Рішення

від 19.02.2013 по справі 5015/5367/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2013 р. Справа № 5015/5367/12

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю фірми В«САЛЬВІАВ»

до відповідача: Приватного торговельно-посередницького малого підприємства фірми В«ЕдельвейсВ»

про стягнення заборгованості

ціна позову: 75726,76грн.

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М.

Представники:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - ОСОБА_1- представник, довіреність в матеріалах справи.

Суть спору:

Товариством з обмеженою відповідальністю В«САЛЬВІАВ» заявлено позов до Приватного торговельно-посередницького малого підприємства фірми В«ЕдельвейсВ» з вимогою стягнення 75646,12грн. боргу, що виник у зв'язку з порушенням Відповідачем грошових зобов'язань з оплати за поставлену продукцію,

Крім цього, заявлено вимогу про стягнення з Відповідача 80,64грн. 3% річних від простроченого платежу.

Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 24.12.2012р. порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на на 15год. 00хв. 15.01.2013р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі від 15.01.2013р., 05.02.2013р.

Протягом розгляду справи представнику Відповідача по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст.20,22,28,38 ГПК України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20,22,28,38 ГПК України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд справи за відсутності представника.

Представник Відповідача в судове засідання з'явилась, проти позову заперечила, зазначивши, що протягом розгляду справи здійснено часткову оплату боргу.

Згідно ч.1 ст.64 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

З врахуванням вищенаведеного, в тому числі беручи до уваги дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області. Наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення та надіслані Сторонами документи (в яких підтверджується отримання ухвал суду) суд зазначає, що ухвали суду по даній справі, в тому числі про порушення провадження у справі, вручені Сторонам належним чином.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, беручи до уваги дату отримання судом позовної заяви (19.02.2013р.), враховуючи вимоги ч.ч.1, 3 ст.69 ГПК України, в тому числі відсутність заявленого клопотання про продовження строку вирішення спору, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника Позивача, суд встановив наступне.

Щодо стягнення 75646,12грн. боргу.

На підставі наявних в матеріалах справи довіреностей Відповідача на отримання товарно-матеріальних цінностей відповідно до видаткових накладних №7460 від 13.04.2012р. на суму 8668,80грн., №7549 від 08.05.2012р. на суму 8748грн., №7559 від 15.05.2012р. на суму 2652грн., №7592 від 17.05.2012р. на суму 10542,54грн., №7678 від 08.06.2012р. на суму 4136,40грн., №7701 від 08.06.2012р. на суму 8668,80грн., №7729 від 13.06.2012р. на суму 14896,80грн., №7887 від 25.07.2012р. на суму 5201,28грн., №7980 від 13.08.2012р. на суму 3000грн., №7999 від 16.08.012р. на суму 5201,28грн., №8000 від 16.08.2012р. на суму 2958грн., №8014 від 20.08.2012р. на суму 4029,12грн.

Всього, згідно вищеописаних накладних та на підставі довіреностей, Позивачем поставлено, а Відповідачем отримано товару на загальну суму 78703,02грн .

При цьому підписання покупцем накладних, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Позивачем скеровано Відповідачу вимогу №88 від 12.11.2012р. на оплату Товару, яка отримана відповідачем 16.11.2012р. (підтвердженням чого є наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення та фіскальний поштовий чек №7333 від 16.11.2012р.). Проте, в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази надання відповідачем відповіді на зазначену вимогу.

Згідно доводів Позивача, Відповідачем 14.11.2012р. проведено оплату за отриманий згідно вищенаведених накладних товар на суму 3056,90грн., внаслідок чого на момент подання позову

Проте, з даного приводу суд зазначає наступне:

Відповідно до наявних в матеріалах справи платіжних доручень про оплату Товару Відповідачем (що підтверджується також наявним в матеріалах справи, підписаним та скріпленим відбитками печаток обох ОСОБА_2 звірки взаємних розрахунків станом на 14.01.2013р.), станом на час подання позову (13.12.2012р.) борг Відповідача перед Позивачем за поставлений Товар становив 75646,12грн ., з яких Відповідачем протягом розгляду справи оплачено 32000грн . боргу. Відтак, станом на час вирішення спору борг Відповідача перед Позивачем становить 43646,12грн .

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

В силу положень ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч.1 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування

Згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі якщо відсутній предмет спору.

Як зазначено у п.3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.11.2011р. №8 В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» (із змінами та доповненнями), під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.п.4.2, 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.11.2011р. №8 В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» (із змінами та доповненнями), що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи; господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань; припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 75646,12грн. основного боргу підлягають до задоволення в розмірі 43646,12грн. , в частині стягнення 32000грн. провадження у справі слід припинити, в решті позовних вимог в цій частині відмовити.

Щодо стягнення 80,64грн. 3% річних.

У прохальній частині позовної заяви Позивач просить стягнути з Відповідача 80,64грн. 3% річних, розрахунок яких наведений у позовній заяві та який виконано за період з 28.11.2012р. по 11.12.2012р.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахунку 3% річних суд зазначає, що такий Проведено невірно, оскільки допущено арифметичну помилку при його проведенні та у суму, з якої розраховується 3% річних, включено поставки, що не доведені Позивачем протягом розгляду справи (не надано видаткові накладні).

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність проведеного розрахунку 3% річних суд зазначає, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 80,64грн. 3% річних підлягають до задоволення в розмірі 51,84грн.; в решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

28.02.2014 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 25.02.2013р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з наведеного та керуючись нормами ст.ст. 4-3, 4-7, 20, 22, 28, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 69, 75, 80, 82-87, 115-116 ГПК України, - суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного торговельно-посередницького малого підприємства фірми В«ЕдельвейсВ» (80316, Львівська обл., Жовківський р.-н, м.Рава-Руська, вул.Калнишевського, 5, ідентифікаційний код 13808034) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірми В«САЛЬВІАВ» (49000, Дніпропетровська обл., м.Дніпропетровськ, вул.Ясельна, 1, ідентифікаційний код 24433695) 43646,12грн. основного боргу, 51,84грн. 3% річних, 1030,08грн. судового збору.

3. В частині стягнення 5000грн. провадження у справі припинити.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.