 від 10.04.2015 на суму 12 775,32 грн. (а.с. 24); № Аро-002255 від 20.04.2015 на суму 1 419,72 грн. (а.с. 26).

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Як унормовано ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити як: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказані вище видаткові накладні, за якими здійснена поставка, містять всі необхідні ознаки визначені ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а відтак є первинними документами. Отже, господарська операція щодо поставки товару відбулась, а між сторонами виникли відносини поставки.

Що стосується наявних у матеріалах справи товарно-транспортних накладних, апеляційний господарський суд зазначає наступне. У відповідності до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Згідно даного визначення товарно-транспортна накладна є документом для перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з положеннями ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" товарно-транспортна накладна включена до переліку документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення автомобільним транспортом.

Таким чином, у відповідача, згідно п. 1.1 та 2.2 договору, виник обов'язок сплатити 157 306,86 грн. за поставлений товар.

Відповідно до п. 1.4 повернення нереалізованого товару може здійснюватись покупцем тільки в виключних випадках і тільки з письмово дозволу постачальника. Всі умови повернення обумовлюються шляхом складання додаткової домовленості до договору.

У випадку самовільного повернення товару покупцем, постачальник має право відмовитись від отримання товару. Всі негативні наслідки самовільного повернення: грошові та матеріальні збитки і всі інші витрати оплачуються покупцем.

В свою чергу, ПП «Вітус» повернуло ТОВ «Аромат» товар на загальну суму 24 226,38 грн., що підтверджується видатковими накладними: № НБ15000301 від 20.04.2015 на суму 1 947,24 грн. (а.с. 27); № НБ15000349 від 07.05.2015 на суму 17 076,96 грн. (а.с. 28); № НБ15000350 від 07.05.2015 на суму 946,80 грн. (а.с. 29); № НБ15000437 від 10.06.2015 на суму 4 255,38 грн. (а.с. 30);

Як вбачається з письмових пояснень та розрахунків позивача, суму повернутого товару на загальну суму 24 226,38 грн. зараховано як часткову сплату за видатковими накладними № Аро-001312 від 04.03.2015 на суму 16 963,56 грн. (а.с. 13); № Аро-001313 від 04.03.2015 на суму 12 253,68 грн. (а.с. 14); № Аро-001314 від 04.03.2015 на суму 33 727,68 грн. (а.с. 12).

Також, відповідачем здійснено часткову оплату на загальну суму 73 000,00 грн., що підтверджується наступними доказами: платіжним дорученням № 6452 від 26.06.2015 (а.с. 55) на суму 15 000,00 грн. по видатковій накладній від 04.03.2015 та випискою з рахунку від 26.06.2015 (а.с. 64); платіжним дорученням № 6470 від 03.07.2015 (а.с. 56) на суму 15 000,00 грн. по видатковій накладній від 04.03.2015 та випискою з рахунку від 03.07.2015 (а.с. 65); платіжним дорученням № 6520 від 17.07.2015 (а.с. 57) на суму 6 000,00 грн. по видатковій накладній від 25.03.2015 та випискою з рахунку від 17.07.2015 (а.с. 79); платіжним дорученням № 6518 від 17.07.2015 (а.с. 58) на суму 4 000,00 грн. по видатковій накладній від 25.03.2015 та випискою з рахунку від 20.07.2015 (а.с. 80); платіжним дорученням № 6566 від 03.08.2015 на суму 8 000,00 грн. (а.с. 93) по накладній від 25.03.2015 та випискою з рахунку від 03.08.2015 (а.с. 81); платіжним дорученням № 6585 від 07.08.2015 на суму 5 000,00 грн. (а.с. 94) по накладній від 25.03.2015 та випискою з рахунку від 07.08.2015 (а.с. 82); платіжним дорученням № 6606 від 14.08.2015 на суму 10 000,00 грн. (а.с. 95) по накладній від 25.03.2015 та випискою з рахунку від 14.08.2015 (а.с. 83); випискою з рахунку від 04.09.2015 згідно накладної від 25.03.2015 на суму 5 000,00 грн. (а.с. 117); випискою з рахунку від 11.09.2015 згідно накладної від 10.04.2015 на суму 5 000,00 грн. (а.с. 118).

З врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, та з врахуванням перерахуванням 10 тис. гривень відповідачем, судом першої інстанції підставно задоволено суму основного боргу відповідача в розмірі 44 243,60 грн.(а.с.115-116).

Враховуючи, що додатковою угодою від 27.02.2015 вносились зміни до п. 2.2 договору, за яким остаточний розрахунок за поставлену партію товару здійснюється на умовах відстрочки платежу не більш ніж на 45 календарних днів з дати підписання уповноваженими представниками сторін розхідних (видаткових) товарних накладних, то платежі за поставлені товари вважатимуться простроченими з 12.04.2015.

Як встановлено п. 5. 2 договору в випадку порушення строків оплати товару покупець виплачує постачальнику суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми боргу, 60% річних від простроченої суми за користування чужими грошовими коштами.

Що стосується пені, то за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до п. 2.5 та 2.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Апеляційний господарський суд, здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені у відповідності до вимог законодавства, з урахуванням здійснення декількох поставок на різні суми та у різні дати, з урахуванням норм щодо перебігу строків та моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання, погодився з розрахунками місцевого господарського суду про обґрунтованість стягнення з відповідача пені в розмірі 7 842,82 грн.

Що стосується 60% річних, то відповідно до п. 4.1, 4.2, 6.1, 6.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

Проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Аналогічні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2014 року в справі № 3-32гс14 та від 24 грудня 2013 року в справі № 3-37гс13.

Відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно з чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.

Частиною 3 ст. 692 ЦК України конкретизовано визначений ст. 536 цього Кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене ст. 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 ЦК України), зокрема процентів на прострочену суму оплати товару, проданого в кредит (частина п'ята статті 694 названого Кодексу), оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що проценти є не відповідальністю, а платою за час користування грошима, що не були своєчасно сплачені боржником. При цьому розмір процентів за користування чужими грошовими коштами був встановлений договором у розмірі 60%, що співпадає з розміром подвійної облікової ставки, встановленої НБУ за період заявлений позивачем. Таким чином, правова природа 60 % за якими відбувається розрахунок пені (подвійна облікова ставка встановлюється НБУ) є відмінним від правової природи 60 % річних за користування чужими грошовими коштами (визначена п. 5.2 договору).

Судом першої інстанції стягнуто з відповідача 7 842,82 грн. - пені та 7 842,82 грн. - 60% річних. Враховуючи, арифметичні розрахунки місцевого господарського суду та позивача, способи їх обчислення, а також правову природу суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що стягнення місцевим господарським судом однакових сум пені та 60% річних не призвело до подвійного стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, яке б не узгоджувалось з приписами ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Що стосується інфляційних нарахувань, то інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи, що в силу додаткової угоди від 27.02.2015, яким вносились зміни до п. 2.2 договору платежі за поставлені товари вважатимуться простроченими з 12.04.2015, суд апеляційної інстанції здійснив перерахунок заявлених інфляційних втрат в межах заявлених позивачем позовних вимог.

За видатковою накладною № Аро-001314 від 04.03.2015 на суму 22 881,66 грн. (а.с. 12), розмір інфляційних втрат за квітень, травень 2015 року становить: (22 881,66 грн. * (114,0% * 102,2%)) - 22 881,66 грн. = 3 777,30 грн. За видатковою накладною № Аро-001315 від 04.03.2015 на суму 12 279,54 грн. (а.с. 15-16), розмір інфляційних втрат за квітень, травень 2015 року становить: (12 279,54 грн. * (114,0% * 102,2%)) - 12 279,54 грн. = 2 027,10 грн. За видатковою накладною № Аро-001653 від 25.03.2015 на суму 24 240,54 грн. (а.с. 18-19), розмір інфляційних втрат за травень 2015 року становить: (24 240,54 грн. * 102,2%) - 24 240,54 грн. = 533,29 грн. За видатковою накладною № Аро-001654 від 25.03.2015 на суму 10 335,36 грн. (а.с. 20), розмір інфляційних втрат за травень 2015 року становить: (10 335,36 грн. * 102,2%) - 10 335,36 грн. = 227,37 грн. За видатковою накладною № Аро-002091 від 10.04.2015 на суму 33 311,46 грн. (а.с. 22-23), розмір інфляційних втрат за травень 2015 року становить: (33 311,46 грн. * 102,2%) - 33 311,46 грн. = 732,85 грн. За видатковою накладною № Аро-002093 від 10.04.2015 на суму 12 775,32 грн. (а.с. 24), розмір інфляційних втрат за травень 2015 року становить: (12 775,32 грн. * 102,2%) -12 775,32 грн. = 281,05 грн.

Враховуючи, що в розрахунках № 143/15 від 04.09.2015 (а.с.102-105) позивач заявляє до стягнення: по видатковій накладній № Аро-001314 від 04.03.2015 на суму 22 881,66 грн. (а.с. 12) за квітень, травень 2015 року - 1 921,93 грн. , по видатковій накладній № Аро-001315 від 04.03.2015 на суму 12 279,54 грн. (а.с. 15-16), за квітень, травень 2015 року - 1 031,41 грн. , по видатковій накладній № Аро-001653 від 25.03.2015 на суму 24 240,54 грн. (а.с. 18-19), за травень 2015 року - 361,18 грн., по видатковій накладній № Аро-001654 від 25.03.2015 на суму 10 335,36 грн. (а.с. 20), за травень 2015 року - 153,99 грн., по видатковій накладній № Аро-002091 від 10.04.2015 на суму 33 311,46 грн. (а.с. 22-23), за травень 2015 року - 141,57 грн., по видатковій накладній № Аро-002093 від 10.04.2015 на суму 12 775,32 грн. (а.с. 24), за травень 2015 року - 1 757,22 грн.

Таким чином, враховуючи, що позивачем по кожній видатковій накладній заявлено меншу суму ніж обчислено судом стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати в межах заявлених позовних вимог, а саме в розмірі 5 367,30 грн.

Таким чином, стягненню підлягає сума в розмірі 65 296,54 грн. (44 243,60 грн. + 7 842,82 грн. + 7 842,82 грн. + 5 367,30 грн. = 65 296,54 грн.).

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Таким чином, Львівський апеляційний господарський суд, прийшов до висновку про недоведеність апеляційної скарги, а тому рішення господарського суду Львівської області від 15.09.2015 у справі № 914/2112/15 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 15.09.2015 у справі №914/2112/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аромат» до приватного підприємства «Вітус» про стягнення 65 296,54 грн. - залишити без змін.

2. Апеляційну скаргу приватного підприємства «Вітус» - залишити без задоволення.

3. Матеріали справи направити на адресу господарського суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

ОСОБА_2 Бойко

Судді Т. Б. Бонк

ОСОБА_1

Повний текст постанови виготовлено 07.12.2015