Постанова

від 05.12.2011 по справі 5015/5014/11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.11 Справа № 5015/5014/11

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Михалюк О.В.

суддів Новосад Д.Ф.

ОСОБА_1

розглянув апеляційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю «Самбірагротехмаш»

на рішення господарського суду Львівської області від 11.10.2011р.

у справі № 5015/5014/11

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Тавор», м.Городок

до відкритого акціонерного товариства «Самбірагротехмаш», м.Самбір

про стягнення заборгованості в сумі 10011,52 грн.,

з участю представників :

від скаржника -не з»явився

від позивача -ОСОБА_2 - адвокат

В ході судового засідання сторонам права і обовВ»язки, передбачені ст.22 ГПК України розВ»яснені, заперечень щодо складу суду не поступало.

Скаржник належним чином був повідомлений про день та час слухання справи, однак повноважних представників в засідання не скерував, в звВ»язку з чим колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі доказами.

Рішенням господарського суду Львівської області від 11.10.2011р. у справі № 5015/5014/11 (суддя Шпакович О.) задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю «Тавор», м.Городок та стягнуто з відкритого акціонерного товариства «Самбірагротехмаш», м.Самбір на користь позивача 10011,52 грн. основного боргу та судові витрати.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідач -товариства з додатковою відповідальністю «Самбірагротехмаш» подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення, посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки відкрите акціонерне товариство «Самбірагротехмаш»являється неналежним відповідачем, так як в процесі реорганізації шляхом перетворення було створено товариство з додатковою відповідальністю «Самбірагротехмаш». Крім того, на думку скаржника, суд першої інстанції неправомірно визначив, що договір між позивачем та відповідачем укладено в спрощений спосіб, оскільки статтею 208 ЦК України передбачено, що правочин між юридичними особами вчиняється у письмовій формі.

Наводить скаржник і інші доводи, що є на його думку підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

ТзОВ «Тавор»07.12.2010р. було поставлено ВАТ «Самбірагротехмаш»згідно з розхідними накладними товар на загальну суму 15311,52 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представника позивача, відповідач свої зобов'язання перед позивачем щодо оплати за отриманий товар виконав частково, на дату розгляду справи в суді заборгованість відповідача перед позивачем становить 10011,52 грн., що підтверджується також актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.04.2011р. по 14.06.2011р., підписаного сторонами.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до частини 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Сторони є вільними в укладенні договору, а також у визначенні форми договору (усна чи письмова), що підтверджується ст. 218 ЦК України, яка передбачає, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорюваних окремих його частин може доводитися, в тому числі, письмовими доказами.

Відповідно до укладеного договору (усних домовленостей, які досягнуті сторонами), позивач здійснив поставку відповідачу товару, що підтверджується належним чином оформленими накладними. Таким чином, позивач вчинив дії щодо передачі товару та передав такий, а відповідач прийняв товар, підтвердивши прийняття підписом уповноваженої особи на накладних.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Оскільки строк виконання зобов'язання сторонами визначений не був, позивач, в порядку ст. 530 ЦК України, надіслав відповідачу вимогу (повідомлення) про сплату боргу, яка залишена без розгляду та задоволення.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За таких обставин, суд першої інстанції підставно дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Стаття 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 129 Конституції України змагальність віднесено до основних засад судочинства.

Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватися на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень, звільнення суду від обов'язку збирання доказів.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, розгляд справи місцевим господарським судом відкладався для надання можливості відповідачу надати суду пояснення щодо позовних вимог та забезпечити належний захист в суді, однак відповідач своїм правом не скористався, заперечень по суті позовних вимог не подав, суму заборгованості не оспорив.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.91,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні апеляційної скарги відмовити.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 11.10.2011 року у справі № 5015/5014/11 залишити без змін.

3. Судові витрати покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Матеріали справи повернути господарському суду Львівської області.

Головуючий суддя Михалюк О.В.

суддя Новосад Д.Ф.

суддя Орищин Г.В.