Постанова

від 21.09.2015 по справі 815/5211/13-а

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/5211/13-а

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2015 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі :

головуючої судді Потоцької Н.В.

за участю секретаря Загрійчук О.В.

сторін:

представника позивача Чорного Г.Г.

представники відповідачів Хвостікової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом

приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Юніта ЛТД» до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов приватного підприємства виробничо-комерційна фірма «Юніта ЛТД» до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000912210 від 28.03.2013 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача, зокрема, зазначив, що господарські операції з поставки позивачу підприємствами-контрагентами ТОВ "А.НЕТ" та ТОВ "АСГІЛЬДІЯ" товару та підрядних робіт мали реальний характер та їх здійснення підтверджується відповідними первинними документами.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги повністю з підстав, викладених в адміністративному позові та наданих в судовому засіданні поясненнях.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, в обґрунтування своєї правової позиції зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000912210 від 28.03.2013 року є законним та обґрунтованим, винесеним у відповідності до вимог чинного законодавства.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, оцінивши надані докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства та прийнявши до уваги висновки колегії ВАСУ, викладені в ухвалі від 24.02.2015 р., судом встановлено наступне.

ПП ВКФ "Юніта ЛТД" зареєстровано 17.05.1995 року Жовтневим виконкомом районної ради народних депутатів м. Одеси та знаходиться на податковому обліку у ДПІ у Приморському районі м. Одеси.

В період з 11.03.2013 року по 14.03.2013 року на підставі наказу ДПІ у Приморському районі м. Одеси № 691 від 05.03.2013 року та направлення на перевірку №000855/622 від 05.02.2013 року головним державним податковим ревізором-інспектором відділу планування, організації податкового контролю та аналітичної роботи управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Приморському районі м. Одеси Кулачко Н.С. проведено позапланову виїзну перевірку ПП ВКФ "Юніта ЛТД" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ "А.НЕТ" за податкові періоди серпень-вересень 2011 року та ТОВ "АСГІЛЬДІЯ" за податковий період серпень 2011 року.

За результатами перевірки було складено акт № 1892/22-1/22449373 від 15.03.2013 року, у висновках якого зазначено про порушення ПП ВКФ "Юніта ЛТД" вимог ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість до сплати на загальну суму 77 477 грн., у тому числі; за серпень 2011 року - 65 144,00 грн., за вересень 2011 року - 12 333,00 грн. (т. 1 а/с.9-31).

На підставі висновків акту перевірки № 1892/22-1/22449373 від 15.03.2013 року ДПІ у Приморському районі м. Одеси винесено податкове повідомлення-рішення № 0000912210 від 28.03.2013 року, яким ПП ВКФ "Юніта ЛТД" збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі: 77 477,00 грн. - основний платіж та 19 369,00 грн. - штрафні санкції (т. 1 а/с.37).

При цьому, судом встановлено, що між позивачем (покупець) були укладені договори на поставку товару з ТОВ «А.НЕТ» та ТОВ «АСГІЛЬДІЯ» (постачальники), за умовами яких постачальники зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар: матеріали, інструменти, запчастини, по цінам, вказаним в рахунках-фактурах (т. 1 а/с. 50, 51, 52, 55).

Також, між позивачем (замовник) та ТОВ «АСГІЛЬДІЯ» (підрядник) було укладено договір підряду № 120 від 02.08.2011, згідно якого підрядник зобов'язався протягом 30 календарних днів з дати підписання договору виконати і здати замовнику роботи по реконструкції ВЧ тракта і каналу зв'язку в м. Тираспіль-ПС 330/110 кВ «ХБК-330»ПС 110 кВ «Дубосари» з ВЧ обходом на ПС 110 кВ «Гертоп» і НЧ переприйомом на ПС 110 кВ «Григориополь» (пусконалажувальні роботи), а замовник прийняти та оплатити вартість виконання повного комплексу робіт (т. 1 а/с. 53-54).

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21.10.2013, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2014р., ПП ВКФ "Юніта ЛТД" відмовлено у задоволенні позову про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000912210 від 28.03.2013 року .

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не було спростовано твердження податкового органу щодо не підтвердження реальності поставки ТОВ «А.НЕТ» та ТОВ «АСГІЛЬДІЯ» для підприємства позивача товарів та підрядних робіт, перерахування позивачем сум податку на додану вартість на адресу цих контрагентів у серпні - вересні 2011 року з метою заниження об'єкта оподаткування з цього податку на суму 77 477, 00 грн. та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції в ухвалі від 24.02.2015 р. зазначила, що вказані висновки є передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

А отже, суду треба з'ясувати характер та зміст спірних операцій, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, наявність у підприємства основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій.

Крім того, слід врахувати, що чинне законодавство не ставить в залежність право на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Також, слід зазначити, що окремі неточності в заповненні первинних документів не можуть свідчити про відсутність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами і не позбавляють правового значення, виданих за цими операціями первинних документів, оскільки дана обставина є лише порушенням ведення бухгалтерського обліку та не може свідчити про недоведеність поставки товару у сукупності з іншими доказам.

Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

Позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права та спирається на доводи, які підтверджені доказами, що містяться у матеріалах справи.

По перше: реальність вчинення господарської операції (отримання товарів) з контрагентом підтверджена належним чином, зокрема, наявні первинні документи містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні, реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт надання послуг.

По друге: при укладенні договору поставки № 08081 від 08.08.2011р., № 16081 від 16.08.2011 р., № 252 від 05.08.2011 р., договір підряду № 114/08 від 10.08.2011 р. підприємством (контрагентом) надані всі необхідні копії документів, що підтверджують статус діючого підприємства.

По третє: укладені договори поставки № 08081 від 08.08.2011р., № 16081 від 16.08.2011 р., № 252 від 05.08.2011 р., договір підряду № 114/08 від 10.08.2011 р., відповідають вимогам, які передбачені статтею 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину не суперечить Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, статуту підприємства, також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

По четверте: податковим органом не доведено у встановленому законом порядку, що оскаржувані господарські операції є фіктивними (безтоварними), про що в акті перевірки зазначено.

Суд, дослідивши структуру спірних правовідносин, підстави їх виникнення та відповідність приписам чинного податкового законодавства, вважає за необхідне прийняти зазначені доводи, як такі, що є обґрунтованими та доведеними у встановленому законом порядку, з огляду на таке.

В силу абзацу "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, тому необхідно врахувати п. 198.2 ст. 198 Кодексу, яким встановлено дату виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту.

Також, суд зазначає п. 198.3 ст. 198 Кодексу, яким визначається податковий кредит звітного періоду і враховує, що згідно п. 198.6 ст. 198 Кодексу не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Сукупний аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ - дана обставина представником відповідача не оспорювалась.

Також, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Враховуючи вказане, суд дійшов до висновку, що суму податкового кредиту позивач сформував правомірно, оскільки, в судовому засіданні встановлено, що сума ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої контрагенту ПП ВКФ «Юніта ЛТД» при наявності належно оформлених податкових накладних.

Враховуючи зазначене та досліджені господарські операції, суд прийшов до висновку, що за належних доказів ДПІ в Приморському районі не мала підстав для винесення оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення, оскільки надані позивачем документи до перевірки та суду відповідно до вимог п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, не мають жодних дефектів форми та змісту, а тому є юридично належними, допустимими та достатніми для підтвердження факту зміни стану майна, зобов'язань і фінансових результатів і, відповідно, реальності проведення даних господарських операцій.

Отже, дослідивши матеріали справи, суд погоджується із доводами позивача про те, що висновки ДПІ в Приморському районі, викладені в акті перевірки - є безпідставними, оскільки фінансово-господарська діяльність суб'єкта господарювання відбувалась на законних підставах, що підтверджує дії платника податку в правовому полі. І тому виключення вищевказаних сум зі складу податкового кредиту, та відповідно визначення суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість - суперечать приписам чинного податкового законодавства.

Згідно наведених норм підставою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції та підтверджують факт їх виконання.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України (постанова від 27.03.2012 року №21-737во10) надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Крім того, практика Європейського суду суттєво впливає на змістове наповнення принципів, закріплених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколах до неї.

Так, у своїх висновках Суд неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Водночас ст.1 Першого протоколу не гарантує права на надбання майна (рішення у справах "Ван дер Мюсель проти Бельгії" та "Копеський проти Словаччини"). Особа може заявляти про порушення ст.1 Першого протоколу тільки тією мірою, якою оскаржувані рішення національного суду стосуються її майна в розумінні цього положення. "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права. "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копеський проти Словаччини").

Поряд з цим, слід відмітити, що принцип захисту легітимних очікувань також належить до принципів, що розвивалися судовою практикою Європейського суду з метою контролю за здійсненням влади так, щоб не допустити свавілля та зловживань, з метою захисту від можливих порушень з боку публічної адміністрації, в першу чергу, при реалізації державними органами та посадовими особами дискреційних повноважень.

В контексті зазначеного, слід наголосити, що ДПІ в Приморському районі при виконанні покладених на неї повноважень зобов'язана діяти на підставі, у межах та у спосіб визначений чинним законодавством України. Не зважаючи на той факт, що Податковим кодексом України встановлене право контролюючого органу на здійснення перевірок (документальних, невиїзних, виїзних, планових та позапланових перевірок), суд наголошує, що у той же час, контролюючий орган позбавлений права на відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень, які не мають підтвердження доказами.

Оскільки до обов'язків платника податків законом віднесено ведення в установленому порядку обліку доходів і витрат, складання звітності, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; виконання законних вимог контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень законів з питань оподаткування та митної справи і підписування актів (довідки) про проведення перевірки (пп. 16.1.2, 16.1.8 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України), то є очевидним, що він (платник податків) має легітимне очікування на реалізацію свого майнового права, в даному випадку, на гарантоване державою право щодо формування податкового кредиту та зважаючи на відсутність факту заниження податкових зобов'язань при відсутності будь-яких порушень з боку платника податків.

Законодавцем у п. 5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затвердженого Наказом ДПА України від 22.12.2010 № 984 визначено, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Зважаючи на зазначене, суд наголошує, що податковим органом за відображеним порушенням у акті перевірки від 15.03.2013 р. № 1892/22-1/22449373 за результатами господарської операції з ТОВ «А.НЕТ» та ТОВ «АСГІЛЬДІЯ» не викладено зміст порушення платником податків фінансово-господарської діяльності у розумінні приписів ПК України.

Крім того, ні Податковий кодекс України, ні інші законодавчі акти з питань оподаткування не ставлять право позивача на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового та іншого законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Вищій адміністративний суд України в Ухвалі від 27.03.2014 р. по справі № К/9991 висловив позицію, що "Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування, якщо інше не доведено контролюючим органом".

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь - яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

За таких обставин, суд погоджується з позивачем, що за чинними нормами права будь-яка відповідальність, у т.ч. цивільна, податкова, фінансова носить індивідуальний характер і стосується лише винної особи, через що на ПП ВКФ "Юніта ЛТД" не може бути покладено відповідальність за невиконання або неналежне виконання контрагентами обов'язків зі своєчасності, правильності ведення бухгалтерського і податкового обліку та звітності.

Крім того, в силу абзацу "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, тому необхідно врахувати п. 198.2 ст. 198 Кодексу, яким встановлено дату виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту.

Також, суд зазначає п. 198.3 ст. 198 Кодексу яким визначається податковий кредит звітного періоду і враховує, що згідно п. 198.6 ст. 198 Кодексу не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Сукупний аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ - дана обставина представником відповідача не оспорювалась.

Також, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Враховуючи вказане, суд дійшов до висновку, що суму податкового кредиту позивач сформував правомірно, оскільки, в судовому засіданні встановлено, що сума ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої контрагенту ТОВ «А.НЕТ» та ТОВ «АСГІЛЬДІЯ», при наявності належно оформлених податкових накладних.

Крім того, слід зазначити, що суд критично ставиться до посилань представника відповідача на відсутність в товарних накладних реквізитів довіреностей уповноваженої особи позивача на отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальників ТОВ «А.НЕТ» та ТОВ «АСГІЛЬДІЯ», з огляду на таке.

Судом були досліджені видаткові накладні, що свідчать про відпуск товару контрагентам, з довіреностями на матеріально відповідальних осіб - отримувачів та рахунками на оплату (т. 2 а/с. 39-164).

Враховуючи зазначене та досліджені господарські операції, суд прийшов до висновку, що за належних доказів ДПІ в Приморському районі не мала підстав для винесення оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення, оскільки надані позивачем документи до перевірки та суду відповідно до вимог п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, не мають жодних дефектів форми та змісту, а тому є юридично належними, допустимими та достатніми для підтвердження факту зміни стану майна, зобов'язань і фінансових результатів і, відповідно, реальності проведення даних господарських операцій.

Отже, дослідивши матеріали справи, суд погоджується із доводами позивача про те, що висновки ДПІ в Приморському районі, викладені в акті перевірки - є безпідставними, оскільки фінансово-господарська діяльність суб'єкта господарювання відбувалась на законних підставах, що підтверджує дії платника податку в правовому полі. І тому виключення вищевказаних сум зі складу податкового кредиту, та відповідно визначення суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість - є незаконними.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд вважає, що обставини, на які посилається відповідач як підставу своїх правомірних дій, не знайшли свого обґрунтування в ході судового розгляду та не підтверджуються матеріалами справи.

Приписами ч.3 ст.2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. ст. ст. 6-8, 71, 86, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000912210 від 28.03.2013 р.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Суддя Потоцька Н.В.

.