Постанова

від 02.11.2010 по справі 3/67-1128(11/47-835)

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

02.11.10 Справа № 3/67-1128(11/47-835)

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Юрченко Я.О.

суддів Давид Л.Л.

ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Пашко" (надалі ПП «Пашко») б/н від 15.09.2010р.

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 26.08.2010р.

у справі № 3/67-1128 (11/47-835)

за позовом: Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (надалі ФОП ОСОБА_3В.), с. Брусниця Чернівецької області

до відповідача: ПП «Пашко», м. Тернопіль

про стягнення заборгованості в розмірі 56 879,44 грн.,

за участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: ОСОБА_4 -представник (довіреність № 4 від 14.09.2010р.)

Представнику відповідача роз'яснено процесуальні права та обов'язки, передбачені ст.ст.22, 28 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 26.08.2010р. у справі № 3/67-1128 (11/47-835) (суддя І.М. Турецький) позовні вимоги задоволено, стягнуто з ПП „ПАШКОВ» на користь ФОП ОСОБА_2 45 000,00 грн. боргу, 6 390,00 грн. інфляційних, 1 157,67 грн. - 3% річних; 3 651,77 грн. - пені; 562,00 грн. в повернення сплаченого державного мита та 118,00 грн. в повернення витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що згідно ст. 526 ЦК України відповідач свої зобов'язання виконав не належним чином, сума основного боргу підтверджується матеріалами справи, в свою чергу відповідачем належними та допустимими доказами не спростована. Враховуючи факт прострочення грошового зобов'язання, суд стягнув пеню, інфляційні та річні у відповідності до умов договору та ст. 625 ЦК України.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій рішення суду першої інстанції вважає незаконним, прийнятим з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити. Зокрема, скаржник зазначає, що подані позивачем докази є сфальсифікованими та направлені на умисне заподіяння шкоди відповідачу у вигляді стягнення коштів за товар, який він ніколи не отримував.

Позивач в судове засідання не з'явився, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки не повідомив, відзиву на апеляційну скаргу не подав. Враховуючи, що останній належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за його відсутності.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу та заслухавши пояснення відповідача, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення господарського суду Тернопільської області від 26.08.2010р. у справі № 3/67-1128 (11/47-835) з огляду на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, між ФОП ОСОБА_2 (продавець) та ПП „ПашкоВ» (покупець) 29.01.2007р. був укладений договір купівлі продажу №16, згідно умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупця товар (саджанці смородини), а покупець зобов'язався прийняти даний товар та оплатити його вартість (а.с. 5).

Даний договір підписаний зі сторони відповідача довіреною особою ОСОБА_5 та скріплений печатками сторін.

Відповідно до п.1.1 та п1.2 договору загальна вартість товару становить 59 730,00 грн. за 19 910 шт. саджанців смородини.

Згідно п.2 договору продавець зобов'язувався зробити повну передоплату за товар.

29.01.2007р. сторони по справі уклали між собою договір відповідального зберігання посадкового матеріалу №16, згідно якого позивач ФОП ОСОБА_2 бере на відповідальне зберігання від відповідача ПП „ПашкоВ» саджанці смородини в кількості 19,9 тис. штук терміном до 26.03.2007р. (а.с. 6).

На виконання умов договору відповідального зберігання посадкового матеріалу, ФОП ОСОБА_2 отримав по накладній №16/1 від 29.01.2007р. на відповідальне зберігання саджанці смородини в кількості 19910 штук на загальну суму 59 730,00 грн. (а.с. 7).

На виконання умов договору купівлі продажу №16 від 29.01.2007р. продавець передав покупцю товар в кількості 15 тис. штук на загальну суму 45 000,00 грн., що підтверджується накладною №16 від 12.04.2007р. та довіреністю серії ЯКЕ №933059 від 26.03.2007р. (а.с. 8-9).

Проте, відповідач свої зобов'язання щодо оплати товару виконав не належним чином, в результаті чого, в нього перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 45 000,00 грн., доказів оплати якої в матеріалах справи відсутні, що стало підставою звернення до суду.

При винесенні постанови, колегія суддів керувалася наступним:

Згідно зі ст.11 ЦК України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно з ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 45 000,00 грн. основного боргу, оскільки дана вимога є документально обґрунтована, підставна, в свою чергу відповідачем належними та допустимими доказами не спростована.

Частиною 1 ст. 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктом 4.2 договору сторони передбачили, що за несвоєчасне проведення покупцем оплати, передбачено нарахування пені в розмірі 0,2% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань від 22.11.1996 року №543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно поданого розрахунку, позивачем нарахована пеня в розмірі 3 621,77 грн., з урахуванням ч.6 ст. 232 ГК України, яка правомірна задоволена судом першої інстанції (а.с. 3).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував відповідачу 6 390,00 грн. збитків завданих інфляційними процесами та 1 157,67 грн. 3% річних, які підставно стягнуті місцевим господарським судом (а.с. 3-4).

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Таким чином, всупереч вимог ст.33 ГПК України скаржником не надано суду доказів, які б спростовували факти, викладені в позовній заяві.

З огляду на викладене, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права, відповідно його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Керуючись, ст. ст. 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Тернопільської області від 26.08.2010р. у справі № 3/67-1128 (11/47-835) залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 ГПК України.

3. Справу повернути в господарський суд Тернопільської області.

Головуючий суддя Юрченко Я.О.

судді Давид Л.Л.

ОСОБА_1