Постанова

від 10.11.2011 по справі 5015/1877/11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.11 Справа № 5015/1877/11

м. Львів

ОСОБА_1 апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Процика Т.С.

суддів Дубник О.П.

ОСОБА_2

при секретарі судового засідання Юрчук О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 підприємства «Таніс»б/н від 19.07.2011р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 06.07.2011р. (повний текст рішення виготовлено та підписано 11.07.2011р.)

у справі № 5015/1877/11

за позовом Прокурора Личаківського району м. Львова в інтересах держави в особі

ОСОБА_1 міської ради, м. Львів

до відповідача ОСОБА_3 підприємства «Таніс», м. Львів

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

та за зустрічним позовом ОСОБА_3 підприємства «Таніс», м. Львів

до відповідача ОСОБА_1 міської ради, м. Львів

про визнання договору оренди земельної ділянки дійсним та таким, що поновлений на новий строк та визнання права власності на самочинно збудоване нежитлове приміщення

За участю представників:

прокурор -Павлиско Н.Р. -помічник прокурора;

від позивача - ОСОБА_4 - представник;

від відповідача -ОСОБА_5 -представник.

Повна постанова складена 24.11.2011р.

Розгляд справи відкладався з підстав, наведених в ухвалах суду від 15.09.2011р. та 06.10.2011р.

У судовому засіданні апеляційного господарського суду 29.09.2011р. оголошувалась перерва до 06.10.2011р.

Відповідно до розпорядження голови суду від 15.09.2011р., з підстав зазначених у ньому, внесено зміни у склад колегії суддів, введено у склад колегії суддів замість судді Скрипчук О.С., суддю Кравчук Н.М.

Відповідно до розпорядження голови суду від 29.09.2011р., з підстав зазначених у ньому, внесено зміни у склад колегії суддів, введено у склад колегії суддів замість судді Кравчук Н.М., суддю Скрипчук О.С.

Після внесення змін у склад колегії суддів розгляд справи розпочато заново.

Присутнім представникам учасників судового процесу права і обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22, 28, 29 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), роз'яснено, заяв про відвід суддів не поступало, клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу не надходило.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.07.2011р., суддя Синчук М.М., позовні вимоги задоволено повністю, зобов'язано ПП «Таніс»звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0056 га по вул. Пасічній-вул. Таджицькій у м. Львові та привести її у придатний для використання стан, шляхом демонтажу встановленої в її межах малої архітектурної форми за власний кошт; стягнуто з ПП «Таніс»в дохід Державного бюджету України 85,00 грн. відшкодування витрат на оплату державного мита, 236,00 грн. відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; у задоволенні зустрічного позову ПП «Таніс»відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями норм ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», ст.ст. 12, 116, 124, 125, 126, 152, 212 Земельного кодексу України (далі ЗК України), ст. ст. 375, 376 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст.ст.16, 31, 33, 34 Закону України «Про оренду землі», а також зокрема тим, що:

- договір оренди землі припинений з 20.10.2010р. з огляду на положення норм ст. 31 Закону України «Про оренду землі», п.37 та п.8 договору оренди землі (строк дії Договору становить 5 років, до 20.10.2010 р. Після закінчення строку дії Договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію), а відповідач не надав доказів звернення до позивача про намір продовжити чи укласти новий договір оренди вищезгаданої земельної ділянки площею 0,0056 га по вул. Пасічній -вул. Таджицькій у м. Львові;

- відповідно до п.17 договору оренди землі забороняється самовільна забудова земельної ділянки;

- вимога позивача за зустрічним позовом про визнання права власності на нерухоме майно (самочинне будівництво) не може бути задоволена з огляду на те, що позивач за зустрічним позовом не є власником чи користувачем земельної ділянки, на якій знаходиться це нерухоме майно (самочинне будівництво).

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ПП «Таніс», відповідач за первісним позовом у справі, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 06.07.2011р. у цій справі та прийняти нове рішення, яким визнати за ОСОБА_3 підприємством «Таніс»право власності на самочинно збудоване нежитлове приміщення, а саме: павільйон загальною площею 43,4 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Пасічна, 43а.

Скаржник посилається зокрема на те, що судом при прийнятті оскарженого рішення порушено норми матеріального та процесуального права. Також, скаржник посилається на те, що відповідно до ст.33 Закону України «Про оренду землі»спірний договір оренди землі є поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Крім того, скаржник відзначив, що відповідно до п.8 договору звернувся до позивача з відповідною заявою про продовження договору оренди землі. Відповідно до ст.376 ЦК України скаржник має право на визнання за ним права власності на самочинне збудоване нерухоме майно.

Представники учасників судового процесу у судовому засіданні підтримали свої вимоги, доводи та заперечення, викладені в апеляційній скарзі, а також у поясненнях, наданих у судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу у судових засіданнях, суд встановив наступне.

Прокурор Личаківського району м. Львова в інтересах держави в особі ОСОБА_1 міської ради звернувся до господарського суду з позовом до ПП «Таніс»про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки загальною площею 0,0056 га по вул. Пасічній -вул. Таджицькій у м. Львові з приведенням її у придатний для використання стан шляхом демонтажу встановленої в її межах малої архітектурної форми за власний кошт.

23 травня 2011 року ПП «Таніс»подано зустрічну позовну заяву (а.с.а.с.42-44) до ОСОБА_1 міської ради про зобов'язання вчинити дії.

21 червня 2011 року представником позивача за зустрічним позовом подано заяву про уточнення позовних вимог за зустрічним позовом (а.с.63), просить визнати договір оренди земельної ділянки (кадастровий № 4610137200:05:008:0036) загальною площею 0,0056 га по вул. Пасічній -вул. Таджицькій у м. Львові від 20.02.2006 р., укладений між ОСОБА_1 міською радою та ОСОБА_3 підприємством «Таніс», дійсним та таким, що поновлений на новий строк, а також визнати за ОСОБА_3 підприємством «Таніс»право власності на самочинно збудоване нежитлове приміщення, а саме: павільйон, загальною площею 43,4 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Пасічна, 43а.

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, 20.02.2006р. між ОСОБА_1 міською радою (орендодавець) та ОСОБА_3 підприємством «Таніс»(орендар) укладено договір оренди землі (надалі -Договір, а.с.а.с.6-7). За умовами цього Договору орендодавець (позивач у справі) на підставі діючого Положення «Про оренду земельних ділянок у м. Львові та порядок встановлення розмірів орендної плати за земельні ділянки»та ухвали ОСОБА_1 міської ради № 2701 від 20.10.2005р. «Про надання у короткострокову оренду земельних ділянок для встановлення та обслуговування малих архітектурних форм у м. Львові»надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться по вул. Пасічній -вул. Таджицькій у м. Львові, для обслуговування павільйону.

Відповідно до п. 2 Договору в оренду передається земельна ділянка, кадастровий №4610137200:05:008:0036, загальною площею 0,0056 га, у тому числі, будівлі - 0,0030 га, інші землі - 0,0026 га.

Згідно з п. 3 Договору на земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна павільйон.

Вищевказаний Договір укладено на підставі ухвали ОСОБА_1 міської ради №2701від 20.10.2005р. «Про надання у короткострокову оренду земельних ділянок для встановлення та обслуговування малих архітектурних форм у м. Львові»(а.с.а.с.9-10), відповідно до п. 1 якої ухвалено передати суб'єктам підприємницької діяльності у короткострокову оренду земельні ділянки без зміни цільового призначення для встановлення та обслуговування малих архітектурних форм згідно з додатком, в який в тому числі була включена вищевказана земельна ділянка для передачі її в оренду відповідачу.

Відповідно до п. 8 Договору договір укладено на 5 років, до 20.10.2010 р. Після закінчення строку дії Договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Твердження скаржника про те зокрема, що відповідно до п.8 договору він звертався до позивача з відповідною заявою про продовження договору оренди землі є безпідставним, оскільки відповідач не подав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції доказів звернення до позивача з повідомленням про намір продовжити чи укласти договір оренди вищезгаданої земельної ділянки площею 0,0056 га по вул. Пасічній -вул. Таджицькій у м. Львові.

Відповідно до п. 37 Договору дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до п. 21 Договору після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Протягом дії вказаного договору оренди земельної ділянки ОСОБА_1 міською радою двічі розглядались питання, які стосувались встановлення на території міста малих архітектурних форм (ухвала ОСОБА_1 міської ради №1470 від 27.12.2007 р. «Про затвердження Правил розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові і порядку надання дозволів на розміщення об'єктів торгівлі, ресторанного господарства та сфери послуг у малих архітектурних формах і схем та переліків розміщення малих архітектурних форм на території м. Львова», ухвала №2311 від 18.12.2008 р. «Про затвердження Перспективної схеми розміщення малих архітектурних форм як частини Програми комплексного благоустрою території міста»із відповідними до них змінами).

Вказаними рішеннями ОСОБА_1 міської ради мала архітектурна форма за адресою: м. Львів, вул. Пасічна -вул. Таджицька, яка встановлена ОСОБА_3 підприємством «Таніс», не включалась в Перспективну схему розміщення малих архітектурних форм м. Львова.

Крім того, відповідачем порушено п. 1 Договору оренди землі, згідно з яким йому як орендарю надано земельну ділянку для обслуговування павільйону (малої архітектурної форми).

У п. 1.3.16. Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м. Львові, затвердженого рішенням виконкому ОСОБА_1 міської ради від 06.05.2005 р. №406 визначено, що мала архітектура форма для здійснення підприємницької діяльності - споруда, яка виконується з збірно-розбірних полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без влаштування фундаментів, може бути демонтована підйомними засобами по частинах і цілим об'єктом.

Однак, відповідачем на орендованій земельній ділянці здійснено самочинне будівництво не житлового приміщення загальною площею 43,4 кв. м, визнання права власності на яке, є однією з вимог за зустрічним позовом.

Відповідно до п. 17 Договору оренди землі самовільна забудова земельної ділянки забороняється.

При прийнятті постанови апеляційний господарський суд погоджується з місцевим господарським судом у наступному.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України розпорядження землями територіальних громад та надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності належить до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

Відповідно до статей 116, 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом. Крім того, право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Враховуючи вищенаведене та норми ч.1 ст. 124, ч. 2 ст. 125, ч. 2 ст. 126, ст. 212 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування і лише на підставі договору оренди земельної ділянки, який підлягає державній реєстрації.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про оренду землі», в редакції яка діяла за станом на 20.10.2010 р., договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено. Таким чином, місцевим господарським судом правильно встановлено, що вказаний вище договір припинений з 20.10.2010 року.

Посилання ж скаржника на ст.33 Закону України «Про оренду землі», як на підставу поновлення строку дії договору, у цьому випадку є безпідставним з огляду на наступне.

Відповідно до ст.33 Закону України «Про оренду землі»у редакції, яка діяла час дії договору, після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Проте, у цьому випадку сторони договору передбачили у договорі додаткові умови щодо продовження строку дії договору, а саме: відповідно до п. 8 Договору Договір укладено на 5 років, до 20.10.2010 р. Після закінчення строку дії Договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, з врахуванням ст.ст.6, 627 ЦК України, у цьому випадку встановлення сторонами у договорі порядку продовження договору не суперечить ст.33 Закону України «Про оренду землі», а лише передбачає додатковий порядок продовження строку дії договору, погоджений сторонами договору.

Як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи, відповідач не подав доказів звернення до позивача про намір продовжити чи укласти новий договір оренди вищезгаданої земельної ділянки площею 0,0056 га по вул. Пасічній -вул. Таджицькій у м. Львові.

З огляду на вищенаведене та п.8 договору у позивача (орендодавця) був відсутній обов'язок направляти відповідачу (орендарю) письмові заперечення (лист-повідомлення) протягом одного місяця з після закінчення строку договору.

Згідно з ст. 34 Закону України «Про оренду землі»у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

Відповідно до п. 21 Договору після припинення дії Договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Як встановлено в судовому засіданні, позивачем не приймалось рішення про поновлення чи про укладення з відповідачем нового договору оренди та відповідачем не проведені заходи щодо оформлення земельної ділянки, а земельна ділянка не звільнена, таким чином самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, з приведенням земельних ділянок у придатний для користування стан, земельна ділянка є державною власністю і перебуває у віданні позивача.

Відповідно до п. 17 Договору умови збереження стану об'єкта оренди: забороняється самовільна забудова земельної ділянки.

Враховуючи вищенаведене, оскільки відповідач не оформив у встановленому законодавством порядку права користування спірною земельною ділянкою, вимоги позивача про зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0056 га по вул. Пасічній -вул. Таджицькій у м. Львові з приведенням її у придатний для використання стан шляхом демонтажу встановленої в її межах малої архітектурної форми за власний кошт, є обґрунтованими і правильно задоволені місцевим господарським судом.

Щодо зустрічного позову, то суд відзначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

За змістом ст. 16 Закону України «Про оренду землі»сторони укладають договір оренди землі лише у разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду.

Посилання позивача за зустрічним позовом на те, що договір оренди земельної ділянки від 20.02.2006р. є поновлений на новий строк на підставі ст. 33 Закону України «Про оренду землі», є безпідставним, з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту ч. 1 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Таким чином, з аналізу змісту ч. 1 ст. 33 Закону вбачається, що не передбачено порядок автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін, а лише визначено, що в цьому разі договір підлягає поновленню. Вказана норма не передбачає зміну відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, яке є підставою для надання в оренду земельної ділянки, щодо встановлених в ньому строків оренди.

З урахуванням наведеного у разі, коли на час звернення до суду позивачем за зустрічним позовом, не надано доказів прийняття відповідним державним органом рішення про передачу йому в оренду спірної земельної ділянки, вимоги про зобов'язання такого органу укласти договір оренди задоволенню не підлягають.

Таким чином, зважаючи на те, що необхідною умовою укладення такого договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки, зобов'язання цього органу укласти такий договір або ж продовжити дію договору за відсутності вказаного рішення є порушенням його передбаченої Конституцією України виключної компетенції, а порушенні права позивача мають захищатися способами, передбаченими ст. 152 ЗК України з обов'язковим дотриманням норм чинного законодавства.

Згідно ч. 1 п. ґ ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду землі»орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

Відповідно до частини 1 ст. 23 Закону України "Про планування і забудову територій" забудова територій полягає в розміщенні та здійсненні будівництва нових об'єктів, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування існуючих об'єктів містобудування, розширення та технічного переоснащення підприємств (далі - будівництво).

Таким чином, терміном "будівництво" охоплюється як будівництво нових об'єктів так і реконструкція чи перепланування існуючих об'єктів містобудування.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Проте, у цьому випадку за відповідачем, як особою яка здійснила самочинне будівництво, не може бути визнане право власності на самочинно збудоване майно оскільки, відповідач не є власником чи користувачем земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, власник (позивач) заперечує проти визнання права власності на самочинно збудоване майно за відповідачем, відповідачем не подано суду доказів того, що йому надано або позивач не заперечує проти надання земельної ділянки у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети.

Відповідно до ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Згідно п. 3 ст. 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Відповідно до ухвали ОСОБА_1 міської ради №1470 від 27.12.2007р. «Про затвердження Правил розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові і порядку надання дозволів на розміщення об'єктів торгівлі, ресторанного господарства та сфери послуг у малих архітектурних формах і схем та переліків розміщення малих архітектурних форм на території м. Львова», ухвали №2311 від 18.12.2008 р. «Про затвердження Перспективної схеми розміщення малих архітектурних форм як частини Програми комплексного благоустрою території міста»(із відповідними змінами) мала архітектурна форма за адресою: м. Львів, вул. Пасічна -вул. Таджицька, яка встановлена ОСОБА_3 підприємством «Таніс», не включалась в Перспективну схему розміщення малих архітектурних форм м. Львова.

Слід відзначити, що за цих обставин, перш за все належить з'ясувати, чи вирішував компетентний орган місцевого самоврядування (ОСОБА_1 міська рада) за зверненням скаржника питання про визнання за ним права власності на самочинно побудоване (реконструйоване) нерухоме майно та чи мали місце заперечення ОСОБА_1 міської ради проти цього, оскільки відсутність такого заперечення вказує на відсутність порушеного чи оспореного права чи законного інтересу позивача, а отже і відсутності предмету спору.

Як вбачається з матеріалів справи, а сторонами не подано суду доказів, які б свідчили про протилежне, скаржник не звертався до ОСОБА_1 міської ради про визнання за ним права власності на самочинно побудоване (реконструйоване) нерухоме майно і відповідно відсутні заперечення ОСОБА_1 міської ради проти цього, оскільки відсутні звернення.

Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд України (постанова від 09.08.2011р. у справі № 32/240пн).

Таким чином, вимоги позивача за зустрічним позовом про визнання договору оренди земельної ділянки (кадастровий № 4610137200:05:008:0036) загальною площею 0,0056 га по вул. Пасічній -вул. Таджицькій у м. Львові від 20.02.2006 р., укладеного між ОСОБА_1 міською радою та ОСОБА_3 підприємством «Таніс», дійсним та таким, що поновлений на новий строк, а також визнання за ОСОБА_3 підприємством «Таніс»права власності на самочинно збудоване нежитлове приміщення а саме павільйон, загальною площею 43,4 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Пасічна, 43а, є безпідставними і судом першої інстанції правильно відмовлено у їх задоволенні.

Відповідно до ст.4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на норми ст.ст.4 3 , 32, 33, 34 ГПК України скаржник не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтували неправомірність і безпідставність рішення суду першої інстанції про задоволення позову.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

ОСОБА_1 апеляційний господарський ПОСТАНОВИВ :

1. Залишити рішення Господарського суду Львівської області від 06.07.2011р. у справі № 5015/1877/11 без змін, а апеляційну скаргу ПП «Таніс»- без задоволення.

2. Витрати по сплаті державного мита за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Ця постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Процик Т.С.

Суддя Дубник О.П.

Суддя Скрипчук О.С.