Постанова

від 06.10.2011 по справі 2а-0770/1721/11

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Cправа № 2а-0770/1721/11

Ряд стат. звіту № 8.2.1

Код - 04

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2011 р. м. Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Рейті С.І.

при секретарі судового засідання -Рибак Т.В.

за участю представників

позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 18.05.2011 року)

відповідача: ОСОБА_2 (довіреність від 06.01.2011 року № 58/10/10)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дастор - Ужгород" до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 6 жовтня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини Постанови. Постанова в повному обсязі складена 13 жовтня 2011 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дастор -Ужгород" (далі -позивач, ТОВ "Дастор - Ужгород"), в особі представника ОСОБА_3 (діє на підставі довіреності ТОВ "Дастор - Ужгород" від 17.05.2011 року, наявної в матеріалах справи, а.с.231 Т.4), звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою (а.с.3-7 Т.1) до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області (далі -відповідач, ДПІ у м. Ужгороді), якою просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення ДПІ у м. Ужгороді від 16 травня 2011 року за № НОМЕР_1 (про збільшення ТОВ "Дастор - Ужгород" суми грошового зобов'язання по ПДВ у розмірі 238675,27 грн.).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржуване податкове повідомлення -рішення ДПІ у м. Ужгороді прийнято відповідачем всупереч норм чинного законодавства, зокрема, підставою для збільшення податкових зобов'язань по ПДВ є віднесення до складу податкового кредиту по ПДВ сум, пов'язаних з придбання товарів та послуг за договорами, які, згідно висновків перевірки, ніби -то є нікчемними. При цьому, суму податкового кредиту по ПДВ сформовано на підставі отриманих накладних в рамках укладених договорів, за якими і здійснювалась поставка товарів та послуг позивачеві, сплачений ПДВ в межах виконання договорів в зв'язку з придбанням товарів та послуг відноситься до складу податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, згідно вимог Податкового кодексу України. Позивач посилається на норми цивільного законодавства щодо недійсності угод, зазначаючи про помилковість висновку податкового органу щодо нікчемності укладених угод, оскільки підставою недійсності угод в силу закону (нікчемності) за актом перевірки щодо дотримання податкового законодавства є порушення цими правочинами публічного порядку, однак з 1 січня 2011 року такі правочини визнаються недійсними в судовому порядку (так, як і правочини, що не спрямовані на реальне досягнення правових наслідків, що обумовлені ними, на що є посилання в акті перевірки). Крім того зазначає, що можливі порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства (відсутність за місцем реєстрації, не подання податкової звітності чи не сплата ними податків) не впливають на права та обов'язки позивача та не можуть бути підставою для визначення податкових зобов'язань позивачеві.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві, просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення ДПІ у м. Ужгороді від 16.05.2011 року за № НОМЕР_1.

Відповідач надав суду заперечення проти позову (лист ДПІ у м. Ужгороді від 16.06.2011 року за № 4751/10/10, а.с.233-237 Т.4), згідно якого позов не визнав, посилаючись на те, що підставою для збільшення податкових зобов'язань з ПДВ є віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за договорами, укладеними позивачем з ПП "Елвіко" (договір постачання від 03.01.2011 року за № 030111) та з ПП "Олми (договір надання маркетингових досліджень від 01.02.2011 року за № 35), господарські операції з якими не підтверджено, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів господарських операцій, та оскільки укладені правочини здійснені без мети настання реальних наслідків -вони є нікчемними. Висновок про нікчемність договорів прийнято за сукупністю ознак (укладені без мети настання реальних наслідків, спрямовані на порушення публічного порядку, суперечать інтересам держави і суспільства), в зв'язку з чим відсутня необхідність визнання їх недійсними за рішенням суду.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив з мотивів, наведених у поданому письмовому запереченні проти позову, просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи , заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову в повному обсязі, виходячи з наступного:

Проведеною ДПІ у м. Ужгороді документальною позаплановою виїзною перевіркою ТОВ "Дастор -Ужгород" з питань правомірності нарахування податкового кредиту по податковій декларації з податку на додану вартість за період лютий 2011 року (акт ДПІ у м. Ужгороді від 04.05.2011 року за № 918/23-1/34325992, а.с.8-23 Т.1) встановлено порушення ТОВ "Дастор - Ужгород":

1. п.3 ст. 5 та п. 1 ст. 7 ГК України, ст. ст. 92, 203, ч. ч. 1, 2 ст.215, ч. 1 ст. 216, ст. ст. 234, 626, 655, 658, 662, 664 ЦК України, внаслідок чого є нікчемними:

- договір постачання № 030111 від 03.01.2011 року та додаткова угода про зміну договору постачання № 030111 від 03.01.2011 року від 04.01.2011 року, укладений між ПП "Елвіко" (постачальник) та ТОВ "Дастор -Ужгород" (покупець), з обсягом поставок за лютий 2011 року у сумі 1282045,65 грн., в т. ч. ПДВ - 213674,27 грн.;

- договір щодо надання маркетингових досліджень № 35 від 01.02.2011 року, укладений між ТОВ "Дастор -Ужгород" (замовник) та ПП "Олми" (виконавець), з обсягом проведених операцій в лютому 2011 року у сумі 150000 грн., в т. ч. ПДВ - 25000,00 грн.;

2. п. 198.2, п. 198.3 та п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, за наслідками перевірки зменшено податковий кредит ТОВ "Дастор -Ужгород" за лютий 2011 року в сумі 238674,27 грн. та, відповідно, збільшено ПДВ до сплати за лютий 2011 року в сумі 238674,27 грн.

ТОВ "Дастор-Ужгород" надано ДПІ у м. Ужгороді заперечення до акту перевірки (а.с.35-38 Т.1), рішенням ДПІ у м. Ужгороді про розгляд заперечень від 16.05.2011 року за № 3824/10/23-1 (а.с.39-43 Т.1) акт ДПІ у м. Ужгороді від 04.05.2011 року за № 918/23-1/34325992 -залишено без змін.

На підставі акту від 04.05.2011 року за № 918/23-1/34325992, 16 травня 2011 року ДПІ у м. Ужгороді прийнято податкове повідомлення -рішення за № НОМЕР_1 (а.с.34 Т.1) про збільшення ТОВ "Дастор-Ужгород" суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 238675,27 грн. (основний платіж - 238674,27 грн., штрафні (фінансові) санкції - 1,00 грн.).

Податкове повідомлення -рішення в адміністративному порядку не оскаржено, та ТОВ "Дастор-Ужгород" звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення -рішення ДПІ у м. Ужгороді від 16.05.2011 року за № НОМЕР_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, зокрема, актом ДПІ у м. Ужгороді від 04.05.2011 року за № 934/23-1/10/33705621, перевіркою встановлено наступне:

- ПП "Елвіко" (який є постачальник ТОВ "Дастор -Ужгород" за договором постачання № 030111 від 03.01.2011 року та додаткової угоди про зміну договору постачання № 030111 від 03.01.2011 року від 04.01.2011 року) сформовано податковий кредит за рахунок ПП "ТД "Макком", місцезнаходження ПП "ТД "Макком" не має можливості встановити, тому підтвердити факт правомірності виписки податкових накладних від ПП "ТД "Макком" для ПП "Елвіко" не має можливості, таким чином, не підтверджено операції з придбання товарів та укладання угод з метою настання реальних наслідків, а таким чином з боку ПП "ТД "Макком" вбачається незаконне формування податкового кредиту та податкового зобов'язання по взаємовідносинам з контрагентами -постачальниками та покупцями. За наслідками проведеного аналізу встановлено відсутність господарських операцій щодо придбання ПП "Елвіко" у ПП "ТД "Макком", та зроблено висновок про відсутність реального настання правових наслідків угод за участю ПП "ТД "Макком", а отже є нікчемними по ланцюгу до "вигодонабувача" (а.с.11-17 Т.1, а.с.20-22 Т.1).

- ПП "Олми" (яким надано ТОВ "Дастор -Ужгород" маркетингові послуги за договором щодо надання маркетингових досліджень № 35 від 01.02.2011 року) не знаходиться за юридичною адресою, про що внесено запис до ЄДР про відсутність за місцем знаходження, свідоцтво платника ПДВ анульовано 10.03.2011 року, податкова звітність за місцем реєстрації до ДПІ у Оболонському районі м. Києва не подається, в зв'язку з чим неможливо підтвердити можливість (наявність ресурсів, обладнання, приміщень та інше) здійснення фінансово -господарської діяльності підприємства. За наслідками проведеного аналізу встановлено відсутність необхідних умов для реального настання результатів господарських операцій між ПП "Олми" та контрагентом -покупцями (в т.ч., ТОВ "Дастор -Ужгород"), в зв'язку з чим правочини є нікчемними по ланцюгу до "вигодонабувача" (а.с.17-22 Т.1).

На підставі наведеного, актом ДПІ у м. Ужгороді від 04.05.2011 року за № 934/23-1/10/33705621 визнано нікчемними договір постачання № 030111 від 03.01.2011 року та додаткову угоду про зміну договору постачання № 030111 від 03.01.2011 року від 04.01.2011 року (укладений між ПП "Елвіко" (постачальник) та ТОВ "Дастор -Ужгород" (покупець), з обсягом поставок за лютий 2011 року у сумі 1282045,65 грн., в т. ч. ПДВ - 213674,27 грн.) та договір щодо надання маркетингових досліджень № 35 від 01.02.2011 року (укладений між ТОВ "Дастор -Ужгород" (замовник) та ПП "Олми" (виконавець), з обсягом проведених операцій в лютому 2011 року у сумі 150000 грн., в т. ч. ПДВ - 25000,00 грн.), внаслідок порушення ТОВ "Дастор -Ужгород" п.3 ст. 5 та п. 1 ст. 7 ГК України, ст. ст. 92, 203, ч. ч. 1, 2 ст.215, ч. 1 ст. 216, ст. ст. 234, 626, 655, 658, 662, 664 ЦК України.

Обґрунтовуючи свою позицію при викладанні висновків у акті перевірки (з посиланням на відповідні норми Господарського та Процесуального кодексів України) щодо нікчемності правочинів, відповідач припустився помилки з наступного:

Наведені в акті норми Господарського кодексу України (далі -ГК України) містять загальні положення правового регулювання господарської діяльності суб'єктів господарювання (зокрема, п.5 ст.3 ГК України передбачає здійснення такої у межах встановленого правового господарського порядку, ст.7 ГК України встановлює нормативно -правові основи регулювання відносин), наведені положення ГК України не встановлюють недійсності правочинів.

Недійсність господарських зобов'язань встановлено ст. 207 ГК України, відповідно до якої - господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

У відповідності до ч. 2 ст. 4 Цивільного Кодексу України (далі -ЦК України) основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми ГК України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, слід застосовувати правила, встановлені ЦК України.

Стаття 207 ГК України не містить особливостей регулювання господарських відносин, а містить загальні правила про недійсність господарських зобов'язань, які суперечать положенням ЦК України як за термінологією, так і за змістом. Відтак, положення ст. 207 ГК України відповідно до абзацу першого ч.2 ст. 4 ЦК України, абзацу другого ч.1 ст. 4 ГК України застосовуватись не може, застосуванню підлягають відповідні норми Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України (в редакції Кодексу станом на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Нікчемними, зокрема, є правочини:

1) укладені з недодержанням обов'язкової письмової форми, якщо недійсність прямо передбачена законом, наприклад, правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань (ст. 547);

2) укладені з недодержанням обов'язкової нотаріальної форми (ч. 1 ст. 219);

3) укладені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без належного схвалення (ч. 2 ст. 221);

4) укладені недієздатною фізичною особою (ч. 1 ст. 226);

5) вчинені без дозволу органу опіки і піклування (ч. 1 ст. 224);

6) які порушують публічний порядок (ч. 2 ст. 228).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (ст. 216 ЦК України).

Як вбачається із змісту Акта перевірки, висновок відповідача про нікчемність правочину є необґрунтованим, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди нікчемними правочинами, оскільки ні в акті перевірки, ні іншими доказами не доведена вина сторін правочину (однієї з сторін правочину) в намірі порушити публічний порядок у вигляді порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та/або знищити, пошкодити майно фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконно заволодіти ним.

Стосовно позиції податкового органу про нікчемність правочину з тих підстав, що такий суперечить інтересам держави і суспільства, суд констатує наступне:

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України в зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 2 грудня 2010 року за № 2756 - VI, статтю 228 ЦК України доповнено частиною третьою, згідно якої - у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (редакція діє з 1 січня 2011 року).

Тобто, з 1 січня 2011 року діє норма закону, за якою правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства та його моральним засадам -визнаються недійсними в судовому порядку.

Слід зазначити, що обов'язковою умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин (носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб).

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні".

Виходячи з наведеного, посилання на нікчемність укладеного правочину з підстав його невідповідності інтересам держави і суспільства та його моральним засадам -є помилковою, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу вимог закону (та його визнання недійсним в судовому порядку не здійснюється) на відміну від правочину, що суперечить інтересам держави і суспільства та його моральним засадам (який визнається недійсним в судовому порядку, в тому числі, за зверненням податкового органу) -та така позиція суперечить нормам діючого законодавства.

Стосовно позиції податкового органу про нікчемність правочину з тих підстав, що такий не направлений на настання реальних наслідків (фіктивний правочин), суд констатує наступне:

Згідно ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України наведено визначення правочину, згідно якої, правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Тобто, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Пунктом 16 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28.04.1978 року за № 3 (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що невиконання або неналежне виконання угоди не може бути підставою для визнання її недійсною. Згідно п. 2 цієї постанови Пленуму ВС України, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Частиною 2 ст. 234 ЦК України передбачено, що фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні".

Тобто, позиція податкового органу про нікчемність укладених правочинів з підстав їх фіктивності (відсутності реальних правових наслідків) - є помилковою, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу вимог закону (та його визнання недійсним в судовому порядку не здійснюється) на відміну від фіктивного правочину (який визнається недійсним в судовому порядку, в тому числі, за зверненням податкового органу) -та така позиція суперечить нормам діючого законодавства.

Помилковою є позиція податкового органу, викладена в запереченні ДПІ у м. Ужгороді, щодо можливості визнання правочину нікчемним за сукупністю декількох ознак недійсності угоди, оскільки наявність будь -яких кваліфікуючих ознак для визнання угоди недійсною, яка визнається такою в судовому порядку, не надає права податковому органу визнавати її з цих підстав нікчемною, оскільки законодавством передбачено нікчемність правочину, якщо недійсність його прямо встановлена законом та визнання нікчемності правочину в судовому порядку не вимагається, тобто, законом розмежовано правочини, які недійсні в силу закону та які визнаються недійсними в судовому порядку.

Безпідставним є посилання відповідача в акті на ст. 203, ч. 1 ст. 216, ст. 234 ЦК України, так як зазначені норми законодавства використовуються лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку. При цьому, в акті перевірки зазначено, що правочин є нікчемним, оскільки не направлений на настання реальних наслідків, однак, згідно вимог цивільного законодавства (ч. 2 ст. 234 ЦК України) фіктивний правочин визнається недійсним судом.

Стосовно посилання відповідача на ст. ст. 626, 655, 658, 662, 664 ЦК України, то ними регулюються умови та порядок виконання договорів (загальні положення, положення щодо договорів купівлі -продажу, обов'язки щодо прийому та передачі товару), та вказаними нормами не регулюються питання недійсності правочинів.

Відповідно до презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Як вбачається з наведених актів цивільного законодавства, підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, прямо встановлена законом, а не висновки акту податкової перевірки. Вказані в актах податкових органів можливі порушення, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Таким чином, приймаючи оскаржуване у цій справі рішення, відповідач керувався виключно припущеннями щодо нікчемності укладених правочинів, оскільки позиція продаткового органу про нікчемність правочину як такого, що порушує публічний порядок - не відповідає матеріалам справи та суперечить вимогам закону, також протиправною є позиція про визнання таких нікчемними з ознак, які законодавством зазначені як можливі ознаки для визнання правочинів недійсними в судовому порядку, оскільки з цих підстав правочини недійсними в судовому порядку не визнавались.

Стосовно зменшення ТОВ "Дастор -Ужгород" податкового кредиту у сумі 238674,27 грн. та збільшення ПДВ до сплати у сумі 238674,27 грн., з посиланням податкового органу на п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, відповідно до п. 2 Висновку акту ДПІ у м. Ужгороді від 04.05.2011 року за № 934/23-1/10/33705621, суд констатує наступне:

Згідно п.1.1 ст. 1 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755 - VI (діє з 1 січня 2011 року, далі -ПК України), ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (пп.1.14.181 п.14.1 ст. 14 ПК України).

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з, придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (абзац "а" п.198.1 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (ст. 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пп. 14.1.36 ПК п.14.1 ст. 14 України - господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами

Обов'язковими ознаками господарської діяльності (згідно наведених приписів ГК України та ПК України) є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої. (При цьому, сформульоване в ГК України визначення господарської діяльності є загальним і має застосовуватися в усіх випадках, а визначення, наведене в ПК України, - лише у сфері дії цього Закону з урахуванням загального визначення). Виходячи з наведеного, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні" від 16.07.99 року № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 (зареєстрованого в Мінюсті України 05.06.95 року за № 168/704), первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пунктів 2.15, п. 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, ТОВ "Дастор -Ужгород" укладено договір щодо надання маркетингових послуг № 35 від 1 лютого 2011 року (а.с.69-71 Т.1) з ПП "Олми", згідно умов якого ТОВ "Дастор -Ужгород" (замовник) доручає, п ПП "Олми" (виконавець) зобов'язується надати послуги з проведення маркетингових досліджень (за напрямками згідно умов договору, зокрема, щомісячний аналіз продаж асортименту кондитерських виробів, аналіз продаж по будням та вихідним дням, вивчення повноти асортименту, та інші напрямки). Згідно умов договору, замовник виплачує виконавцеві винагороду (п.3.1 договору), підставою для якої є акт здачі -приймання (п.5.1), виконавець надає результати в письмовому або усному вигляді (п.4.2).

Наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, копією маркетингового дослідження продаж асортименту кондитерських виробів по групі "Цукерки" в торгівельній мережі ТОВ "Дастор -Ужгород" (а.с.77-98 Т.1), копією податкової накладної від 28.02.2011 року за № 35 (продавець ПП "Олми" -покупець ТОВ "Дастор Ужгород", а.с.76 Т.1), копією акту здачі -прийняття робіт (надання послуг) від 28.02.2011 року (а.с.74-75 Т.1), копією протоколу узгодження ціни до договору щодо надання маркетингових послуг № 35 від 1 лютого 2011 року (а.с.72-73 Т.1) підтверджується факт отримання послуг за договором щодо надання маркетингових послуг № 35 від 1 лютого 2011 року.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, ТОВ "Дастор -Ужгород" укладено договір постачання від 3 січня 2011 року за № 030111 (а.с.99-101 Т.1) з ПП "Елвіко", згідно умов якого ПП "Елвіко" (постачальник) передає, а ТОВ "Дастор -Ужгород" (покупець) приймає і оплачує товар (п.11 договору), договором визначено умови поставки товару (п.6.2), оплати товару (п.3.1, п.3.3). 4 січня 2011 року між ТОВ "Дастор -Ужгород" та ПП "Елвіко" укладено Додаткову угоду про зміну договору постачання № 030111 від 03.01.2011 року (а.с.102 Т.1), згідно якого змінено умови поставки (п.2.1), яким визначено поставка товарів на склад покупця.

В матеріалах справи наявні копії всіх податкових накладних, отриманих ТОВ "Дастор -Ужгород" (покупець) від ПП "Елвіко" в межах виконання договору постачання від 3 січня 2011 року за № 030111 та додатковою угодою про зміну договору постачання № 030111 від 03.01.2011 року, зокрема: від 01.02.2011 року за № 1 (а.с.103 Т.1), від 01.02.2011 року за № 2 (а.с.104 Т.1), від 01.02.2011 року за № 3 (а.с.105 Т.1), від 01.02.2011 року за № 4 (а.с.106 Т.1), від 01.02.2011 року за № 5 (а.с.107 Т.1), від 02.02.2011 року за № 6 (а.с.108 Т.1), від 02.02.2011 року за № 7 (а.с.109 Т.1), від 02.02.2011 року за № 8 (а.с.110 Т.1), від 02.02.2011 року за № 9 (а.с.111 Т.1), від 02.02.2011 року за № 10 (а.с.112 Т.1), від 02.02.2011 року за № 11 (а.с.113 Т.1), від 02.02.2011 року за № 12 (а.с.114 Т.1), від 02.02.2011 року за № 13 (а.с.115 Т.1), від 02.02.2011 року за № 14 (а.с.116 Т.1), від 03.02.2011 року за № 15 (а.с.117 Т.1), від 03.02.2011 року за № 16 (а.с.118 Т.1), від 04.02.2011 року за № 18 (а.с.119 Т.1), від 04.02.2011 року за № 19 (а.с.120 Т.1), від 04.02.2011 року за № 20 (а.с.121 Т.1), від 04.02.2011 року за № 21 (а.с.122 Т.1), від 04.02.2011 року за № 22 (а.с.123 Т.1), від 05.02.2011 року за № 23 (а.с.124 Т.1), від 05.02.2011 року за № 24 (а.с.125 Т.1), від 07.02.2011 року за № 25 (а.с.126 Т.1), від 07.02.2011 року за № 26 (а.с.127 Т.1), від 07.02.2011 року за № 27 (а.с.128 Т.1), від 07.02.2011 року за № 28 (а.с.129 Т.1), від 08.02.2011 року за № 29 (а.с.130 Т.1), від 08.02.2011 року за № 30 (а.с.131 Т.1), від 08.02.2011 року за № 31 (а.с.132 Т.1), від 08.02.2011 року за № 32 (а.с.133 Т.1), від 08.02.2011 року за № 33 (а.с.134 Т.1), від 09.02.2011 року за № 34 (а.с.135 Т.1), від 09.02.2011 року за № 35 (а.с.136 Т.1), від 09.02.2011 року за № 36 (а.с.137 Т.1), від 10.02.2011 року за № 38 (а.с.138 Т.1), від 10.02.2011 року за № 39 (а.с.139 Т.1), від 10.02.2011 року за № 40 (а.с.140 Т.1), від 10.02.2011 року за № 41 (а.с.141 Т.1), від 10.02.2011 року за № 42 (а.с.142 Т.1), від 11.02.2011 року за № 43 (а.с.143 Т.1), від 11.02.2011 року за № 44 (а.с.144 Т.1), від 11.02.2011 року за № 45 (а.с.145 Т.1), від 11.02.2011 року за № 46 (а.с.146 Т.1), від 11.02.2011 року за № 47 (а.с.147 Т.1), від 11.02.2011 року за № 48 (а.с.148 Т.1), від 12.02.2011 року за № 49 (а.с.149 Т.1), від 13.02.2011 року за № 50 (а.с.150 Т.1), від 13.02.2011 року за № 51 (а.с.151 Т.1), від 13.02.2011 року за № 52 (а.с.152 Т.1), від 13.02.2011 року за № 53 (а.с.153 Т.1), від 14.02.2011 року за № 54 (а.с.154 Т.1), від 15.02.2011 року за № 56 (а.с.155 Т.1), від 15.02.2011 року за № 57 (а.с.156 Т.1), від 15.02.2011 року за № 58 (а.с.157 Т.1), від 15.02.2011 року за № 59 (а.с.158 Т.1), від 15.02.2011 року за № 60 (а.с.159 Т.1), від 15.02.2011 року за № 61 (а.с.160 Т.1), від 15.02.2011 року за № 62 (а.с.161 Т.1), від 15.02.2011 року за № 63 (а.с.162 Т.1), від 15.02.2011 року за № 64 (а.с.163 Т.1), від 16.02.2011 року за № 65 (а.с.164 Т.1), від 17.02.2011 року за № 66 (а.с.165 Т.1), від 17.02.2011 року за № 67 (а.с.166 Т.1), від 17.02.2011 року за № 68 (а.с.167 Т.1), від 17.02.2011 року за № 69 (а.с.168 Т.1), від 17.02.2011 року за № 70 (а.с.169 Т.1), від 18.02.2011 року за № 72 (а.с.170 Т.1), від 18.02.2011 року за № 73 (а.с.171 Т.1), від 18.02.2011 року за № 74 (а.с.172 Т.1), від 18.02.2011 року за № 75 (а.с.173 Т.1), від 18.02.2011 року за № 76 (а.с.175 Т.1), від 18.02.2011 року за № 77 (а.с.175 Т.1), від 19.02.2011 року за № 78 (а.с.176 Т.1), від 19.02.2011 року за № 79 (а.с.177 Т.1), від 19.02.2011 року за № 80 (а.с.178 Т.1), від 19.02.2011 року за № 81 (а.с.179 Т.1), від 20.02.2011 року за № 82 (а.с.180 Т.1), від 22.02.2011 року за № 85 (а.с.181 Т.1), від 22.02.2011 року за № 86 (а.с.182 Т.1), від 22.02.2011 року за № 87 (а.с.183 Т.1), від 22.02.2011 року за № 88 (а.с.184 Т.1), від 22.02.2011 року за № 89 (а.с.185Т.1), від 23.02.2011 року за № 90 (а.с.186 Т.1), від 23.02.2011 року за № 91 (а.с.187 Т.1), від 23.02.2011 року за № 92 (а.с.188 Т.1), від 23.02.2011 року за № 93 (а.с.189 Т.1), від 24.02.2011 року за № 94 (а.с.190 Т.1), від 24.02.2011 року за № 95 (а.с.191 Т.1), від 24.02.2011 року за № 96 (а.с.192 Т.1), від 25.02.2011 року за № 98 (а.с.193 Т.1), від 25.02.2011 року за № 99 (а.с.194 Т.1), від 25.02.2011 року за № 100 (а.с.195 Т.1), від 25.02.2011 року за № 101 (а.с.196 Т.1), від 25.02.2011 року за № 102 (а.с.197 Т.1), від 25.02.2011 року за № 103 (а.с.198 Т.1), від 26.02.2011 року за № 104 (а.с.199 Т.1), від 26.02.2011 року за № 105 (а.с.200 Т.1), від 26.02.2011 року за № 106 (а.с.201 Т.1), від 27.02.2011 року за № 107 (а.с.202 Т.1), від 27.02.2011 року за № 108 (а.с.203 Т.1), від 27.02.2011 року за № 109 (а.с.204 Т.1), від 27.02.2011 року за № 110 (а.с.205 Т.1), від 27.02.2011 року за № 111 (а.с.206 Т.1), від 28.02.2011 року за № 112 (а.с.207 Т.1), від 28.02.2011 року за № 113 (а.с.208 Т.1), від 28.02.2011 року за № 114 (а.с.209 Т.1).

Наявними в матеріалах справи копіями податкових накладних (а.с.103 - 209 Т.1), реєстру виданих та отриманих податкових накладних за лютий 2011 року (а.с.210-250 Т.1, а.с.1-88 Т.2), видаткових накладних (постачальник - ПП "Елвіко", одержувач - ТОВ "Дастор-Ужгород"), якими підтверджується постачання та отримання товарів (а.с.89-195 Т.2), платіжних доручень (платник -ТОВ "Дастор -Ужгород", одержувач -ПП "Елвіко") про сплату згідно умов договору за отримані товари (а.с.196-217 Т.2), актів приймання товарів (а.с.218-250 т.2, а.с.1 - 74 Т.3), фіскальних чеків за лютий 2011 року (а.с.75-250 Т.3, а.с.1-230 Т.4) підтверджено, що ТОВ "Дастор -Ужгород" здійснює господарську діяльність у сфері роздрібної торгівлі продуктами харчування та супутніми товарами, отримані за договорами товари та послуги використані в господарській діяльності за профілем діяльності підприємства, товари та послуга реально отримані та оприбутковані підприємством, у вартості отриманих товарів та послуги наявні та сплачені в повному обсязі ПДВ, за наслідками придбання правомірно сформовані валові витрати та податковий кредит, таким чином, реальність здійснення господарських операцій (як купівля товару (так і його подальшої продажі), так і отримання послуг у вигляді результатів маркетингового дослідження) підтверджена наявними в матеріалах справи доказами.

Згідно пп.198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 ст.201 ПК України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

При цьому, згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи з наведеного, якщо на момент проведення контролюючим органом перевірки платника суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, відповідають зазначеним у податкових накладних, податковий кредит покупця вважається підтвердженим податковими накладними. Оскільки податковий кредит з ПДВ визначено на підставі отриманих податкових накладних, наявні податкові накладні містять всі передбачені законодавством відомості, - податковий кредит ТОВ "Дастор -Ужгород" сформовано у відповідності до положень Податкового кодексу України.

При цьому, в матеріалах справи наявними є всі податкові накладні, згідно яких позивач виступав покупцем товарів та отримувачем послуги, отримані податкові накладні включені до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за відповідний місяць, проведеною ДПІ у м. Ужгороді перевіркою не виявлено порушень стосовно сплати ПДВ позивачем, також відсутні встановлені законодавством докази щодо здійснення ТОВ "Дастор -Ужгород" протиправної діяльності з метою вилучення коштів із державного бюджету шляхом безпідставного відшкодування ПДВ. Матеріалами справи підтверджено реальність здійснення господарських операцій з закупівлі товарів та подальшого його продажу та з отримання маркетингових послуг, тобто, використання товарів та послуг в господарській діяльності, правомірність віднесення вартості товарів та послуг до складу валових витрат та, відповідно, формування податкового кредиту з ПДВ на суми ПДВ, сплаченого у вартості отриманого товару та послуги, в зв'язку з чим судом відхиляються доводи позивача щодо неправомірності формування податкового кредиту, оскільки матеріалами справи та поясненнями представників сторін підтверджено як факт здійснення господарських операцій з отримання товарів і послуг, так і факт їх подальшого використання в господарських операціях ТОВ "Дастор -Ужгород". Стосовно виявлених органом державної податкової служби фактів відсутності контрагентів позивача (ПП "ТД "Макком", контрагент третьої ланки, з яким позивачем не мав відносин взагалі) за місцем їх реєстрації, відсутності подання ними звітності чи факту несплати податків контрагентами позивача (так же і анулювання свідоцтва платника ПДВ ПП "Олми, оскільки таке не було анульовано станом на час виникнення правовідносин (укладення договору надання послуг та його виконання) - суд констатує, що порушення при оподаткуванні, допущені контрагентами позивача, не впливають на права або обов'язки позивача та не можуть бути підставою ні для визнання угод нікчемними, ні для визначення податкових зобов'язань позивачеві.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем не доведено правомірності висновку про нікчемність (недійсність в силу закону) правочинів та, відповідно, не доведено правомірність збільшення ТОВ "Дастор - Ужгород" податкового зобов'язання з ПДВ, таким чином, відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення -рішення, вимоги позову щодо визнання рішення протиправним та скасування підтверджені належними та допустимими доказами, відповідають вимогам законодавства та встановленим в судовому засіданні обставинам справи, підтвердженими належними та допустимими доказами. За наведених обставин, позов слід задовольнити в повному обсязі, визнавши протиправними та скасувавши повністю податкове повідомлення -рішення ДПІ у м. Ужгороді від 16 травня 2011 року за №0001292341.

Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з державного (місцевого) бюджету, та такими є витрати позивача зі сплати судового збору (державного мита) у розмірі 3,40 грн. (згідно квитанції від 26.05.2011 року за № 6 (а.с.2 Т.1), та дана сума підлягає стягненню з бюджету на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 17, 71, 86, 94, 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Дастор - Ужгород" до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення - задовольнити повністю .

2. Визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у м. Ужгороді від 16 травня 2011 року № НОМЕР_1 про збільшення товариству з обмеженою відповідальністю "Дастор - Ужгород" суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 238675,27 грн. (основний платіж - 238674,27 грн., штрафні (фінансові) санкції - 1,00 грн.).

3. Стягнути з державного (місцевого) бюджету на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Дастор - Ужгород" (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Собранецька, 89 код 34325992) витрати зі сплати судового збору (державного мита) у сумі 3,40 грн. (три гривни сорок копійок).

4. Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд в порядку та строки, встановлені ст.186 КАС України. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України -протягом десяти днів з дня отримання копії постанови (копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції).

Суддя С. І. Рейті