Ухвала

від 17.09.2015 по справі 825/3738/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2015 року м. Київ К/800/8327/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Карася О.В., Рибченка А.О.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Удай» до Прилуцької об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Прилуцької об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 3 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Удай» (далі - позивач, ТОВ «Удай») звернулося до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - відповідач) від 22.09.2014 року № 0002132202 та від 22.09.2014 року № 0002122202.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 3 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року, адміністративний позов задоволено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про скасування рішень судів попередніх інстанцій, як таких, що постановлені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. У доводах касаційної скарги відповідач зазначає, що позивачем порушено вимоги п.п. 138.1, 138.2, 138.4, 138.8 ст. 138, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість. Посилається на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Удай» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення взаєморозрахунків з ПП «Кулмен Плюс» за період з 01.10.2013 року по 30.11.2013 року та ТОВ «Глобалконсалт» за період з 01.12.2013 року по 13.12.2013 року.

За результатами перевірки складено акт № 524/22-31919128 від 03.09.2014 року (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем:

- п. 44.1 ст. 44, п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження позивачем суми податку на додану вартість за жовтень-грудень 2013 року в сумі 32488 грн.;

- п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.1, 138.2, 138.4, 138.8 ст. 138 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за 2013 рік на загальну суму 30 864 грн.

На підставі Акту перевірки ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.09.2014 року:

- № 0002122202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток (доходи) приватних підприємств в розмірі 30864 грн. за основним платежем та 7716 грн. за штрафними санкціями;

- № 0002132202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 32488 грн. за основним платежем та 8122 грн. за штрафними санкціями.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Позивачем на підтвердження здійснення господарських операцій та правомірності включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та формування валових витрат подано суду копії: договорів, додаткових угод до договору поставки про зміну специфікації товару, податкових, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень, прибуткових ордерів, картки складського обліку матеріалів, рахунки-фактури.

Вказані документи оформлені належним чином, що встановлено судами попердніх інстанцій.

Позивач здійснював оплату за отримані послуги/виконані роботи шляхом безготівкових розрахунків через банківську установу з урахуванням ПДВ.

Крім того, на момент здійснення господарських операцій ПП «Кулмен Плюс» та ТОВ «Глобалконсалт» були включені до Єдиного державного реєстру та перебували на обліку платників податків.

Судами попередніх інстанцій не встановлено порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість чи валових витрат, які б позбавляли позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій із зазначеними контрагентами.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ПП «Кулмен Плюс», ТОВ «Глобалконсалт», оскільки реальність виконання взятих зобов'язань позивачем за укладеними договорами, підтверджується належно оформленими первинними документами, які у повній мірі відображають зміст господарської операції та її вартісні показники, а також підтверджують факт використання придбаного товару у господарській діяльності позивача.

Колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на акти перевірок контрагентів позивача, яким встановлено їх відсутність за місцезнаходженням, оскільки цей факт не може однозначно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань перед позивачем, на момент виникнення спірних правовідносин вказані юридичні особи не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання договори з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності, були належним чином зареєстровані.

Доводи відповідача про порушення контрагентами позивача податкового законодавства суд відхиляє, оскільки за порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для тієї особи, яка допустила таке порушення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, від 31.10.2014 року у справі № 21-318а14, відповідно до якої законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в

адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 220-1, 230, 231 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Прилуцької об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області відхилити, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 3 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року у справі № 823/3738/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер О.В. Карась

А.О. Рибченко