Постанова

від 15.06.2011 по справі 11/59

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

15.06.11 Справа № 11/59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Дубник О.П.

суддів Скрипчук О.С.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Ярмощук Н.П.

розглянувши апеляційні скарги Відділу освіти Хустської районної державної адміністрації № 04-287 від 22.03.2011 року та Заступника прокурора Закарпатської області № 05/1-255вих.11 від 24.03.2011 року

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.03.2011 року

у справі № 11/59

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Хуст

до відповідача-1: Відділу освіти Хустської районної державної адміністрації, м. Хуст

до відповідача-2: Хустської районної станції юних туристів Відділу освіти Хустської районної державної адміністрації, м. Хуст

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Хустська районна ради, м. Хуст

за участю Прокуратури Закарпатської області, м. Ужгород

про усунення перешкод у користуванні об'єктом оренди та стягнення збитків.

За участю представників сторін :

від прокуратури : ОСОБА_3- прокурор(посвідчення № 23);

від позивача : не з'явився (належно повідомлений);

від відповідача-1: не з'явився (належно повідомлений);

від відповідача-2: не з'явився (належно повідомлений);

від третьої особи: не з'явився (належно повідомлений).

Присутньому прокурору роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22, 29 ГПК України.

Заяв про відвід суддям та технічну фіксацію судового процесу не поступало.

Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що є докази в справі.

Підстави відкладення розгляду справи викладені в ухвалі суду від 24.05.2011р.

СУДОМ ВСТАНОВЛЕНО :

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 11.03.2011 року у справі № 11/59 (суддя Якимчук Л.М.) позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задоволено частково . Стягнуто солідарно з Відділу освіти Хустської районної державної адміністрації та позашкільного навчального закладу Хустської районної станції юних туристів Відділу освіти Хустської районної державної адміністрації на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - 5019 грн. збитків, з яких 2019 грн. (упущена вигода) неотриманий прибуток, 3000 грн. моральна шкода, а також 16,52 грн. у відшкодування витрат по оплаті державного мита; 38,23 грн. у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Провадження у справі в частині позовних вимог щодо зобов'язання Відділу освіти Хустської районної адміністрації та директора Хустської районної станції юних туристів ОСОБА_4 усунути перешкоди приватному підприємцю ОСОБА_2 у користуванні об'єктом оренди вбудованим нежитловим приміщенням площею 45,8 кв.м., розташованого за адресою: м. Хуст, вул. Карпатської Січі, 13-15, шляхом допуску до приміщення, яке є предметом договору від 01.04.2009 року -припинено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано нормами ст.ст. 16, 22, 1166, 1167 Цивільного Кодексу України; ст.ст. 32, 33, 34, 44, 49, п.1-1 ч.1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України.

З таким рішенням не погоджується відповідач-1 - Відділ освіти Хустської районної державної адміністрації , оскарживши його в апеляційному порядку, з підстав порушення судом при його прийнятті норм матеріального та процесуального права. Зокрема, відповідач вказує, що згідно Довідки-розрахунку № 59 від 10.03.2011р. не було проведено занять з причини відсутності приміщення на загальну суму 20190,00грн., а відтак 10% із вказаної суми складає 2019,00 грн., які суд вважає упущеною вигодою. Поряд з тим, скаржник зауважує, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що Трудова угода від 05.01.2009р. укладена п.Кухарчуком М.М. у статусі фізичної особи, громадянина, а не фізичної особи-підприємця, між сторонами цієї угоди виникли цивільно-правові, а не господарські відносини, у зв'язку з чим вказані доходи він міг одержати лише як громадянин, а не як суб'єкт господарювання, що вказує на відсутність у позивача права на звернення до господарського суду у розумінні ст. 1 ГПК України. Крім того, задовольняючи уточнений позов в частині стягнення упущеної вигоди, суд не застосував норму матеріального права, яка підлягала обов'язковому застосуванню до спірних правовідносин, а саме ч. 4 623 ЦК України. Відповідно, задовольняючи уточнений позов в частині стягнення 3 000,00грн. моральної шкоди, суд порушив норму ч. 1 ст. 225 ГК України, якою передбачено, що матеріальна компенсація моральної шкоди відшкодовується у випадках, передбачених законом. Також, апелянт, звертає увагу, колегії суду, на те, що ні позивач у своїй заяві про збільшення позовних вимог, ні суд у своєму рішенні не навели норм матеріального права, які передбачають відшкодування моральної шкоди при порушенні будь-яких прав орендаря, у зв'язку з чим судове рішення в цій частині не є правовим. Позивач не надав жодного документу на підтвердження виникнення у нього душевних та фізичних страждань. Апелянтом також зазначено, що позивачем не приєднано до Заяви про збільшення позовних вимог доказів доплати держмита, що виключало її розгляд у судовому порядку та було підставою для повернення такої Заяви згідно п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Судове рішення оскаржив також Заступник прокурора Закарпатської області, з підстав порушення судом при його винесенні норм матеріального та процесуального права. А саме, апелянт зазначає, що судом першої інстанції безпідставно взято до уваги як неналежний і допустимий доказ Трудову угоду від 05.01.09р., оскільки вона була укладена ОСОБА_2 у статусі фізичної особи, громадянина, а не фізичної особи-підприємця. Крім того, задовольняючи уточнений позов в частині стягнення упущеної вигоди, суд, на думку Заступника прокурора Закарпатської області, не застосував норму матеріального права, яка підлягала обов'язковому застосуванню до спірних правовідносин, а саме: ч. 4 ст. 623 ЦК України. Також, судом в частині задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди неправильно застосовано вимоги ст. 1167 ЦК України, яка визначає підстави відшкодування моральної шкоди та застосовується до відносин, де має місце встановлений факт наявності неправомірного рішення, дій чи бездіяльності при наявності ознак вини. Зазначає, що господарський суд не з'ясував, якими доказами підтверджуються обставини щодо виникнення у позивача підстав на відшкодування моральної шкоди.

На підставі наведеного скаржники просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.03.2011 року у справі № 11/59 скасувати повністю.

Позивач -Фізична особа -підприємець ОСОБА_2 правом, наданим ст.96 ГПК України, не скористався, відзив на апеляційні скарги не направив.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів зробила висновок про часткове задоволення апеляційних скарг.

При цьому колегія суду виходила з наступного:

Господарським судом Тернопільської області при розгляді спору між сторонами, вірно встановлено, що між позивачем та Хустською районною радою 01 квітня 2009 року, за результатами конкурсу на право укладення договору оренди, укладено договір оренди нежитлового приміщення (надалі -Договір), відповідно до якого та згідно акту приймання-передачі від 01.06.2009р., орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове володіння вбудоване нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м.Хуст, вул. Карпатської Січі, 13-15, загальною площею 45,8 кв.м. У пункті 2.1 Договору зазначено, що орендоване приміщення використовуватиметься для розміщення приватного навчального закладу.

Термін дії Договору встановлено у п.4.1, а саме до 01.03.2012р. Розмір орендної плати визначений п.7.1 Договору і становить 901 грн. на місяць без ПДВ.

Суд першої інстанції на підставі тверджень позивача встановив, що останній не мав можливості використовувати орендоване приміщення, оскільки керівник Хустської районної станції юних туристів замінив замки на дверях, підтвердженням чого стали заяви, з якими позивач звертався до Хустського МРВ УМВС України в Закарпатській області, зокрема від 18.06.2009р. та 10.03.2010р..

У листі від 16.02.2011р. № 04/174, підписаному начальником відділу освіти, надісланому голові Хустської районної ради, ставиться питання про передачу Відділу освіти всіх приміщень, що знаходяться за адресою: м.Хуст, вул. Карпатської Січі, 13-15, в оперативне управління з правами балансоутримувача. У листі зазначено: "Хустська районна станція юних туристів згідно наказу відділу освіти від 26.06.2007 року №153/1 „Про розміщення Станції юних туристівВ» на даний час займає в комплексі будівель ліквідованого МНВК 6 приміщень загальною площею 215,05 м.кв, а саме: кабінет директора- 16,8 м.кв., кабінет заст. Директора - 16,8 м.кв., кабінет методичної роботи - 59,3 м.кв., приміщення для занять гуртківців з велосипедного туризму - 61,8 м.кв., приміщення для зберігання туристського спорядження - 15 м.кв., приміщення для занять гуртківців з водного виду туризму - 45,8 м.кв. (спірне приміщення, яке передано ФОП ОСОБА_2 в оренду). Наказ про розміщення новоствореної Хустської районної станції юних туристів у вищезгаданих приміщеннях видано на основі погодження голови Хустської районної ради заяви відділу освіти № 508 від 26.06.2007 року.

В процесі розгляду справи, також встановлено, що Хустська районна рада, як власник будівель та споруд за адресою: м.Хуст, вул. Карпатської Січі, 13/15 на неодноразові прохання відділу освіти Хустської райдержадміністрації передати в оперативне управління з правами балансоутримувача зазначені приміщення, не реагує, разом з тим укладаючи договори оренди з приватними підприємцями порушує законодавство.

У матеріалах справи є також листи, надіслані директору Хустської районної станції юних туристів за результатами перевірки, проведеною прокуратурою області, у зв'язку з його зверненнями (лист від 17.03.2010р. № 07/1/1-518-10 та від 02.06.2010р. № 07/1/1-518-10). Перевіркою встановлено, що на підставі наказу відділу освіти райдержадміністрації № 153/1 від 26.06.07р. районну станцію юних туристів з 02.07.07р. розміщено в приміщеннях за адресою: вул.Карпатської Січі, 13/15 в м.Хусті, яке попередньо займав ліквідований Хустський міжшкільний навчально-виробничий комбінат, проте, ні договору оренди, ні акту прийому-передачі нежитлових приміщень на корить станції юних туристів не має.

Розпорядженнями голови Хустської районної ради № 15 від 02.02.09р. та № 38 від 31.03.09р. було оголошено проведення конкурсу щодо укладення договору оренди на частину приміщень по вул.Карпатської Січі, 13-15 та затверджено її рішення, що в подальшому й стало підставою для укладення договору оренди з ФОП ОСОБА_2.

Хустською міжрайонною прокуратурою 27.05.10р. внесено протест голові Хустської райдержадміністрації про усунення порушень вимог Закону України „Про позашкільну освітуВ» , яким зобов'язано останнього вжити заходів до укладення договору оренди приміщень з районною станцією юних туристів за адресою вул.Карпатської Січі, 13-15 в м.Хуст, без врахування розміру приміщень, які орендуються ПП Кухарчуком.

Відділ освіти Хустської райдержадміністрації звертався до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення від 01.04.09, укладеного між Хустською районною радою та ФОП ОСОБА_2. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.12.2010р. рішення господарського суду Закарпатської області від 05.10.2010р. у справі № 16/91 скасовано в частині визнання недійсним договору і прийнято нове рішення, яким у позові про визнання недійсним вказаного договору відмовлено.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться .

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, вбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до норм ст. 629 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

В той же час, відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх заходів для належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною 2 ст. 651 вищевказаного Кодексу передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Крім того, згідно вимог ст. 623 зазначеного Кодексу боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Частина 1 ст. 225 ГК України включає до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частиною 3 ст. 226 ГК України передбачено, що сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.

Водночас, зі змісту ст. 1166 Цивільного кодексу України, можна зробити висновок, що упущена вигода -це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Якщо особа, що порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

При визначенні упущеної вигоди (неодержаних доходів) враховуються вжиті кредитором заходи для їх одержання. При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином. Нічим не підтверджені розрахунки кредитора про можливі доходи до уваги братися не повинні.

Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які кредитор поніс би, якби не відбулося порушення права. Обґрунтування і доказування розміру збитків здійснюється кредитором. Така вимога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування збитків. Нездатність кредитора обґрунтувати вимоги про відшкодування упущеної вигоди може бути для суду підставою для відмови в задоволенні таких вимог.

Стаття 23 ЦК України встановлює, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Положення частини першої статті 23 ЦК України, згідно з якою особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, не можна розуміти таким чином, що особа має право на відшкодування моральної шкоди в будь-якому випадку, коли її права порушуються, оскільки ЦК України містить численні норми, якими передбачаються випадки, у яких допускається відшкодування моральної шкоди (наприклад, частина третя статті 39, частина друга статті 200, частина друга статті 216, частина третя статті 225 ЦК України тощо). Так само і припис пункту четвертого частини першої статті 611 ЦК України про відшкодування моральної шкоди не означає, що відшкодування моральної шкоди допускається у будь-якому випадку порушення зобов'язання. Отже, моральна шкода підлягає відшкодуванню лише у випадках, встановлених законом .

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанцій при прийнятті рішення по суті спору, юридичного аналізу вищенаведеним правовим положенням, в контексті спірних правовідносин, надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було враховувати вказані норми в сукупності.

З урахуванням наведеного, колегія суддів зробила висновок про те, що позивачем не доведено факту наявності у нього збитків, а також наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача і заподіяними йому збитками, а відтак, апеляційний суд не знаходить підстав для задоволення вимоги позивача в частині відшкодування йому упущеної вигоди та моральної шкоди.

Апеляційний господарський суд погоджується з судом першої інстанції в частині відмови від стягнення на користь позивача 14059,70 грн., які він повинен сплатити орендодавцю за орендовані приміщення, місцевим судом вірно проаналізовано ст. 22 ЦК України, в якій вказано, що відшкодуванню підлягають тільки реальні збитки. Також, підставно відмовлено у стягненні 800 грн. сплаченого єдиного податку, оскільки доказів у підтвердження зазначеного матеріали справи не містять.

Відповідно до ч.1 ст.104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до вимог ст.ст. 33,34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Аналізуючи матеріали справи, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зробила висновок, що Господарський суд Закарпатської області неправомірно та необґрунтовано частково задоволив вимоги позивача, а тому рішення в цій частині підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 103,104,105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задоволити частково. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.03.11р. у цій справі скасувати частково в частині задоволених позовних вимог і в цій частині в позові відмовити.

В решті судове рішення залишити без змін.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Відділу освіти Хустівської РДА 51 грн. державного мита за розгляд справи в апеляційному порядку, про що місцевому господарському суду видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-І ГПК України.

Головуючий-суддя Дубник О.П.

Суддя Процик Т.С.

Суддя Скрипчук О.С.

Повний текст складено:

08.07.2011 року