Рішення

від 15.03.2010 по справі 25/34

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.10 Справа№ 25/34

Господарський суд Львівської області в особі судді Пазичева В.М. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи :

за позовом:Комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги (м.Львів) до відповідача:Приватного підприємства «³дноваВ» (м.Львів) про :стягнення заборгованості в сумі 11 162,13 грн. Суддя : ОСОБА_1 При секретарі :ОСОБА_2 Представники:

від позивача:ОСОБА_3-представник, довіреність від 11.01.2010 року від відповідача:ОСОБА_4-директор ПП В«ВідноваВ» ОСОБА_5-представник, довіреність від 26.02.2010 року

Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні роз'яснено їх права та обов'язки відповідно до ст.ст. 20, 22 ГПК України, зокрема, право заявляти відводи.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги (м.Львів) до Приватного підприємства «³дноваВ» (м.Львів) про стягнення заборгованості в сумі 11 162,13 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 15.02.2010 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 22.02.2010 року. Ухвалою від 22.02.2010 року в судовому засіданні оголошено перерву до 26.02.2010 року, за клопотанням сторін. Ухвалою від 26.02.2010 року в судовому засіданні оголошено перерву до 09.03.2010 року, за клопотанням сторін для надання доказів по справі. Ухвалою від 09.03.2010 року в судовому засіданні оголошено перерву до 15.03.2010 року, за клопотанням сторін.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 15.02.2010 року, про оголошення перерви від 22.02.2010 року, від 26.02.2010 року, від 09.03.2010 року не виконав повністю, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

В судовому засіданні 26.02.2010 року позивач подав клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

В судовому засіданні 26.02.2010 року позивач надав пояснення по суті спору.

09.03.2010 року за вх.№4543 позивач подав пояснення по суті спору.

15.03.2010 року за вх.№5100 позивач подав клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

Представник позивача позов підтримав, просив суд задоволити позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 15.02.2010 року, про оголошення перерви від 22.02.2010 року, від 26.02.2010 року, від 09.03.2010 року не виконав повністю, відзив на позов представив, явку повноважного представника забезпечив.

В судовому засіданні 22.02.2010 року відповідач подав відзив на позов.

В судовому засіданні 26.02.2010 року відповідач подав пояснення по справі.

В судовому засіданні 09.03.2010 року відповідач подав пояснення по справі щодо рахунку №18 від 28.04.2006 року на суму 11 162,13 грн.

В судовому засіданні 09.03.2010 року відповідач подав відзив по справі.

В судовому засіданні 15.03.2010 року відповідач надав пояснення з приводу недійсності договору №28/05 від 27.12.2005 року, неповернення суми 10 354,51 грн.

Позов розглянуто в присутності представників сторін за наявними в справі матеріалами, відповідно до ст.75 ГПК України.

Рішення виготовлено, підписано та оголошено 15.03.2010 року.

Розглянувши документи і матеріали справи, подані сторонами, заслухавши пояснення осіб, які були присутніми в судових засіданнях, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

27 грудня 2005 року між Комунальною міською клінічною лікарнею швидкої медичної допомоги (надалі-КМКЛШМД) в особі головного лікаря ОСОБА_6 (надалі-позивач) та Приватним підприємством „Віднова" в особі директора ОСОБА_4 (надалі-відповідач) був укладений підрядний договір №28/05 В«На комплексне технічне обслуговування ліфтівВ» ( надалі-Договір). Відповідно до предмету Договору№28/05 від 27.12.2005 р., вартість робіт складала 11162 грн. 13 коп.

За твердженням позивача, на підставі виставленого відповідачем рахунку №18 від 28 квітня 2006 р та Договору №28/05 від 27.12.2005 р., позивач платіжним дорученням №1947 від 11.05.2006 р. здійснив часткову оплату у сумі 10354.51 грн., яка відображена у виписці з Держказначейства від 12.05.2006 р. Усі вищезазначені документи, що були надані відповідачем позивачу, містили в собі усі необхідні реквізити, які необхідні для здійснення оплати. Наступна оплата була здійснена платіжним дорученням №3177 від 18.12.2006 р. у сумі 807,62 грн. на підставі акту-рахунку за січень-квітень 2006 р. по Договору №28/05 від 27.12.2005р. Позивач зазначає, що в платіжному дорученні №3177 від 18.12.2006 р. була зроблена опечатка на призначенні платежу відносно номеру договору, по якому була здійснена оплата, а саме замість Договору 28/05 помилково вказаний 65/06. Позивач пояснює, що дана сума була оплачена по акту-рахунку за січень-квітень 2006 р., який зареєстрований та взятий на облік в Держказначействі, про що свідчить відповідна відмітка, до Договору 28/05 від 27.12.2005 р.

На думку позивача, фактичне виконання Договору №28/05 від 27.12.2005 р. «На комплексне технічне обслуговування ліфтів» з боку відповідача відсутнє, а тому роботи по комплексному технічному обслуговуванню ліфтів не були проведені. Звідси вбачається відсутність мети та реальність у настанні правових наслідків, що обумовлені Договором №28/05 від 27.12.2005 р., а тому даний Договір рішенням Господарського суду Львівської області від 09.10.2009 р. був визнаний недійсним. Позивач наголошує, що згідно чинного законодавства передбачено, що у разі визнання недійсності правочину кожна із сторін зобов»язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Позивач зауважує, що 27 грудня 2005 року між КМКЛШМД та ПП „Віднова" був укладений ще один підрядний договір № 65/06 В«На ремонт і технічне обслуговування ліфтів та обладнання диспетчерських системВ» на ці самі послуги, предмет якого ідентичний з договором №28/05 від 27.12.2005 р. , тому позивачем було подвійно відповідачу оплачено кошти за ці самі послуги том, що по Договору №65/06 від 27.12.2005 р. за січень- квітень 2006 р. була здійснена оплата платіжними дорученнями №2362 від 31.07.2006, №2651 від 28.09.2006, №3176 від 18.12.2006 р.

На думку позивача, оскільки, в усіх актах-рахунках по виконанню робіт з технічного обслуговування ліфтів за 2006 рік, наданих ПП «Віднова», помилково зазначені інші номера договорів №65/04 від квітня 2004 р. та №65/04 від грудня 2005 р. (без зазначення дати), оплата позивачем проводилась згідно існуючих на той час договорів №65/06 від 27.12.2005 р. та №28/05 від 27.12.2005 р. Оплати у 2006 р. позивач проводив виключно на підставі виставлених відповідачем актів-рахунків за виконання робіт по технічному обслуговуванню ліфтів у 2006 р., про що зазначалось в призначеннях платежу у платіжних дорученнях.

Звернень з боку відповідача з приводу уточнення призначення проведених платежів або з приводу переплати у 2006 р. з боку відповідача не було, що, на думку позивача, свідчить про можливу зацікавленість відповідача отримати грошової кошти за фактично не виконані роботи від бюджетної установи.

Позивач зазначає, що безпідставно сплачені кошти по Договору №28/05 від 27.12.2005 р. були виявлені та зафіксовані в акті перевірки Контрольно-ревізійного управління у Львівській області під час перевірки фінансово-господарської діяльності позивача у 2008 р., у якому вказано, що дане безпідставне перерахування коштів відповідачу призвело до нанесення матеріальної шкоди позивача.

Позивач звертався до відповідача з претензією від 11.02.2010 р. за вих. №06-06/40 про повернення безпідставно сплачених коштів у сумі 11162 грн. 13 коп. по Договору №28/05 від 27.12.2005 р. Окрім того, позивач звертався до відповідача з претензіями від 31.12.2008 р. №06-06/3325 та від 11.02.2010 р. за вих. №06-06/40 про повернення безпідставно сплачених коштів у сумі 11162 грн. 13 коп. по Договору №28/05 від 27.12.05, проте останній їх не повернув. На даний час Договір №28/05 від 27.12.2005 визнаний в судовому порядку недійсним, а відповідач не повертає безпідставно сплачених коштів у сумі 11162,13 грн., а тому, на думку позивача, тим самим порушує його права.

Відповідач стверджує, що акт-рахунок на суму 11162,13грн. виставлений ПП «Відновою» позивачу згідно договору №65/04, про що свідчить оригінал, який знаходиться у КМКЛШМД та пред'являвся у судовому засіданні.

На думку відповідача, у платіжному дорученні вказано помилково, що оплата здійснюється згідно договору №28/05. Станом на 01.04.2006р. кредиторська заборгованість КМКЛШМД перед відповідачем становила 1 162,13грн., згідно договору №65/04 за технічне обслуговування ліфтів. Договір №65/04 у 2005р. не переривався , про що свідчать акти-рахунки за квітень-грудень 2005р. Оплату цих рахунків було здійснено платіжними дорученнями №3177 від 18.12.2006р. та №1947 від 11.05.2006р. Станом на сьогоднішній день заборгованість ПП «Віднова» перед КМКЛШМД становить 0,00грн.

За твердженням відповідача, зміст платіжних доручень було сформовано за ініціативою КМКЛШМД, що не відповідає змісту актів-рахунків, наданих ПП «Відновою».

Як зазначає відповідач, на 2006р. було заключено договір №65/06 між ПП «Відмова» та КМКЛШМД на суму 27286,00грн. за ремонт та технічне обслуговування ліфтів. В акті звірки за 2006р. ця сума становить 40652,13грн. Різниця 13136,13грн. не відповідає сумі договору №28/05 на який посиляється КМКЛШМД 11162,13грн. Актом звірки КМКЛШМД підтверджує про відсутність договору на суму 11162,13грн. Ця сума відповідає актам виконаних робіт за 2005р. згідно договору №65/05 від 04.01.2005р. З ініціативи КМКЛШМД акти виконаних робіт за 2005р. переписано єдиною сумою 11162,13грн. в акт звірки за 2006р. В акті звірки за 2006р. сума заборгованості за 2005р. вказана однією сумою 11162,13грн. Зміст призначення платежу змінено за ініціативи КМКЛШМД.

Крім того, представник відповідача в судовому засіданні заявив, що рахунок № 18 від 28.04.2006 р., який представлений позивачем в судове засідання, як такий що був отриманий від відповідача, директором та головним бухгалтером відповідача не підписувався, відповідачем позивачу не подавався, хоча засвідчений печаткою підприємства, а є сфальсифікований позивачем. В зв'язку цим, керівником відповідача заявлено клопотання про повідомлення про цей факт правоохоронні органи.

Відповідач стверджує, що помилково зараховані кошти 10384,51грн. ПП «Відновою» не було повернено, так як вимоги на повернення в 2006р. від КМКЛШМД не поступало.

У порушення норм чинного законодавства та умов договору, відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, докази повернення боргу суду не представив.

При прийняті рішення суд керувався наступним:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.627 ЦК України сторони вільні в укладенні договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного законодавства.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобовВ»язання, що виникає між субВ»єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один субВ»єкт (зобовВ»язана сторона, в тому числі боржник) зобовВ»язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субВ»єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субВ»єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобовВ»язаної сторони виконання її обовВ»язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобовВ»язання, які виникають між субВ»єктами господарювання або між субВ»єктами господарювання і негосподарюючими субВ»єктами - юридичними особами на підставі господарський договорів, є господарсько-договірними зобовВ»язаннями.

У відповідності до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обовВ»язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.193 ГК України, субВ»єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовВ»язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовВ»язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1. ст. 216 ЦК України встановлено, що, у разі недійсності правочину, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Згідно з пунктом 2 ст. 208 ГК України, у разі визнання недійсним зобов'язання кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням.

Законом, який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні є Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» № 996-ХІV від16.07.1999 р. (із змінами та доповненнями) . Згідно п.1 ст.9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Згідно п.3 ст.8 цього Закону, відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Згідно ч.1 ст. 1 цього Закону, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Згідно п.3 ст.9 цього Закону, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Згідно п.5 ст.9 цього Закону, господарські операції повинні бути відображені в облікових реєстрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Згідно ч.2 п.3 ст.9 цього Закону, дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. Згідно п.1 ст.10 цього Закону, для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.

Згідно п.8 ст.9 цього Закону, відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднання та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи). Згідно п.1.2 ст.1 цього Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення. Згідно п.2.1 ст.2 цього Положення, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Згідно п.2.4 ст.2 цього Положення, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа, а також ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Згідно п.2.13 ст.2 цього Положення, керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами, службами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів. Згідно п.2.17 ст.2 цього Положення, первинні документи, що пройшли обробку, повинні мати відмітку, яка виключає можливість їх повторного використання: при ручній обробці - дату запису в обліковий регістр, а при обробці на обчислювальній установці - відтиск штампу оператора, відповідального за їх обробку. Згідно п.2.15 ст.2 цього Положення, первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Згідно п.2.14 ст.2 цього Положення, відповідальність за своєчасне і якісне складання документів, передачу їх у встановлені графіком документообороту терміни для відображення у бухгалтерському обліку, за достовірність даних, наведених у документах, несуть особи, які склали і підписали ці документи.

Згідно п.п.3.1, 3.2, 3.4 ст.3 цього Положення, облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, машинні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку. Інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом. Відповідальність за правильність реєстрації інформації в облікових регістрах несуть особи, які склали і підписали їх.

Закон України „Про платіжні системи та переказ грошей в Україні „ від 5.04.2001 р. №2346 визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу грошей в межах України, а також встановлює відповідальність суб'єктів переказу. Згідно п.2.1 ст.2 цього Закону, загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, відносини у сфері переказу грошей регулюються Конституцією України, законами України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", "Про зв'язок", цим Законом, іншими актами законодавства України та нормативно-правовими актами Національного банку України, а також Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами з інкасо Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами по договірних гарантіях Міжнародної торгової палати та іншими міжнародно-правовими актами з питань переказу грошей.

Згідно п.1.24 ст.1 цього Закону, переказ грошей (далі - переказ) - рух певної суми грошей з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Згідно п.1.30 ст.1 цього Закону, платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми грошей зі свого рахунка на рахунок отримувача. Згідно п.7.1.4 ст.7 цього Закону, зарахування грошей на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу грошей у безготівковій формі з інших рахунків. Згідно п.17.1 ст.17 цього Закону, форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів встановлюються Національним банком України. Форми документів на переказ, що використовуються в небанківських платіжних системах для ініціювання переказу, встановлюються правилами платіжних систем. Реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, обробки та захисту встановлюються Національним банком України.

Відповідно до Закону України "Про Національний банк України" та з метою приведення нормативно-правових актів Національного банку України щодо порядку здійснення безготівкових розрахунків в установах банків у відповідність до законів України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та "Про банки і банківську діяльність", Постановою Правління Національного банку України від 29.03.2001 р. затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка встановлює загальні правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб у грошовій одиниці України (далі - національна валюта) на території України, що здійснюються за участю банків. Згідно п.2 ст.1 цієї Інструкції, вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів, які здійснюють примусове списання (стягнення) коштів з рахунків цих учасників, та обов'язкові для виконання ними. Згідно п.4 ст.1 цієї Інструкції, платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача.

Згідно п.5 ст.1 цієї Інструкції, учасники безготівкових розрахунків відкривають у будь-яких банках України за власним вибором і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється нормативно-правовими актами Національного банку України (далі - Національний банк) та іншими актами чинного законодавства, рахунки, передбачені Інструкцією про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 18.12.98 N 527 і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24.12.98 за N 819/3259, а також рахунки для обліку коштів у розрахунках за конкретними операціями (акредитиви, розрахункові чеки тощо). Порядок проведення розрахункових операцій за цими рахунками регулюється цією Інструкцією, іншими нормативно-правовими актами Національного банку.

Згідно п. п.7, 8 р.І цієї Інструкції, кошти з рахунків клієнтів банки списують тільки за дорученнями власників цих рахунків або за розпорядженнями стягувачів - у випадках, передбачених розділом V цієї Інструкції. Доручення платників та розпорядження стягувачів про списання коштів з рахунків платники та стягувачі складають на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються цією Інструкцією. Згідно п.1 р.ІІІ цієї Інструкції, платіжне доручення оформляється платником за формою додатка 2 до цієї Інструкції (передбаченою договором між платником та банком, що обслуговує його, у порядку, передбаченому цим розділом) згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 до цієї Інструкції, та подається в банк, що обслуговує його, не менше ніж у двох примірниках. Операція щодо перерахування коштів з відповідного рахунку на рахунок отримувача оформляється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого банк отримувача зазначає номер і дату електронного розрахункового документа, а також повторює текст реквізиту "Призначення платежу" цього документа.

Згідно п.7 р.ІІІ цієї Інструкції, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів одержувачу. Згідно п.8 р.ІІІ цієї Інструкції, у реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу" (залежно від конкретного випадку) зазначається таке:

під час розрахунків за фактично відвантажену/продану продукцію (виконані роботи, надані послуги) - назва/вид товарів (робіт, послуг), за які здійснюється оплата, номер і дата документа, на підставі якого вона здійснюється;

якщо платник перераховує кошти як попередню оплату, то зазначається, що це попередня оплата та назва/вид товарів (робіт, послуг), за які здійснюється оплата, а також назва, номер і дата документа, на підставі якого вона здійснюється;

при перерахуванні коштів за актом звірки взаємної заборгованості - назва/вид товарів (виконаних робіт, наданих послуг), дата і номер чинного акта звірки та дата, за станом на яку її здійснено.

Виходячи з наведеного вище, підставою для правильного відображення операції у бухгалтерському та податковому обліку є дані первинного бухгалтерського документу, що свідчить про проведення операції, які вказані у реквізиті платіжного доручення „Призначення платежуВ» .

Як зазначено у позовній заяві та підтверджено в ході судового розгляду справи, предметом позову у даній справі є вимога щодо повернення позивачу коштів, що були перераховані ним відповідачу на виконання Договору №28/05 від 27.12.2005 р., в зв'язку з визнанням такого недійсним.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, єдиним належним та допустимим доказом перерахуванням коштів позивачем на розрахунковий рахунок відповідача згідно Договору №28/05 від 27.12.2005 р. є платіжне доручення № 1947 від 11.05.2006 р. на суму 10 354,51 грн., в розділі призначення платежу якого має місце посилання на цей Договір.

Інших належних та допустимих доказів, що підтверджують проведення оплати за цим договором суду не надано.

Платіжне доручення № 3177 від 18.12.2006 р. не може вважатись судом належним та допустимим доказом здійснення оплати за вказаним Договором, оскільки в ньому відсутнє посилання на цей Договір, а має місце посилання на інший договір, а суду не надано доказів, що позивачем у встановленому чинним законодавством України порядку відрегульовано питання щодо призначення платежу.

Також, при прийнятті рішення не можуть бути взяті до уваги заяви відповідача щодо наявності заборгованості за виконання інших договорів між сторонами, оскільки ці питання виходять за межі позовних вимог і не можуть враховуватись при вирішені даного позову.

Згідно ч.3 ст.22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду справи, відповідач не подав докази погашення боргу, відзив на позов представив, проти позовних вимог у встановленному чинним законодавством України порядку заперечив, явку повноважного представника в судові засідання забезпечив.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач проти позову заперечив і не подав докази погашення боргу, суд прийшов до висновку, що позов Комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги (м.Львів) до Приватного підприємства «³дноваВ» (м.Львів) в частині стягнення заборгованості в сумі 10 354,51 грн. є обгрунтованим та підлягає задоволенню.

В решті частини позовних вимог в частині стягнення боргу в розмірі 807,62 грн. слід відмовити.

Згідно ч.4 ст.90ГПК України, якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури. Тому, клопотання відповідача щодо повідомлення правоохоронних органів відносно обставин оформлення рахунку відповідача В« 18 від 28.04.2006 р. підлягає задоволенню.

Згідно ст. 45 ГПК України, позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством.

Відповідно до ст.46 ГПК України, державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Згідно ст. 47-1 ГПК України, розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Вищого господарського суду України.

Згідно п.В»аВ» ч.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України В«Про державне митоВ» № 7-93 від 21.01.1993 року, ставки державного мита встановлюються в таких розмірах: із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів - 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як доказ сплати судових витрат позивач подав платіжні доручення №60 від 27.01.2010 року на суму 111,62 грн. про сплату державного мита та №61 від 27.01.2010 року на суму 236,00грн. про сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на сторін, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625 ЦК України, ст.ст. 173, 179, 193, ГК України, ст.ст. 4 3 , 33, 43, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задоволити.

2. Стягнути із Приватного підприємства «³дноваВ» (79014, м.Львів, вул.Ніщинського,35, р/р 26009615011400 в ЛОД АКБ УСБ м.Львова, ЗКПО 01284933) на користь Комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги (79059, м.Львів, вул.І.Миколайчука,35, р/р 35428003003062 в ГУДК у Львівській області, МФО 825014) - 10 354 (десять тисяч триста пВ»ятдесят чотири) грн. 51 коп. - боргу, 103 (сто три) грн. 54 коп. - сплаченого держмита та 218 (двісті вісімнадцять) грн. 77 коп. - сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті частини позовних вимог - відмовити.

4. Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

5. Направити до Прокуратури Львівської області повідомлення відносно обставин оформлення рахунку відповідача В« №18 від 28.04.2006 р.

Суддя Пазичев В.М.