Рішення

від 21.09.2015 по справі 904/6627/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.09.15р. Справа № 904/6627/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства матеріально-технічного постачання "Промснаб" (м. Дніпропетровськ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський посуд" (м. Новомосковськ, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за поставлений згідно договору № НП-2/11 від 11.01.2011 товар у загальному розмірі 21 923 грн. 82 коп. (з урахуванням зменшення розміру позовних вимог)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № 0408-15 від 04.08.2015)

від відповідача: ОСОБА_2 - юрисконсульт (довіреність № 55 від 14.01.2015)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю підприємство матеріально-технічного постачання "Промснаб" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій на момент звернення з нею до суду просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський посуд" (далі - відповідач) заборгованість за поставлений згідно договору № НП-2/11 від 11.01.2011 товар у загальному розмірі 22 708 грн. 64 коп.

Ціна позову на момент звернення з ним до суду складалася з наступних сум:

- 12 002 грн. 88 коп. - основний борг;

- 784 грн. 82 коп. - пеня;

- 9 220 грн. 09 коп. - інфляційні втрати;

- 700 грн. 85 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № НП-2/11 від 11.01.2011 в частині повної та своєчасної оплати поставленого в період з 29.04.2013 по 15.08.2013 товар (інструменти різного виробництва) у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 12 002 грн. 88 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 9.2. договору позивач нарахував та просив стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 09.07.2013 по 15.07.2015 в сумі 784 грн. 82 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача втрати від інфляції за період з серпня 2013 року по червень 2015 року у сумі 9 220 грн. 09 коп. та 3% річних за період прострочення з 09.07.2013 по 15.07.2015 у сумі 700 грн. 85 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 17.08.2015.

У судове засідання 17.08.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.

Так, позивачем було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Відповідачем було подано на оголошено відзив на позовну заяву, в якому він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 6 198 грн. 53 коп., посилаючись на зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до заяви відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог № 532 від 17.07.2015, в цій частині, та, відповідно, просить суд відмовити у стягненні нарахованих позивачем на вказану суму пені, інфляційних втрат на 3% річних. Так, відповідач зазначає, що відповідно до умов пункту 9.6. додаткової угоди від 23.01.2012 позивач відшкодовує суми ПДВ, на які відповідач втрачає право на податковий кредит, при цьому, актом Об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 26.07.2013 № 280/221/33905850 встановлено завищення податкового кредиту за рахунок включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, зокрема від ТОВ "ПМТП "Промснаб". Вказана в акті сума була сплачена відповідачем 02.08.2013, але на вимогу відповідача від 06.09.2013 позивачем у відповідності до умов пункту 9.6. додаткової угоди від 23.01.2012 не була відшкодована.

У судовому засіданні представник відповідача зазначав, що визнає суму основного боргу у розмірі 5 804 грн. 35 коп., про що складений та підписаний акт звірки розрахунків, а також нарахування здійснені на вказану суму.

Представник позивача у судовому засіданні просив надати час для ознайомлення з матеріалами справи та , зокрема, відзивом на позов.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 17.08.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 21.09.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Від позивача 21.09.2015 надійшла заява, в якій він, на підставі статті 22 Господарського процесуального кодексу України, просить суд стягнути з відповідача основний борг в сумі 12 002 грн. 88 коп., інфляційні втрати в сумі 9 220 грн. 09 коп. та 3% річних в сумі 700 грн. 85 коп.

Як вбачається із вказаної вище заяви, позивачем фактично зменшено позовні вимоги в частині стягнення пені, а решта позовних вимог залишена без змін. При цьому, ціна позову фактично зменшилась.

Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

При цьому, судом встановлено, що представник Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства матеріально-технічного постачання "Промснаб" - ОСОБА_1, який підписав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до довіреності від 04.08.2015 наділений даним правом.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву позивача.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, у зв'язку з прийняттям його господарським судом, має місце нова ціна позову 21 923 грн. 82 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

Так, у судовому засіданні 21.09.2015 представник позивача наполягав на задоволенні його позовних вимог, з урахуванням заяви від 21.09.2015, у повному обсязі.

Також представником позивача були подані та оголошені письмові пояснення та заперечення на відзиві на позовну заяву відповідача, в яких він наводить спростування викладених у відзиві обставин та просить суд задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, без врахування зарахуванням зустрічних однорідних вимог, як того просить відповідач.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 21.09.2015 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 11.01.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю підприємством матеріально-технічного постачання "Промснаб" (далі - продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Новомосковський посуд" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір № НП-2/11 (далі - договір) (а.с.14-16), відповідно до умов якого на умовах, викладених в розділах договору, продавець зобов'язався здійснити поставку інструменту різного виробництва (далі - товар), а покупець - прийняти та оплатити товар. Асортимент, кількість та ціна товару зазначаються в специфікації, оформленій у вигляді додатку № 1 до договору, яка є його невід'ємною частиною (пункт 1.1. договору).

У пункті 11.1. договору сторони погодили, що договір вступає в силу від дати підписання його уповноваженими представниками сторін та діє до 31.01.2012. У випадку невиконання сторонами всіх своїх зобов'язань за договором у повному обсязі у визначені строки дія договору продовжується до повного виконання зобов'язань.

Додатковою угодою від 16.04.2013 до договору сторони домовились, зокрема, про наступне:

Продавець зобов'язався здійснити поставку інструменту різного виробництва (далі - товар), а покупець - оплатити та прийняти товар у відповідності з нижченаведеною специфікацією:

- круг відрізний алмазний 400х4х32, 2 штуки, вартість 2 280 грн. 00 коп.;

- індикатор ІЧ-10 60 мм, 2 штуки, вартістю 816 грн. 00 коп. (пункт 1).

Строк поставки - протягом 10 календарних днів від дати подачі покупцем заявки на поставку товару. Датою поставки вважається дата, зазначена в товарній накладній (пункт 4).

Ціна визначається з урахуванням базисних умов "СРТ, склад покупця, м.Новомосковськ" у відповідності до Правил Інкотермс в редакції 2010 року (пункт 5).

Вартість товару, що постачається за додатковою угодою, складає 3 096 грн. 00 коп. (пункт 6).

Докази зміни або розірвання вказаного договору у матеріалах справи відсутні.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до пункту 1.1. договору сторонами були підписані специфікації до договору, в яких сторонами були визначені найменування та характеристики товару, його кількість та вартість (а.с.17, 19, 20, 21, 22).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Сторони визначили, що строк поставки - протягом 10 календарних днів від дати подачі покупцем заявки на поставку партії товару. Датою поставки вважається дата, зазначена в товарній накладній (пункт 3.2. договору).

Згідно з пунктом 3.1. договору поставка товару за договором здійснюється автотранспортом продавця на умовах "СРТ, склад покупця, м. Новомосковськ" у відповідності до Правил Інкотермс в редакції 2010 року. Товар постачається узгодженими партіями протягом строку дії договору на підставі письмових заявок покупця.

Товар, що постачається за договором, супроводжується документами: сертифікатом якості, рахунком-фактурою, товарною накладною, податковою накладною (пункт 3.3. договору).

Загальна сума договору: 22 590 грн. 00 коп. (пункт 4.3. договору).

Так, позивач на виконання умов договору в період з 29.04.2013 по 15.08.2013 поставив відповідачу товар на загальну суму 12 002 грн. 88 коп. , що підтверджується наступними видатковими накладними:

- видаткова накладна № РН-0000469 від 29.04.2013 на суму 2 756 грн. 40 коп. (а.с.23);

- видаткова накладна № РН-0000470 від 29.04.2013 на суму 3 715 грн. 20 коп. (а.с.25);

- видаткова накладна № РН-0000576 від 31.05.2013 на суму 2 923 грн. 56 коп. (а.с.28);

- видаткова накладна № РН-0000811 від 15.08.2013 на суму 2 607 грн. 72 коп. (а.с.31), які долучені до матеріалів справи разом з довіреностями на особу, що отримувала за ними товар (а.с. 24, 26-27, 29-30, 32-33).

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення, вказані накладні підписана представником відповідача за довіреністю, також на накладних міститься штамп відповідача.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості, якості, а також по строкам поставки, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.

Так, у пункті 5.2. договору та пункті 7 додаткової угоди від 16.04.2013 сторони визначили, що строк оплати - протягом 45 банківських днів від дати поставки узгодженої партії товару.

При цьому, в порушення умов договору відповідачем в порядку та строки, узгоджені сторонами, отриманий товар оплачений не був.

При цьому, обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і відповідача, який повинен був довести належними засобами доказування факт відсутності порушення зобов'язання.

Суд відзначає, що жодного підтвердження факту погашення відповідачем перед позивачем основної заборгованості у повному обсязі, а саме: в сумі 12 002 грн. 88 коп., яка утворилася внаслідок прострочення оплати отриманого товару, сторонами судового процесу до матеріалів справи не надано.

Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару відповідач порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 12 002 грн. 88 коп.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаною вище видатковою накладною настав 02.12.2013, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З приводу посилання відповідача у відзиві на позов на зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 6 198 грн. 53 коп., внаслідок чого основний борг зменшився до 5 804 грн. 35 коп., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В матеріалах справи міститься заява від 17.07.2014 № 532 про зарахування зустрічних однорідних вимог (часткове припинення господарських зобов'язань), в якій відповідач повідомляє позивача про часткове припинення зобов'язань за спірним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 6 198 грн. 53 коп. У вказаній заяві відповідач посилається на те, що позивачем були порушені умови договору в частині здійснення компенсації сум податку на додану вартість, на яку втрачено право на податковий кредит, а також щодо перерахування грошових коштів у розмірі 6 198 грн. 53 коп. на рахунок відповідача.

Також у судовому засіданні представником відповідача було наголошено, що в матеріалах справи міститься акт Об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 26.07.2013 № 280/221/33905850, яким встановлено завищення відповідачем податкового кредиту за рахунок включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, зокрема від ТОВ "ПМТП "Промснаб". Вказана в акті сума була сплачена відповідачем 02.08.2013, але на вимогу відповідача від 06.09.2013 (а.с.92) позивачем у відповідності до умов пункту 9.6. додаткової угоди від 23.01.2012 не була відшкодована.

З цього проводу у судовому засіданні 21.09.2015 представником позивача було наголошено, що ним були дотримані умови договору в частині надання визначених пунктом 3.3. договору документів, зокрема, податкової накладної до кожної партії поставки, вказані податкові накладні були ним складені та зареєстровані у визначеному законодавством порядку, а отже ним було зауважено на відсутності його вини у даній ситуації, крім того, зазначені податковим органом порушення в оформленні транспортних накладних (незазначення перевізника) не є його обов'язком, крім того, вказані збитки (їх розмір за заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог) не є беззаперечними та доведеними, оскільки позивач не мав змоги надати свої доводи та докази під час визначення їх розміру та прийняття рішення про наявність підстав для їх відшкодування, більше того, він позбавлений можливості оскаржити вказаний акт, а відповідач вказаним правом не скористався, а отже, представник позивача наголошував на відсутності підстав для врахування судом при прийнятті рішення заяви про зарахування однорідних вимог від 17.07.2014.

Слід зазначити, що відповідно до норм статті 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами, а також згідно частини 2 цієї статті в разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Статтею 601 Цивільного кодексу України встановлено такий спосіб припинення зобов'язання як зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. При цьому, зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

З аналізу норм чинного законодавства вбачається, що вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними;

3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Умовою, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням, є ясність (прозорість) вимог, коли між сторонами немає спору щодо характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо .

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 17.06.2015 по справі № 910/19331/14.

При цьому, відповідно до статті 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Аналогічна норма міститься у частині 3 статті 203 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Зважаючи на викладене, зарахування являє собою спосіб припинення зобов'язання і можливе за наявності умов зустрічності та однорідності вимог, настання строків виконання зобов'язання, а також відсутності спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.

Тобто, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). При цьому, з аналізу норм чинного законодавства вбачається, що зарахування можливе при наявності таких умов: зустрічність вимог - це означає, що сторони беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі); зрілість вимог - необхідно щоб термін виконання зобов'язань вже настав, або був визначений моментом запитання, чи що б термін не був указаний взагалі, тобто виконання можна вимагати в будь-якій момент; ясність вимог.

Враховуючи приписи зазначених статей і те, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальності "Новомосковський посуд" до ТОВ МТП "Промснаб", вказані у заяві про зарахування зустрічних вимог не є прозорими та безспірними, тобто такими, в яких між сторонами немає спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання, про що зазначено у поясненнях позивача та було наголошено його представником у судових засіданнях 17.08.2015 та 21.09.2015, суд не вбачає правових підстав вважати вчиненим правочин заліку зустрічних однорідних вимог.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 15.07.2015 по справі № 910/24029/13.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв’язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Також у судовому засіданні 21.09.2015 судом було роз'яснено відповідачу, що з урахуванням викладених обставин та наявності спору з позивачем в цій частині, він не позбавлений права звернутися до суду із окремим позов із вказаними вимогами, які будуть предметом окремого судового розгляду.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 12 002 грн. 88 коп.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у строк, визначений умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані інфляційні втрати за період прострочення з серпня 2013 року по червень 2015 року в сумі 9 220 грн. 09 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наведеного розрахунку.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що він відповідає вищевказаним вимогам та фактичним обставинам справи, оскільки позивачем було здійснено розрахунок інфляційних втрат, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а отже, розрахунок визнається судом обґрунтованим, а вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 9 220 грн. 09 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за загальний період з 09.07.2013 по 15.07.2015 в сумі 700 грн. 85 коп.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, судом встановлено, що він не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, оскільки позивачем було допущено помилку у визначенні граничного строку оплати товару, поставленого 15.08.2013, а отже розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Так, здійснивши власний розрахунок 3% річних судом встановлено наступне:

- за видатковою накладною № РН-0000469 від 29.04.2013 на суму 2 756 грн. 40 коп. в межах визначеного позивачем періоду - з 09.07.2013 по 15.07.2015, який не виходить за межі визначеного судом періоду прострочення, 3% річних складають 166 грн. 97 коп.;

- за видатковою накладною № РН-0000470 від 29.04.2013 на суму 3 715 грн. 20 коп. в межах визначеного позивачем періоду - з 09.07.2013 по 15.07.2015, який не виходить за межі визначеного судом періоду прострочення, 3% річних складають 225 грн. 05 коп.;

- за видатковою накладною № РН-0000576 від 31.05.2013 на суму 2 923 грн. 56 коп. (а.с.28), період прострочення з 06.08.2015 по 15.07.2015 та 3% річних в цей період складають 170 грн. 37 коп.;

- за видатковою накладною № РН-0000811 від 15.08.2013 на суму 2 607 грн. 72 коп. граничний строк оплати - 18.10.2013, а отже в період прострочення з 19.10.2013 по 15.07.2015 3% річних складають 136 грн. 10 коп., а всього 698 грн. 49 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 698 грн. 49 коп.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський посуд" (51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вулиця Сучкова, будинок 115; ідентифікаційний код 33905850) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства матеріально-технічного постачання "Промснаб" (49130, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 31371255) - 12 002 грн. 88 коп. - основного боргу, 9 220 грн. 09 коп. - інфляційних втрат, 698 грн. 49 коп. - 3% річних, 1 826 грн. 80 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.09.2015.

Суддя ОСОБА_3