Ухвала

від 23.09.2015 по справі 826/7793/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" вересня 2015 р. м. Київ К/800/59323/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Кошіля В.В., Приходько І.В., за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представника відповідача Галика О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014 року

у справі № 826/7793/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євроіндекс-Експо» (далі - позивач, ТОВ «Євроіндекс-Експо»)

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві)

про визнання протиправним та скасування акту, скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Євроіндекс-Експо» звернулось у червні 2014 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування акту перевірки від 06.05.2014 року № 1039/26-59-22-07/34532427 та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.05.2014 року № 0007152205.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 18.08.2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014 року постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 18.08.2014 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов про визнання протиправним та скасування акту та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо взаємовідносин з ТОВ «Мікас Плюс» за період січень 2014 року, за результатами якої складено акт від 06.05.2014 року № 1039/26-59-22-07/34532427, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до завищення позивачем податкового кредиту за січень 2014 року на загальну суму податку на додану вартість 135 450, 00 гривень та відповідно до заниження такого податку за січень 2014 року на аналогічну суму коштів.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.05.2014 року № 0007152205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 135 450,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 33 862,50 гривні.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір виходив з не обґрунтованості даного позову та наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, виходив з обґрунтованості доводів позивача та не відповідності висновків суду першої інстанції нормам матеріального права.

Однак повністю погодитись з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями п. 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до п. 187.9 ст. 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

При цьому, відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця.

Приписами п. 201.6 ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З аналізу наведених норм, судом апеляційної інстанції вірно зауважено, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ТОВ «Євроіндекс-Експо» є платником податку на додану вартість, основними видами господарської діяльності якого є: організування конгресів і торгівельних виставок, видання журналів і періодичних видань, діяльність рекламних агентств, консультування з питань комерційної діяльності й керування, надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у. інші види видавничої діяльності.

У ході розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, що у перевіряємий період позивач (замовник) мав господарські правовідносини з ТОВ «Мікас Плюс» (виконавець) за договорами про надання послуг: від 10.12.2013 року № 10/12-13 (предмет договору - комплекс послуг, пов'язаних з проектуванням і розробкою планів експозиції, проектів на виставці «Франчайзинг 2014» та на виставці «В2В Show 2014», виготовлення елементів і оформлення експозицій, монтаж і демонтаж стендів і благоустрою названих виставок); від 11.12.2012 року № 11/12-01 (предмет договору - комплекс послуг, пов'язаних з виготовленням або розповсюдженням поліграфічної продукції рекламного змісту або оформлення виставок, проведених замовником).

Фактичне виконання спірних господарських операцій підтверджується дослідженими судом апеляційної інстанції наступними документами: копіями договорів та додатків до них; додатковими угодами; податковими накладними; актами наданих послуг; банківськими виписками; роздруківками «Проектування і розробки планів експозицій виставки «Франчайзинг 2014», затвердженими сторонами договорів; оборотно-сальдовими відомостями; довідками про взяття на облік платників податків; свідоцтвом про реєстрацію платником податку на додану вартість вказаного контрагента; фотозвітами про розміщення зовнішньої реклами.

Суд апеляційної інстанції, аналізуючи матеріали справи встановив, що надані ТОВ «Мікас Плюс» позивачу послуги пов'язані із безпосереднім здійсненням ним господарської діяльності.

Додатково на обґрунтування своїх позовних вимог ТОВ «Євроіндекс-Експо» надало також: копії свого статуту, витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відносно ТОВ «Євроіндекс-Експо» станом на 26.03.2014 року; оригінали примірників каталогів комплексів виставок 2014 року; копію наказу від 02.01.2014 року № 28-Р про затвердження штатного розкладу на підприємстві; копію угоди від 31.12.2012 року про продовження чинності договору оренди від 31.12.2009 року № 36, укладеного між позивачем (як Орендарем) та Інститутом електродинаміки НАН України (Орендодавцем) щодо платного строкового користування приміщеннями; копії первинних документів, оформлених/отриманих ТОВ «Євроіндекс-Експо» за результатами взаємовідносин з третіми особами-учасниками виставок (ПАТ «Завод «Південкабель», ПП «Електрофарфор», ТОВ «Франч», ПТ «Ломбард «Діамантовий дім») і організацією-власником виставкових площ (ПрАТ «Центр агропромислових технологій»).

Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що саме додаткові угоди містять в собі чітко конкретизовані послуги, які є предметом Договорів № 11/12-01 від 11.12.2012 року та № 10/12-13 від 10.12.2013 року. Номенклатура наданих послуг згідно Додаткових угод повністю відповідає податковим накладним та конкретизується у актах наданих послуг.

Дослідивши вказані первинні документи, суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку про їх відповідність вимогам зазначеним вище вимогам законодавства та про підтвердження факту реальності господарських операцій позивача, які є підставою виникнення права на податковий кредит.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент складення акту перевірки ТОВ «Мікас Плюс» було ліквідоване. Однак, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців зазначене місцезнаходження ТОВ «Мікас Плюс» - 69095, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Дзержинського, будинок 114, офіс 43. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що на момент здійснення господарських операцій позивач та його контрагент мав спеціальну податкову правосуб'єктність.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість само по собі не призводить до недійсності усіх правочинів, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Враховуючи наведене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанцій про протиправність та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.05.2014 року № 0007152205 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 169 312,50 гривень.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з судом апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування акту перевірки.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та здійснивши системний аналіз чинного законодавства, вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення адміністративного позову в частині визнання протиправним та скасування акту перевірки, однак встановив обставини справи помилився, вмотивувавши своє рішення іншими правовими підставами, ніж ті, які мали б бути визначені в даному випадку, що обумовлює необхідність змінити рішення суду першої інстанції, виклавши його мотивувальну частину в наступній редакції.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 цього Кодексу компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Підпунктом 62.1.3 п. 6.1 ст. 62 ПК України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно із п. 75.1 ст. 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань.

Відповідно до п. 86.1 ст. 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Згідно із п. 58.1 ст. 58 та п. 86.8 ст. 86 ПК України на підставі акта перевірки податковим органом приймається податкове повідомлення-рішення.

Дії податкового органу по проведенню перевірки та складанню акта перевірки є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції, а сам акт перевірки не є рішенням (актом індивідуальної дії) в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а є лише носієм інформації, встановленої під час проведення перевірки, та не порушує права платника.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції дійшов по суті правильного висновку в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування акту перевірки, однак вмотивував своє рішення іншими правовими підставами, ніж ті, які мали б бути визначені в даному випадку, а тому мотивувальна частина судового рішення першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Таким чином, висновки суду апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування акту перевірки не є обґрунтованими. А відтак, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування акту перевірки від 06.05.2014 року № 1039/26-59-22-07/34532427 підлягає залишенню в цій частині в силі, однак зі зміненою мотивувальною частиною.

З огляду на викладене, рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування акту перевірки підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог цій частині підлягає залишенню в силі зі зміненою мотивувальною частиною, в іншій частині рішення суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014 року у справі № 826/7793/14 в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування акту перевірки від 06.05.2014 року № 1039/26-59-22-07/34532427 скасувати, а постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 18.08.2014 року у справі № 826/7793/14 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування акту перевірки від 06.05.2014 року № 1039/26-59-22-07/34532427 залишити в силі, змінивши в цій частині мотивувальну частину рішення.

В іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014 року у справі № 826/7793/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) В.В. Кошіль Помічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько