Постанова

від 24.09.2015 по справі 904/6271/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2015 року Справа № 904/6271/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Виноградник О.М. ( доповідач)

суддів: Джихур О.В., Лисенко О.М. (зміни у складі колегії суддів на підставі розпорядження в.о. голови суду від 23.09.2015р.)

при секретарі: Ситниковій М.Ю.

Представники сторін :

позивача - ОСОБА_1, довіреність № б/н від 02.04.15р.;

позивача - ОСОБА_2, довіреність № б/н від 14.08.15р.;

відповідача (1, 2) - не з`явились; про час там місце судового засідання повідомлені належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Христинівський молокозавод», м.Христинівка Черкаської області

на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2015 року по справі № 904/6271/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Щедро», м.Дніпропетровськ

до відповідача/1 - Публічного акціонерного товариства «Христинівський молокозавод», м.Христинівка Черкаської області

відповідача/2 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Кірасир», м.Дніпропетровськ

про стягнення 4 683 420,21 грн.

В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст.ст.85, 99, 105 ГПК України).

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2015 року у справі № 904/6271/15 (суддя Манько Г.В.) було задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Щедро», м.Дніпропетровськ про забезпечення позову; вжито заходів по забезпеченню позову шляхом накладення арешту на всі поточні рахунки Публічного акціонерного товариства «Христинівський молокозавод» в межах суми позову 4 683 420 грн. 21 коп. в усіх банках та інших фінансових установах, що будуть виявлені органами Державної виконавчої служби України (а.с.57-59 матеріалів оскарження).

Ухвала господарського суду Дніпропетровської області мотивована поданням позивачем достатніх та допустимих доказів про вчинення відповідачем дій, які свідчать про ухилення від виконання зобов`язань за договором поставки та поруки та неможливістю у майбутньому виконати рішення суду.

Не погодившись з вищезазначеною ухвалою місцевого господарського суду, до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся відповідач-1 - Публічне акціонерне товариство «Христинівський молокозавод», м.Христинівка Черкаської області, посилається на порушення господарським судом норм процесуального права, на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими, зокрема:

- господарським судом заяву позивача про вжиття заходів по забезпеченню позову на суму 3 954 394,07 грн. задоволено та накладено арешт на грошові кошти в сумі 4 683 420,21 грн., враховуючи заяву про збільшення позовних вимог, але не зважаючи на те, що заяву про забезпечення позову не було змінено;

- також господарським судом задоволено заяву позивача про забезпечення позову без належних доказів на його обґрунтування, доводи ґрунтуються лише на припущенні про можливу неспроможність відповідача виконати зобов`язання по оплаті, що суперечить п.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» (зі змінами та доповненнями);

- крім того, господарський суд наклав арешт на всі рахунки відповідача-1, а не на кошти, які знаходяться на цих рахунках, що також суперечить вимогам вищезазначеній постанові Пленуму ВГСУ; також судом накладений арешт на всі рахунки відповідача-1, а не на ті, що зазначені у заяві позивача;

- господарським судом, на думку скаржника, обрані заходи забезпечення позову, які порушують права та охоронювані законом інтереси осіб, які не є учасниками даного судового процесу, а саме працівників відповідача-1;

- також скаржник зазначає, що в тексті ухвали зазначається про представника позивача, присутнього в судовому засіданні, але не зазначені його дані, а відповідач-1 взагалі не був повідомлений про це судове засідання, що є порушенням ст.4-3 ГПК України.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечує, посилається на відповідність ухвали господарського суду вимогам закону, фактичним обставинам та матеріалам справи, зазначає, що з часу укладення договору між сторонами (20.02.2013р.) відповідач-1 не виконує його умови належним чином, сплатити суму заборгованості в добровільному порядку, до звернення позивача до суду, відповідач-1 відмовився, хоча йому надсилались вимоги про оплату 17.06.2015р. та 10.07.2015р.; господарським судом була збільшена сума забезпечення позову за власною ініціативою, відповідно до законодавства, враховуючи заяву позивача про збільшення позовних вимог; а наявність в реєстрі судових рішень великої кількості справ щодо відповідача-1 зі значними сумами заборгованості та оприлюднена інформація щодо фінансового стану підприємства відповідача-1 за 2014 рік дають підстави вважати скаржника неспроможним виконати майбутнє судове рішення по цій справі.

Відповідач-2 правом надання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст. 96 ГПК України, не скористався, як не скористався правом участі в судовому засідання, передбаченим ст.22 ГПК України; про час та місце судового засідання повідомлений належним чином (а.с.67, 88).

Скаржник також не скористався правом участі в судовому засіданні, передбаченим ст.22 ГПК України, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином (а.с.67).

Враховуючи те, що сторін було повідомлено належним чином про час та місце судового засідання, а матеріалів справи достатнього для розгляду справи, колегія суддів вважає, за можливе розглянути справу в цьому судовому засіданні (ст.ст.75, 99 ГПК України).

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали господарського суду Дніпропетровської області, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, вислухав пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржувану ухвалу слід скасувати на підставі п.4 ч.1 ст.104 ГПК України з урахуванням повноважень суду апеляційної інстанції, передбачених ст.103 ГПК України, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з оскаржуваної ухвали, 15.07.2015р . Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Щедро»» м.Дніпропетровськ звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Христинівський молокозавод» м.Христинівка Черкаської області (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Кірасир», м.Дніпропетровськ (відповідач-2) про стягнення 3 954 394,07 грн. боргу, що виник внаслідок неналежного виконання договору поставки, укладеного між позивачем та відповідачем-1 (а.с.57-59 матеріалів оскарження).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2015р. зазначений позов прийнято до розгляду та призначено на 04.08.2015р. на 12:45 годину (а.с.90 матеріалів оскарження).

Одночасно, позивачем до господарського суду Дніпропетровської області була подана заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рахунки ПАТ «Христинівський молокозавод» згідно переліку (всього 20 рахунків) та на всі інші поточні рахунки , які будуть виявлені під час виконання арешту, в межах розміру позовних вимог 3 954 394,07 грн. (а.с.1-3 матеріалів оскарження). Зазначена заява обґрунтована позивачем тим, що відповідач-1 довгий час ухиляється від виконання умов договору, укладеного між сторонами, в реєстрі судових рішень позивачем знайдена низка справ за якими стягнені значні суми заборгованості з відповідача-1 та відповідно до річної регулярної фінансової інформації за 2014 рік, яку оприлюднює ПАТ «Христинівський молокозавод» кредиторська заборгованість є більш значною, ніж дебіторська, що може унеможливити виконання рішення за цією справою.

Ухвалою господарського суду від 19.08.2015р. зазначену заяву було задоволено; накладений арешт на всі поточні рахунки відповідача-1 в межах суми позову 4 683 420,21 грн. (а.с.57-59 матеріалів оскарження). Зазначена ухвала господарського суду і є предметом апеляційного оскарження.

Статтею 66 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Частиною 1 ст.67 ГПК України передбачені заходи забезпечення позову, зокрема:

накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу ; заборона відповідачеві вчиняти певні дії; заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Частиною 6 ст.67 ГПК України визначено, що види забезпечення позову повинні бути співвідносними із заявленими позивачем вимогами.

Статтею 33 ГПК України регламентовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 ст.32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В частині 2 ст.36 ГПК України зазначено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно з п.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» (зі змінами та доповненнями) особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін , а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Пунктом 3 вищевказаної постанови Пленуму ВГСУ визначено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання , якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Крім того, п.п.7.1 п.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011р. встановлено, що у позовному провадженні піддані арешту кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат . Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але господарський суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах , у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.

Оскільки господарським судом фактично накладений арешт на усі розрахункові (поточні) рахунки відповідача-1 у всіх банківських установах в межах суми позовних вимог, а не на грошові кошти, які містяться на цих рахунках, що, на думку колегії суддів, може мати наслідком подальше блокування господарської діяльності відповідача, без зазначення конкретних рахунків та установ банку, в яких вони знаходяться, без належних доказів, підтверджуючих факт зменшення активів відповідача, що унеможливить або утруднить виконання рішення, то суд апеляційної інстанції вважає, що ухвала господарського суду не відповідає вимогам закону та підлягає скасуванню.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позивачем в заяві були здійснені посилання на наявність судових рішень відносно відповідача-1, але в якості доказу не надано жодного судового рішення на обгрунтування цього доводу.

Також колегія суддів, зазначає, що відповідно до ст.32 ГПК України не є належним доказом незадовільного фінансового стану відповідача-1 роздруківка регулярної інформації ПАТ «Христинівський молокозавод» за 2014 рік (а.с.5-32 матеріалів оскарження), оскільки заяву про вжиття заходів по забезпеченню позову було подано 13.07.2015р., тобто, станом на 01.07.2015 р. підприємство відповідача-1 може мати інші фінансові показники своєї господарської діяльності. Отже, позивачем не доведено доказами по справі факт неможливості виконання судового рішення в подальшому або факт утруднення такого виконання.

Враховуючи викладені обставини, апеляційну скаргу ПАТ «Христинівський молокозавод» слід задовольнити, ухвалу господарського суду від 19.08.2015р. - скасувати.

Також колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що позивач не обмежений кількістю разів звернення з заявою про забезпечення позову за умови підтвердження таких дій належними доказами.

Керуючись ст.49, ст.ст.99, 101, 103-106 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Христинівський молокозавод» м.Христинівка Черкаської області - задовольнити.

Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2015 року у справі № 904/6271/15 - скасувати.

Матеріали оскарження повернути до господарського суду Дніпропетровської області.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 25.09.2015р.

Головуючий суддя О.М. Виноградник

Суддя О.В.Джихур

Суддя О.М.Лисенко