Постанова

від 21.11.2011 по справі 5015/3406/11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.11 Справа № 5015/3406/11

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Михалюк О.В.

суддів Новосад Д.Ф.

ОСОБА_1

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Стіл Трейд»

на рішення господарського суду Львівської області від 25.07.2011р.

у справі № 5015/3406/11

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Стіл Трейд», м.Нова Каховка

до товариства з обмеженою відповідальністю «Ельпласт-Львів», м.Городок

про стягнення заборгованості в сумі 49510,68 грн. ,

з участю представників :

від скаржника -не з»явився

від відповідача -не з»явився

Сторони належним чином були повідомлені про день та час слухання справи, однак повноважних представників в засідання не скерували, в звВ»язку з чим колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі доказами.

Рішенням господарського суду Львівської області від 25.07.2011р. у справі № 5015/3406/11 (суддя Матвіїв Р.І.) задоволено частково позов товариства з обмеженою відповідальністю «Стіл Трейд», м.Нова Каховка та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Ельпласт-Львів», м.Городок 28 110,45 грн. основного боргу, 650,08 грн. інфляційних втрат, 129,28 грн. трьох відсотків річних та судові витрати; в частині стягнення 9983,41 грн. основного боргу, 2944,18 грн. пені, 3441,79 грн. інфляційних втрат, 1251,39 грн. трьох відсотків річних та 3000,00 грн. втрат на правову допомогу відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Стіл Трейд»подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення, посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки судом першої інстанції сума основного боргу була задоволена без врахуванням податку на додану вартість, а відтак заборгованість відповідача перед позивачем становить 38093,86 грн. Крім того, на думку скаржника, відповідачу у відповідності до вимог чинного законодавства підставно нараховано пеню за прострочення виконання забов»язання. Також скаржник зазначає, що до позовної заяви було додано усі необхідні документи, які підтверджують факт надання позивачу правової допомоги, а саме договір виконання юридичних послуг від 12.04.2011р. та банківські виписки і ці витрати необхідно включити до складу судових.

Наводить скаржник і інші доводи, що є на його думку підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частково до задоволення з огляду на наступне.

Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема у ч. 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися в будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду догорів не вимагалася.

Як вбачається із матеріалів справи, в період з 15.01.2008 року по 27.11.2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Стіл Трейд»придбало у Товариство з обмеженою відповідальністю «Ельпласт-Львів»товар для подальшої його реалізації в роздріб. Станом на 01.09.2009 року у позивача перед відповідачем утворилась заборгованість за придбаний товар в сумі 22512 грн. 10 коп, що підтверджено актом звіряння взаємних розрахунків за 01.01.08 - 01.09.09 рр., підписаним представниками обох сторін.

Частину товару, нереалізовану позивачем було повернено відповідачу. Вартість повернутого товару складає 22896 грн. 66 коп., що підтверджується накладними на повернення № ЕЛ-0000193 та № ЕЛ-0000192 від 18.11.2009 року.

Також, у зв'язку з поверненням товару, 01.02.2010 року представник відповідача отримав від позивача товар на загальну суму 55712,62 грн., згідно накладних на повернення № ЕЛ -0000194, № ЕЛ - 0000195, № ЕЛ - 0000196, № ЕЛ - 0000197, № ЕЛ - 0000198, № ЕЛ - 0000199, № ЕЛ - 0000200, № ЕЛ - 0000201, № ЕЛ - 0000202, № ЕЛ - 0000203, № ЕЛ - 0000204, № ЕЛ -0000205, № ЕЛ - 0000206, № ЕЛ - 0000207, № ЕЛ - 0000208, № ЕЛ - 0000209, № ЕЛ - 0000210, № ЕЛ - 0000211, № ЕЛ - 0000212, № ЕЛ- 0000213 від 01.02.2010 року.

Згідно приписів ч.1 ст. 665 Цивільного кодексу України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму в розмірі, встановленому домовленістю, відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України моментом виконання обов'язку продавця передати товар покупцеві є накладна, яка є і доказом отримання останнім товару.

Як зазначалось вище, станом на 01.09.2009 року позивач заборгував відповідачу 22512 грн. 10 коп. за отриманий ним товар. Однак, відповідно до накладних про повернення товару позивач повернув відповідачу товар на загальну суму 78609,28 грн.

Із повної вартості повернутого позивачем товару відповідач оплатив 20000 грн. 00 коп. Таким чином, із врахуванням існуючої заборгованості позивача перед відповідачем в сумі 22512 грн. 10 коп., заборгованість відповідача перед позивачем складає 36 097,18 грн.

Разом з тим, як з»ясовано судом апеляційної інстанції, позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 38 093,86 грн. Однак, з»ясувавши усі обставини справи, дослідивши наявні у справі докази, а саме накладні на повернення товару, колегія суддів встановила, що накладна від 04.02.2010р. на суму 11980,09 грн. на повернення товару, на яку позивач посилається у акті звірки взаємних розрахунків від 12.04.2011р. (аркуш справи 65), відсутня, натомість існує накладна на повернення товару № ЕЛ-0000213 від 01.02.2010р. на суму 9983,41 грн. (аркуш справи 62), яка є належним доказом для підтвердження заборгованості відповідача перед позивачем.

Відтак, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 36 097,18 грн. основного боргу. В частині стягнення 1996,68 грн. основного боргу в задоволенні позову слід відмовити, оскільки такі вимоги не підтверджені належними та допустимими доказами.

Згідно частини 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, вказаних у ст. 11 Цивільного кодексу України, у тому числі з угод, передбачених законом, а також із угод, хоча і не передбачених законом, але не суперечних йому. Виникнення прав та обов'язків пов'язано з юридичними фактами, які підтверджують виникнення між сторонами правовідносин. Таким чином, між сторонами виникли правовідносини, у силу яких позивач повернув відповідачу товар, з який відповідач не повернув грошові кошти, при цьому термін оплати визначений не був. Ст. 530 Цивільного кодексу передбачає, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений момент пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З метою отримання повного розрахунку вартості повернутого позивачем товару, позивач надіслав 02.02.2011 року відповідачу претензію від 31.01.2011 року, у якій зазначив, що у випадку невиконання заявлених у претензії вимог у місячний строк, передбачений статтею 7 ГПК України, позивач буде вимушений звернутись за захистом свого порушеного права до господарського суду.

Претензія відповідачем залишена без відповіді та задоволення.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Стаття 610 Цивільного кодексу України зазначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання недопустима.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем в позовній заяві нараховано інфляційні втрати починаючи з моменту останнього повернення товару, тобто з лютого 2010 року, що складає 4091 грн. 87 коп. та 3% річних, що складає 1380 грн. 77 коп.

Однак, такі розрахунки є неправильними, оскільки позивач надіслав відповідачу претензію 02.02.2011 року, що підтверджується фіскальним чеком від 02.02.2011 року. Враховуючи час поштового обігу та строк, передбачений статтею 7 ГПК України, відповідач був зобов'язаний сплатити борг позивачеві до 07.03.2011 року включно. Враховуючи, що 08.03.2011р. є вихідним днем, у позивача виникло право нарахування 3% річних та втрат від інфляції у зв'язку із прострочення виконання зобов'язання починаючи з 09.03.2011р. Враховуючи наведене, судом першої інстанції невірно здійснено розрахунок розміру втрат від інфляції, як зазначено в оскаржуваному рішенні, починаючи з 23.03.2011 року по березень 2011 року (в межах позовних вимог) в сумі 650,08 грн. та розміру 3% річних за період з 23.02.2011 року по 18.04.2011 року (в межах позовних вимог) в сумі 129,38 грн.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції здійснив перерахунок вказаних вимог починаючи з 09.03.2011р. по 18.04.2011р. (в межах позовних вимог).

Відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 974,62 грн. інфляційних втрат та 121,64 грн. - 3% річних.

Щодо нарахованої позивачем пені, слід зазначити наступне:

Стаття 546 Цивільного кодексу України у п. 1 зазначає, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням завдатком.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, у п.3 зазначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Однак, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин, щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений з недодержанням письмової форми є нікчемним (ст. 547 Цивільного кодексу України).

В даному випадку між сторонами діяли позадоговірні відносини, а відтак, письмова форма нарахування пені відсутня.

Щодо вимог позивача щодо стягнення із відповідача 3000 грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката, то суд підставно відмовив у їх задоволенні з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Надання юридичної допомоги підтверджується договором про надання юридичних послуг від 12.04.2010 року. Однак, позивачем не подано доказів оплати юридичних послуг в розмірі 3000 грн. 00 коп.

Крім того, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу стягуються з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до ст.4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.91, 101, 103, 104, 105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 25.07.2011р. у справі № 5015/3406/11 скасувати та прийняти нове рішення.

3. Позов задоволити частково.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ельпласт-Львів», вул Заводська, 4, м. Городок Львівської області (код ЄДРПОУ 23957545) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Ельпласт-Львів», пр.Дніпропетровський, 6, м. Нова Каховка Херсонської області (код ЄДРПОУ 20831832) 36097,18 грн. основного боргу, 974,62 грн. інфляційних втрат, 121,64 грн. три відсотків річних, 371,93грн. державного мита та 177,29 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. В частині стягнення 1996,68 грн. основного боргу, 2944 грн. 18 коп. пені, 3117,25 грн. інфляційних втрат, 1259,13 грн. трьох відсотків річних та 3000 грн. 00 коп. правової допомоги відмовити.

6. Доручити місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

8. Матеріали справи повернути господарському суду Львівської області.

Головуючий суддя Михалюк О.В.

суддя Новосад Д.Ф.

суддя Мельник Г.І.