Ухвала

від 04.12.2015 по справі 815/5211/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/5211/13-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді -ОСОБА_1, судді -ОСОБА_2, судді -ОСОБА_3 при секретарі -ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційною скаргою державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року по справі за позовом приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Юніта ЛТД» до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

В липні 2013 року ПП ВКФ «Юніта ЛТД» (надалі - Позивач, Підприємство) звернулося до суду з позовом до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів (надалі - Відповідач, ДПІ), в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000912210 від 28.03.2013 року, яким Підприємству збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі: 77477,00 грн. - основний платіж та 19369,00 грн. - штрафні санкції.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що господарські операції з поставки позивачу підприємствами-контрагентами ТОВ «А.НЕТ» та ТОВ «АСГІЛЬДІЯ» товару та підрядних робіт мали реальний характер та їх здійснення підтверджується відповідними первинними документами.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21.10.2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2014 року, в задоволені позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.02.2015 року вищезазначені рішення судів попередніх інстанції скасовано, справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16.09.2015 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, ДПІ подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просять постанову суду першої інстанції скасувати та винести нову постанову, якою відмовити в задоволені позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ПП ВКФ «Юніта ЛТД» зареєстровано 17.05.1995 року Жовтневим виконкомом районної ради народних депутатів м. Одеси та знаходиться на податковому обліку у ДПІ у Приморському районі м. Одеси.

Між позивачем (покупець) та ТОВ «А.НЕТ» і ТОВ «АСГІЛЬДІЯ» (постачальники), були укладені договори на поставку товару, за умовами яких постачальники зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар: матеріали, інструменти, запчастини, по цінам, вказаним в рахунках-фактурах.

Також, між позивачем (замовник) та ТОВ «АСГІЛЬДІЯ» (підрядник) було укладено договір підряду №120 від 02.08.2011 року, згідно якого підрядник зобов'язався протягом 30 календарних днів з дати підписання договору виконати і здати замовнику роботи по реконструкції ВЧ тракта і каналу зв'язку в м. Тираспіль-ПС 330/110 кВ «ХБК-330» ПС 110 кВ «Дубосари» з ВЧ обходом на ПС 110 кВ «Гертоп» і НЧ переприйомом на ПС 110 кВ «Григориополь» (пусконалажувальні роботи), а замовник прийняти та оплатити вартість виконання повного комплексу робіт.

В період з 11.03.2013 року по 14.03.2013 року на підставі наказу ДПІ у Приморському районі м. Одеси №691 від 05.03.2013 року та направлення на перевірку №000855/622 від 05.02.2013 року головним державним податковим ревізором-інспектором відділу планування, організації податкового контролю та аналітичної роботи управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ ОСОБА_5 проведено позапланову виїзну перевірку ПП ВКФ «Юніта ЛТД» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ «А.НЕТ» за податкові періоди серпень-вересень 2011 року та ТОВ «АСГІЛЬДІЯ» за податковий період серпень 2011 року.

За результатами перевірки було складено акт №1892/22-1/22449373 від 15.03.2013 року, у висновках якого зазначено про порушення позивачем вимог ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість до сплати на загальну суму 77477,00 грн., у тому числі; за серпень 2011 року - 65144,00 грн., за вересень 2011 року - 12333,00 грн..

На підставі висновків акту перевірки №1892/22-1/22449373 від 15.03.2013 року ДПІ винесено податкове повідомлення-рішення №0000912210 від 28.03.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі: 77477,00 грн. - основний платіж та 19369,00 грн. - штрафні санкції.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21.10.2013 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2014 року, ПП ВКФ «Юніта ЛТД» відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що позивачем не було спростовано твердження податкового органу щодо не підтвердження реальності поставки ТОВ «А.НЕТ» та ТОВ «АСГІЛЬДІЯ» для позивача товарів та підрядних робіт, перерахування позивачем сум податку на додану вартість на адресу цих контрагентів у серпні - вересні 2011 року з метою заниження об'єкта оподаткування з цього податку на суму 77477,00 грн. та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції в ухвалі від 24.02.2015 року зазначила, що вказані висновки є передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі. Також суд касаційної інстанції зазначив, що під час нового розгляду суду треба з'ясувати характер та зміст спірних операцій, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, наявність у підприємства основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій. А також слід врахувати, що чинне законодавство не ставить в залежність право на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Також суду необхідно враховувати, що окремі неточності в заповненні первинних документів не можуть свідчити про відсутність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами і не позбавляють правового значення, виданих за цими операціями первинних документів, оскільки дана обставина є лише порушенням ведення бухгалтерського обліку та не може свідчити про недоведеність поставки товару у сукупності з іншими доказам.

Врахувавши висновки колегії ВАСУ, суд першої інстанції під час нового розгляду задовольняючи позовні вимоги, погодився з доводами позивача про те, що висновки ДПІ, викладені в акті перевірки - є безпідставними, оскільки фінансово-господарська діяльність суб'єкта господарювання відбувалась на законних підставах, що підтверджує дії платника податку в правовому полі. І тому виключення вищевказаних сум зі складу податкового кредиту, та відповідно визначення суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість - є незаконними.

Колегія суддів погоджується з цими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно абз."а" п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, тому необхідно врахувати п.198.2 ст.198 Кодексу, яким встановлено дату виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п.198.6. ст.198 ПК України).

Таким чином, право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

З матеріалів справи вбачається, що сума ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої контрагенту ПП ВКФ «Юніта ЛТД» при наявності належно оформлених податкових накладних, а тому позивач правомірно сформував суму податкового кредиту.

Також, колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність в товарних накладних реквізитів довіреностей уповноваженої особи позивача на отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальників ТОВ «А.НЕТ» та ТОВ «АСГІЛЬДІЯ», оскільки в матеріалах справи містяться видаткові накладні, що свідчать про відпуск товару контрагентам, з довіреностями на матеріально відповідальних осіб - отримувачів та рахунками на оплату.

Факт того, що позивач та його контрагент на момент проведення операцій мали право на виписку видаткових та податкових накладних і були зареєстровані як платники податку на додану вартість не оспорювався відповідачем ні в акті перевірки, ні в ході розгляду справи.

Також висновки ДПІ в акті перевірки ґрунтуються на висновках викладених в акті перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва №221/23-08/32621457 від 27.02.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «А-Нет» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ за період серпень, вересень, жовтень, грудень 2011 року» згідно якого проведеною звіркою суб'єкта господарювання ПП ВКФ «ЮНІТА Лтд» документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ТОВ «А-Нет» по ланцюгу постачання.

В той же час, з урахуванням закріпленої в ст.204 ЦК України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст.71 КАС України, за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, ДПІ повинна була надати суду належні та достовірні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем операції з придбання послуг в реальності не виконувались, а мало місце лише документування цих операцій з метою завищення валових витрат та податкового кредиту без фактичного отримання від його контрагентів послуг. А оскільки такі дії мають злочинний характер, то доказом їх вчинення може бути відповідне рішення, винесене в порядку кримінально-процесуального судочинства.

Однак у даній справі ДПІ не посилається на факти вчинення представниками позивача таких дій, і не надає докази притягнення їх до відповідальності за такі дії.

Колегія суддів зазначає, що податкове законодавство України не містить норм, які б ставили в залежність право платника податку на формування податкового кредиту від можливих порушень податкової дисципліни з боку його контрагентів, або зобов'язували б платників податків контролювати дотримання своїми контрагентами норм законодавства. Можливі порушення контрагентами платника податків податкової дисципліни, у тому числі не декларування своїх зобов'язань або не сплата податку до бюджету, ще не є достатньою підставою для позбавлення платника податків права на формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ по операціям з такими контрагентами.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що за відсутності доказів проведення посадовими особами чи представниками позивача фіктивних господарських операцій з вищевказаними контрагентами та при наявності належним чином оформлених первинних документів по операціям з ним, висновок ДПІ про завищення позивачем податкового кредиту та валових витрат за такими операціями не може вважатися законним та обґрунтованим.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що ДПІ не мала підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки надані позивачем документи до перевірки та які приєднані до матеріалів справи відповідно до вимог п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, не мають жодних дефектів форми та змісту, а тому є юридично належними, допустимими та достатніми для підтвердження факту зміни стану майна, зобов'язань і фінансових результатів і, відповідно, реальності проведення даних господарських операцій.

Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку, що висновки ДПІ в акті перевірки є безпідставними, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, що також вірно було встановлено судом першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, апеляційний суд зазначає, що апелянт ДПІ (суб'єкт владних повноважень), не звільнено від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

ДПІ було подано клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2015 року в задоволені клопотання про звільнення від сплати судового збору відмовлено, відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі.

Отже, судовий збір за подання апеляційної скарги відповідно до положень ч.1 ст.4, п.3.2 таблиці ставок судового збору ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» складає 110% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, оскільки за подання позовної заяви підлягав сплаті судовий збір в розмірі 968,46 грн., то розмір судового збору за подання апеляційної скарги становить 1065,30 грн..

Враховуючи те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, відповідно до ст.94 КАС України, судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає стягненню з апелянта.

Керуючись ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ч.5 ст.254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року - залишити без змін .

Стягнути з державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1065 (одна тисяча шістдесят п'ять) грн. 30 коп. на користь Одеського апеляційного адміністративного суду (р/р №31212206781008, отримувач коштів: УК у м. Одесі/Приморський р-н/22030001, код ЄДРПОУ 38016923, банк отримувача: ГУДКСУ в Одеській області, МФО: 828011).

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 07 грудня 2015 року.

Головуючий суддя:ОСОБА_1 Суддя: Суддя: ОСОБА_2 ОСОБА_3