Постанова

від 22.11.2011 по справі 5008/1257/2011

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.11 Справа № 5008/1257/2011

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Зварич О.В.

суддів Юрченко Я.О.

ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Закарпатське племпідприємство»(надалі ВАТ «Закарпатське племпідприємство») №174 від 05.10.2011р. (вх. №676 від 17.10.2011р.)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.09.2011р.

у справі № 5008/1257/2011

за позовом: ВАТ «Закарпатське племпідприємство», с. Шенборн Мукачівського р-ну Закарпатської обл.

до відповідача: Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області (надалі Брегівська РДА Закарпатської області), м. Берегово Закарпатської обл.

про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії,

за участю:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 22.09.2011р. у справі № 5008/1257/2011 (суддя Кривка В.) відмовлено повністю в задоволенні позову ВАТ «Закарпатське племпідприємство».

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у своїх зверненнях до відповідача покликається на п. б ч. 3 ст. 116 ЗК України як на правову підставу своїх вимог, однак даний пункт стосується безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян у разі одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій за зверненнями останніх.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій не погоджується з рішенням суду першої інстанції. Зокрема, зазначає, що згідно п. 2.7 Постанови Пленуму ВГС України від 17.05.2011р. № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам визначено статею 123 ЗК України. Відповідно до п. 3 ст. 123 ЗК України підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів. Така підстава по ВАТ «Закарпатське племпідприємство» відсутня. Просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 22.09.2011р. у справі № 5008/1257/2011, визнати дії Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області неправомірними у частині відмови надання дозволу на переоформлення державного акта на право постійного користування землею, зобов'язати Брегівську РДА надати ВАТ «Закарпатське племпідприємство»дозвіл на розробку проекту землеустрою на право постійного користування землею для заключення договору з проектно-технічною групою на виконання робіт по виготовленню правовстановлюючих документів на право користування землею.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказує, що оскаржуване рішення місцевого суду є обґрунтованим і законним, прийнятим у повній відповідності до норм чинного законодавства. Вважає, що позивач вправі набути право користування землею відповідно до чинного ЗК України, тобто лише на умовах оренди. Просить залишити без змін рішення господарського суду Закарпатської області від 22.09.2011р. у справі № 5008/1257/2011.

Сторони не забезпечили явки в судове засідання уповноважених представників, про час, дату і місце розгляду апеляційної скарги належно повідомлені, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення від 03.11.2011р. та реєстр вихідної кореспонденції Львівського апеляційного господарського суду від 03.11.2011р.

В листі № 1964/02-20 від 25.10.2011р. (вх. № 8458 від 01.11.2011р.) відповідач просить розглядати дану справу без участі його представника.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відсутність підстав для скасування рішення господарського суду Закарпатської області від 22.09.2011р. у справі № 5008/1257/2011 з огляду на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, 04 серпня 2011 року ВАТ „Закарпатське племпідприємствоВ» звернулося до Берегівської РДА з клопотанням № 137 про надання дозволу на переоформлення державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК № 001429 від 29 грудня 1995 року, виданого Закарпатському обласному племінному об'єднанню (код: 00725005) на ВАТ „Закарпатське племпідприємствоВ» , згідно п.б ч.3 ст. 116 ЗК України (а.с. 41).

Клопотання мотивовано тим, що ВАТ „Закарпатське племпідприємствоВ» є правонаступником Закарпатського обласного племінного об'єднання.

Листом № 1470/02-9 від 11.08.2011 року Берегівська РДА проінформувала ВАТ „Закарпатське племпідприємствоВ» , що згідно ст. 92 ЗК України ВАТ „Закарпатське племпідприємствоВ» не вправі на даний час отримати на своє ім'я державний акт на право постійного користування землею, оскільки не є державним (комунальним) підприємством. Таке право було надано підприємству з часу реорганізації до 01.01.2002р., тобто до введення в дію ЗК України у новій (чинній на даний час) редакції. Також вказано, що пункт б) ч. 3 ст. 116 ЗК України, на яку ВАТ „Закарпатське племпідприємствоВ» посилається у своєму зверненні до райдержадміністрації, стосується права громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок внаслідок приватизації державних підприємств і не стосується права юридичних осіб, утворених у процесі приватизації державних підприємств, на переоформлення (одержання) державного акта на право постійного користування землею (а.с. 13).

16 серпня 2011 року позивач повторно звернувся до відповідача з аналогічним клопотанням № 143 щодо надання дозволу на проведення переоформлення державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК № 001429 від 29 грудня 1995 року, виданого Закарпатському обласному племінному об'єднанню (код: 00725005) на ВАТ „Закарпатське племпідприємствоВ» (код: 00725005), згідно ст. 27 та п. б) ч. 3 ст. 116 ЗК України (а.с. 43).

23.08.2011р. листом № 1538/02-9 Берегівська РДА повідомила ВАТ „Закарпатське племпідприємствоВ» , що на первинне звернення з питання надання дозволу на переоформлення акта на право постійного користування землею вже надано відповідь 11.08.2011р. Одночасно роз'яснено, що ст. 27 ЗК України, на яку покликається заявник не стосується порушеного в заяві питання (а.с. 11).

Підставою звернення позивача до суду з даним позовом, доповненим відповідно до письмових пояснень №154а від 12.09.2011р. (а.с.46), слугували дії Брегівської РДА щодо відмови у наданні ВАТ „Закарпатське племпідприємствоВ» дозволу на переоформлення державного акта на право постійного користування землею.

При винесенні постанови, колегія суддів керувалася наступним:

Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмет і підстава.

Предметом позову як вимоги про захист порушеного, чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу.

Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

В силу положень ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Водночас, право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, закріплено статтею 15 ЦК України.

Важливим шляхом захисту прав суб'єктів господарювання є визнання наявності або відсутності прав, оскільки таке визнання є необхідною передумовою для визначення правомірності поведінки порушника права.

Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений ст. 16 ЦК України. Відповідно до приписів вказаної статті кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Передбачені законом способи захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу спрямовані на відновлення прав та інтересів позивачів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить визнати неправомірними дії відповідача у частині відмови надання дозволу на переоформлення державного акта на право постійного користування землею та зобов'язати відповідача надати ВАТ „Закарпатське племпідприємствоВ» дозвіл на переоформлення державного акта на право постійного користування землею для заключення договору з проектно-технічною групою на виконання робіт по виготовленню правовстановлюючих документів на право користування землею.

Згідно ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Право постійного користування земельними ділянками є специфічним речовим правом. Воно характеризується обмеженим суб'єктно-об'єктним складом: об'єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки державної або комунальної власності; суб'єктами можуть бути лише юридичні особи, визначені ч. 2 ст. 92 ЗК України. Між тим, існуюче зараз право постійного користування інших суб'єктів, що виникло до набрання чинності ЗК України від 25.10.2001, зберігається. Вимога щодо переоформлення такими суб'єктами права постійного користування на право власності або право оренди, встановлена п. 6 розд. X "Перехідні положення" ЗК України, визнана рішенням Конституційного Суду України неконституційною (Рішення Конституційного Суду N 5-рп/2005 від 22.09.2005).

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначено статтею 123 ЗК України.

Статтею 116 ЗК України визначено підстави набуття права на землю.

Зокрема, в силу положень ч.ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як вбачається з матеріалів справи, правовою підставою клопотань позивача до відповідача щодо надання дозволу на проведення переоформлення державного акта на право постійного користування землею є п. б ч. 3 ст. 116 ЗК України.

Згідно п. б ч. 3 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

Таким чином, посилання позивача на п. б ч. 3 ст. 116 ЗК України як на правову підставу своїх вимог до Брегівської райдержадміністрації щодо надання дозволу на проведення переоформлення державного акту на право постійного користування землею серії І-ЗК №001429 від 29 грудня 1995 року, виданого Закарпатському обласному племінному об'єднанню є помилковим, оскільки п. б ч. 3 ст. 116 ЗК України стосується безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян, а не юридичних осіб.

Проаналізувавши вищенаведені норми чинного законодавства України та матеріали справи, колегія суддів вважає законним і обґрунтованим висновок місцевого суду в оскаржуваному рішенні про відмову в задоволенні позовних вимог.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Всупереч вимог ст.33 ГПК України позивачем не було надано суду доказів на підтвердження правомірності своїх вимог.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права, тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

В пункті 2 апеляційної скарги апелянт просить зобов'язати Брегівську райдержадміністрацію надати ВАТ «Закарпатське племпідприємство»дозвіл на розробку проекту землеустрою на право постійного користування землею для заключення договору з проектно-технічною групою на виконання робіт по виготовленню правовстановлюючих документів на право користування землею.

Вищевказана вимога не може бути розглянута апеляційним господарським судом з огляду на приписи ч. 3 ст. 101 ГПК України, відповідно до якої в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Керуючись, ст. ст. 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Закарпатської області від 22.09.2011р. у справі № 5008/1257/2011 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 ГПК України.

3. Справу повернути в господарський суд Закарпатської області.

Головуючий суддя Зварич О.В.

судді Юрченко Я.О.

ОСОБА_1