Ухвала

від 16.12.2014 по справі 826/18117/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

У Х В А Л А

про звернення до Верховного Суду України для вирішення питання

стосовно внесення до Конституційного Суду України подання

щодо конституційності окремих положень закону

16 грудня 2014 року м. Київ № 826/18117/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., при секретарі Бабич Г.Ю.,

за участі :

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 12.12.2013 р.)

від відповідача : Дубняк Н.К. (довіреність від 28.02.2014 р. № 22/1164-Д)

розглянувши у відкритому судовому засіданні питання щодо звернення в порядку ч. 5 ст. 9 КАС України до Верховного Суду України у зв'язку з розглядом адміністративної справи:

за позовомОСОБА_3 до Служби безпеки України про визнання протиправними дій щодо видання наказу, прийняття рішення про звільнення, визнання протиправним наказу та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_3 з позовом до Служби безпеки України, в якому просить суд:

- визнати протиправними (неправомірними) дії Голови Служби безпеки України стосовно видання наказу від 23.10.2014 р. № 10/12-ОС (по особовому складу), прийняття рішення щодо звільнення полковника ОСОБА_3 з посади заступника начальника управління СБ України у Луганській області та зарахування у розпорядження начальника цього ж управління;

- визнати протиправним та неправомірним і скасувати наказ Голови Служби безпеки України від 23.10.2014 р. № 10/12-ОС щодо звільнення полковника ОСОБА_3 з посади заступника начальника управління СБ України у Луганській області та зарахування у розпорядження начальника цього ж управління;

- поновити полковника ОСОБА_3 на посаді заступника начальника управління СБ України у Луганській області;

- стягнути з Служби безпеки України різницю невиплаченого у повному обсязі грошового забезпечення за період з 23.10.2014 р. по день фактичного поновлення на посаді заступника начальника управління СБ України у Луганській області;

- допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення на посаді та щодо стягнення грошового забезпечення.

Позивач зазначає, що відповідно до відомостей, отриманих ним 03.11.2014 р. з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» йому стало відомо, що відносно полковника ОСОБА_3, який проходить військову службу у Службі безпеки України на посаді заступника начальника управління СБ України у Луганській області відповідно до наказу СБ України застосовано звільнення відповідно до п/п. 1. п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» та заборона займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади.

Позивач вважає, що застосування до нього вищевказаних звільнення з посади, зарахування у розпорядження начальника СБ України у Луганській області та заборони займати посади, здійснені у відповідності до закону України «Про очищення влади» є неправомірними, необґрунтованими і незаконними.

У взаємозв'язку з наведеним позивач зазначає, що на вказану посаду був призначений теперішнім Головою СБ України і вже на той час мав статус учасника бойових дій та був особою, що підпадає під дію Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Позивач також вказує, що не тільки обіймає зазначену вище посаду, а і безпосередньо приймає участь у проведенні антитерористичної операції відповідно до своїх службових і посадових обов'язків, постійно перебуваючи у зоні проведення АТО.

З огляду на наведене, а також у відповідності до положень ч. 7 ст. 2 вищезгаданого Закону позивач вважає, що застосування до нього звільнення з посади відповідно до п/п. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень закону України «Про очищення влади» з посади та військової служби та заборона займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація) протягом 10 років є абсолютно незаконним.

Продовжуючи, позивач зазначає, що підставою для звернення до суду є те, що у жовтні 2014 р. позивача виведено у розпорядження Голови СБ України у зв'язку із застосуванням положень вказаного Закону, оскільки згідно із наказом Голови СБУ від 24.10.2014 р. № 10/4-ос, позивач був включений до списку осіб, до яких застосовано положення вищезгаданого Закону та відомості щодо нього як до особи, до якої застосовано положення вищезгаданого закону, були внесені до Єдиного реєстру осіб, до яких встановлена заборона, передбачена частиною третьою та четвертою ст. 1 цього Закону.

З огляду на відсутність підстав для вчинення вказаних дій, 20.10.2014 р. позивачем була підготовлена заява на ім'я Голови СБУ про те, що позивач є особою, до якої не застосовуються відповідні заборони, передбачені п.п. 3, 4 ст. 1 Закону та щодо його згоди на проходження перевірки, оприлюднення відомостей.

У той же час, як зазначає позивач, враховуючи той факт, що з липня 2014 року мене призначено на вищезгадану посаду, і починаючи з цього періоду позивач постійно виконував свої посадові обов'язки в зоні проведення антитерористичної операції, а саме в м.м. Сєверодонецьк, Лисичанськ, Рубіжне та Старобільськ, подати вказану заяву у порядку та терміни, визначені вказаним Законом не виявилося за можливе у зв'язку із незалежними від позивача поважними причинами і об'єктивними обставинами.

Підставою підготовки вказаної заяви, як зазначає позивач, були вимоги вказаного Закону про те, що за критеріями очищення, які встановлені в ст. 1 цього Закону, позивач за період служби в органах СБУ, а саме, який припадає під дії ст. 3 цього Закону, на посаді заступника начальника Управління СБ України в Луганській області з лютого 2010 року по лютий 2013 року позивач на вчиняв будь-яких дій та заходів, не допускав бездіяльності, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Крім того, як зазначає позивач, що стосується іншого періоду служби, який припадає під дію ст. 3 Закону України «Про очищення влади», позивач зазначає, що з лютого 2013 року по липень 2014 року він не перебував на посадах, до яких вживаються заходи з люстрації, оскільки в цей час перебував у розпорядженні начальника СБ України в Луганській області, без призначення на посади та був усунутий від виконання службових обов'язків колишнім керівництвом СБУ.

Надалі у позові позивач зазначає про обставини виведення з 02.02.2013 р. за штат та подальшого звільнення згідно з наказом від 30.09.2013 р. з військової служби, а також обставини скасування Окружним адміністративним судом м. Києва зазначеного наказу про звільнення та поновлення на посаді. У зв'язку з цим у липні 2014 року позивача призначено на посаду заступника начальника управління СБУ у Луганській області. Починаючи із зазначеного періоду по теперішній час, як зазначає позивач, він постійно перебуває у зоні АТО та безпосередньо приймає участь в заходах щодо протидії терористичної діяльності збройних формувань ЛНР та ДНР.

У взаємозв'язку з наведеним, позивач, крім іншого, звертає увагу на те, що його звільнено до прийняття 03.11.2014 р. наказу СБУ про початок проведення в СБ України перевірки, передбаченої ст. 5 Закону України «Про очищення влади».

В обґрунтування наведеного, позивач, крім іншого посилається на положення ст. 43, ст. 55 Конституції України.

Між тим, позивачем до матеріалів справи залучено відповідь СБУ від 10.11.2013 р. № 3/3-М-649/115 на адресу позивача, в якій зазначається, що відповідно до матеріалів особової справи, позивач обіймав посаду заступника начальника Управління Служби безпеки України в Луганській області з 08 липня 2009 року по 02 лютого 2013 року .

Зазначено також у зв'язку з наведеним, що позивач не менше одного року у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймав посаду заступника керівника регіонального органу СБУ (п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади»). Цей юридичний факт, як зазначено у вказаному листі, став підставою для застосування до позивача передбачених Законом заходів - звільнення з посади заступника начальника УСБУ в Луганській області із зарахуванням у розпорядження начальника цього управління.

Зазначено, що наведені відомості надано до Міністерства юстиції України на виконання п/п. 2 п. 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону.

Крім іншого,зазначено, що стосовно керівників та заступників керівників регіональних органів СБУ проведення перевірки заплановано з 05.03.2015 р. по 31.05.2015 р.

У зв'язку з викладеним у вказаному листі зазначено, що підстав для внесення змін до наказу від 23.10.2014 р. № 10/12-ОС у частині виключення позивача із списку осіб, до яких застосовано положення Закону, та проведення перевірки, передбаченої ст. 5 Закону, відсутні.

У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 1 зазначеного Закону, протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону, на яку міститься посилання у відповіді СБУ щодо підстав звільнення позивача, заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

В контексті наведеного позивач звертає увагу на положення п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону, яким встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:

1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;

2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.

В контексті доводів, викладених у позовній заяві, суд зазначає, що відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до вказаних положень Конституції України та Рішень Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22.09.1995 р., № 19-рп/2010 від 09.09.2010 р., № 5-рп/2002 від 20.03.2002 р., № 20-рп/2004 від 01.12.2004 р. та № 4-рп/2007 від 18.06.2007 р. не допускається звуження чи обмеження прав і свобод, інакше ніж у випадках, прямо передбачених Основним Законом України.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Як вбачається із позову, позивач вважає, що його звільнення із займаної посади на підставі рішення відповідача, яке обґрунтовано застосуванням ч. 3 ст. 1, п. 8 ч. 1 ст. 3 та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону, порушує вищеназвані права на працю та на доступ до державної служби, згідно з якими позивача позбавлено роботи на певній посаді та щодо нього діє заборона обіймати протягом 10 років посади, щодо яких здійснюється очищення влади, а це, фактично, свідчить про те, що позивач не зможе працювати посадовою та службовою особою будь-якого органу державної влади та місцевого самоврядування.

Конституцією України одним із фундаментальних принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права, а також встановлено, що права та свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме у разі введення воєнного або надзвичайного стану.

Відповідно до положень ст. 21 та ч. 1, ч. 2 ст. 24 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Як вбачається з позову, позивач вважає, що положення Конституції України не були враховані при прийняття оскаржуваного рішення відповідача, оскільки у зв'язку із його прийняттям обсяг прав позивача значно зменшився, а також було застосовано обмеження за наявності певної ознаки (займання посади у конкретний період часу), що є недопустимим відповідно до ч. 2 ст. 24 Конституції України.

Відповідно до положень ст. 64 Конституції України принцип рівності прав та свобод не може бути порушено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

По суті, як вбачається з позову та пояснень представника позивача, позивач вважає, що він не може нести відповідальність у вигляді заборони, встановленої у ч. 3 ст. 1 Закону, лише на підставі самого факту зайняття ним у минулому посади, що саме по собі не містить (і не може містити) складу жодного правопорушення.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Однак, як вбачається з позову та пояснень представника, звільнивши позивача із займаної посади, відповідач, на думку позивача, всупереч вказаному припису Конституції України, застосував до нього міру колективної відповідальності.

По суті як вбачається із позову, усі особи, які займали посади, визначені у ст. 3 Закону, автоматично визнаються винуватими у сприянні узурпації влади Президентом України ОСОБА_4, підриві основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенні прав і свобод людини та підлягають обмеженням, що передбачені Законом.

Зазначене, як по суті зазначає представник позивача, суперечить Конституції України щодо індивідуальної відповідальності особи.

За таких обставин, як вважає позивач в особі його представника, його звільнено з посади лише за формальними ознаками, в силу зайняття ним посади у певний період часу. Його вина у сприянні узурпації влади, підриві основ національної безпеки та оборони України або протиправному порушенні прав і свобод людини не встановлена, а отже застосування індивідуальної відповідальності до позивача неможливе.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Позивач по суті зазначає, що вказаний конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню також і при здійсненні очищення влади (люстрації).

У взаємозв'язку з наведеним, суд зазначає , що відповідно до ч. 5. ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства у разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» передбачено, що у разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України , який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.

Під час розгляду справи позивач звернувся із клопотанням про звернення суду до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності вищезгаданих окремих положень Закону України «Про очищення влади» Конституції України, відносно чого не заперечував представник відповідача. Одночасно позивач заявив клопотання про зупинення провадження у справі на підставі п. 4 ч. 2 ст. 156 КАС України.

Дослідивши зміст позовної заяви, заслухавши пояснення присутніх представників осіб, які беруть участь у справі, з метою досягнення однозначної визначеності у питанні про те, чи відповідають в контексті доводів позивача окремі вищезгадані положення Закону України «Про очищення влади» наведеним вище положенням Конституції України та, відповідно, з метою з'ясування питання щодо їх конституційності, забезпечення застосування при вирішенні спору норм Закону, які відповідають Конституції України, а також з метою забезпечення дотримання конституційних прав і свобод позивача, суд вважає за необхідне звернутися до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності вищезгаданих окремих положень Закону України «Про очищення влади» Конституції України.

При цьому, судом також враховуються положення п. 5 ч. 7. ст. 3 Закону України «Про очищення влади».

Керуючись ч. 5 ст. 9, ст. ст.160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

У Х В А Л И В:

Звернутися до Верховного Суду України із зазначеною ухвалою суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України «Про очищення влади» ("Голос України", 15.10.2014, N 198) положенням Конституції України, а саме:

- пункту 8 частини першої статті 3, частини третьої статті 1, пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» положенням статті 8, частини другої статті 19, статті 21, частин другої та третьої статті 22, частин другої та третьої статті 24, частини першої статті 38, частини першої статті 43, статті 58, частини другої статті 61, статті 62, частини першої статті 64 Конституції України в їх системному взаємозв'язку.

Копію ухвали направити сторонам та Верховному Суду України (разом із копією позовної заяви).

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення та оскарженню не підлягає.

Суддя О.А. Кармазін