Рішення

від 22.09.2015 по справі 924/1296/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2015 р.Справа № 924/1296/15

Господарський суд Хмельницької області у складі: суддя Музика М.В. при секретарі судового засідання Янишиній Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом дочірнього підприємства "Оллтек-Україна", м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001", смт. Теофіполь Хмельницької області

про стягнення 527 788,77 грн. заборгованості,

Представники сторін:

позивача: не з'явився

відповідача: ОСОБА_1 - згідно довіреності №33 від 30.08.2015 року

В судовому засіданні відповідно до ч.2 ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення

ВСТАНОВИВ:

ухвалою господарського суду Хмельницької області від 06.08.2015 року порушено провадження у справі за позовом дочірнього підприємства "Оллтек-Україна", м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001", смт. Теофіполь Хмельницької області про стягнення 527 788,77 грн. заборгованості, з яких 447 741,00 грн. - заборгованість за поставкою, 4048,07 грн. - 3% річних та 75 999,70 грн. - інфляційні нарахування.

Позивач свої вимоги обґрунтовує положеннями ст.ст. 181, 193 ГК України, ст.ст. 16, 526, 610, 611, 625, 692 ЦК України, зазначаючи, що відповідачем не виконано належним чином зобов'язання з оплати поставленого згідно видаткової накладної №114 від 01.04.2015 року товару, чим створено заборгованість в сумі 447 741,00 грн. У зв'язку з наведеним, просить суд стягнути з ТОВ „Україна 2001В» вказану суму основного боргу та нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України 4048,07 грн. 3% річних та 75 999,70 грн. інфляційних нарахувань.

Повноважний представник позивача в судовому засіданні 26.08.2015 року позов підтримав в повному обсязі, вважає його обґрунтованим наявними в матеріалах справи доказами.

Представник відповідача в судовому засіданні та у наданому суду відзиві від 08.09.2015 року проти позову заперечив з мотивів відсутності будь-яких доказів на підтвердження укладення договору поставки, а отже, виникнення між сторонами господарських зобов'язань.

Розглядом матеріалів справи судом встановлено наступне.

ДП „Оллтек-УкраїнаВ» виставлено ТОВ „Україна 2001В» рахунок-фактуру №3686 від 23.03.2015 року на оплату товару: мікросорб А+ та актиген на загальну суму 596988,00 грн. (з ПДВ).

Рахунок підписано представником позивача та скріплено його печаткою.

Дочірнім підприємством „Оллтек-УкраїнаВ» згідно видаткової накладної №114 від 01.04.2015 року поставлено, а представником товариства з обмеженою відповідальністю „Україна 2001В» по довіреності №245 від 01.04.2015 року ОСОБА_2 отримано товар: мікросорб А+ та актиген на загальну суму 596988,00 грн. (з ПДВ).

Видаткова накладна підписана представниками сторін та скріплена їхніми печатками.

05 червня 2015 року позивач направив директору ТОВ „Україна 2001В» листа №92/15 від 05.06.2015 року, у якому просить останнього сплатити 447 741,00 грн. заборгованості за поставлений товар до 15.06.2015 року.

Як вбачається із рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідачем вказаний лист отримано 08.06.2015 року.

Відповідно до наданої позивачем картки рахунків 361 по контрагенту „Україна 2001В» за період з 01.04.2015 року по 18.08.2015 року, відповідачем відповідно до видаткової накладної РН-0000114 сплачено позивачу 149 247,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, несплату відповідачем поставленого товару в повному обсязі, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, судом враховується наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Пунктом 1 статті 12 ЦК України передбачено, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Аналогічне положення міститься і в ст.627 ЦК України, згідно якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до ч.1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч.1 - 6 ст.181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів; проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання.

Пунктом 10 ч.1 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.2 ст.9 Закону).

Враховуючи зазначене вище, належними доказами, які підтверджують здійснення господарської операції та наявність чи відсутність заборгованості, а також її розмір, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", оскільки тільки первинні документи, які підтверджують факти здійснення господарських операцій є правовою підставою для бухгалтерського обліку таких операцій.

Окрім того, вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується і з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну №88 від 24.05.1995р., згідно якого первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа, код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа, дані про документ, що засвідчує особу - одержувача.

Звертаючись із позовною заявою, позивач в обґрунтування своїх позовних вимог вказує, що між сторонами виникли правовідносини на підставі укладеного у спрощений спосіб договору поставки, за якими сторони визначили поставку товару: мікросорб А+ та актиген на загальну суму 596988,00 грн. Як доказ наявності боргу відповідача за відпущені товарно-матеріальні цінності у вказаній сумі позивачем надано копії рахунку-фактури №3686 від 23.03.2015 року, довіреності №245 від 01.04.2015 року та видаткової накладної №114 від 01.04.2015 року (оригінали вказаних документів оглянуто судом у судовому засіданні 26.08.2015 року, про що засвідчено в протоколі судового засідання від 26.08.2015 року).

Порядок використання доручень регулюється Наказом Мінфіну України №99 від 16.05.1996р. "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних доручень на отримання цінностей", пунктом 2 якої визначено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувача.

Отже, довіреність на одержання цінностей є документом, що фіксує рішення керівництва підприємства-одержувача про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначений перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено інший первинний документ накладну-вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей.

Дослідивши видаткову накладну №114 від 01.04.2015 року та довіреність №245 від 01.04.2015 року, суд дійшов висновку, що вказані документи відповідають всім вимогам, які ставляться до первинних документів, тому є належними доказами для підтвердження вчинення господарської операції - поставки позивачем відповідачу товару на суму 596988,00 грн. та виникнення у зв'язку з цим господарських зобов'язань.

Наведеним вище також спростовуються відповідні заперечення ТОВ "Україна 2001".

Матеріали справи містять докази оплати поставленого товару лише на суму 149 247,00 грн., таким чином, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 447 741,00 грн. заборгованості по оплаті товару та, відповідно задоволення позовної вимоги в цій частині.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 4048,07 грн. 3% річних та 75 999,7 грн. втрат від інфляції.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Як вбачається із матеріалів справи, передача товару покупцю була вчинена 01.04.2014 року, тому саме з цього моменту у відповідача виник обов'язок здійснити оплату товару, та, відповідно, з наступного дня, 02.04.2015 року, відповідно до ст. 253 ЦК України, виникла прострочка оплати товару.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, вважає його обґрунтованим, тому приходить до висновку про стягнення з відповідача 4048,07 грн. 3% річних за період з 02.04.2015 року по 20.07.2015 року та, відповідно, задоволення позовної вимоги в цій частині.

Стосовно вимоги про стягнення 75 999,70 грн. інфляційних нарахувань за квітень-червень 2015 року, суд зазначає наступне.

У п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р .

Так, у вказаному листі ВСУ від 03.04.1997 року зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Тому, враховуючи, що прострочка виникла з 02.04.2015 року, суд приходить до висновку про правомірність нарахування втрат від інфляції за квітень 2015 року.

В той же час, здійснивши перерахунок нарахованої позивачем суми інфляційних втрат, суд зазначає, що втрати за квітень 2015 року становлять 62683,74 грн., за травень 2015 року - 9850,30 грн. та за червень 2015 року - 1790,96 грн., загалом в сумі 74 325,00 грн., що і підлягає стягненню з відповідача. В стягненні 1674,70 грн. втрат від інфляції слід відмовити.

Згідно частини 1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі зазначеного вище, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню на суму 526114,07 грн., з яких 447 741,00 грн. основного боргу, 4 048,07 грн. - 3% річних та 74 325,00 втрат від інфляції. У стягненні 1674,70 грн. втрат від інфляції слід відмовити.

У зв'язку із частковим задоволенням позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 13, 33, 34, 43, 49, 82, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Україна 2001В» (Хмельницька область, Теофіпольський район, смт. Теофіполь, вул. Леніна, 37В, код 35080933) на користь дочірнього підприємства „Оллтек-УкраїнаВ» (м. Київ, вул. Іллінська, 8, код 32047626) 447 741,00 грн. (чотириста сорок сім тисяч сімсот сорок одна грн. 00 коп.) заборгованості, 4 048,07 грн. (чотири тисячі сорок вісім грн. 07 коп.) 3% річних, 74 325,00 грн. (сімдесят чотири тисячі триста двадцять п'ять грн. 00 коп.) втрат від інфляції, 10522,28 грн. (десять тисяч п'ятсот двадцять дві грн. 28 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

В решті позову відмовити.

Повне рішення складено 23.09.2015 року

Суддя М.В. Музика

Віддрук. у 2 прим. : 1- до справи; 2- позивачу (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8) - рекомендованим листом з повід. про вруч.