Постанова

від 23.09.2015 по справі 911/1180/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2015 р. Справа№ 911/1180/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Куксова В.В.

Шаптали Є.Ю.

секретар судового засідання Котовський С.О.

за участю представників:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з`явились;

від третіх осіб: представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Маруна-Агро» - Сизько Б.Б. за належним чином оформленою довіреністю; представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - за належним чином оформленою довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРУНА-АГРО"

на рішення Господарського суду Київської області від 26.05.2015 року

у справі № 911/1180/15 (суддя Карпечкін Т.П.)

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Світанок"

до відповідача Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області в особі Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, Управління Держземагенства у Білоцерківському районі;

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРУНА-АГРО"

про визнання права користування земельними ділянками.

ВСТАНОВИВ:

Приватне сільськогосподарське підприємство "Агрофірма "Світанок" звернулось до Господарського суду Київської області з позовними вимогами до Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області в особі Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області про визнання права користування земельними ділянками.

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.05.2015 року у справі № 911/1180/15 позовні вимоги задоволені повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРУНА-АГРО" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2015 року у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді - Сітайло Л.Г., Пономаренко Є.Ю., апеляційна скарга прийнята до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 23.09.2015 року.

У зв'язку з перебуванням суддів Сітайло Л.Г., Пономаренка Є.Ю. у відпустці, розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 року, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Гончаров С.А.; судді Куксов В.В., Шаптала Є.Ю.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що скаржник вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Скаржник зазначає, що договори оренди землі припиняють свою дію після закінчення строку, який розпочався з моменту їх укладення, а не з моменту їх державної реєстрації, оскільки державна реєстрація вказує на чинність договорів (набрання юридичної сили) і не може змінювати момент їх укладення.

На думку апелянта договори оренди землі не пройшли державну реєстрацію у порядку встановленому законом, таким чином усі 20 договорів оренди землі, які були зареєстровані в період з квітня 2011 року по грудень 2012 року в управлінні Держкомзему у Білоцерківському районі Київської області не набрали чинності.

Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРУНА-АГРО" звертає увагу на порушення норм процесуального права місцевим господарським судом, а саме підвідомчість справи, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Скаржник не погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що моментом укладання договорів оренди земельних ділянок є дата їхньої державної реєстрації, оскільки відповідно до положень договорів оренди землі та Закону України «Про оренду землі» в момент державної реєстрації набирає чинності договір, укладення якого вже відбулося і така реєстрація не може змінювати момент укладання договору.

Позивач, згідно з поданими до суду 22.09.2015 року додатковими поясненнями, проти доводів апеляційної скарги заперечує та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно заяві поданої до апеляційного суду 23.09.2015 року, позивач просить суд відкласти розгляд справи № 911/1180/15 на іншу дату.

Клопотання позивача про відкладення розгляду справи підлягає залишенню без задоволення з огляду на те, що за висновками суду, його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

Від представника третьої особи ОСОБА_3 23.09.2015 року надійшли пояснення до апеляційної скарги, у яких зазначено, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, оскільки прийняте судом з порушенням норм процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким має бути відмовлено в задоволенні позовних вимог Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Світанок" стосовно визнання права оренди земельних ділянок та скасування рішень про реєстрацію прав та їх обтяжень повністю.

Від представника третьої особи ОСОБА_3 23.09.2015 року та представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Маруна-Агро» надійшли клопотання про припинення провадження у справі.

У задоволенні зазначених клопотань про припинення провадження у справі колегією суддів було відмовлено з підстав, що будуть викладені у мотивувальній частині постанови.

До судового засідання, що відбулось 23.09.2015 року з`явились представники третіх осіб: Товариства з обмеженою відповідальністю «Маруна-Агро» - Сизько Б.Б. та представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, інші представники по справі № 911/1180/15 не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови № 18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи є можливим.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

Як вбачається та підтверджується матеріалами справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "Надія" правонаступником якого є Приватне сільськогосподарське підприємство "Агрофірма "Світанок" було укладено договори оренди земельних ділянок з орендодавцями з метою вирощування зернових культур та цукрових буряків на території Йосипівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

04.02.2013 року було проведено Загальні збори Учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Надія", оформлені Протоколом № 04/02/13 та на яких було прийнято рішення про припинення Товариства з обмеженою відповідальністю "Надія" шляхом приєднання до Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Світанок".

Державним реєстратором внесено запис про припинення юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Надія" (запис № 13531120011005903 від 03.12.2013 року), у зв'язку з проведенням реорганізації шляхом приєднання до Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Світанок".

Таким чином до Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Світанок" перейшли права та обов'язки за договорами оренди землі згідно Передавального акту від 24.05.2013 року, затвердженого Протоколом № 24/05/13 Загальних зборів Учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Надія" від 24.05.2013 року та Рішенням власника Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Світанок" № 24-05/13-3 від 24.05.2013 року та Додатку № 6 до вказаного Передавального акту.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Отже, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру та відповідно до ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", Приватне сільськогосподарське підприємство "Агрофірма "Світанок" є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю "Надія", яке припинилось у зв'язку з його реорганізацією шляхом приєднання.

Відповідно матеріалів справи, протягом 2011-2012 років Товариством з обмеженою відповідальністю "Надія" були укладені договори оренди земельних ділянок, внаслідок яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Надія" набуло право користування земельними ділянками з ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12. Відповідні договори оренди земельних ділянок були зареєстровані в установленному чиним законодавством порядку відразу ж після їх укладення.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з копій витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копій договорів оренди землі, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Маруна Агро" та третіми особами, інформаційних довідок, Реєстраційною службою Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було здійснено державну реєстрацію іншого речового права (права оренди земельної ділянки) за Товариством з обмеженою відповідальністю "Маруна Агро" на спірні земельні ділянки, які на момент прийняття рішень про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень перебували та на даний час продовжують перебувати в оренді позивача на підставі чинних Договорів оренди землі (укладених з третіми особами: ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 Трохимовичем).

Зазначені дії відповідача призвели до виникнення даного спору і спонукали позивача звернутися до господарського суду першої інстанції з позовною заявою, у якій позивач просить визнати за ним право оренди за договорами оренди землі (укладеними з третіми особами: ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12) та скасувати здійснену державну реєстрацію речових прав на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маруна Агро" за вищенаведеними договорами.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є визнання права користування земельними ділянками.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач вчиняючи дії з державної реєстрації спірних договорів оренди, порушив право позивача на оренду спірних земельних ділянок.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 5 ст. 126 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент укладення договорів оренди землі 1-10) визначено, що право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Відповідно п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (ст.ст. 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України тощо). Згідно із ст.ст. 210 та 640 Цивільного кодексу України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Отже, на виконання приписів п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року, для об'єктивного вирішення даного спору по суті, суду необхідно правильно визначити момент вчинення спірних договорів оренди землі.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, спірні договори оренди землі з Товариством з обмеженою відповідальністю "Маруна Агро" були укладені помилково, внаслідок того, що під час пропозиції укласти договори оренди з новим орендарем Товариством з обмеженою відповідальністю "Маруна Агро" було невірно висвітлено та спотворено обставини щодо ліквідації попереднього орендаря Товариства з обмеженою відповідальністю "Надія", замовчано про його реорганізацію та правонаступництво Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Світанок". Орендодавці зазначають, що їх запевнили про припинення договорів оренди землі у зв'язку з ліквідацією попереднього орендаря Товариства з обмеженою відповідальністю "Надія" і скориставшись необізнаністю, спонукали до укладення договорів оренди з новим орендарем. В ході розгляду спору орендодавці ознайомившись з фактичними обставинами справи визнали чинність договорів оренди з попереднім орендарем, правонаступником якого є Приватне сільськогосподарське підприємство "Агрофірма "Світанок".

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта стосовно того, що договори оренди землі припиняють свою дію після закінчення строку, який розпочався з моменту їх укладення, а не з моменту їх державної реєстрації, оскільки державна реєстрація вказує на чинність договорів (набрання юридичної сили) і не може змінювати момент їх укладення та зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Для виникнення орендних правовідносин потрібен такий обов'язковий елемент як можливість користування орендарем земельною ділянкою відповідно до умов договору.

Якщо володіння річчю виникає після отримання земельної ділянки, то згідно з умовами договорів оренди землі користування земельною ділянкою орендарем наступає лише після державної реєстрації договору оренди землі та набрання ним чинності, відповідно до умов договорів оренди землі, орендар земельної ділянки зобов'язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку. Згідно умов договорів між Товариством з обмеженою відповідальністю «Надія» та третіми особами, договори набирають чинності після їх державної реєстрації.

Відповідно ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно з ч. 2 ст. 631 Цивільного кодексу України, договір набирає чинності з моменту його укладення.

Приписами ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Таким чином, ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України містить спеціальну норму щодо моменту укладення договору, яка розповсюджується на договори оренди землі, яка пов'язує юридичний факт укладення договору з вчиненням певної, визначеної законодавством дії.

Момент вчинення (укладення) договору оренди землі визначено ст. 18 Закону України "Про оренду землі", згідно з якою договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Нормами ст. 18 Закону України "Про оренду землі" та ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України для укладення договору оренди землі необхідне не лише підписання договору оренди землі з наступною передачею відповідної земельної ділянки по акту приймання-передачі орендареві, але вчинення державної реєстрації відповідного договору, лише після якої договір оренди набуває чинності.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до абз. 1 п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції Закону від 11 лютого 2010 року № 1878-VI, з урахуванням змін, внесеними згідно із Законом № 4152-VI від 9 грудня 2011 року), встановлено, що до 01.01.2013 року державна реєстрація договорів оренди земельних ділянок проводиться територіальними органами земельних ресурсів.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, в 2012 році у Білоцерківському районі Київської області територіальним органом земельних ресурсів було Управління Держкомзему у Білоцерківському районі Київської області.

Таким чином, згідно абз. 1 п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції Закону від 11.02.2010 року № 1878-VI, з урахуванням змін, внесеними згідно із Законом № 4152-VI від 9 грудня 2011 року) до 01.01.2013 року до компетенції Управління Держкомзему у Білоцерківському районі Київської області як територіального органу земельних ресурсів, було віднесено державну реєстрацію договорів оренди земельних ділянок.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2011 року за № 974 "Про утворення територіальних органів Державного агентства земельних ресурсів" утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів за переліком згідно з додатком 1, та реорганізовано територіальні органи Державного комітету із земельних ресурсів шляхом приєднання до новоутворених територіальних органів Державного агентства земельних ресурсів за переліком згідно з додатком 2.

Переліком територіальних органів Держземагентства, які утворюються шляхом реорганізації (додаток 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 17.08.2011 року за № 974) передбачено реорганізацію Управління Держкомзему у Білоцерківському районі шляхом приєднання до утворюваного Управління Держземагенства у Білоцерківському районі.

Прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 17.08.2011 року за № 974 не має наслідком "автоматичне" припинення Управління Держкомзему у Білоцерківському районі, як суб'єкта права, а лише є правовою підставою для його реорганізації шляхом приєднання, яка (реорганізація) закінчується в день внесення державним реєстратором у ЄДР запису про його припинення як юридичної особи.

Орган виконавчої влади, щодо якого набрав чинності акт Кабінету Міністрів України про його припинення, продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції з формування і реалізації державної політики у визначеній Кабінетом Міністрів

Факт продовження Управлінням Держкомзему у Білоцерківському районі Київської області здійснення повноважень та функцій у визначених сферах компетенції до завершення здійснення заходів з утворення Держземагенства та його територіального органу у Білоцерківському районі Київської області підтверджується здійсненою у 2011-2012 роках державною реєстрацією Договорів оренди землі між правопопердником позивача та третіми особами (орендодавцями), на яких проставлено відбиток та запис про їх державну реєстрацію, підписано реєстратором та скріплено печаткою Управління Держкомзему у Білоцерківському районі.

Судовою колегією встановлено, що Державна реєстрація вищезазначених договорів оренди землі не скасована, здійснена Управлінням Держкомзему у Білоцерківському районі Київської області у відповідності до вимог законодавства, яке було чинним на дату відповідної реєстрації, чим підтверджується правомірність здійсненої зазначеним органом державної реєстрації договорів оренди землі.

Отже, Управління Держкомзему у Білоцерківському районі Київської області, як територіальний орган земельних ресурсів, мало законні підстави, які визначені абз. 1 п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції Закону від 11 лютого 2010 року № 1878-VI, з урахуванням змін, внесених згідно із Законом № 4152-VI від 9 грудня 2011 року), для здійснення у 2011-2012 роках державної реєстрації договорів оренди землі між фізичними особами-власниками землі та Товариством з обмеженою відповідальністю "Надія", правонаступником якого є позивач у справі - ПСП "Агрофірма "Світанок".

Також, колегія суддів зазначає, що відповідні договори оренди землі, станом на момент розгляду справи, у судовому порядку не визнані недійсними, не розірвані, строк їх дії не закінчився, реєстрація зазначених договорів не скасована у судовому порядку.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Також, апеляційний суд зазначає, що до 25.03.2015 року чинним законодавством України не було врегульовано особливості державної реєстрації похідних речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, право власності на які виникло та оформлено в установленому порядку до 1.01.2013 року.

Дане питання регламентується Законом № 247-VIII від 05.03.2015 року (набув чинності 25.03.2015 року, тобто, після здійсненої відповідачем оспорюваної державної реєстрації), яким Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" доповнено ст. 42, згідно зазначеної статті, державна реєстрація похідного речового права на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, право власності на яку виникло та оформлено в установленому порядку до 01.01.2013 року, здійснюється одночасно з державною реєстрацією права власності на таку земельну ділянку (крім випадків, коли право власності на таку земельну ділянку вже зареєстровано в Державному реєстрі прав) на підставі заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, поданої власником чи набувачем відповідного похідного права, або уповноваженою ними особою, з урахуванням положень ст. 16 цього Закону.

Оскільки, принцип юридичної визначеності є невід'ємною складовою частиною верховенства права, судова колегія констатує, що через відсутність закону, яким було врегульовано особливості державної реєстрації похідних речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення та механізм реалізації права, позивач не мав можливості, а тому і не був зобов'язаний, звертатися до реєстраційної служби для реєстрації його права на спірні земельні ділянки.

Що стосується моменту переходу майнових прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Надія" до позивача у справі - ПСП "Агрофірма "Світанок" на спірні земельні ділянки, які посвідчені зареєстрованими договорами оренди землі, то в даному аспекті колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 140 Земельного кодексу України, містить вичерпний перелік випадків припинення прав на землю і не передбачає припинення права на земельну ділянку внаслідок реорганізації юридичної особи, зокрема Товариства з обмеженою відповідальністю "Надія" шляхом приєднання до ПСП "Агрофірма "Світанок".

В аспекті переходу майнових прав до правонаступника внаслідок реорганізації, не може бути застосовано положення ст. 182 Цивільного кодексу України, оскільки, дана норма не регулює питання переходу прав у випадку реорганізації юридичної особи.

Реорганізація є спеціальним випадком переходу прав від однієї юридичної особи до іншої, який врегульовано спеціальними нормами законодавства, що визначають момент переходу прав при реорганізації.

Тому, при вирішенні даного спору застосуванню підлягають спеціальні норми, які визначені ст. 108 Цивільного кодексу України та ст. 59 Господарського кодексу України.

Згідно до ч. 1 ст. 108 Цивільного кодексу України, перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми.

Нормами ч. 2 ст. 108 Цивільного кодексу України, у разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.

Приписами ч. 5 ст. 59 Господарського кодексу України, у разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.

Таким чином судова колегія дійшла висновку, що у разі реорганізації право оренди на земельну ділянку переходить відповідно до спеціальних норм закону про реорганізацію згідно ч. 2 ст. 108 Цивільного кодексу України, ч. 5 ст. 59 Господарського кодексу України.

Частиною 2 ст. 108 Цивільного кодексу України, після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 108 Цивільного кодексу України, передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом. Підписані головою і членами комісії з припинення юридичної особи та затверджені учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про припинення юридичної особи, примірники передавального акта та розподільчого балансу передаються в орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, за місцем її державної реєстрації, а також в орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи - правонаступника, за місцем її державної реєстрації.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у відповідності до ч.ч. 2, 3 ст. 108 Цивільного кодексу України комісією з припинення Товариство з обмеженою відповідальністю "Надія" складено Передавальний акт, який затверджено відповідно до чинного законодавства України.

Отже, згідно ст. 108 Цивільного кодексу України до ПСП "Агрофірма "Світанок" перейшли права та обов'язки за договорами оренди землі, відповідно Передавального акту від 24.05.2013 року, затвердженого Протоколом № 24/05/13 Загальних зборів Учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Надія" від 24.05.2013 року та Рішенням власника ПСП "Агрофірма "Світанок" № 24-05/13-3 від 24.05.2013 року та Додатку № 6 до вказаного Передавального акту.

Як вже зазначалось, від представника третьої особи ОСОБА_3 23.09.2015 року та представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Маруна-Агро» до апеляційного суду надійшли клопотання про припинення провадження у справі.

Колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотань про припинення провадження у справі з огляду на наступне.

Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 року "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", якщо в законодавчому акті підвідомчість спорів визначена альтернативно: суду чи господарському суду, або зазначено, що спір вирішується в судовому порядку, господарському суду слід виходити з суб'єктного складу учасників спору та характеру спірних правовідносин. Необхідно мати на увазі, що Господарським процесуальним кодексом не передбачено можливості об'єднання в одне провадження вимог, що підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. Тому в разі подання позову, в якому такі вимоги об'єднано, господарський суд приймає позовну заяву в частині вимог, що підлягають розглядові господарськими судами, а в іншій частині з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу - відмовляє у прийнятті позовної заяви. Якщо у розгляді справи буде встановлено, що провадження у відповідній частині порушено помилково, господарський суд припиняє провадження у справі в цій частині згідно з п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно п. 4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Зокрема, провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, якщо при розгляді справи буде встановлено, що справа зі спору непідвідомча господарському суду (ст. 12 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів зазначає, що як вбачається з характеру спірних правовідносин, вони не є відносинами публічно-правового характеру, оскільки, в даному випадку позивач, звертаючись із даним позовом до суду має намір захистити своє порушене право (право оренди), тобто, відповідач, вчиняючи дії з державної реєстрації договорів оренди землі, порушив на думку позивача, право позивача на оренду спірних земельних ділянок.

Предметом спору у справі є право користування (право оренди) спірними земельними ділянками, відновлення порушеного права зі сторони третьої особи, яка, як і позивач, на підставі рішень владних органів претендує на користування землею. Тобто, між даними особами існує спір про право, що в свою чергу виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 25.12.2007 року № 21-2092во07, від 05.12.2006 року № 21-836во06 та від 15.04.2008 року № 21-395во07.

Щодо доводу скаржника про підвідомчість даного спору господарському суду, то зазначене питання має досліджуватися в аспекті способів захисту порушеного права позивача на що колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

На відміну від порушення права, невизнання цивільного права полягає в пасивному запереченні наявності у особи суб'єктивного цивільного права, зокрема, на право оренди земельною ділянкою (узагальнення Верховного Суду України у листі від 01.04.2014 року "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України").

В позовній заяві позивач обґрунтовує позовні вимоги саме невизнанням відповідачем його прав оренди на спірні земельні ділянки, а не порушенням права володіння, що має принципове значення для вирішення справи.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що оспорювана державна реєстрація не скасовує здійснену Управлінням Держкомзему у Білоцерківському районі реєстрацію договорів оренди землі (укладених з третіми особами - орендодавцями), не призводить до вибуття спірних земельних ділянок із правомірного та законного володіння та користування позивача, жодним чином не припиняє дію договорів оренди землі, які зареєстровані відповідно до закону та які продовжують бути чинними і після оспорюваної державної реєстрації, яка здійснена відповідачем.

Аналізуючи дії відповідача, їх вплив на права та законні інтереси позивача, колегія суддів дійшла висновку, що вчиненими у Державному реєстрі речових прав оспорюваними реєстраційними діями відповідач пасивно заперечив наявність у позивача суб'єктивного права оренди спірних земельних ділянок, а також пасивно заперечив наявність правовідносин між позивачем та третіми особами (фізичними особами - власниками землі) щодо договірного користування спірними земельними ділянками на підставі договорів оренди землі.

Щодо питання захисту права оренди позивача на спірні земельні ділянки в контексті відновлення становища, яке існувало до порушення права, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до узагальнення судової практики, яке викладене у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 року "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України", відновлення становища, яке існувало до порушення, як спосіб захисту цивільного права та інтересу, застосовується у тому разі, якщо покладення обов'язку на особу, яка його порушила, припинення дії не відновлює повністю суб'єктивне право, а цього можна досягти вчиненням інших, передбачених законом, заходів.

Оскільки, Реєстраційною службою Білоцерківського міськрайонного управління юстиції здійснено державну реєстрацію, яка оспорюється позивачем у даній справі, то покладення на відповідача обов'язку припинити такі дії не відновлює повністю суб'єктивне право оренди позивача, а тому, враховуючи викладене вище узагальнення від 01.04.2014 року Верховного Суду України, слід застосовувати такий спосіб захисту права, як відновлення становища, яке існувало до порушення права.

У наведеному вище узагальненні від 01.04.2014 року Верховний Суд України в контексті способів захисту права щодо майна, яке підлягає державній реєстрації, зазначив, що у разі здійснення державної реєстрації права власності за набувачем неправомірно відчуженого майна права власника повинні захищатися із застосуванням способу захисту, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України за позовом про визнання права власності та скасування внесеного за заявою набувача запису до Державного реєстру (ч. 2 ст. 26 Закону України від 01.07.2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Аналогічна позиція міститься також у постанові Вищого господарського суду України від 28.08.2014 року у справі № 5015/4465/12 з посиланням на лист від 01.04.2014 року Верховного Суду України "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".

Нормами ст. 27 Закону України "Про оренду землі", орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Відповідно ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Приписами ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ч. 1 ст. 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно п. "а" ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, способом захисту порушеного права є його визнання.

Визначеними ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, яким мають відповідати як цивільні права, так і цивільні інтереси, зокрема, є справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно абз. 3 п. 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", суб'єкт господарювання має право на визнання за ним права на оренду земельної ділянки лише за умов дотримання вимог статей 124, 125 Земельного кодексу України і статті 16 Закону України "Про оренду землі".

Частиною 4 ст. 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Нормами ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ст. 16 Закону України "Про оренду землі", укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

З матеріалів справи вбачається та колегію суддів встановлено, що позивачем дотримано вимоги ст.ст. 124, 125 Земельного кодексу України та ст. 16 Закону України "Про оренду землі", а тому, позивач має право на визнання за ним права оренди на спірні земельні ділянки.

Таким чином, у разі здійснення державної реєстрації права оренди за набувачем неправомірно переданого майна, права орендаря можуть захищатися із застосуванням способу захисту, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України за позовом про визнання права оренди та скасування здійсненої у Державному реєстрі речових прав державної реєстрації іншого речового права (ч. 2 ст. 26 Закону України від 01.07.2004 року за № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Що стосується здійсненої у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації, то відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Нормами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 5 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом.

Слід зазначити, що даний спір виник через те, що в порушення п. 1 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відповідачем не забезпечено виконання обов'язку встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

При цьому, відповідачем не враховано, що згідно ч. 5 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", саме на органи державної реєстрації покладено право забезпечення достовірності інформації.

Частиною 4 ст. 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України та ст. 6 цього ж Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Чинне законодавство України не передбачає права орендодавця в односторонньому порядку передати орендоване орендарем майно іншій особі, якщо це орендоване майно не повернуто від орендаря.

За таких обставин, судова колегія дослідила наявні у справі договори оренди землі з Товариством з обмеженою відповідальністю "Маруна Агро" та акти передачі спірних земельних ділянок по договорам оренди землі з Товариством з обмеженою відповідальністю "Маруна Агро" копії яких наявні в матеріалах справи, та розцінила їх як недостовірні, так як зазначені в цих недостовірних актах спірні земельні ділянки раніше вже були передані цими фізичними особами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Надія" по договорам оренди землі, не є і не були повернуті від Товариства з обмеженою відповідальністю "Надія" чи від ПСП "Агрофірма "Світанок" цим третім особам (власникам спірних земельних ділянок).

Підписання актів приймання передачі спірних земельних ділянок за договорами оренди землі з Товариством з обмеженою відповідальністю "Маруна Агро" не означає фактичну та реальну передачу до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маруна Агро" зазначених спірних земельних ділянок, а такі земельні ділянки - не є правомірно переданим майном, оскільки, вони перебували в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю "Надія", а на даний час, відповідно до чинного законодавства України, перебувають в оренді у ПСП "Агрофірма "Світанок".

Підписання договорів оренди землі з Товариства з обмеженою відповідальністю "Маруна Агро" та актів по передачі спірних земельних ділянок в оренду Товариства з обмеженою відповідальністю "Маруна Агро" (які подавалися у складі документації для державної реєстрації) здійснено всупереч вимог ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, оскільки, це суперечить звичаям ділового обороту, вимогам розумності та справедливості, а також вимогам ст. 27 Закону України "Про оренду землі" (орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону) у сукупності зі ст. 321 Цивільного кодексу України (право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом).

Тому заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю "Маруна Агро" інші речові права (права оренди земельної ділянки) на земельні ділянки, які орендуються ПСП "Агрофірма "Світанок", не підлягали державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, так як Товариством з обмеженою відповідальністю "Маруна Агро" не було дотримано визначених ч. 4 ст. 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" умов, за наявності яких здійснюється державна реєстрація іншого речового права.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що подані Товариством з обмеженою відповідальністю "Маруна Агро" документи (договори, акти) не відповідають вимогам, встановленим ст. 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст.ст. 321, 627 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України "Про оренду землі", що є підставою для відмови у державній реєстрації (п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Згідно ч. 2 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", за наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Отже, у відповідача не було підстав для державної реєстрації іншого речового права на спірні земельні ділянки за Товариство з обмеженою відповідальністю "Маруна Агро".

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що здійснена відповідачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державна реєстрація інших речових прав за Товариство з обмеженою відповідальністю "Маруна Агро", яка оспорюється, є незаконною, суперечить ст.ст. 10, 15, 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", порушує права та законні інтереси позивача щодо оренди спірних земельних ділянок відповідно до чинних договорів оренди землі, в зв'язку з чим підлягає скасуванню.

Крім того, інтереси позивача полягають також у тому, що наслідком визнання права може бути визнання наявності або відсутності обов'язків у позивача та третіх осіб за договорами оренди земельних ділянок або їх припинення, визнання наявності таких правовідносин щодо користування спірними земельними ділянками.

При цьому, визнання права оренди за позивачем усуне невизначеність у взаємовідносинах з відповідачем та третіми особами (фізичними особами), створить необхідні умови для реалізації законного права позивача.

Такий інтерес позивача є законним, не суперечить Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам, а також відповідає критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надане в резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року за № 18-рп/2004.

Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

З урахуванням наведеного, способом захисту порушених прав та законних інтересів позивача є відновлення становища, яке існувало до оспорюваної державної реєстрації, шляхом визнання права оренди позивача на спірні земельні ділянки та скасування оспорюваної державної реєстрації іншого речового права.

Згідно з п. 1.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року за № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", у порядку господарського судочинства вирішенню підлягають такі категорії спорів, засновані на положеннях ст. 319 Цивільного кодексу України, глав 27, 29, 33, 34 Цивільного кодексу України та глави 15 Господарського кодексу України, розділів III-V ЗК України: - пов'язані із захистом права на земельні ділянки (в тому числі відновлення порушеного права третьої особи, яка на підставі рішень державних органів або органів місцевого самоврядування претендує на спірну земельну ділянку); - що виникають з укладення, зміни, розірвання, виконання договору оренди земельних ділянок; - інші спори, пов'язані з правами і охоронюваними законом інтересами суб'єктів господарювання та інших юридичних осіб на земельні ділянки.

Даний спір пов'язаний із захистом права на спірні земельні ділянки, виник з укладення та виконання договорів оренди землі, а тому є спором про право.

Крім того, оскільки позивачем заявлено позовну вимогу про визнання його права оренди у взаємно пов'язаному зв'язку з вимогою скасування державної реєстрації, а відновити становище, яке існувало до здійснення відповідачем оспорюваної державної реєстрації, без її скасування не є можливим і не призведе до належного та ефективного захисту прав та законних інтересів позивача, беручи до уваги те, що позивач зможе ефективно захистити свої права та законні інтереси лише в разі спільного розгляду вимог про визнання права та про скасування державної реєстрації, судова колегія також і з цих підстав дійшла до висновку про підвідомчість цього спору господарському суду.

Зазначене в повній мірі відповідає вимогам ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з практикою застосування якої, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 року).

Захист права оренди позивача шляхом визнання його права оренди є необхідним у зв'язку з тим, що наслідком визнання права може бути визнання наявності або відсутності обов'язків у позивача та третіх осіб по договорам оренди земельних ділянок або їх припинення, визнання наявності таких правовідносин щодо користування спірними земельними ділянками.

З огляду на викладене позовні вимоги Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Світанок" є обґрунтованими та такими, що вірно задоволені судом першої інстанції.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 26.05.2015 року у справі № 911/1180/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРУНА-АГРО", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРУНА-АГРО" на рішення Господарського суду Київської області від 26.05.2015 року у справі № 911/1180/15 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРУНА-АГРО" на рішення Господарського суду Київської області від 26.05.2015 року у справі № 911/1180/15 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 26.05.2015 року у справі № 911/1180/15 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/1180/15 повернути до суду першої інстанції.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді В.В. Куксов

Є.Ю. Шаптала