Постанова

від 30.11.2015 по справі 904/6627/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2015 року Справа № 904/6627/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Величко Н.Л. , Іванов О.Г.

секретар судового засідання Погорєлова Ю.А.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник, довіреність №1504-15 від 15.04.15;

від відповідача: ОСОБА_2 представник, довіреність №55 від 14.01.15;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський посуд" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2015р. у справі №904/6627/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства матеріально-технічного постачання "Промснаб", м.Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський посуд", м.Новомосковськ, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості за поставлений згідно договору №НП-2/11 від 11.01.2011 товар у загальному розмірі 21923 грн. 82 коп. (з урахуванням зменшення розміру позовних вимог)

ВСТАНОВИВ:

В липні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю підприємство матеріально-технічного постачання "Промснаб" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський посуд" заборгованості в сумі 22708,64 грн. з оплати товару за договором поставки №НП-2/11 від 11.01.2011р. В подальшому, з урахуванням заяви від 21.09.2015р., позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 21923,82 грн., яка складається з 12002,88 грн. основного боргу, 9220,09 грн. інфляційних втрат і 700,85 грн. трьох процентів річних.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2015р. у справі №904/6627/15 (суддя - Фещенко Ю.В.) позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 12002,88 грн. основного боргу, 9220,09 грн. інфляційних втрат, 698,49 грн. трьох процентів річних та 1826,80 грн. витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Означене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що матеріалами справи не підтверджено факту погашення відповідачем перед позивачем у повному обсязі основної заборгованості, яка утворилася внаслідок прострочення оплати отриманого товару. При цьому суд не знайшов підстав для припинення частини зобов'язань відповідача на суму 6198,53 грн., щодо яких відповідач вказував на вчинення заліку зустрічних однорідних вимог, оскільки дійшов висновку, що ці вимоги не є безспірними. Також суд дійшов до висновку, що розрахунок інфляційних втрат позивача відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, оскільки проведений, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. У розрахунку ж трьох процентів річних суд встановив, що позивачем було допущено помилку у визначенні граничного строку оплати товару, поставленого 15.08.2013р., у зв'язку з чим в цій частині позову позовні вимоги були задоволені частково.

Відповідач (ТОВ "Новомосковський посуд"), не погодившись з означеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2015р. у справі №904/6627/15 в частині стягнення заборгованості у сумі 6198,53 грн., інфляційних втрат в сумі 4457,49 грн. та трьох процентів річних в сумі 180,04 грн. та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог.

Скаржник вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права: ст. 204, ч. 2 ст. 530, ст.ст. 601, 602 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України, без повного з'ясування обставин справи. Вказує, що судом не враховано заяву від 17.07.2014р. про зарахування зустрічних однорідних вимог, яка мотивована обов'язком продавця відповідно п. 9.6. Договору поставки №НП-2/11 від 11.01.2011р. в редакції Додаткової угоди від 23.01.2012р. до відшкодувати покупцю 6198,53 грн. - суму податку на додану вартість, на яку він втрачає право на податковий кредит. Зазначена сума відображена у бухгалтерському обліку як зменшення кредиторської заборгованості ТОВ "Новомосковський посуд" за договором. Оскільки позивачем з моменту отримання заяви не здійснено жодних дій і відсутні докази оспорювання заяви, відповідач вважає, що позивач погодився з проведеним зарахуванням. Таким чином, за контррозрахунком відповідача станом на 23.07.2014р. (дата отримання заяви про зарахування) розмір основного боргу становить - 5804,35 грн., а додаткові нарахування на цю заборгованість мають становити: інфляційних втрат - суму 4762,60 грн. та трьох процентів річних - суму 518,45 грн.

Позивач (ТОВ ПМТП "Промснаб") у відзиві на апеляційну скаргу заперечує на її задоволенні, просить залишити оскаржене судове рішення без змін. Вказує на те, що позивачем були дотримані умови договору в частині надання визначених пунктом 3.3. договору документів, зокрема, податкової накладної до кожної партії поставки, вказані податкові накладні були ним складені та зареєстровані у визначеному законодавством порядку. Вважає відсутньою свою вину у ситуації, що склалась у відносинах відповідача із державною податковою інспекцією. Вказує, що згідно положень ст.ст. 601, 602 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України обов'язковою умовою, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням, є ясність (прозорість) вимог, коли між сторонами немає спору щодо характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо, підтвердженням чого є правові позиції у справах з аналогічних спорів. До того ж, позивач наголошує на тому, що виходячи з положень п. 9.6 Договору поставки відшкодування суми податку на додану вартість, на яку покупець втрачає право на податковий кредит, здійснюється лише у випадку невиконання або неналежного виконання положень пунктів 3.4. та 3.5. Договору. Натомість, за твердженням позивача, таких порушень з його сторони, як продавця, скоєно не було - податкові накладні оформлені належним чином та своєчасно передані відповідачу. Вважає, що підстави для відшкодування позивачем відповідачу будь-яких збитків відсутні, а тому заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог безпідставна та не може бути прийнята до уваги судом. Крім того, як вказує позивач, між ним та Лівобережною об'єднаною ДПІ м. Дніпропетровська було проведено звірку по розрахунках по сплаті ПДВ за 2011, 2012 та 2013 роки, за результатами якої будь-яких розбіжностей не виявлено, донарахувань не заявлено, штрафи та стягнення не накладались, що свідчить про відсутність в діяльності позивача порушень діючого законодавства за зазначені періоди.

В судовому засіданні 30.11.2015р. представник відповідача підтримав свої доводи апеляційної скарги, а представник позивача заперечував на її задоволенні, з означених у відзиві підстав.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Із матеріалів справи встановлено, що між ТОВ підприємство матеріально-технічного постачання "Промснаб" (Продавець) та ТОВ "Новомосковський посуд" (Покупець) був укладений договір №НП-2/11 від 11.01.2011р. (надалі - Договір), за умовами якого на умовах, викладених в розділах договору, продавець зобов'язався здійснити поставку інструменту різного виробництва (Товар), а покупець - прийняти та оплатити товар. Асортимент, кількість та ціна товару зазначаються в специфікації, оформленій у вигляді додатку №1 до договору, яка є його невід'ємною частиною.

Поставка товару по договору здійснюється автотранспортом Продавця на умовах "СРТ, склад Покупця, м. Новомосковськ" у відповідності з Правилами Інкотермс в редакції 2010 року. Товар поставляється погодженими партіями на протязі строку дії договору на підставі письмових заявок Покупця. Строк поставки - на протязі 10 (десяти) календарних днів від дати подачі Покупцем заявки на поставку партії товару. Датою поставки вважається дата, вказана в товарній накладній. Товар, що поставляється по договору, супроводжується документами: сертифікат якості; рахунок-фактура, товарна накладна; податкова накладна (п.п. 3.1.-3.3. договору).

У відповідності до п. 5.1. Договору Покупець проводить розрахунок за товар, що поставляється по договору, на підставі рахунків, виставлених Продавцем, шляхом банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця.

Строк оплати - на протязі 45 (сорока п'яти) банківських днів з дати поставки погодженої партії товару (п. 5.2. Договору).

Як вірно встановлено господарським судом позивач на виконання означеного договору поставки за узгодженими між сторонами специфікаціями (а.с. 19-22) за видатковими накладними №№РН-0000469, РН-0000470 від 29.04.2013р., №РН-0000576 від 31.05.2013р. та №РН-0000811 від 15.08.2013р. (а.с. 23, 25, 28, 31) поставив відповідачу товар (інструмент) на загальну суму 12002,88 грн.

Вказаний товар був належним чином отриманий відповідачем за довіреностями №285 від 22.04.2013р., №398 від 31.05.2013р. і №600 від 15.08.2013р. (а.с. 24, 26-27, 29-30, 32-33) без будь-яких претензій, про що свідчить його підпис на видатковій накладній.

В порядку досудового врегулювання спору 08.07.2014р. позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія (а.с. 12) з вимогою сплатити 12002,88 грн. суми боргу протягом семи днів з моменту отримання претензії. Отримання претензії відповідачем 10.07.2014р. підтверджується копією рекомендованого поштового повідомлення (а.с. 13).

30.04.2015р., згідно копії рекомендованого поштового повідомлення з описом вкладення і фіскального чеку (а.с. 36-38), позивач направив на адресу відповідача для підписання акт взаємних розрахунків по договору поставки №НП-2/11 від 11.01.2011р. Цей акт був отриманий відповідачем 14.05.2015р. (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення - а.с. 39), проте підписаний не був.

Невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати товару за означеним договором поставки стало приводом для звернення позивача до господарського суду із позовом про стягнення в примусовому порядку заборгованості, розмір якої (згідно із заявою позивача від 21.09.2015р. про зменшення позовних вимог (а.с. 155), яка була прийнята до розгляду судом першої інстанції) складається із суми 12002,88 грн. основного боргу, суми 9220,09 грн. збитків від інфляції та суми 700,85 грн. трьох процентів річних.

Відповідач не заперечує факту поставки товару позивачем, натомість вважає, що стягнення заборгованості підлягає у меншому розмірі - в сумі 5804,35 грн. Свою позицію відповідач обґрунтовує посиланням на п. 9.6. Договору поставки №НП-2/11 від 11.01.2011р. в редакції Додаткової угоди від 23.01.2012р. (а.с. 66-67), за яким у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань, передбачених пунктами 3.4. і 3.5. Договору, Постачальник сплачує Покупцю штраф у розмірі 5% від вартості товару, на який була виписана або підлягала виписки податкова накладна, а також підлягала реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Крім того, Постачальник відшкодовує суму ПДВ, на яку Покупець втрачає право на податковий кредит.

Так пунктом 3.4. Додаткової угоди від 23.01.2012р. передбачено, що оригінали податкових накладних, оформлені належним чином, Постачальник надає Покупцю в порядку, передбаченому діючим законодавством України, але не пізніше 7 (сьомого) числа місяця, наступного за звітнім. При поставці товару імпортного виробництва Постачальник в обов'язковому порядку у податковій накладній вказує код товару у відповідності з УКТ ЗЕД.

У пункті 3.5. Додаткової угоди від 23.01.2012р. сторони обумовили, що при поставці товару імпортного виробництва, а також товару українського виробництва, сума податку на додану вартість, яка складає 10000,00 (десять тисяч) гривень і більше, Постачальник не пізніше 10 календарних днів з дати виникнення податкових зобов'язань, визначених п. 187.1. ст. 187 розділу V Податкового кодексу України надає належним чином оформлену податкову накладну. Разом з оригіналом податкової накладної Постачальник надає Покупцю копію квитанції, яка підтверджує факт реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

До матеріалів справи відповідачем наданий ОСОБА_3 управління Міндоходів у Дніпропетровській області Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції від 26.07.2013р. №280/221/33905850 (а.с. 68-89), у якому встановлено завищення відповідачем податкового кредиту за рахунок включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету.

На підставі Податкового повідомлення-рішення Новомосковської об'єднаної ДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 02.08.2013р. №0001062201 (а.с. 90) відповідач платіжним дорученням №1849 від 02.08.2013р. сплатив визначену податковим органом суму грошового зобов'язання 26705,12 грн., у тому числі: 21802,84 грн. - за основним платежем та 4902,28 грн. - за штрафними санкціями (а.с. 91).

Відповідач вважає, що в серпні 2013 року він втратив право на віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту звітних періодів згідно ОСОБА_3 управління Міндоходів у Дніпропетровській області Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції від 26.07.2013р. №280/221/33905850, оскільки первинні бухгалтерські та податкові документи були оформлені позивачем неналежним чином, що є порушенням п.п. 3.4., 3.5. Договору поставки, в редакції додаткової угоди від 23.01.2012р.

06.09.2013р. відповідач надіслав на адресу позивача ОСОБА_4 про сплату грошових коштів (а.с. 92-96), у якій просив компенсувати суму ПДВ за період грудня 2011 року по листопад 2012 року на протязі семи календарних днів від дня пред'явлення цієї вимоги. Отримання вимоги підтверджується копією поштового повідомлення (а.с. 97).

17.07.2014р. відповідач надіслав позивачу ОСОБА_5 про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 6198,53 грн. (98-102). Заява отримана позивачем 23.07.2014р., що підтверджено копією поштового повідомлення (а.с. 103), проте залишена позивачем без задоволення.

Отриманий в подальшому 14.05.2015р. відповідачем від позивача акт звірення взаємних розрахунків від 30.04.2015р. (а.с. 104) також був підписаний ним на користь позивача із визнанням своєї заборгованості в сумі 5804,35 грн., оскільки заборгованість з оплати поставленого товару на суму 12002,88 грн. була зменшена відповідачем в односторонньому порядку за його заявою від 17.07.2014р. №532 про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 6198,53 грн.

Причиною спору у даній справі стало питання про правомірність вимог позивача зі стягнення вартості поставленого товару без урахування заяви відповідача про залік зустрічних однорідних вимог, що у свою чергу впливає на розмір належних до стягнення додаткових нарахувань втрат від інфляції та трьох процентів річних.

Договір, на підставі якого виникли зобов'язання сторін, за правовою природою є господарським договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Аналогічне положення містить ст. 712 Цивільного кодексу України, відповідно до ч. 2 якої визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України встановлює обов'язковість договору для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України на суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин також покладено обов'язок виконувати господарські зобов'язання належним чином.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушення зобов'язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Враховуючи на встановлені обставини та вищенаведені норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що в порушення умов означеного договору поставки відповідач свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару на суму 12002,88 грн. належним чином не виконав.

Відхиляючи доводи відповідача про зарахування однорідних вимог (часткове припинення господарських зобов'язань), в якій відповідач повідомляє позивача про часткове припинення зобов'язань за спірним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 6198,53 грн., місцевий господарський суд виходив із того, що такі вимоги відповідача до позивача не є прозорими та безспірними, тобто такими, в яких між сторонами немає спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання, про що зазначено у поясненнях позивача та було наголошено його представником в судових засіданнях 17.08.2015р. та 21.09.2015р., тому суд не вбачав правових підстав вважати вчиненим правочин заліку зустрічних однорідних вимог.

Колегія суддів також погоджується з наведеним вище правовим висновком місцевого господарського суду як таким, що відповідає обставинам справи та діючим нормам матеріального права, враховуючи на таке.

Стаття 204 Цивільного кодексу України містить норму про те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 601 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Аналогічні норми встановлені і в ст. 203 Господарського кодексу України.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є одностороннім правочином, для якої достатньо заяви однієї сторони. Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 06.05.2008р. у справі №08/47, який вказав, що для проведення зарахування необхідна наявність певних умов, а саме: вимоги повинні бути зустрічними (тобто такими, що випливають зі взаємних зобов'язань між двома особами) та однорідними (як правило, йдеться про взаємні вимоги грошових сум в одній і тій самій валюті); має настати строк виконання за всіма зустрічними вимогами. Зарахування є односторонньою операцією, для якої достатньо заяви однієї сторони. Проте воно може здійснюватися за згодою обох сторін - у разі підписання ними угоди про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Відповідно зарахування вважається вчиненим із дати підписання заяви однією стороною або угоди - обома.

В пункті 31 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008р. №01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" роз'яснено господарським судам, що заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за товар, що був поставлений за чотирма видатковими накладними: №№РН-0000469, РН-0000470 від 29.04.2013р., №РН-0000576 від 31.05.2013р. та №РН-0000811 від 15.08.2013р. на загальну суму 12002,88 грн. При цьому у відповідача немає будь-яких заперечень щодо супровідних документів на цей товар, зокрема й до податкових накладних.

Позивачем надані до матеріалів справи належним чином засвідчені копії документів: податкових накладних ТОВ ПМТП "Промснаб" за період квітень, травень та серпень 2013 року (а.с. 122-150), супровідного листа ДПІ (а.с. 151) та ОСОБА_3 звірення розрахунків з ПДВ: від 31.12.2011р. (а.с. 152), від 31.12.2012р. (а.с. 153) та від 01.11.213р. (а.с. 154). Із посиланням на ці документи позивач стверджує, що ним були дотримані вимоги пунктів 3.4. та 3.5. договору поставки Договору поставки №НП-2/11 від 11.01.2011р. з доповненнями, які були внесені Додатковою угодою від 23.01.2012р. щодо належного оформлення податкових накладних та факт реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Обґрунтовуючи наявність зустрічних однорідних грошових вимог на суму 6198,53 грн., відповідач спирається, як на належний доказ, виключно на висновки державної податкової інспекції, які зазначені в ОСОБА_3 про результати перевірки від 26.07.2013р. №280/221/33905850. При цьому безпосередньо документи первинної бухгалтерської та фінансової звітності, які були предметом дослідження під час означеної перевірки державної податкової інспекції, відповідачем до матеріалів даної судової справи не надані.

Як зазначено у ОСОБА_3 управління Міндоходів у Дніпропетровській області Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції від 26.07.2013р. №280/221/33905850, завищення ТОВ "Новомосковський посуд" податкового кредиту за рахунок включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 6198,53 грн., було встановлено щодо податкових та видаткових накладних за період з 01.12.2011р. по 20.11.2012р.

Таким чином, відповідачем була подана заява про зарахування зустрічних однорідних вимог, виникнення яких він пов'язує із невиконанням позивачем умов пунктів 3.4. та 3.5. Договору поставки №НП-2/11 від 11.01.2011р. з доповненнями, які були внесені Додатковою угодою від 23.01.2012р., щодо поставки товару, який не є предметом розгляду у даній справі.

Однак, як вбачається із змісту означеного ОСОБА_3 про результати перевірки від 26.07.2013р. №280/221/33905850, встановлені державною податковою інспекцією обставини про те що «… В ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від підприємств-постачальників у періоді з вересень 2011 року - листопад 2012 року, що свідчить про те, що правочини між ТОВ ПМТП "Промснаб" та підприємствами - постачальниками не мали мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до ч. 1, 2 ст. 215, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю» та висновок державної податкової інспекції про те, що «… У зв'язку з вищевикладеним, у ТОВ ПМТП "Промснаб" відсутній об'єкт оподаткування податком на додану вартість операцій з підприємствами-постачальниками в розумінні вищенаведених пунктів» - були зроблені без перевірки первинних та інших документів ТОВ ПМТП "Промснаб".

Отже, як вірно зазначив позивач у своїх поясненнях та запереченнях (а.с. 119-121), факти неналежного оформлення та/або не реєстрації чи несвоєчасної реєстрації податкових накладних, які вказані в п.п. 3.4. та 3.5. Договору як підстави відшкодування збитків Покупця Постачальником, зазначеним ОСОБА_3 про результати перевірки від 26.07.2013р. №280/221/33905850 не встановлено.

Відповідач зі своєї сторони ОСОБА_3 про результати перевірки від 26.07.2013р. №280/221/33905850 не оскаржив, у добровільному порядку сплатив на рахунок Відділу державного казначейства у м. Новомосковську грошові зобов'язання по цьому акту в сумі 26705,12 грн., тобто погодився із наведеними висновками державної податкової інспекції щодо допущених ним порушень податкового законодавства.

Вирішуючи питання про наслідки добровільного визнання відповідачем порушень податкового законодавства, які пов'язуються ним із неналежним виконанням позивачем своїх зобов'язань за означеним договором поставки, колегія суддів враховує, що згідно п.п. 14.1.39 Податкового кодексу України, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (ст. 109 Податкового кодексу України).

У п. 109.2 Податкового кодексу України зазначено, що вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

Отже, особою винною у порушенні законів з питань оподаткування за зазначеним ОСОБА_3 про результати перевірки від 26.07.2013р. №280/221/33905850 визнано насамперед відповідача.

Щодо ж зобов'язань позивача, передбачених умовами п. 9.6. Договору поставки №НП-2/11 від 11.01.2011р. в редакції Додаткової угоди від 23.01.2012р., то її віднесено до відповідальності сторін, що була визначена і погоджена ними на власний розсуд (ст.ст. 627 та 628 Цивільного кодексу України) за порушення господарських та цивільних зобов'язань, тому за своєю правовою природою ця відповідальність аналогічна відшкодуванню збитків, завданих порушенням зобов'язання (ст. 623 Цивільного кодексу України, ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України).

Оскільки в матеріалах справи знайшов підтвердження той факт, що позивач відмовився від добровільного виконання вимог відповідача з відшкодування сум ПДВ, на які відповідач втратив права на податковий кредит, це є свідченням існування між сторонами спору з приводу як розміру такого відшкодування так і наявності підстав для цього. При цьому такий спір не може бути вирішений в межах предмету спору у даній справі.

Отже, оскільки зустрічні однорідні грошові вимоги відповідача до позивача на суму 6198,53 грн. не є безспірними, тобто чітко визначеними, щодо таких зобов'язань й не допускається їх зарахування в односторонньому порядку.

Тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача та вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 12002,88 грн.

Згідно ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлений обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Місцевим господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та вірно встановлено, що він відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, оскільки позивачем було здійснено розрахунок інфляційних втрат, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, тому такий розрахунок визнаний обґрунтованим, а вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат обґрунтовано задоволені в сумі 9220,09 грн.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі, яка за перерахунком суду становить 698,49 грн., а в решті нарахувань даного виду слід відмовити, оскільки позивачем було допущено помилку у визначенні граничного строку оплати товару, поставленого 15.08.2013р., що є підставою для зменшення кількості днів прострочення.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом повно, всебічно та об'єктивно досліджені всі обставини справи в їх сукупності, їм надана належна правова оцінка, оскаржуване рішення місцевого господарського суду повністю відповідає вимогам законодавства, тому передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у справі судового рішення немає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати відповідача понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на цю особу.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський посуд" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2015р. у справі №904/6627/15 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Повний текст постанови складено - 03.12.2015р.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя Н.Л. Величко

Суддя О.Г. Іванов