11/21
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15" березня 2007 р. Справа № 11/21
За позовом Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Корпорації “Скіф” м. Чернівці
про стягнення штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів в сумі 1991,01 грн.
Суддя С.М.Гушилик
За участю представників:
Від позивача – Лінецький Р.І. – гол. спеціаліст
Від відповідача – не з'явився
СУТЬ СПОРУ: Чернівецьке обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів м.Чернівці звернулось з позовом до Корпорації “Скіф” м. Чернівці про стягнення штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів в сумі 1991,01 грн., в тому числі 134,76 грн. пені за прострочення сплати штрафних санкцій.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на акт перевірки від 13.12.2006 року щодо виконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році, згідно з яким норматив для працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача склав 1 чол. Однак відповідачем, в порушення ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991р. № 875-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України від 15.06.2004р. № 1773-ІУ (далі – Закон), його не виконано, так як не було працевлаштовано жодного інваліда, а тому позивач на підставі ст.20 Закону нарахував відповідачу штрафні санкції в сумі 1856,25 грн. та пеню в сумі 134,76 грн. Відповідач кошти в добровільному порядку не сплатив.
Ухвалою від 29.01.2007 року відкрито провадження у справі та судове засідання призначено на 12.02.2007 року за участю представників сторін.
У судовому засіданні 12.02.2007 року оголошено перерву до 13.02.2007 року для надання відповідачем додаткових доказів.
Ухвалою господарського суду від 13.02.2007 року та 28.02.2007 року розгляд справи неодноразово було відкладено в зв'язку з неявкою представника відповідача та невиконанням останнім вимог ухвали від 29.01.2007 року, а саме відповідач не надав звітність за формою № 3-ПН з грудня 2004 року по грудень 2005 року.
28.02.2007 року суд направив запит в Чернівецький міський центр зайнятості для надання ним звітів відповідача за формою № 3-ПН з грудня 2004 року по грудень 2005 року.
Відповідач у судове засідання 15.03.2007 року явку свого представника не забезпечив, хоча і був повідомлений про час і місце слухання справи належним чином, а тому проаналізувавши надані матеріали, суд прийшов до висновку про можливість вирішення спору без його участі за наявними в ній документами.
Заслухавши представника позивача, розглянувши подані документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, суд, -
ВСТАНОВИВ:
Статтею 19 Закону № 875-ХІІ передбачено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.
Частиною 4 статті 43 Конституції України проголошено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.
Відповідно до ч.3 ст.5 Закону України “Про охорону праці” працівнику не може пропонуватись робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи. Статтею 12 цього Закону визначено, що підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій. Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.
Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на підприємства обов'язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов'язку працевлаштування інвалідів.
Таким чином, особливості господарської діяльності Товариства та відповідні умови праці лише обмежують коло робочих місць, на яких може використовуватись праця інвалідів, але не можуть бути підставою для зменшення встановленого ст.19 Закону нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Статтею 20 Закону № 875-ХІІ встановлено обов'язок підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Згідно п.10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Відповідно до статті 18 Закону № 875-ХІІ обов'язок щодо працевлаштування інвалідів покладено на органи Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцеві ради народних депутатів, громадські організації інвалідів. Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Отже, законодавство України обов'язок з безпосереднього працевлаштування інвалідів поклало на органи Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцеві ради, громадські організації інвалідів, а цьому мають передувати певні дії підприємств (об'єднань), установ і організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з відповідного інформування зазначених органів з метою працевлаштування інвалідів.
У відповідності до ч.2 ст.19 Закону № 875-ХІІ, відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів покладається на керівника підприємств.
Відповідно до Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, підприємства створюють за власні кошти місця для працевлаштування інвалідів, розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Даним Положенням також передбачено, що робоче місце вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введене в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Згідно звітів Корпорації “Скіф” форми № 3-ПН, що були досліджені в судовому засіданні, і які подавались в Чернівецький міський центр зайнятості, вбачається, що в графі 4 не проставлялось наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями, для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів, тобто відповідач не інформував службу зайнятості про наявність вільних робочих місць. Робоче місце ним не було фактично створене, атестоване та введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда, як це передбачено Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів.
Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 20.07.2004 року зі справи № 2-23/9789-03.
Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Таким чином, відповідач вимоги закону не виконав належним чином, а саме не вжив всіх належних заходів для недопущення правопорушення, а тому повинен нести відповідальність за невиконання нормативу за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 18, 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, ст.ст. 71,86,94,159,160-163,185,186, п.6 Прикінцевих та перехідних Положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Корпорації “Скіф” м. Чернівці, вул. Череповецька, 17 ( код 30071505):
· на користь Чернівецького обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Чернівці, вул. Червоноармійська, 87-г, (код 23246436) 1991,01 грн. штрафних санкцій;
· в доход державного бюджету 19,91 грн. державного мита.
Відповідно до ч.1 ст.185, ч.1,3,5 ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України сторони, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову повністю або частково шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, які подаються в апеляційну інстанцію через суд першою інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Заява про апеляційне оскарження даної постанови подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, з дня складання у повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений цим Кодексом строк, постанова набирає сили після закінчення цього строку.
У разі надання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя С.М. Гушилик
Суд | Господарський суд Чернівецької області |
Дата ухвалення рішення | 15.03.2007 |
Оприлюднено | 28.08.2007 |
Номер документу | 513775 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Західний апеляційний господарський суд
Плотніцький Борис Дмитрович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні