Постанова

від 05.03.2007 по справі 16/29-07-588а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16/29-07-588А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"05" березня 2007 р.Справа  № 16/29-07-588А

Господарський суд Одеської області

у складі судді Желєзної С.П.

при секретарі судових засідань Шевченко Г.В.

За участю представників сторін:

Від позивача :     Молокова С.А. по дов. №04-1/5 від 15.01.2007р.;

Від відповідача:   Форостенко П.І. по дов.  від 07.02.2007р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №404 господарського суду Одеської області (м. Одеса) адміністративну справу за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до  Ширяївської районної друкарні про стягнення 4544, 47грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (далі по тексту КАС України), звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою про  стягнення з Ширяївської районної друкарні 4190,00 грн. адміністративно-господарських  санкцій за недотримання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році, нарахованих за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом, а також 354,47 грн. –пені за порушення встановлених законодавством  термінів сплати адміністративно-господарських  санкцій. Свої вимоги позивач обґрунтовує порушенням з боку Ширяївської районної друкарні вимог ст.ст. 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. №875-ХІІ.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, наданому представником відповідача у судовому засіданні 05.03.2007р.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, суд встановив наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. №875-ХІІ в редакції закону України від 31 травня 2005 року N 2602-IV, для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

В свою чергу, згідно ч. 1 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. №875-ХІІ підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.

Згідно звіту Ширяївської районної друкарні про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, складеному за формою №10-П І, завіреному печаткою підприємства та підписами керівника, головного бухгалтера, претензії Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів від 12.12.2006р. № 03-1/3710(містяться в матеріалах справи), згідно встановленого нормативу (1 робоче місце для працевлаштування інвалідів), протягом 2005 року відповідачем не було працевлаштовано жодного інваліда. Відповідно кількість незайнятих робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві становить одне.

У зв'язку з чим, посилаючись на порушення позивачем  ч. 4 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. №875-ХІІ, в редакції що набрала чинності з 01.01.2006р., відповідно до якої  адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону, Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, згідно претензії від 12.12.2006р. № 03-1/3710, до Ширяївської районної друкарні були застосовані адміністративно-господарські санкції шляхом нарахування до сплати 4190,00 грн. за невиконання нормативу робочих місць.

Крім того, посилаючись на ч. 2 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. №875-ХІІ, в редакції що набрала чинності з 01.01.2006р.,  відповідно до якої порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, при цьому пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк, за порушення  відповідачем термінів сплати адміністративно-господарських санкцій позивачем додатково було нараховано до сплати 354,47 грн. пені.

Таким чином, приймаючи до уваги невиконання відповідачем приведених вище вимог чинного законодавства України про соціальну захищеність інвалідів, Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до господарського суду Одеської області з позовними вимогами про стягнення у примусовому порядку з Ширяївської районної друкарні вищезазначеної суми штрафних санкцій та пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу “Підстави для звільнення від доказування”.

Згідно ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. При цьому, докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може також запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.  В свою чергу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (ч. 1 ст. 70 КАС України).

У відповідності до відзиву Ширяївської районної друкарні, наданому представником відповідача у судовому засіданні 05.03.2007р., відповідачем позовні вимоги заперечуються у повному обсязі. В обґрунтування заперечень відповідач посилається, передусім, на   вжиття ним всіх необхідних заходів для працевлаштування інваліду.

Проаналізувавши матеріали справи та положення законодавства України, якими врегульовані спірні правовідносини, суд доходить висновку щодо необґрунтованості та безпідставності вимог позивача, та відсутності підстав для їх задоволення з огляду на наступне.

Як вбачається з змісту позовної заяви та пояснень представника позивача, свої вимоги позивач обґрунтовує порушенням з боку Ширяївської районної друкарні вимог ст.ст. 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. №875-ХІІ з урахування змін, внесених законом України від 6 жовтня 2005 року N 2960-IV, що набрали чинності з 1 січня 2006 року, та законом України від 23 лютого 2006 року N 3483-IV.

Однак, за переконанням суду, дія закону чи іншого нормативно-правового акта поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності.

Враховуючи викладене, суд вважає за правомірне оцінювати дії відповідача з точки зору відповідності їх законодавчим положенням, що діяли протягом 2005р.

У зв'язку з чим суд вважає за необхідне звернути увагу сторін на наступному.

Відповідно до ст. 238 ГК України, який набрав чинності з 01.01.2004р., за  порушення  встановлених  законодавчими  актами  правил здійснення господарської діяльності  до  суб'єктів  господарювання можуть  бути  застосовані  уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції,   тобто   заходи  організаційно-правового  або  майнового характеру,  спрямовані  на  припинення   правопорушення   суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. При цьому, види   адміністративно-господарських   санкцій,  умови  та порядок  їх  застосування  визначаються   цим   Кодексом,   іншими законодавчими актами.  Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною першою статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. №875-ХІІ, в редакції, що була чинною до 01.01.2006р., передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Аналіз зазначених положень Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. №875-ХІІ дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок був покладений на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього Закону.

Пунктом 10 “Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995р. №314, що було чинним у 2005р., також передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Як вбачається з листа вих.№ 141 від 09.02.2007р. та пояснень відповідача, у 2005р. Ширяївська районна друкарня зверталася до Ширяївського районного центру зайнятості з проханням направити інвалідів для працевлаштування та  повідомила про наявність вакантної посади друкаря. Більш того, як вбачається з матеріалів справи, у 2005р. відповідачем безпосередньо запрошувався на посаду друкаря інвалід 3 групи гр. Курюкін О.І.

Наведене, дозволяє суду дійти висновку, що відповідачем було вжито всіх передбачених чинним у 2005р. законодавством України заходів із забезпечення працевлаштування інвалідів. За переконання суду, на відповідача не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

З огляду на викладене, у суду відсутні правові підстави для застосування до Ширяївської районної друкарні адміністративно-господарських   санкцій за невиконання  нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а відтак і пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Підсумовуючи наведене, суд доходить висновку щодо відсутності правових підстав для застосування до Ширяївської районної друкарні адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. №875-ХІІ та пені за порушення термінів їх сплати, у зв'язку з чим у задоволенні позову про стягнення з відповідача 4544,47 грн., Одеському обласному відділенню Фонду України соціального захисту інвалідів слід відмовити повністю.

Судові витрати по сплаті судового збору віднести на рахунок позивача згідно зі                 ст.ст. 87, 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 87, 94, 98, 158, 160 –163, 167, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          В позові відмовити.

Відповідно до ст. 185 Кодексу адміністративного судочинства України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову суду першої інстанції повністю або частково в порядку та у строки, передбачені ст. 186 цього Кодексу.

Постанова набирає законної сили в порядку ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлено 23.03.2007р.

Суддя                                                                                 Желєзна С.П.