Постанова

від 10.03.2010 по справі 5/143

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

10.03.10 Справа № 5/143

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Якімець Г.Г.,

суддів: Зварич О.В.,

ОСОБА_1,

при секретарі Горбач Ю.Б.,

за участю представників:

від позивача -ОСОБА_2

від відповідача - ОСОБА_3

Розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_4 акціонерного товариства «Західенерго»в особі Відокремленого підрозділу ВАТ «Західенерго»«Львівенергоспецремонт», вих.№1034 від 24.11.2009 року

на рішення господарського суду Львівської області від 28.09.2009 року, суддя Петрик І.Й.

у справі № 5/143

за позовом ОСОБА_4 акціонерного товариства «Західенерго»в особі Відокремленого підрозділу ВАТ «Західенерго»«Львівенергоспецремонт», м.Львів

до відповідача ОСОБА_4 акціонерного товариства «Львівобленерго», м.Львів

про стягнення 497246,78 грн.

в с т а н о в и в :

рішенням господарського суду Львівської області від 28.09.2009 року по справі №5/143 позов задоволено частково, стягнено з ВАТ «Львівобленерго»на користь ВАТ «Західенерго»в особі Відокремленого підрозділу ВАТ «Західенерго»«Львівенергоспецремонт»: 31187,54 грн. - основного боргу, 13544,49 грн. -інфляційних втрат, 2202,35 грн. - 3% річних. В решті позовних вимог відмовлено.

У рішенні суд вказує на те, що відповідач письмово повідомив позивача про незгоду на продовження дії договору про надання ліжко-місць від 05.02.2003 року №12/03-156 та про його розірвання з 01.01.2007 року, а відтак, враховуючи положення ч.3 ст.651 ЦК України зазначений договір є розірваним з 01.01.2007 року і з цього часу зобов'язання сторін за вказаним договором припинились. Таким чином, суд зазначає, що підставною є заявлена до стягнення заборгованість за листопад і грудень 2006 року в сумі - 31187,54 грн., а також враховуючи ст.625 ЦК України правомірними є нараховані позивачем інфляційні в сумі - 13544,49 грн. та 2202,35 грн. - 3% річних. Поряд з цим, судом відмовлено у стягненні пені, так як позивачем пропущено позовну давність, а відповідачем заявлено про застосування позовної давності.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ВАТ «Західенерго»в особі Відокремленого підрозділу ВАТ «Західенерго»«Львівенергоспецремонт»подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 28.09.2009 року по справі №5/143, прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 352774,86 грн. -основного боргу, 94985,93 грн. -інфляційних, 14728,98 грн. - 3% річних та 10181,95 грн. -пені. Зокрема, вказуючи на те, що судом не взято до уваги заперечення позивача щодо розірвання договору про надання ліжко-місць від 05.02.2003 року №12/03-156.

Представник скаржника (позивача) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, зазначаючи про те, що п.5.2 договору від 05.02.2003 року №12/03-156 передбачене право одностороннього розірвання договору, а відтак відповідно до листа відповідача від 08.12.2006 року, яким останній повідомив позивача про свою незгоду про продовження дії договору і його розірвання з 01.01.2007 року, спірний договір був розірваний та припинив свою дію з 01.01.2007 року.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

05.02.2003 р. між «Львівенергоспецремонт»ВАТ В«ЗахіденергоВ« (в тексті договору - наймодавець) та ВАТ В«ЛьвівобленергоВ« (в тексті договору - наймач) укладено договір №12/03-156 про надання ліжко-місць в гуртожитку, відповідно до умов якого наймодавець надає, а наймач приймає в строкове платне користування 80 ліжко-місць в гуртожитку для проживання одиноких працівників останнього (п.1.1 договору).

Відповідно до пп. 3.2, 3.3 договору наймач поселяє у гуртожиток тільки працівників підприємства наймача згідно з рішеннями адміністрації і профкому наймача. Пунктами 3.5, 3.6, 3.7 договору передбачено обов'язок наймача забезпечити відселення працівників, які звільнились з підприємства наймача, сімей, створених працівниками наймача, а також працівників, які порушують правила і норми проживання у гуртожитку.

Згідно з пп. 4.1, 4.2, 4.3 договору оплата за користування ліжко-місцями проводиться наймачем щомісячно не пізніше 10 числа на підставі рахунків, виставлених наймодавцем з розрахунку собівартості ліжко-місця.

Пунктами 5.1, 5.2 вказаного договору передбачено, що даний договір вступає в силу 05.02.2003 р., діє до 31.12.2003 р. і рахується продовженим на наступний календарний рік, якщо за 10 днів до моменту закінчення терміну дії договору жодна з сторін письмово не повідомить іншу сторону про намір його розірвати.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 67, ч. 4 ст. 179 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до вимог статей 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. ст. 759, 760 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

З огляду на те, що предмет вказаного вище договору не є річчю, яка визначена індивідуальними ознаками, тобто не містить необхідних ознак предмету договору найму, даний договір за своєю правовою природою не є договором найму, що також було встановлено при розгляді справи №27/279 (4/1299-12/176) за позовом ВАТ В«ЗахіденергоВ« в особі відокремленого підрозділу В«ЛьвівенергоспецремонтВ« до ВАТ «Львівобленерго»про стягнення коштів за договором № 12/03-156 від 05.02.2003 р. за період з 01.12.2005 року по 01.11.2006 року.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Таким чином, в даному випадку між сторонами виникли відносини на підставі договору, який за своєю правовою природою є договором про надання житлових послуг.

Згідно ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Порядок розрахунків між сторонами погоджено п. 4 договору, відповідно до умов якого відповідач взяв на себе зобов'язання проводити оплату за користування ліжко-місцями на підставі рахунків, виставлених позивачем з розрахунку собівартості ліжко-місця, шляхом перерахування на рахунок останнього коштів не пізніше десятого числа місяця.

Пунктом 5.2 договору № 12/03-156 від 05.02.2003 р. передбачене право сторони розірвати договір в односторонньому порядку при умові письмового повідомлення про це іншої сторони за 10 днів до моменту закінчення терміну його дії. Як випливає з п. 5.2 вказаного договору термін його дії закінчувався із закінченням календарного року, тобто 31.12.2006 р.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.12.2006 р. відповідач направив на адресу позивача лист за вих.№502-3456 (арк. справи 147 т.ІІ), в якому відповідно до п.5.2 договору №12/03-156 від 05.02.2003 року повідомив позивача про свою незгоду на продовження дії договору та просив вважати зазначений договір розірваним з 01.01.2007 року.

В подальшому відповідач направляв позивачу лист від 18.12.2006 року вих.№3624 (арк. справи 149 т.ІІ), в якому зазначає, що у зв'язку із розірванням договору №12/03-156 від 05.02.2003 року з 01.01.2007 року між позивачем та відповідачем відсутні будь-які правовідносини з приводу надання ліжко-місць у гуртожитку по вул.В.Великого,38 у м.Львові. Разом з тим, просив вважати такими, що припинили свою дію з 01.01.2007 року всі договори, що стосуються надання працівникам ВАТ «Львівобленерго»ліжко-місць у вказаному гуртожитку.

Позивач листами від 21.12.2006 р. вих.№1126, 27.12.2006 р. вих.№1140, 11.01.2007 р. вих.№152 заперечив розірвання договору з підстав несплати заборгованості і невідселення працівників відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Таким чином, суд першої інстанції підставно дійшов висновку про те, що договір №12/03-156 від 05.02.2003 р. розірваний з 01.01.2007 р. і з цього часу зобов'язання сторін за вказаним договором припинились.

Стосовно заперечення позивача щодо розірвання договору, з посиланням на невідселення працівників відповідача, слід зазначити про те, що ні договором про надання ліжко-місць ні законом не передбачено обов'язку відповідача виселяти фізичних осіб з гуртожитку. Крім цього, правовідносини щодо проживання фізичних осіб у гуртожитку регулюються не спірним договором, а нормами Житлового кодексу України і Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою РМ УРСР № 208 від 03.06.1986 р. Ці норми містять вичерпний перелік підстав виселення з гуртожитку.

Як вбачається із позовної заяви позивач просив стягнути з відповідача суму заборгованості за період з 01.11.2006 року по 31.12.2008 року на загальну суму 352774,86 грн.

Суд першої інстанції враховуючи, що договір № 12/03-156 від 05.02.2003 р. розірваний з 01.01.2007 р., підставно прийшов до висновку про правомірність вимог позивача щодо стягнення заборгованості за листопад 2006 року в сумі 14294,62 грн. та грудень 2006 року в сумі 16892,92 грн.

Пунктом 4.3 договору про надання ліжко-місць в гуртожитку №12/03-156 від 05.02.2003 року передбачено, що у випадку порушення термінів розрахунків винна сторона сплачує пеню в розмірі 0,1 % від вчасно неоплаченої суми, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, за кожен день прострочення.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню за період з 11.01.2007 року по 31.05.2009 року в сумі 34757,01 грн.

Згідно ч. 1 і 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи, що відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності (відзив на позовну заяву, арк. справи 145-146 т.ІІ), а позивачем не обґрунтовано причин пропуску строку позовної давності, місцевий господарський суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в частині стягнення пені у зв'язку із закінченням перебігу строку позовної давності

Статтею 625 ЦК України передбачено що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З огляду на вищевикладене, судом правомірно стягнено з відповідача на користь позивача 13544,49 грн. - інфляційних, 2202,35 грн. - 3% річних, враховуючи суму заборгованості, яка підлягає до стягнення.

Враховуючи наведене, доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст.101,103,105 ГПК України, суд,

постановив:

Рішення господарського суду Львівської області від 28.09.2009 року по справі №5/143 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_4 акціонерного товариства «Західенерго»в особі Відокремленого підрозділу ВАТ «Західенерго»«Львівенергоспецремонт»без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддя: Якімець Г.Г.

Судді: Зварич О.В.

ОСОБА_1