Постанова

від 09.11.2011 по справі 9/112

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.11.11 Справа № 9/112

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

ОСОБА_1,

при секретарі судового засідання Томкевич Н.,

з участю представників:

від скаржника (позивача) - з'явився,

відповідача -не з'явився,

розглянув апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, с. Сільце

на рішення господарського суду Закарпатської області від 22.09.2011 року, суддя Журавчак Л. С. у справі № 9/112

за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 П , с.Сільце

до відповідача: приватного підприємства В«ФіштВ» , м.Ужгород

про стягнення 227567,76 грн.,

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Закарпатської області від 22.09.2011 року відмовлено в задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення з приватного підприємства В«ФіштВ» 227567,76 грн. зайво сплачених коштів, що становить переплату за договором від 05.11.2007 №018/07 Фшк.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведено, а судом не встановлено факт безпідставного набуття відповідачем сплачених позивачем коштів в розмірі 227567,76 грн., оскільки такі сплачені на підставі договорів та фактичних правовідносин сторін, що склалися за результатами їх спільної господарської діяльності, які не визнані в установленому законодавством порядку недійсними, та факт такої сплати встановлено судовим рішенням по справі №11/77 господарського суду Закарпатської області.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги, в зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, апелюючи тим, що позивачем здійснено надлишкову оплату за договором від 05.11.2007 №018/07 Фшк в розмірі 227567,76 грн., внаслідок чого відповідачем отримано без достатньої правової підстави вказану суму коштів, яка підлягає поверненню згідно ст.1212 ЦК України.

Скаржник вважає безпідставним висновок місцевого суду про встановлення факту існування між сторонами інших договірних правовідносин та відповідно кредиторської заборгованості позивача по цих відносинах, оскільки предметом спору по даній справі є стягнення зайво сплачених коштів саме по договору від 05.11.2007 №018/07 Фшк, а тому встановлення інших правовідносин свідчить про вихід місцевого суду за межі позовних вимог, що є порушенням норм процесуального права.

Скаржник також покликається на неправомірне застосування норм законодавства щодо підстав та порядку припинення цивільного зобов»язання, оскільки встановивши наявність в спірному випадку такого способу припинення зобов»язання як зарахування зустрічних однорідних вимог, судом не надано нормативного обґрунтування такого зарахування та не наведено жодного доказу в підтвердження факту такого зарахування.

Скаржник також вважає безпідставним сам факт здійснення зарахування однорідних вимог, оскільки для проведення такого зарахування необхідним є настання передбачених ст.512 ЦК України умов, які в спірному випадку відсутні, а саме строк настання виконання зобов»язання.

В судове засідання на проголошення постанови представник відповідача не з"явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, а тому суд вважає за можливе розгляд справи завершити без його участі за наявних в справі документів про права і обовВ»язки сторін.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача з їх участю на засіданні, які підтримали свої позиції, пояснення дали аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що рішення суду підлягає скасуванню.

Судом встановлено, що фізичною особою -підприємцем ОСОБА_2 та приватним підприємством «Фішт»в період поставки протягом листопада-грудня 2007 року теплогідроізольованих труб та елементів теплових мереж укладено шість договорів поставки, а саме, від 05.11.2007 №018/07 Фшк на суму 122370,59 грн.; від 05.11.2007 №019/07 Фшк на суму 69394,98 грн.; від 03.12.2007 №020/07 Фшк на суму 138670,20 грн.; від 03.12.2007 №021/07 Фшк на суму 152502,58 грн.; від 03.12.2007 №023/07 Фшк на суму 132686,56 грн.; від 17.12.2007 №026/07 Ф МТ на суму 175588,99 грн.

Оплата продукції згідно договору від 05.11.2007 №018/07 Фшк здійснена позивачем платіжними дорученнями від 14.11.2007 №271 на суму 80000,0 грн., від 21.11.2007 №302 на суму 20000,0 грн., від 20.12.2007 №340 на суму 50000,0 грн., від 21.12.2007 №352 на суму 100000,0 грн. та від 10.01.2008 №07 на суму 99938,35 грн. Таким чином, при ціні договору від 05.11.2007 №018/07 Фшк - 122370,59 грн. позивачем сплачено відповідачу 349938,35 грн., тобто надмірно сплачено коштів на суму 227567,76 грн., які позивач просить стягнути з відповідача згідно ст.1212 ЦК України, як безпідставно набутих згідно вимог позовної заяви.

Згідно ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї статті застосовуються до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Оскільки підставою для здійснення перерахунку відповідачу платежів на суму 227567,76 грн. позивачем зазначено договір від 05.11.2007 №018/07 Фшк, зобов»язання по якому між сторонами припинилися внаслідок погашення суми заборгованості за цим договором, що відповідачем не заперечується, апеляційний суд приходить до висновку про наявність в спірному випадку правових підстав для стягнення з відповідача цих коштів, як безпідставно набутих.

Висновок місцевого суду про наявність в спірному випадку підстав для зарахування спірних коштів як зустрічних однорідних вимог є помилковим з огляду на наступне.

За змістом ст.601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги; зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Аналогічні положення містяться в ч.3 ст.203 ГК України.

Виходячи із змісту ст.601 ЦК України припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги -це одностороння угода, яка оформляється заявою однієї з сторін і вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо); строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом ( ст. 602 ЦК України).

За своєю правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги є одностороннім правочином, який повинен відповідати положенням ст.203 ЦК України. Зокрема, згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Отже, заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

Проте, відповідачем не подано, а судом не встановлено доказів існування у позивача заборгованості перед відповідачем по інших договорах чи з інших підстав на суму 227567,76 грн., така не була предметом оцінки в місцевому суді та не є безспірною, що є однією з умов для зарахування зустрічних однорідних вимог.

Висновок місцевого суду про встановлення факту зарахування зустрічних однорідних вимог постановою Вищого господарського суду України від 11.08.2011р. по справі №11/77 є помилковим, оскільки предметом спору в цій справі було стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 заборгованості за договором від 03.12.2007 021/07 Фшк, а надані в мотивувальній частині постанови висновки суду є лише оцінкою суду фактичних обставин по справі, проте, не є преюдиціальним фактом в силу вимог ст.35 ГПК України, який не підлягає доведенню в даній справі.

Крім цього, зі змісту вказаної постанови вбачається, що позивач надмірно сплатив 227567,76 грн. за продукцію, отриману згідно договору від 05.11.2007 №018/07 Фшк, а тому відповідач зарахував її в такому порядку: 9394,98 грн. -у рахунок погашення заборгованості за договором від 05.11.2007 №019/07 Фшк, 95320,84 грн. -у рахунок договору від 03.12.2007 №020/07 Фшк, 22913,59 грн. -у рахунок договору від 03.12.2007 021/07 Фшк, 99938,35 грн. -у рахунок договору від 17.12.2007 026/07 ФМТ, що відображено у бухгалтерських документах відповідача. Проте, факт відображення відповідачем зарахування зустрічних однорідних вимог в бухгалтерських документах не свідчить про правомірність такого зарахування в силу вимог ст.601 ЦК України, що касаційною інстанцією не досліджувалося, оскільки не було предметом спору. При цьому, зі змісту вказаної постанови вбачається те, що судом не прийнято до уваги заяви ФОП ОСОБА_2 про зарахування зустрічних однорідних вимог(а.с.а.с.126, т.1).

Відповідачем також не подано суду доказів настання строку виконання цих однорідних вимог, оскільки строк виконання відповідачем зобов»язання щодо повернення безпідставно набутих коштів настав 14.12.2010 року після спливу семиденного строку з моменту здійснення вимоги про повернення коштів, а тому проведення відповідачем будь-яких зарахувань грошового зобов»язання з повернення безпідставно набутих коштів в рахунок погашення іншого зобов»язання до вказаної дати є неможливим, оскільки до її настання строк виконання зобов»язання з повернення безпідставно набутих коштів взагалі не настав.

З наведеного апеляційний суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення з приватного підприємства В«ФіштВ» 227567,76 грн. зайво сплачених коштів, скасувавши рішення місцевого суду, оскільки факт надмірної сплати цих коштів за договором від 05.11.2007 №018/07 Фшк підтверджується матеріалами справи, а відповідач володіє цим коштами без достатніх правових підстав.

Клопотання відповідача про застосування строку позовної давності щодо позовних вимог про стягнення спірної суми є також безпідставним з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Таким чином, строк позовної давності в даному випадку позивачем не пропущено, оскільки його перебіг пов"язується не з моментом перерахування коштів відповідачу, а з моментом виникнення грошового зобов"язання в зв"язку з виставленою вимогою - претензією про повернення перерахованих без достатніх правових підстав коштів( грудень 2010 року).

Оскільки судом першої інстанції неповно зВ»ясовано обставини, що мають значення для справи та прийнято рішення з порушенням норм матеріального права, а тому воно підлягає скасуванню, а апеляційна скарга позивача - задоволенню.

При скасуванні рішення суду проводиться новий розподіл судових витрат на підставі ст.49 ГПК України, а тому з відповідача на користь позивача належить стягнути понесені скаржником витрати в розмірі 2275,67 грн. державного мита за розгляд справи в суді першої інстанції, 1137,83 грн. державного мита за апеляційне провадження та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У відповідності до ст.8 Декрету КМ України, від 21.01.1993, № 7-93 "Про державне мито", сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством. Зважаючи на ту обставину, що скаржником сплачено на 1282,5 грн. більше визначеного розміру (144,33 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції та 1138,17 грн. за апеляційне провадження), вказана сума підлягає поверненню з державного бюджету.

Керуючись ст.ст.99,103-105 ГПК України, суд,

постановив:

рішення господарського суду Закарпатської області від 22.09.2011 року в справі за номером 9/112 - скасувати. а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 -задоволити.

Прийняти нове рішення.

Стягнути з приватного підприємства В«ФіштВ» (88000, м.Ужгород, проспект Свободи,50, код ЄДРПОУ 35045815) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (90124, Закарпатська область, Іршавський район, с.Сільце, вул.Кошового,80, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 227567,76 грн. заборгованості, 3413,5 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Повернути з державного бюджету на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (90124, Закарпатська область, Іршавський район, с.Сільце, вул.Кошового,80, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 1282,5 грн. зайво сплаченого державного мита.

Наказ та довідку видати суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд .

Головуючий -суддя: С. М. Бойко

Судді: Т.Б.Бонк

ОСОБА_1