Постанова

від 14.01.2010 по справі 2а-13005/08/1570

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2a-13005/08/1570

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2010 року м.Одеса

о 11год. 00 хв.

У залі судових засідань №8

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Харченко Ю.В.

Суддів Потоцької Н.В.

ОСОБА_1

При секретарі Ісайко Л.О.

За участю представників сторін:

Від позивача: Товариства з обмеженою відповідальності «Дронго плюс» - ОСОБА_2, діючий на підставі довіреності від 01.12.2008р.

Від відповідача: ДПІ у Малиновському районі м.Одеси - ОСОБА_3, діюча на підставі довіреності №17776/10-023 від 16.04.2009р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дронго плюс» до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси про скасування податкових повідомлень - рішень від 21.11.2008р. №0013152301/0 щодо визначення податкового зобов»язання по податку на додану вартість у загальній сумі 1 980 496,00грн., з яких 990 248,00грн. - основний платіж, 990 248,00грн. - штрафні (фінансові) санкції та від 21.11.2008р. №0013142301/0 щодо визначення податкового зобов»язання по податку на прибуток у загальній сумі 223 688,00грн., з яких 126 430,00грн. - основний платіж, 97 258,00грн. - штрафні (фінансові) санкції, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дронго плюс» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом та уточненнями до позивних вимог, з урахуванням яких просить суд скасувати податкові повідомлення - рішення ДПІ у Малиновському районі м.Одеси від 21.11.2008р. №0013152301/0 щодо визначення податкового зобов»язання по податку на додану вартість у загальній сумі 1 980 496,00грн., з яких 990 248,00грн. - основний платіж, 990 248,00грн. - штрафні (фінансові) санкції та від 21.11.2008р. №0013142301/0 щодо визначення податкового зобов»язання по податку на прибуток у загальній сумі 223 688,00грн., з яких 126 430,00грн. - основний платіж, 97 258,00грн. - штрафні (фінансові) санкції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що під час перевірки перевіряючими була проігнорована наявність дебіторської заборгованості ПП «Антарес плюс» по субрахунку 361 - «розрахунки з вітчизняними покупцями» у сумі 18062,36грн. Заборгованість ТОВ «Дронго плюс» перед ПП «Антарес плюс» складає 236260,18грн. На означену суму був переданий переказний вексель №753287260012 від 10.07.2006р.зі строком погашення - 31.12.2009р., що відповідно свідчить про безпідставність тверджень відповідача щодо порушення ТОВ «Дронго плюс» вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Також, перевіряючими не взято до уваги, що з ПП «Дельфін» 31.03.2005р. відносно переказного векселя №753287260010 від 28.02.2004р. номінальною вартістю 1457,00грн. був проведений бланковий індосамент, що свідчить про правонаступництво за цим зобов'язанням, а також про те, що даний вексель може бути пред'явлений к акцепту будь якою особою до 28.02.2011р. Також, переказний вексель №753287260009 від 28.02.2004р. може бути пред'явлений к акцепту будь - якою особою до 28.02.2011р. Таким чином, Підприємством до перевірки були надані усі необхідні первинні документи, підтверджуючі правомірність віднесення відповідних сум до складу валових витрат, а також податкові накладні в підтвердження правомірності віднесення сум до складу податкового кредиту.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 05.12.2008р. було відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-13005/08/1570.

Ухвалою суду від 18.12.2008р. закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в засіданні суду на 05.02.2009р.

Відповідач - ДПІ у Малиновському районі м. Одеси з позовними вимогами не погоджується та вважає їх необґрунтованими з підстав, наведених у письмових запереченнях на адміністративний позов (вихід.№17777/10-023 від 16.04.2009р.) та письмових доповненнях до заперечень (вхід.№36474 від 21.08.2009р.), наголошуючи, зокрема, на тому, що для відображення у бухгалтерському та податковому обліку ТОВ «Дронго плюс» безтоварних операцій з ТОВ «ТріЯ» директор ТОВ «Дронго плюс» використовував підроблені податкові накладні, рахунки, підписані від імені директора ТОВ «ТріЯ» ОСОБА_4 До того ж, між ТОВ «Дронго плюс» та ТОВ «ТріЯ» були укладені угоди, котрі не були спрямовані на реальне настання правових наслідків для обох контрагентів. Отже, ТОВ «Дронго плюс» безпідставно та всупереч вимогам п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» були віднесені до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «ТріЯ» у розмірі 990690,08грн. Також, як вбачалося із наданих до перевірки документів, станом на 30.06.2008р. по рахункам з ПП «Антарес плюс» рахується кредиторська заборгованість в сумі 254322,54грн. До перевірки не надано накладних на отримання товару, податкових накладних, товаро - транспортних накладних, документів, які підтверджують якість товару, та документи в підтвердження відстрочення платежу. Документи, які б підтверджували кредитору затримку оплати, в ході проведення перевірки ТОВ «Дронго плюс», не надано. Також, ТОВ «Дронго плюс» не включило до складу валового доходу суму безоплатно наданих товарів, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості, у звязку з чим позивачем було занижено суму валового доходу у перевіряємому періоді на 254 332,54грн., у т.ч. 4 квартал 2006р. - 254 332,54грн. В бухгалтерському реєстрі по рахунку 361 - «рахунки з покупцями та замовниками», наданого позивачем до перевірки, за період 01.07.2006р. по 31.07.2006р. відсутня операція з вексельного розрахунку по взаємовідносинам з ПП «Антарес Плюс». Таким чином, в ході проведення перевірки не доведено проведення вексельних розрахунків з ПП «Антарес Плюс», а засвідчено факт виникнення кредиторської заборгованості в сумі 254332,54грн. Також, на порушення вимог п.п.1.22.1 п.1.22 ст.1, п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ТОВ «Дронго плюс» не включило до валового доходу суми безповоротної фінансової допомоги по взаємовідносинам з ПП «Дельфін», що призвело до заниження суми валового доходу у перевіряємому періоді на 1457,00грн., у т.ч. 1 квартал 2008р. - 1 457,00грн. За даними бухгалтерського обліку по рахунку 62 у позивача рахується кредиторська заборгованість по розрахунках з ПП «Дельфін» в загальній сумі 1457,00грн. Первинні документи, які свідчать про погашення ТОВ «Дронго плюс» грошових зобов'язань щодо платежу за векселями, або відмову в акцепті під час перевірки не надано. Тобто, кінцевий термін пред'явлення векселя в розрахунок за сільськогосподарську продукцію, отриману від ПП «Дельфін» за договором №01/01-5 від 01.11.2005р., минув у лютому 2008р., тоді як позивачем не було включено до складу валового доходу суму безповоротної фінансової допомоги, яка у звязку з цим виникла. На порушення вимог п.п.1.22.1 п.1.22 ст.1, п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ТОВ «Дронго плюс» не включило до валового доходу суми безповоротної фінансової допомоги по взаємовідносинам з ПП «Меттранс», що призвело до заниження суми валового доходу у перевіряємому періоді на 14592,93грн., в т.ч. 1 квартал 2008р. - 14592,93грн. Кінцевий термін пред'явлення векселів, виданих ТОВ «Дронго плюс» в розрахунок за надані послуги, отримані від ПП «Меттранс» за договором №01/10-6 від 01.10.2003р. не пізніше - лютого 2008р. Первинні документи, які свідчать про погашення ТОВ «Дронго плюс» грошових зобов'язань щодо платежу за векселями, або відмову в акцепті під час перевірки не надані. Між ТОВ «Дронго плюс» та ПП «Меттранс» було укладено угоду, метою якої було не створення взаємних прав та обов'язків, а умисне ухилення від сплати податків та зборів, що безперечно, не може називатися господарською діяльністю і суперечить інтересам держави та суспільства, завдаючи збитки державному бюджету.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

На підставі направлення від 19.09.2008р. №963, виданого ДПІ у Малиновському районі м.Одеси, головним державним податковим ревізором - інспектором відділу супроводження податкового аудиту великих платників податків управління податкового контролю юридичних осіб ДПА в Одеській області ОСОБА_3, головним державним податковим ревізором - інспектором відділу взаємодії з підрозділами Держфінмоніторингу України та правоохоронними органами управління боротьби з відмиванням доходів , одержаних злочинним шляхом ДПА в Одеській області ОСОБА_5, головним державним податковим ревізором - інспектором відділу взаємодії з підрозділами Держфінмоніторингу України та правоохоронними органами управління боротьби з відмиванням доходів , одержаних злочинним шляхом ДПА в Одеській області ОСОБА_6, головним державним податковим ревізором - інспектором відділу контрольно - перевірочної роботи, управління оподаткування фізичних осіб ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ОСОБА_7, державним податковим ревізором - інспектором сектору організації роботи з безхазяйним майном відділу погашення прострочених податкових зобов'язань ДПІ у Малиновському районі м. Одеси. на підставі п.1 ст.11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" та відповідно до плану - графіку проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання була проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Дронго плюс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006р. по 30.06.2008р., відповідно до затвердженого плану перевірки.

За результатами вказаної перевірки складений акт від 10.11.2008р. №428/23/213/30441843 «Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Дронго плюс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006р. по 30.06.2008р.».

На підставі складеного акта перевірки від 10.11.2008р. №428/23/213/30441843 Державною податковою інспекцією у Малиновському районі м. Одеси винесені податкові повідомлення-рішення: від 21.11.2008р. №0013142301/0 на загальну суму 223688,00грн. (податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 126430,00грн., штрафні (фінансові)санкції у сумі 97258,00грн.), у зв'язку з порушенням позивачем, на думку відповідача, п.1.23 ст.1, п.1.32 ст.1, п.п.4.1.1. п.п.4.1.5 п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; від 21.11.2008р. №0013152301/0 на загальну суму 1980496,00грн. (податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 990248,00грн., штрафні (фінансові)санкції у сумі 990248,00грн.), у зв'язку з порушенням позивачем, на думку відповідача, п.п. 7.4.1 п.7.4, п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, на думку суду, оскаржувані позивачем податкові повідомлення - рішення від 21.11.2008р. №0013142301/0 на загальну суму 223 688,00грн. та від 21.11.2008р. №0013152301/0 на загальну суму 1 980 496,00грн. винесені ДПІ у Малиновському районі м.Одеси неправомірно, безпідставно та в порушення приписів чинного податкового законодавства України з урахуванням наступного.

В силу п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. .

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктами 1 і 2 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990р. №509-ХІІ (із змінами та доповненнями) передбачено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право: здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ; здійснювати контроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку.

Згідно зі ст.11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» право на проведення планової виїзної перевірки платника податків надається лише у тому випадку, коли йому не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.

Проте, відповідачем не надано до суду відповідних належних доказів в підтвердження повідомлення позивача про дату початку та закінчення перевірки за десять днів до дня проведення перевірки, як того вимагають положення чинного законодавства України.

Згідно зі ст.11-2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової виїзної перевірки за умови надання платнику податків під розписку: направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та дата закінчення перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби.

Однак, відповідачем не надано до суду доказів вручення посадовим особам позивача направлення на відповідну перевірку.

Як встановлено ч.3 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Як вбачається з акта перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 10.11.2008р. №428/23/213, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.1.23 ст.1, п.1.32 ст.1, п.п.4.1.1. п.п.4.1.5 п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на суму 126429,83грн., у тому числі по періодам: за 3 квартал 2006р. занижено на 29999,64грн., за 4 квартал 2006р. занижено на 66594,21грн., загалом за друге півріччя 2006р. занижено на 116 593,85грн. Також, за 1 квартал 2007р. занижено на 93грн., за 2 квартал 2007р. завищено на 93грн., за 3 квартал 2007р. занижено на 73817,50грн., за 4 квартал 2007р. завищено на 67994,06грн., за 4 квартал 2007р. занижено на 5 823,50грн., загалом за 2007р. занижено на 5823,50грн. За 1 квартал 2008р. занижено на 4012,48грн. Усього за 1 півріччя 2008р. - на 4012,48грн.

Як встановлено судом, відповідачем на сторінці 4 акта перевірки від 10.11.2007р. №428/23/213/30441843, наведено необґрунтований та безпідставний висновок про заниження позивачем суми валового доходу у періоді, який перевірявся на 23 984 грн., внаслідок порушення останнім вимог пп.4.1.1 п.4.1 ст.4, пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Зазначений висновок обґрунтовується відповідачем тим, що, за його дослідженнями, встановлена розбіжність між обсягами реалізації товарів, задекларованими в деклараціях з податку на додану вартість, поданих за звітні періоди починаючи з третього кварталу 2006 року і закінчуючи 2 кварталом 2008 року, та обсягами реалізації товарів, задекларованими в деклараціях з податку на прибуток за той самий період.

Згідно з п.1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції, зокрема, здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів). Відповідно до ч.1 ст. 13 вказаного Закону посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Згідно з п.1.3. „Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавстваВ» , затвердженого Наказом ДПА України від 10.08.2005р. №327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за №925/11205, за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт. Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання. За результатами невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. За кожним відображеним в акті фактом порушення законодавства необхідно, зокрема, у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень. Проте як з'ясовано судом, у наявному в матеріалах справи акті перевірки на виконання вищенаведених приписів закону не зазначено посилань на первинні документи, які б підтверджували порушення позивачем вимог пп.4.1.1 п.4.1 ст.4, пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». До того ж, будь-які докази підтверджуючі викладене в акті перевірки, відповідачем також до суду не надано, що свідчить про те, що означені твердження відповідача про порушення ТОВ «Дрондо плюс» вимог пп.4.1.1 п.4.1 ст.4, пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є лише припущенням.

Однак, на думку суду, такого роду обґрунтування не припустимі у офіційних документах суб'єктів владних повноважень, на підставі яких приймаються акти індивідуальної дії на зразок оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки, як наведено вище згідно з вимогами ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи можуть діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, роблячи висновок про допущення будь-яким суб'єктом правовідносин порушення діючого законодавства, орган державної влади зобов'язаний чітко встановити склад такого порушення, зазначивши, у якій саме події воно полягає і якими самими фактичними даними (доказами) це підтверджується, а не робити припущення про порушення законодавства без наявних доказів. До того ж, суб'єкт владних повноважень повинен бути здатним підтвердити правомірність зроблених ним висновків у встановленому законом порядку.

Як з'ясовано судом, відповідачем без отримання будь-яких фактичних даних, був зроблений висновок, що обсяг реалізації товарів, відображений у рядку 5 декларацій з податку на додану вартість за окреслений вище період, є правильним та повним, а обсяг реалізації товарів, відображений у деклараціях з податку на прибуток підприємств за той самий період, є неправильним та неповним.

Крім того, судом встановлено, що вказаний висновок про допущення позивачем окреслених вище порушень був зроблений без проведення перевірки даних первинних документів, тобто без проведення перевірки правильності даних бухгалтерського обліку позивача.

Як вбачається з ч.1 ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень, тобто, вказаний Закон чітко встановлює, що підставою для прийняття рішень зовнішніми користувачами, до числа яких відноситься і відповідач, - є саме данні бухгалтерського обліку.

При цьому, ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» чітко встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Частиною 2 статті 3 цього ж Закону визначено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

З викладеного вбачається, що висновок відповідача про неправильність даних декларацій з податку на прибуток, поданих у згаданому періоді, зроблений без проведення перевірки правильності даних бухгалтерського обліку позивача, тобто, без перевірки первинних документів, на підставі яких сформовано дані бухгалтерського обліку позивача.

Відтак, враховуючи те, що згідно з вимогами ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, до числа яких відноситься, зокрема, й відповідач, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а також беручи до уваги, що відповідач не навів жодного доказу в підтвердження свого твердження щодо припущення позивачем описаних вище порушень, суд вважає, що висновок відповідача, викладений на 4 сторінці акта перевірки, зокрема, щодо заниження позивачем суми валового доходу у періоді, який перевірявся на 23 984 грн. є необґрунтованим, безпідставним та незаконним.

Також, дослідивши матеріали справи у їх повноті та сукупності, суд доходить висновку і про неправомірність твердження відповідача, зафіксованих на сторінках 5-8 акта перевірки, зокрема, щодо заниження ТОВ «Дронго плюс» суми валового доходу у періоді, що був предметом перевірки на суму 254 332,54грн. внаслідок порушення вимог п.1.23 ст.1; пп.4.1.5, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, зміст вказаного у зазначеній частині акта перевірки порушення, на погляд відповідача, полягає у тому, що ТОВ «Дронго плюс» не включено до валового доходу вартість товарів, отриманих ним за договором поставки №06/04-3 датованим 6 квітня 2006року від постачальника ПП «Антарес плюс». Відповідач вважає, що зазначені товари є безоплатно наданими, оскільки контрагент позивача за названим договором (ПП «Антарес плюс») визнаний банкрутом згідно з постановою господарського суду від 12.12.2006 року по справі №7/352-06-1165.

Проте, наведений висновок відповідача повністю спростовується наданими позивачем до суду в ході розгляду справи та наявними у матеріалах справи відповідними доказами.

Як встановлено судом та вбачається з наявних у справі документів, 01.04.2006р. між ПП «Антарес плюс» (Продавець) та ТОВ «Дронго плюс» (Покупець) був укладений договір №01/04-3, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується поставити Покупцю дизельне паливо, будівельні матеріали та інші товари. Так, судом встановлено, що відповідачем невірно визначено суму заборгованості позивача перед його контрагентом, оскільки, не враховано тієї обставини, що згідно з актом від 10.07.2006 року, наданим позивачем до суду, між позивачем та ПП «Антарес плюс» здійснено залік зустрічних однорідних вимог на суму 18 062 грн. 36 коп. і визначено, що сума заборгованості позивача перед названим контрагентом складає 236 260 грн. 18 коп., а не 254 332 грн. 54 коп., як це зазначено відповідачем у акті перевірки від 10.11.2008р. №428/23/213/30441843. Неврахування відповідачем факту здійснення часткового розрахунку між позивачем та його контрагентом шляхом заліку зустрічних однорідних вимог є неправомірним, оскільки, така форма розрахунку між суб'єктами господарювання є цілком правомірною та передбачена ч.1 ст.601 Цивільного Кодексу України, якою встановлено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Також, судом встановлено безпідставне неврахування відповідачем того факту, що позивачем, в рахунок погашення виниклої заборгованості перед ПП «Антарес плюс» за договором №01/04-3 від 01.04.2006р., видано останньому переказний вексель №753287260012 від 10.07.2006 року на суму 236 260 грн. 18 коп. зі строком виконання зобов'язання 31.12.2009 року, що підтверджується актом приймання-передачі переказного векселя від 10.07.2006 року, укладеним між названими сторонами. Більш того, позивачем надане доповнення від 10.07.2006р. до договору №01/04-3 від 01.04.2006р., зі змісту якого вбачається, що ТОВ «Дронго плюс» передає ПП «Антарес плюс» переказний вексель від 10.07.2006р. номінальною вартістю 236260,18грн., що складає суму заборгованості за товар, з датою погашення не пізніше 31.12.2009р.

Судом встановлено, що видача позивачем такого векселя є цілком правомірною, оскільки, ч.1 ст.4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» визначено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, а позивачем доведено, шляхом надання, під час розгляду справи, відповідних первинних документів (накладних) факт здійснення поставки товарів за договором з боку ПП «Антарес плюс». До того ж, відповідач погоджується з фактом здійснення такої поставки товарів у акті перевірки від 10.11.2008р. №428/23/213/30441843, оскільки, визнає факт виникнення у позивача заборгованості перед ПП «Антарес плюс» без здійснення розрахунків за договором грошовими коштами, на підставі першої події - поставки товарів, як то передбачено п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Шляхом видачі вказаного переказного векселя позивач припинив зобов'язання, виниклого на підставі договору поставки, натомість виникло нове (грошове) зобов'язання на підставі виданого переказного векселя, як то передбачено ч.3 ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні», якою визначено, що у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Судом також встановлено, що у подальшому ПП «Антарес плюс», являючись законним утримувачем згаданого вище векселя (кредитором за зобов'язанням, яке виникло з векселя), здійснило на цьому векселі бланковий індосамент, про що повідомило позивача відповідним листом №45 від 01.08.2006 року.

Частиною 4 статті 4 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» встановлено, що індосамент може бути бланковим (без зазначення особи, щодо якої має бути здійснене виконання зобов'язань) або ордерним (із зазначенням такої особи).

Згідно з визначенням пп.1.2 п.1 Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 16 грудня 2002 р. №508, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2003р. за №174/7495, індосамент векселя бланковий - це форма передавання векселя, за якої юридична або фізична особа, яка передає вексель, ставить підпис без зазначення особи, яка стає власником векселя.

Таким чином, здійснивши бланковий індосамент отриманого векселя ПП «Антарес плюс» здійснило заміну кредитора в зобов'язанні на невизначене коло осіб, що цілком відповідає вимогами п.1 ч.1 ст.512 Цивільного Кодексу України, відповідно до якого кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

З викладеного вбачається, що твердження відповідача про безоплатне отримання позивачем товарів від ПП «Антарес плюс» є взагалі безпідставним, оскільки, заборгованість позивача перед названим контрагентом закрита відповідним векселем, зобов'язання по якому були дійсними на момент проведення перевірки, а згідно з вимогами пп.8.1. п.8 Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 16 грудня 2002 р. №508, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2003 р. за №174/7495, оформлення заборгованості векселями є розрахунковою операцією.

Відтак, з урахуванням наведеного судом встановлено відсутність будь - якого порушення з боку позивача вимог п.1.23 ст.1; пп.4.1.5, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у ході проведення описаних вище операцій та відповідно незаконність твердження відповідача про заниження позивачем валового доходу на суму 254 332 грн. 54 коп.

Також, судом в ході розгляду справи встановлено, що відповідачем на 8-10 аркуші акта перевірки викладено опис взаємовідносин позивача з ПП «Марина», згідно якого, станом на початок періоду, який був предметом перевірки, за даними обліку позивача рахується заборгованість перед ПП «Марина» у розмірі 102 888грн.81коп. В акті перевірки зазначено, що позивачем в ході перевірки не надано відповідного договору, внаслідок виконання умов якого виникла наведена заборгованість. При цьому, в акті вказано, що дана заборгованість включена до складу валових витрат позивача. Також відповідачем наголошено, що в липні 2006 року позивачем здійснено реалізацію на користь ПП «Марина» дизпалива на суму 115 813 грн. та закрито згадану заборгованість перед ПП «Марина» шляхом заліку зустрічних однорідних вимог, водночас як зазначено в акті перевірки, документів, які б підтверджували такий залік також не надано.

При цьому, відповідач дійшов висновку щодо безтоварності операції лише поставки на користь ПП «Марина», оскільки, останнє визнане банкрутом на підставі ухвали господарського суду від 08.11.2005 року по справі № 7/154-05-6314. Роблячи такий висновок, відповідач не заперечує але й не враховує факт належного відображення позивачем у складі податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств при поставці пального на користь ПП «Марина». Відповідач лише робить висновок про необхідність включення до валового доходу позивача вартості товарів, отриманих останнім від ПП «Марина» у розмірі 102 888 грн. 81 коп., як безоплатно наданих, мотивуючи такий висновок відсутністю необхідних первинних документів, з урахуванням яких можливо було б встановити достовірність визначення позивачем своїх податкових зобов'язань.

Водночас, відповідно до пп.4.3.1 п.4.3 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

У пп.4.3.2. п.4.3 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» встановлено, що якщо підставою для застосування непрямих методів є відсутність окремих документів обліку, такий метод може застосовуватися виключно для визначення об'єкта оподаткування або його елементів, пов'язаних із такими документами.

При цьому, пп.4.3.5. п.4.3. ст.4 вказаного Закону визначено, що рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Проте, відповідачем не надано до суду відповідного судового рішення та в порушення вищевказаних норм, відповідачем самостійно здійснено донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток, що в перше чергу є порушенням ч.2 ст.19 Конституції України.

Судом, також, встановлено, що фахівцями ДПІ у Малиновському районі м.Одеси на аркушах 10-15 акта перевірки, неправомірно зроблено висновок, що позивачем в результаті порушення вимог п.1.23 ст.1; пп.4.1.5, пп.4.1.6. п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у перевіряємому періоді допущено заниження валового доходу на суму 12 044 грн. 30 коп. по взаємовідносинам з ПП «Сікамус», у сумі 1457,00 грн. по взаємовідносинам з ПП «Дельфін» та у сумі 14 595 грн. 93 коп. по взаємовідносинам з ПП «Меттранс».

Разом з тим, викладені в акті перевірки доводи відповідача цілком спростовуються наданими позивачем до суду та наявними у справі доказами, у тому числі: договором №01/01-5 від 01 січня 2005 року, доповненням №1 від 23.02.2005 року до цього договору, актом приймання-передачі переказного векселя від 28 лютого 2005 року, договором №01\10-6 від 01.10.2003 року, доповненням №1 від 28.02.2004 року до нього, актом приймання-передачі переказного векселя від 28.02.2004 року до цього договору, а також листом ПП «Дельфін» від 31.03.2005 року про здійснення бланкового індосаменту на отриманому векселі, листом ПП «Меттранс» від 22.04.2005 року такого ж змісту.

Судом встановлено безпідставне неврахування відповідачем того факту, що позивачем, в рахунок погашення виниклої заборгованості перед названими контрагентами, видано останнім переказні векселі на суму виниклої заборгованості із строком виконання зобов'язання, який не сплинув на момент завершення перевірки, що підтверджується згаданими актами приймання-передачі переказних векселів, укладеними між означеними сторонами.

Судом також встановлено, що видача позивачем таких векселів є цілком правомірною, оскільки ч.1 ст.4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» визначено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, тоді як позивачем доведено, шляхом надання, під час розгляду справи, відповідних первинних документів (накладних) факт здійснення поставки товарів за договорами з названими контрагентами. До того ж, відповідач погоджується з фактом здійснення такої поставки товарів у акті перевірки, оскільки, визнає факт виникнення у позивача заборгованості перед його контрагентами без здійснення розрахунків за договорами грошовими коштами, на підставі першої події - поставки товарів, як то передбачено п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Шляхом видачі переказних векселів позивач припинив зобов'язання, виниклі на підставі договорів поставки, натомість виникли нові (грошові) зобов'язання на підставі виданих переказних векселів, як то передбачено ч.3 ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні», якою визначено, що у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Судом встановлено, що у подальшому контрагенти позивача, являючись законними утримувачами згаданих вище векселів (кредиторами за зобов'язаннями, які виникли з векселів), здійснили на цих векселях бланкові індосаменти, про що повідомили позивача відповідними листами.

Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок» у ч.4 ст.4 встановлено, що індосамент може бути бланковим (без зазначення особи, щодо якої має бути здійснене виконання зобов'язань) або ордерним (із зазначенням такої особи).

Згідно з визначенням пп.1.2 п.1 Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 16 грудня 2002 р. №508, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2003 р. за №174/7495, індосамент векселя бланковий - це форма передавання векселя, за якої юридична або фізична особа, яка передає вексель, ставить підпис без зазначення особи, яка стає власником векселя.

Таким чином, здійснивши бланкові індосаменти отриманих векселів контрагенти позивача здійснили заміну кредиторів в зобов'язаннях на невизначене коло осіб, що цілком відповідає вимогами п.1 ч.1 ст.512 Цивільного Кодексу України, якою встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

З викладеного вбачається, що твердження відповідача про безоплатне отримання позивачем товарів від названих контрагентів є взагалі безпідставним, оскільки заборгованість позивача перед названими контрагентами закрита відповідними векселями, зобов'язання по яким були дійсними на момент проведення перевірки, а згідно з вимогами пп.8.1. п.8 Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, оформлення заборгованості векселями є розрахунковою операцією.

Відтак, судом встановлено відсутність будь - якого порушення з боку позивача вимог п.1.23 ст.1; пп.4.1.5, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у ході проведення описаних вище операцій та відповідно незаконність тверджень відповідача щодо заниження ТОВ «Дронго плюс» валового доходу на суму 12 044 грн. 30 коп. по взаємовідносинам з ПП «Сікамус», на суму 1457грн. по взаємовідносинам з ПП «Дельфін» та на суму 14 595 грн. 93 коп. по взаємовідносинам з ПП «Меттранс».

Крім того, як вбачається з акта перевірки від 10.11.2008р. №428/23/213/30441843, зокрема, на аркушах 16-23 акта викладено висновок про те, що позивач, нібито, у періоді що був предметом перевірки завищив валові витрати на суму 96 419 грн. 75 коп.

Так, зазначений висновок фахівці податкового органу обґрунтовують тим, що позивач, на їх погляд, в порушення вимог п.1.32 ст.1, п.5.1, пп.5.3.9. п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у 3 кварталі 2006 року включив до складу валових витрат суму коштів у розмірі 115 703 грн. 70 коп. за винятком ПДВ 19 283грн. 95 коп., тобто без ПДВ у сумі 96 419 грн. 75 коп., які, на думку відповідача, не пов'язані з веденням господарської діяльності позивача та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Позивач, на погляд відповідача, включив до складу валових витрат витрати понесені, у зв'язку з придбанням нафтопродуктів у ТОВ «Інтерграл», які у липні 2006 року були продані позивачем ПП «Марина» (означена фінансово-господарська операція описана вище).

При розгляді справи судом встановлено, що позивачем надано належним чином засвідчені копії договору купівлі-продажу нафтопродуктів №2007/65 від 01.07.2007 року, укладеного між ТОВ «Інтеграл» та позивачем, яким регулюються відносини сторін на предмет купівлі-продажу нафтопродуктів, належним чином оформлені копії податкових накладних №452 від 03.07.2006 року №453 від 07.07.2006 року, виданих ТОВ «Інтеграл» при продажу нафтопродуктів на адресу позивача, а також, належним чином засвідчені копії накладних №070302 від 3 липня 2006 року та №070703 від 7 липня 2006 року, які підтверджують факт здійснення згаданої операції з придбання позивачем нафтопродуктів у ТОВ «Інтеграл». При цьому, суд вважає, що укладення повної письмової форми договору не суперечить вимогам діючого законодавства, оскільки, згідно з вимогами ч.3 ст.631 Цивільного Кодексу України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Отже, твердження відповідача щодо відсутності необхідних первинних документів, які б підтверджували факт придбання позивачем у ТОВ «Інтеграл» палива є неправдивими та спростовуються наданими позивачем суду відповідними доказами.

Як з»ясовано судом, згадані вище документи містять опис господарської операції, а також підтверджують факт її виконання, тобто, за визначенням ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами.

Водночас, приписами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не встановлено будь-яких вимог щодо змісту та форми документів, наявність яких необхідна для правомірного включення сум витрат платника податку пов'язаних з господарською діяльністю до складу валових витрат.

Таким чином, судом з'ясовано, що твердження відповідача про непов»язанність діяльності, здійснюваної згідно з вимогами згаданих вище договорів, з господарською діяльністю позивача, є неґрунтовними та безпідставними, оскільки згідно з вимогами п.1.32. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Отже, основною ознакою для визначення діяльності господарською є наявність мети отримання прибутку у результаті здійснення такої діяльності. Водночас, в результаті здійснення розглядуваної діяльності позивачем дійсно отримувався прибуток, що цілком підтверджує факт наявності наміру на його отримання.

Відтак, виходячи з наведеного, суд доходить висновку, що з урахуванням вимог п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким визначено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, позивачем цілком правомірно було включено витрати на придбання палива до складу валових витрат.

Згідно з п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як встановлено судом, відповідачем не заперечується надання позивачем розрахункових документів, які підтверджують факт придбання позивачем палива для здійснення господарської діяльності, а лише зазначається, що зі змісту наданих до перевірки документів фахівці податкового органу не змогли дійти висновку про пов'язаність витрат, у межах підтверджуваної зазначеними документами господарської операції, з господарською діяльністю позивача. Проте, така позиція податкового органу спростовується фактичними обставинами справи та наявними у справі документами, оформленими згідно з вимогами ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно з п.5.11. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що ДПІ у Малиновському районі м.Одеси неправомірно донараховано ТОВ «Дронго плюс» податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 126430,00грн., та застосувано штрафні (фінансові) санкції з цього податку у сумі 97258,00грн.

Стосовно донарахування ДПІ у Малиновському районі м.Одеси позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість, у зв'язку із заниженням податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за перевіряємий період в розмірі 990248,10грн., у тому числі по періодам: липень 2006р. - 252564,96грн., серпень 2006р. - 185817,50грн., вересень 2006р. - 195963,92грн., жовтень 2006р. - 85949,76грн., листопад 2006р. - 55275,21грн., грудень 2006р. - 74857,95грн., січень 2007р. - 17070,92грн., лютий 2007р. - 36337,70грн., березень 2007р. - 57259,50грн., квітень 2007р. - 25937грн., травень 2007р. - 3213,70грн., слід зазначити, що згідно з приписами п.п.7.4.1 п.7.4 ст7. Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.4.4. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Разом з тим, надані позивачем на розгляд суду та наявні у матеріалах справи документи щодо отримання дизельного палива від ТОВ «Інтеграл», свідчать про те, що отримане позивачем дизельне паливо, безумовно пов'язане з господарською діяльністю позивача.

Відповідно до пп.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідачем не спростовується факт надання Підприємством під час перевірки податкових накладних, отриманих від ТОВ «Інтеграл», які підтверджують правомірність віднесення сум до складу податкового кредиту. Більш того, позивачем надані до суду податкові накладні №452 від 03.07.2006 року №453 від 07.07.2006 року, отримані від ТОВ «Інтеграл», які також підтверджують правомірність віднесення вказаних сум до складу податкового кредиту.

Також, на аркушах 34-46 акта перевірки податковим органом наведено висновок щодо порушення позивачем вимог 7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», зокрема, на думку відповідача, ТОВ «Дронго плюс» незаконно на протязі періоду з липня 2006 року по травень 2007 року відобразило у складі податкового кредиту суми ПДВ на підставі податкових накладних, отриманих від контрагента ТОВ «Трія».

При цьому, у вказаному акті перевірки зазначено, що, у зв'язку з тим, що ТОВ «Трія» подало останню декларацію у травні 2004 року, ДПІ у Малиновському районі анулювала свідоцтво платника ПДВ зазначеної юридичної особи, але зробила це відповідним актом лише 14 квітня 2006 року, тобто майже через два роки.

Більш того, відповідач, проводячи перевірку позивача у жовтні 2006 року, досліджував взаємовідносини позивача з ТОВ «Трія», про що свідчить запис на сторінці 10 акта перевірки позивача №391/23-213/3044184 від 31.10.2006р. «Про результати виїзної планової перевірки ТОВ «Дронго плюс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2003р. по 01.07.2006р.», копія якого додана позивачем до матеріалів справи. Крім того, відповідач, проводячи перевірку позивача у серпні 2007 року, також, досліджував взаємовідносини позивача з ТОВ «Трія», про що свідчить запис на сторінці 2 Довідки про результати перевірки ТОВ «Дронго плюс» №640/23-214 від 23.08.2007 року «Про результати невиїзної документальної перевірки СПД ОСОБА_8 з питань дотримання правових відносин з ТОВ «Дронго плюс» за період квітень, червень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2006р.

У жодному з наведених випадків проведення означених перевірок податковим органом жодним чином не було проінформовано позивача про анулювання реєстрації платника ПДВ ТОВ «Трія», так само як і не було зафіксовано жодних порушень при укладенні відповідних угод та виконанні їх умов.

Як встановлено судом, та вбачається з матеріалів справи, позивач не був проінформований про дії відповідача щодо анулювання реєстрації ТОВ «Трія» як платника ПДВ, отже, маючи копію свідоцтва про реєстрацію ТОВ «Трія» платником ПДВ, та належним чином оформлені податкові накладні, які надані позивачем до суду, Підприємство мало усі передбачені законом підстави для включення сум ПДВ по цим податковим накладним до складу податкового кредиту, оскільки як встановлено пп.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту лише ті суми сплаченого (нарахованого) податку, у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, суд доходить висновку, що в описуваному випадку позивач не може бути суб'єктом порушення п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки вказаним підпунктом передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Суб'єктом порушення означеної норми закону повинна бути особа, яка виписувала податкові накладні, суми ПДВ за якими враховані позивачем у його податковому обліку, тобто ТОВ «Трія», до якого і повинна бути застосована відповідна відповідальність.

Відтак, з урахуванням наведеного, суд вважає, що з боку позивача відсутнє будь- яке порушення приписів чинного законодавства при включенні до склад податкового кредиту відповідних сум ПДВ за виписаними ТОВ «Трія» податковими накладними, оскільки у складі дій позивача відсутня така складова правопорушення, як вина (суб'єктивна сторона), за відсутності якої відповідно й склад правопорушення з боку позивача відсутній.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожний зобов'язаний сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом. Наведена норма є конституційним закріпленням саме обов'язку сплати податків і зборів, який виникає у платника цих податків і зборів, тобто зобов'язаної особи, якою у конкретному випадку є постачальник товару.

Тому, сама по собі несплата податку постачальником товару (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит контрагента та суму бюджетного відшкодування. Податкові органи не повинні нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на підприємства при несплаті цього податку постачальником товару, оскільки, чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій. Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Чинне законодавство, зокрема, Закон України «Про податок на додану вартість» не містить жодної правової норми, яка б передбачала обов'язок покупця сплачувати ПДВ до бюджету (оскільки сума податку розраховується як різниця між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту), якщо такий податок не сплачено продавцем або іншою особою, з врахуванням податку, одержаного від покупця у складі ціни товару (робіт, послуг). Покладення такого обов'язку на ТОВ «Дронго плюс» суперечить гарантованим Конституцією України принципам законності, відповідно до яких, жодна юридична дія в правовій державі не може бути поза сферою дії принципу законності. З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що ТОВ «Дронго плюс» не порушувало положення Закону України «Про податок на додану вартість», а діяло виключно відповідно до його приписів.

Вищевикладене спростовує твердження відповідача - ДПІ у Малиновському районі м.Одеси, викладені у письмових запереченнях на адміністративний позов та доповненні до заперечень.

Частиною другою ст.71 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідач - ДПІ у Малиновському районі м.Одесі, заперечуючи проти адміністративного позову, не надала суду відповідні належні докази в підтвердження правомірності та ґрунтовності винесення оскаржуваних позивачем податкових повідомлень - рішень від 21.11.2008р. №0013152301/0, та від 21.11.2008р. №0013142301/0.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а згідно з ч.3 ст. 105 КАС України позивач, у тому числі має право вимагати скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

Згідно зі ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що уточнені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дронго плюс» правомірні, обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, отже підлягають задоволенню повністю.

Судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дронго плюс» у розмірі, визначеному приписами ч.3 Розділу VІІ КАС України.

Керуючись ст.ст.71, 72, 94, ст.ст.158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Дронго плюс» до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси про скасування податкових повідомлень - рішень від 21.11.2008р. №0013152301/0 щодо визначення податкового зобов»язання по податку на додану вартість у загальній сумі 1 980 496,00грн., та від 21.11.2008р. №0013142301/0 щодо визначення податкового зобов»язання по податку на прибуток у загальній сумі 223 688,00грн. задовольнити.

2. Податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси від 21.11.2008р. №0013152301/0 та від 21.11.2008р. №0013142301/0 скасувати.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дронго плюс» (АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ 30441843) судовий збір у сумі 3(три) грн. 40 коп.

Виконавчий лист видати після набрання постановою законної сили в разі надходження заяви особи, на користь якої ухвалено судове рішення.

Постанова може бути оскаржена шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про

апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про

апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи .

Повний текст постанови складено та підписано суддею « 14» січня 2010р.

Головуючий суддя Харченко Ю.В.

Судді Потоцька Н.В

ОСОБА_1

.