Постанова

від 22.09.2015 по справі 804/20553/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

22 вересня 2015 рокусправа № 804/20553/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Уханенка С.А.

суддів: Богданенка І.Ю. Дадим Ю.М.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи - ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2015 р. по справі за позовом суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи - ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення - рішення № НОМЕР_1 від 06.06.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 6 536,25 грн., в тому числі за основним зобов'язанням 6 167,00 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 369, 25 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2015 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 року №311 "Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України" утворено Державну податкову інспекцію у Кіровському районі м.Дніпропетровська головного управління ДФС у Дніпропетровській області, яка є правонаступником Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (яка була правонаступником Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби), у зв'язку з чим судом апеляційної інстанції допущено процесуальне правонаступництво на Державну податкову інспекцію у Кіровському районі м.Дніпропетровська головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 11.06.2007 року зареєстроване як фізичної особи - підприємець виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради та перебуває на обліку Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Посадовими особами відповідача у період з 11.04.2012 року по 14.05.2012 року було проведено документальну планову перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.10.2009 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт від 21.05.2012 №484-171-29323/4840.

В акті перевірки встановлено порушення, зокрема: ч.1 ст.203, ст.215, ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочинів вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинам, здійсненими фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 з ТОВ «БМ Технологія» за червень 2010 року; п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість всього в сумі 1 417 грн., в т.ч. у травні 2010 року в сумі 285 грн., у червні 2010 року в сумі 446 грн. та у грудні 2010 року в сумі 686 грн.; п.44.1, ст.44, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість всього в сумі 4 750 грн., в т.ч.: у березні 2011 року в сумі 2 240 грн. та у травні 2011 року сумі 2 510 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення №0000401701 від 06.06.2012р. про збільшення суми грошового зобов'язання з по датку на додану вартість у розмірі 6 536,25 грн., в тому числі за основним зобов'язанням 6 167,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 369,25 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не відповідають нормам чинного законодавства, неправомірно оформлені та не підтверджують факт реальності господарських операцій позивача, з огляду на протоколи допитів директорів підприємств контрагентів позивача, в яких останні зазначили про формальну участь у створених підприємствах.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пунктів 198.2, 198.3. ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 93.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Так, матеріали справи свідчать, що позивач у перевіряємий період мав взаємовідносини з ТОВ «БМ Технологія», ТОВ «Оптима ПДМ», ТОВ «Вінітекс» та ТОВ «Спрінгфілд», які на час вчинення правочинів були правоздатними та дієздатними юридичними особами, створеними та зареєстрованими у відповідності до чинного законодавства України, за результатами здійснення господарських операцій з якими, позивачем було сформовано валові витрати та податковий кредит.

З акту перевірки вбачається, що позивачем на підтвердження понесених витрат та формування податкового кредиту до перевірки були надані відповідні видаткові та податкові накладні. Згідно з ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до ч.2 ст.9 цього Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення).

При цьому, висновків щодо невідповідності наданих позивачем до перевірки документів первинного бухгалтерського обліку вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», або щодо інших порушень складання податкової звітності акт перевірки не містить.

Водночас, матеріали справи свідчать, що підставою для невизнання податковим органом права позивача на формування податкового кредиту по взаємовідносинам з вказаними вище контрагентами стали постанова слідчого СОГ ГСУ МВС України, у якій зазначено в результаті проведених слідчих заходів по карній справі, встановлено, що на території Дніпропетровської області функціонує «конвертацій ний центр», який в злочинній діяльності з переводу безготівкових коштів в готівкові з метою мінімізації податкових платежів, легалізації (відмиванню) злочинних доходів шляхом проведення безтоварних фінансово-господарських операцій, використовує більше 70-ти суб'єктів підприємницької діяльності з ознаками «фіктивності», які зареєстровані на території Дніпропетровської, Кіровоградської та Одеської областях, до яких відносяться ТОВ «БМ Технологія», ТОВ «Оптима ПДМ», ТОВ «Вінітекс» та ТОВ «Спрінгфілд» та протоколи допитів свідків - директорів контрагентів позивача, а саме ТОВ «БМ Технологія», ТОВ «Оптима ПДМ», ТОВ «Вінітекс» та ТОВ «Спрінгфілд», в яких останніми зазначено, що підприємницької діяльності вони не здійснювали, жодних документів не підписували, створені підприємства є фіктивними

Саме, ці обставини є основним аргументом відповідача щодо нереальності здійснення позивачем господарської діяльності з вказаними контрагентами та відповідно не визнання податковим органом права формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «БМ Технологія», ТОВ «Оптима ПДМ», ТОВ «Вінітекс» та ТОВ «Спрінгфілд».

Проте, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що особа, яка заперечує свою причетність до діяльності юридичної особи, може мати особисту зацікавленість у неподанні відомостей, необхідних для податкового контролю. А тому формальна відмова особи від будь-якого відношення до створених нею підприємств не може розглядатися як обставина достатня для висновку про достовірність даного факту.

Крім того, твердження щодо наявності протоколів допитів директорів контрагентів позивача, які на думку податкового органу є доказом відсутності реального виконання спірних господарських операцій з цим товариствами, є необґрунтованими, адже згідно з ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Перелік засобів (джерел доказів) доказування є вичерпним.

Тому, з огляду на те, що обґрунтування таких висновків контролюючого органу не підтверджені належними доказами, зокрема рішеннями судів, яким визнано укладені позивачем договори недійсними, та вироком суду, який набрав законної сили по порушеній кримінальній справі, в ході розслідування якої були здобуті відповідні показання свідків, суд апеляційної інстанції не приймає дані доводи відповідача.

Також, безпідставним є невизнання податковим органом податкових накладних, підписаними директорами контрагентів позивача, які згідно проколів допиту зазначили, що жодних документів вони не підписували, з огляду відсутність належних доказів.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до положень ч.4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Колегія суддів також зазначає, що обставини щодо діяння фізичних осіб, встановлені під час досудового слідства по кримінальній справі, не можна вважати преюдиційними при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.

Тобто, мають бути встановлені обставини саме щодо діянь позивача, а не його контрагента.

Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити про безпідставність посилання на висновки актів перевірки контрагентів позивача, оскільки висновки актів перевірки контрагентів позивача не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Відповідно до п. 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, а тому платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Окрім того, в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо безпідставності доводів відповідача, оскільки вони ґрунтуються на висновках, які є похідними від актів перевірки контрагентів позивача та матеріалів допиту свідків в рамках порушеної кримінальної справи, а не на дослідженні первинних документів, складених за результатами здійснення господарських операцій та на підставі яких платником податку були сформовані спірні суми валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Також у висновках акту перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем ч.1 ст.203, ст.215, ст.216, ст.228 ЦК України.

Між тим, податковий орган не зазначив які ж обставини свідчать про недійсність правочину або порушення публічного порядку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що висновки, викладені в акті перевірки щодо встановлених податковим органом порушень допущених позивачем не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов не вірного висновку щодо правомірності прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення та відсутності підстав для задоволення позову, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

судом першої інстанції було повно встановлені обставини справи та надана правильна юридична оцінка правовідносинам між позивачем та його контрагентами, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 198, 202, 205, 207 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи - ОСОБА_1 - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2015 р. - скасувати.

Адміністративний позов суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи - ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0000401701 від 06.06.2012 року винесене Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, яким ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 6 536,25 грн., з яких 6 167,00 грн. за основним платежем та 369,25грн. за штрафними санкціями.

Присудити з Державного бюджету України на користь суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи - ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1 096,20 грн. (одна тисяча дев'яносто шість гривень двадцять копійок).

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту її виготовлення в повному обсязі.

В повному обсязі постанова виготовлена 22.09.2015 року.

Головуючий: С.А. Уханенко

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: Ю.М. Дадим