Рішення

від 15.09.2015 по справі 127/6583/15-ц

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/6583/15-ц

Провадження № 2/127/2949/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2015 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого-судді Луценко Л.В.,

при секретарі Завадюк О.І.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_5 про визнання договору позики недійсним, мотивуючи свої вимоги тим, що 15.12.2011 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір позики (безпроцентної цільової) №2, відповідно до умов якого відповідач в порядку і на умовах, визначених цим договором, зобов'язався надати позивачу, як позичальнику безпроцентну цільову позику, а остання зобов'язалась прийняти позику, використати за цільовим призначенням і повернути названу позику позикодавцеві у визначений цим договором строк.

Проте, позивач стверджує, що зазначений правочин було вчинено без будь-яких намірів створити правові наслідки, які обумовлювались цим правочином, що вказує на безумовну недійсність (фіктивність) даного правочину.

Оскільки, вказаний правочин було оформлено на вимогу відповідача по причині укладеного між позивачем та повним товариством «Ломбард «Бутенко та компанія» договору №01/014 фінансового кредиту з забезпеченням, на ремонт та реконструкцію від 20.10.2011 року, так як відповідач являвся бізнес-партнером та інвестором ломбарду. Окрім того, при підписанні договору №2 відповідач так і не надав позивачу обумовлених даним правочином грошових коштів.

А тому, вищевикладені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом, в якому просив визнати недійсним договір позики (безпроцентної цільової) №2 від 15.12.2011 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3.

В судовому засіданні представник позивача за довіреністю ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд останні задовольнити з підстав, зазначених у позові.

Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав та просив в задоволенні останніх відмовити у зв'язку з безпідставністю.

Заслухавши пояснення сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку у сукупності з оголошеними та дослідженими матеріалами справи, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Так, в судовому засіданні об'єктивно встановлено, що 15.12.2011 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір позики (безпроцентної цільової) №2 (а.с.5-6), відповідно до п.1.1 якого відповідач в порядку і на умовах, визначених цим договором, зобов'язався надати позичальнику безпроцентну цільову позику, а остання зобов'язалась прийняти позику, використати за цільовим призначенням і повернути названу позику позикодавцеві у визначений цим договором строк. Позичальник в забезпечення повернення даної позики перед позикодавцем в підтвердження своїх обов'язків позичальника надає в заставу нерухоме майно, яке належить позичальнику на праві власності: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований в м. Жмеринка Вінницької області по вул. Ватутіна, 23, яке сторони оцінили за взаємною згодою в сумі 290 000 грн.

Згідно п.2.2 договору сума позики становить за цим договором 234 300 грн., що еквівалентно 29 069 дол. США по курсу долара США до гривні України, який існує на момент підписання даного договору.

У відповідності до п.4.1 договору позикодавець зобов'язаний надати позику в момент підписання цього договору.

Проте, в судовому засіданні представник позивача стверджував, що визначений правочин було вчинено без будь-яких намірів створити правові наслідки, які обумовлювались даним правочином, що вказує на безумовну недійсність (фіктивність) даного правочину, так як при підписанні договору відповідач так і не надав позивачу обумовлених даним правочином грошових коштів у відповідному розмірі. Натомість, представником позивача в судовому засіданні стверджувалось про те, що такий договір було дійсно укладено між сторонами, в результаті чого позивачу було надано відповідачем позику у відповідному розмірі.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч.2 ст.1047 ЦК України).

В свою чергу Верховним Судом України у своїй постанові від 18.09.2013 року у цивільній справі №6-63цс13 висловлена правова позиція, відповідно до змісту якої письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

У відповідності до приписів ч.1 ст.360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Положеннями ч.2 ст.214 ЦПК України передбачено, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Таким чином, з огляду на вищенаведене, та враховуючи те, що між сторонами укладено договір процентної позики, відповідно до п.4.1 якого строк надання позики позичальнику становить з моменту підписання договору, свідчить про укладення такого договору та передачу суми позики у розмірі 234 300 дол. США.

Окрім того, зі змісту договору встановлено, що в підтвердження своїх намірів та виконання зобов'язань за даним договором позичальник в момент укладення даного договору надає позикодавцю нотаріально посвідчену довіреність на розпорядження нерухомим майном, яке є предметом застави за даним договором (п.4.6. договору).

Так, дійсно, в матеріалах справи наявна довіреність від 15.12.2011 року, посвідчена приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрована в реєстрі за №3876 (а.с.69), відповідно до змісту якої ОСОБА_3 уповноважує ОСОБА_4 розпоряджатися (з правом: продажу, обміну, страхування, здачі в оренду, передачі в позичку, передачі у заставу (іпотеку) на умовах і за ціну на розсуд представника) належним їй на праві приватної власності наступним нерухомим майном: житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами, розташованим за адресою: Вінницька обл., м. Жмеринка, вул. Ватутіна, 23; земельною ділянкою, площею 0,0467 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер якої 0510300000:00:002:0863, розташованої за адресою: Вінницька обл., м. Жмеринка, вул. Ватутіна, 23 (а.с.69-70).

А, згідно Витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна №34319443 від 20.12.2011 року встановлено, що до Державного реєстру обтяжень рухомого майна внесено реєстраційний запис, параметрами якого є: вид обтяження - приватне обтяження, тип реєстрації - поточна, тип обтяження - інше обтяження рухомого майна, забезпечувальний засіб при невиконанні умов в повному обсязі за усним борговим зобов'язанням; підстава обтяження - угода, боргове зобов'язання, б/н, 15.12.2011 року сумісна ОСОБА_4, ОСОБА_3; об'єкт обтяження: майнові, спадкові та корпоративні права боржника на суму боргових зобов'язань, у тому числі майнові права щодо споруд, які знаходяться за адресою: Вінницька обл., м. Жмеринка, вул. Ватутіна, 23; та майнові права щодо земельної ділянки за кадастровим номером 0510300000:00:002:0863, розташована за адресою: Вінницька обл., м. Жмеринка, вул. Ватутіна, 23; відомості про обмеження відчуження: заборонено відчужувати; обтяжувач: ОСОБА_4; боржник: ОСОБА_3; розмір основного зобов'язання: 29 100 дол. США; строк виконання зобов'язання: 15.06.2012 року; термін дії: 20.12.2016 року; звернення стягнення: не зареєстровано; додаткові дані: настання невиконання у повному обсязі договірних боргових зобов'язань; дата та час реєстрації: 20.12.2011 року; реєстратор: Вінницька філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України; реєстраційний номер 11984680 (а.с.71).

Згідно ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, і бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином (ч.1 ст.234 ЦК України).

Згідно ч.2 ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Натомість, з матеріалів справи не вбачається, що договір, укладений між сторонами, є нікчемним, оскільки всі вищезазначені обставини, а саме: підписання між сторонами спірного договору, наявність довіреності, відповідно до якої позивач уповноважує відповідача розпоряджатись належним їй нерухомим майном, наявність обтяження на дане нерухоме майно позивача, як кожен окремо, так і всі у сукупності свідчать про вчинення правочину між сторонами та про намір останніми створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином.

Таким чином, з огляду на вище наведене, суд дійшов обґрунтованого висновку, що волевиявлення позивача під час укладення спірного договору було вільним та відповідало її внутрішній волі, а відтак даний правочин є дійсним, натомість доказів, які б свідчили про протилежне позивачем не надано.

Тому, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а тому задоволенню не підлягають.

Судові витрати залишити за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.203, 234, 1046, 1047 ЦК України, ст.ст.10, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним- відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: