Постанова

від 25.06.2015 по справі 814/1670/15

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

25.06.2015 р. № 814/1670/15

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Марича Є.В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "БАЗІС", вул. Електронна, 81/24,Миколаїв,54031

доДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Гмирьова, 1/1,Миколаїв,54028

провизнання протиправними дії, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.05.2015р. № НОМЕР_1, від 05.05.2015р. № НОМЕР_2, від 05.05.2015р., ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Базіс» (далі-позивач, ТОВ) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р» №0000562208 від 05.05.2015 року, № НОМЕР_1 від 05.05.2015 року та визнаннч протиправними дій щодо винесення оскаржуваних рішень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення податкової прийняті з порушенням норм чинного законодавства на підставі безпідставних та необґрунтованих висновків викладених в акті перевірки, а відтак підлягають скасуванню.

Відповідач вважає позовні вимоги не обґрунтованими з підстав зазначених в письмових запереченнях.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

У період з 06.10.2014 по 14.10.2014 року, на підставі направлення від 06.10.2014 року № 737/14-03-22-08 виданого ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області, головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок з окремих питань управління податкового аудиту ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області, радником податкової та митної справи III рангу ОСОБА_1 за наказом від 03.10.2014 року № 1019 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ТК «БАЗІС» (код ЄДРПОУ 36433483) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 по 30.09.2014 року, за результатами якої складено акт перевірки № від 21.10.2014 року № 826/14- 03-22-08/36433483 (арк. с. 19-69, далі-Акт).

В акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем:.

- пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся. На загальну суму 1834 грн.

- п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1834 грн.

05 травня 2015 року на підставі висновків викладених в акті перевірки податковою були винесені податкові повідомлення-рішення форми «Р»:

- № НОМЕР_1, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 2293,00 грн., в тому числі за основним платежем 1834,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 459,00 грн. (арк. с. 74).

- № НОМЕР_2, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 2793,00 грн., в тому числі за основним платежем 2234,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 559,00 грн. (арк. с. 76).

Висновки про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на не підтверджені господарських операцій між позивачем та його контрагентами у перевіряє мий період.

Суд надаючи правову оцінку обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» , господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов’язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 177.2. ст. 177 ПК України об'єктом оподаткування фізичних осіб- підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковува ним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтверджени ми витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприєм ця.

Відповідно п. 177.4. ст. 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'яза них з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включа ються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Вказані норми вказують на те, що витрати суб'єкта господарювання, який не є плат ником податку на прибуток, але надає звітність про доходи від заняття підприємницької діяльністю, формуються у тому ж порядку як у платників податку на прибуток.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставною для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній мав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п. В«аВ» п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

В ході розгляду справи судом встановлено, що ТОВ «ТК «Базіс» у період, господарська діяльність в якому перевірялася податковим органом, здійснював імпортні операції, а тому виконував вимоги чинного, на дату здійснення господарських операцій законодавства.

Вантажні митні декларації та митні декларації оформлені у відповідності із чинними на дату оформлення формами.

У Формах МД-2 митних декларацій повністю відображаються необхідні реквізити Відправника/Експортера вантажу, дата та місце здійснення операції ввезення на митну територію України, вказано, що одержувачем є саме ТОВ «Торгівельна компанія «Базіс», наведені розрахунки та дати здійснення всіх необхідних платежів, наданий повний опис ввезеного товару.

У Формах МД-6, які додані до відповідних форм МД-2, вказані кількість місць вантажу, що розмитнюється, засіб пакування (арк с. 91-107).

Статтею 17 ЗУ «Про відходи» встановлені обов’язки суб’єктів господарської діяльності у сфері поводження з відходами, зокрема приписом пункту ч. 1 ст.17 цієї статті встановлений обов’язок «передбачати при укладанні угод на поставку в Україну товарної продукції утилізацію чи вивезення з України використаних пакувальних матеріалів і тари».

Відповідно п.1.2 Порядку здійснення митного оформлення імпортованих товарів у тарі і пакувальних матеріалах, затверджених спільним Наказом Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державної митної служби України від 30.07.2009 р. № 789/414/709 (в подальшому - Порядок), в редакції, яка була чинною на дату здійснення господарських операцій між ТОВ «ТК «Базіс» та ТОВ «Антос-Петроль», дія цього Порядку поширюється на всі види тари і пакувальних матеріалів, у яких товари надходять на митну територію України, якщо ці товари підлягають митному оформленню в режимі імпорту.

Оскільки ТОВ «ТК «Базіс» імпортувало товари на митну територію України, то ці товари, при ввезенні на територію України, підлягали митному оформленню, тому підприємство було зобов’язано дотримуватися всіх приписів Порядку.

Підставою для митного оформлення, як зазначено у п.2.2 Порядку, є наявність відбитку особистої печатки «Ввіз дозволено» державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища на митній декларації (документ форми МД-2 в редакції Наказу Держмитслужби від 18.09.2007 №768).

У відповідності до п.2.3. Порядку відбиток про дозвіл ввозу держекоінспектором проставляється після складання відомості про облік та розрахунок тари і пакувальних матеріалів, у яких надходять товари, що підлягають митному оформленню в режимі імпорїу (далі - Відомість).

Вказана Відомість складається, у відповідності до п.2.5 Порядку, за наявності договору організації збирання, заготівлі та утилізації тари і пакувальних матеріалів.

Саме тому, ТОВ «ТК «Базіс» уклало із ТОВ «Антос-Петроль» договір № 0804Н про надання послуг із організації збирання та утилізації використаних пакувальних матеріалів і тари від 08.04.2012 року (далі - Договір 0804Н, арк. с. 108-112).

Як зазначено в Договорі 0804Н, ТОВ «Антос-Петроль» має ліцензію серії AB № 527444 від 17.05.2010 р. на здійснення діяльності із організації збирання та утилізації використаної тари та пакувальних матеріалів.

Здійснення вищезазначених господарських операцій за підтверджено Договіром № 0804Н від 08 квітня 2012 року; Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000191 від 31 травня 2012 року, № ОУ-0000224 від 31 травня 2012 року, № ОУ-0000267 від 29 червня 2012 року, № ОУ-0000356 від 31 серпня 2012 року, № ОУ-0000447 від 31 жовтня 2012 року, № ОУ-0000475 від ЗО листопада 2012 року, № ОУ- 0000518 від 29 грудня 2012 року; Податковими накладними № 71 від 17.04.2012 року, № 109 від 24.04.2012 року, № 54 від 16.05.2012 року, № 41 від 13.06.2012 року, № 45 від 14.06.2012 року, № 115 від 28.08.2012 року, № 98 від 30.10.2012 року, № 58 від 20.11.2012 року, № 38 від 10.12.2012 року, виписками із системи клієнт-банк (арк. с. 113-137).

Таким чином, факт надання послуг ТОВ «Антос-Петроль» позивачу та факт їх отримання підтверджується вищезазначеними документами.

4 червня 2012 року між ТОВ «ТК «Базіс» та ТОВ «Кепітал Трейд» було укладено Договір № 461/12 про перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжміському сполученні (далі - Договір № 461/12, арк. с. 138-141), а також у зв’язку з тим, що перевезення вантажу мали не постійний характер, а виконувалися в випадках, коли в них виникала потреба при здійсненні господарської діяльності, то на кожне таке перевезення вантажів сторони укладали Додатки до Договору № 461/12 про разові перевезення вантажів, а саме Додаток № 461/12-1 від 08.06.2012; № 461/12-2 від 19.06.2012; № 461/12-3 від 25.06.2012; № 461/12-4 від 09.07.2012 (копії додатків до договору № 461/12Ю арк. с. 142-145).

На підтвердження реальності здійснення вищезазначених господарських операцій позивачем гадано до суду Договір № 461/12 від 08.04.2012 року з Додатками; Рахунки-фактури № 861 від 08.06.2012 року, № 01962 від 19.06.2012 року, № 02561 від 25.06.2012 року, № 0972 від 09.07.2012 року; Податкові накладні № 729 від 08.06.2012 року, № 1833 від 19.06.2012 року, № 2465 від 25.06.2012 року, № 878 від 09.07.2012 року; Товарно-транспортні накладні № 08/06 від 08.06.2012 року, № 19/06 від 19.06.2012 року, № 25/06 від 25.06.2012 року, 09/07 від 09.07.2012 року. Накладні на переміщення № 3 від 08.06.2012 року, № 4 від 25.06.2012 року; Видаткові накладні № Бз-613 від 19.06.2012 року, № Бз-699 від 09.07.2012 року; Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 08.06.2012 року, від 19.06.2012 року, від 25.06.2012 року, від 09.07.2012 року Виписки із системи клієнт-банк (арк. с. 147-167).

Таким чином, факт надання послуг ТОВ «Кепітал Трейд» позивачу та факт їх отримання підтверджується вищезазначеними документами.

Отже, при розгляді справи, судом встановлено, що викладені в акті перевірки обставини ґрунтуються на припущеннях, без зазначення первинних документів та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства. Адже, реальність та товарність господарських угод позивача з його контрагентами у перевіряємий період підтверджується наданими позивачем первинними документами, що повністю відповідають вимогами податкового законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі В«БУЛВЕСВ» АД проти БолгаріїВ» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст. 17 Закону України В«Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людиниВ» № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Що стосується нікчемності правочинів суд, з урахуванням позиції, що викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 № К/9991/50772/12, зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вказано у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009, В«… вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред’являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або про відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочинуВ» .

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих за правочинами, здійсненими з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Отже, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів як обов’язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

У зв'язку з наведеним, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставами для скасування податкового повідомлення-рішення.

Висновком про визнання протиправними і скасування Рішень суд надав оцінку і діям відповідача. Дії контролюючого органу можуть бути предметом судового розгляду за умови, що порушення прав, свобод та інтересів особи є наслідком саме цих дій. В даному випадку права позивача були порушені рішеннями суб’єкта владних повноважень, тому підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача відсутні.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду правомірність та обґрунтованість прийнятих ним рішень.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Р" Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області №0000552208 від 05.05.2015 року.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Р" Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області №0000562208 від 05.05.2015 року.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Суддя Є.В. Марич