Постанова

від 04.03.2010 по справі 2/149

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

04.03.10 Справа № 2/149

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії: головуючого судді Кравчук Н.М. суддів Гнатюк Г.М. ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу суб»акта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 (надалі СПД ФО ОСОБА_2М.) б/н від 03.12.2009р.

на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.11.2009р.

у справі № 2/149

за позовом: Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_3», м. Київ

до відповідача: СПД ФО ОСОБА_2, смт.Оржів

про стягнення заборгованості в сумі 1 070 304,58грн.,

за участю учасників судового процесу:

від позивача: ОСОБА_4 -представник (довіреність б/н від 27.11.2009р.);

від відповідача: не з'явився

Права та обов'язки, передбачені статтями 20, 22, 28, ГПК України представнику позивача роз'яснено. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 24.11.2009р. у справі № 2/149 частково задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_3», м.Київ до СПД-ФО ОСОБА_2, смт. Оржів про стягнення заборгованості в сумі 1 070 304,58грн. Стягнуто 1 009 280,00грн. основного боргу, 10 092,80грн. витрат по сплаті державного мита та 222,55грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Позовні вимоги в частині стягнення 49 163,60грн. відсотків за користування кредитними коштами та 11 860,98грн. пені залишено без розгляду.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій рішення місцевого суду вважає в частині стягнення суми основного боргу та судових витрат незаконним, прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права, просить вказане рішення скасувати та в задоволенні позовних вимог ПАТ «ОТП ОСОБА_3»- відмовити. Зокрема скаржник зазначає, що надання ОСОБА_5 кредиту в іноземній валюті було здійснено з порушенням порядку, встановленого чинним законодавством України. Окрім того, скаржник вказує, що спірний кредитний договір EL - SME ОАО /003/2007 укладений між сторонами на умовах надання кредиту в іноземній валюті, а тому вказана валютна операція потребує отримання однією із сторін індивідуальної ліцензії.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 28.01.2010р.

Представник позивача в судовому засіданні 04.03.2010р. проти доводів, наведених в апеляційній скарзі заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання жодного разу не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Розглянувши апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу та матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Між Закритим акціонерним товариством «ОТП ОСОБА_3»(правонаступником якого згідно Статуту ПАТ «ОТП ОСОБА_3»(нова редакція) є Публічне акціонерне товариство «ОТП ОСОБА_3»а.с. - 20) (ОСОБА_3) та СПД-ФО ОСОБА_2 (Позичальник) 17.10.2007р. було укладено кредитний договір EL- SME ОАО/003/2007, відповідно до п. 1.1. якого ОСОБА_3 надає Позичальнику кредит у розмірі та валюті, визначений у частині №1 цього договору, а Позичальник приймає кредит, зобов`язується належним чином використати та повернути ОСОБА_5 суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов`язання, передбачені цим договором.

На виконання умов даного договору, а також на підставі Кредитної заявки відповідача ОСОБА_5 надав Позичальнику кредит в сумі 130 000,00 доларів США -у гривневому еквіваленті - 656 500,00грн., що підтверджується валютним меморіальним ордером № 5 від 17.10.2007р. (а.с. 33).

Відповідач зобов`язувався прийняти, належним чином використати та повернути позивачу вказані кредитні кошти у строки, визначені кредитним договором (п.2 кредитного договору з підпунктами).

Відповідно до п. 3 кредитного договору - погашення заборгованості за кредитом та сплата відсотків за користування кредитними коштами повинна сплачуватись Позичальником щомісячно та у відповідності до Графіку платежів, який є невід`ємною частиною кредитного договору.

Проте, відповідачем взяті на себе зобов`язання в частині повернення кредитних коштів (у строки, порядку та розмірах, визначених договором) не виконано, внаслідок чого сума кредиту, яку відповідач повинен був повернути позивачу станом на 01.10.2008р. складає 126 160,00доларів США -еквівалент у гривні 1 009 280,00грн. (за курсом НБУ станом на 01.10.2009р.- 1,00долар США = 8,00грн.) (а.с. 9).

Враховуючи те, що відповідачем не було виконано умов, передбачених кредитним договором, позивачем на підставі п. 1.9.1. частини 2 кредитного договору EL- SME ОАО/003/2007 від 17.10.2007р. було направлено 20.06.2008р. відповідачу вимогу № 22-3-2/25537 про погашення заборгованості за кредитним договором (а.с. 8). Вказана вимога підлягала виконанню протягом 30 календарних днів з дня її отримання, проте, відповідачем не виконана.

В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ЗАТ «ОТП ОСОБА_3»(правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП ОСОБА_3») (Заставодержатель) та СПД-ФО ОСОБА_2 (Заставодавець) 17.10.2007р. було укладено договір застави обладнання № РЕ SМЕ/ОАО/003/2007 (а.с. 15-17), відповідно до умов якого, в заставу ОСОБА_5 було передано деревообробне обладнання. Проте, як встановлено судом першої інстанції та як видно з матеріалів справи майно, яке було передане в заставу ОСОБА_5 відсутнє, що підтверджується Актом перевірки застави від 30.10.2008р. (а.с 18).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до ст. 173 ГК України та ст.. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи те, що відповідач договірні зобов`язання щодо повернення суми кредитних коштів не виконав, Львівський апеляційний господарський суд вважає, що місцевим судом правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення 1 009 280,00грн. заборгованості за кредитним договором.

Окрім того, позивач у заявлених вимогах просив стягнути з відповідача 49 163,60грн. процентів за користування кредитними коштами, пердбачених п. 3 частиною 1 спірного кредитного договору за період з 18.02.2008р. по 01.10.2008р. та 11 860,98грн. пені нарахованої згідно з п. 4.1.1. частини 2 даного договору за період з 16.04.2008р. по 27.06.2008р. Проте, як вбачається з поданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором EL- SME ОАО/003/2007 від 17.10.2007р. (а.с.9), в останньому позивачем зазначено лише суми пені та відсотків за вказаний період, без механізму їх нарахування.

Як видно з матеріалів справи, судом першої інстанції в судовому засіданні 27.10.2009р. було оголошено перерву до 24.11.2009р. та зобов`язано позивача надати розрахунок сум відсотків та пені, про що сторони розписались в протоколі судового засідання (а.с. 29).

Однак, позивач в судове засідання 24.11.2009р. без поважних причин не з`явився, витребуваних господарським судом Рівненської області розрахунків необхідних для вирішення даного спору не подав, а тому на думку суду апеляційної інстанції, місцевим господарським судом правомірно залишено дані позовні вимоги без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України.

Щодо тверджень скаржника, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб`єктами цивільних відносин імперативних вимог законодавства, зокрема, одержання відповідної індивідуальної ліцензії, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст.198 Господарського кодексу України, грошові зобов'язання учасників господарських відносин можуть бути виражені в іноземній валюті у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

Використання іноземної валюти на території України підпорядковується спеціальному правовому режиму, встановленому законодавством України: Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Законом України "Про ОСОБА_3 України".

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", резиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених актами валютного законодавства України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банк має право здійснювати розміщення залучених коштів від свого імені на власних умовах та на власний ризик на підставі банківської ліцензії. Порядок надання банкам дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями встановлює ОСОБА_3 України.

Одночасно, статтею 44 Закону України "Про ОСОБА_3 України" визначені повноваження ОСОБА_3 ОСОБА_5 України в сфері валютного регулювання та контролю. Відповідно до положень вказаної статті ОСОБА_3 діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль, зокрема до його компетенції належить видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю за діяльністю банків, які отримали ліцензію ОСОБА_3 банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства.

Згідно з п.1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ОСОБА_3 банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", комерційним банкам та іншим фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, видаються генеральні ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.

Відповідно до п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", індивідуальні ліцензії видаються резидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують операції щодо надання кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і сума таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Оскільки на даний час вимоги або будь-які обмеження щодо граничного розміру сум і строків надання кредиту в іноземній валюті діючим законодавством не встановлені, тому здійснення резидентами операцій щодо отримання чи надання кредитів в іноземній валюті не вимагає індивідуальної ліцензії ОСОБА_3 ОСОБА_5 України (Лист НБУ №28-313/2178 від 29.05.2001 р.).

Слід також зазначити, що ЗАТ «ОТП ОСОБА_3»(правонаступником якого є ПАТ «ОТП ОСОБА_3», відповідно до ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", здійснює надання кредитів резидентам в іноземній валюті на підставі Банківської ліцензії № 191, виданої ОСОБА_3 ОСОБА_5 України 02.03.1998 року та Дозволу №191-1, виданого ОСОБА_3 ОСОБА_5 України 08 жовтня 2006 року (додано до матеріалів апеляційного провадження).

Окрім того, відповідно до Постанови Правління ОСОБА_3 ОСОБА_5 України від 14.10.2004 року №483 "Про затвердження Положення про порядок видачі ОСОБА_3 банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", дозволяється використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії, якщо отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (який має ліцензію ОСОБА_3 ОСОБА_5 України на здійснення валютних операцій). Таким чином, позичальникам для здійснення платежів за кредитом в іноземній валюті ліцензія ОСОБА_3 ОСОБА_5 України не потрібна.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду є законним, обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст.99, 101, 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Рівненської області від 24.11.2009р. року у справі № 2/149 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. може бути оскаржена в

касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-1 ГПК України.

3. Справу передати до господарського суду Рівненської області

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

судді Г.М. Гнатюк

ОСОБА_1