Рішення

від 12.12.2012 по справі 5023/5078/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2012 р.Справа № 5023/5078/12

Господарський суд Харківської області у складі

cудді Френдій Н.А.

при секретарі судового засідання Алексєєвій Т.О.

розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Крок ЛТД", пл. Повстання, 7/8, м. Харків, 61158, код ЄДРПОУ 30591211

до відповідача 1 - товариства з обмеженою відповідальністю "Панорама - Люкс", пл. Повстання, 7/8, м. Харків, 61005, код ЄДРПОУ 33289409 ,

та до відповідача 2 - товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізька атомна енергетична компанія", вул. Правди, 25, офіс 15, м. Запоріжжя, 69035, код ЄДРПОУ 32068358;

про визнання недійсним договору та стягнення 10002,29 грн.

за участю представників:

позивача -не з'явився;

відповідач 1 -не з'явився;

відповідач 2 -ОСОБА_2, довіреність №110/12 від 15.05.2012р.

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Крок ЛТД", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Панорама - Люкс" та до товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізька атомна енергетична компанія" про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Панорама - Люкс" на користь позивача суми штрафу за договором поруки від 15.01.2011р. у розмірі 10002,24грн., визнання недійсним договору купівлі-продажу № 100111 від 10.01.2011р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Крок ЛТД" та товариством з обмеженою відповідальністю "Запорізька атомна енергетична компанія".

В обґрунтування позовних вимог щодо визнання договору недійсним, позивач посилається на те, що договір купівлі-продажу № 100111 від 10.01.2011р. зі сторони позивача підписано не повноважною особою, а саме Генеральним директором, а не Дирекцією та те, що цей договір не відповідає вимогам ч. 6 ст. 265 ГК України та ч. 1 ст. 712 ЦК України, а саме в ньому відсутні умови, які є істотними для договору поставки, яким фактично і є оспорюваний правочин, а відтак є підставі для визнання договору недійсним у відповідності до ст. ст. 203, 215 ЦК України. Стосовно позовних вимог про стягнення штрафу з Відповідача 1, позивач вказує на п.4.2. Договору поруки від 15.01.2011р., згідно п.1.1. якого Відповідач 1 відповідає перед позивачем, зокрема за відповідність нормам цивільного та господарського законодавства договору купівлі-продажу № 100111 від 10.01.2011р., який укладено між Відповідачем 2 та позивачем.

Суд перейшов до розгляду справи по суті в судовому засіданні 28.11.2012р.

Представник позивача в судове засідання 12.12.2012р. не з'явився, але 10.12.2012р. надав до суду заяву, в якій просить суд відкласти розгляд справи, у зв'язку із тим, що представник позивача має прийняти участь в іншому судовому засіданні, яке відбудеться 11.12.2012р. у м. Севастополі та існуючим ризиком того, що представник не встигне повернутися до м. Харкова та взяти участь в судовому засіданні 12.12.2012р. у справі №5023/5078/12. Разом із клопотанням позивач надав копію ухвали господарського суду м. Севастополя від 27.11.2012р. у справі №5020-8/085-9/079-13/167-9/254-5/247-4/230.

Відповідач 1 документально обґрунтованого відзиву на позов суду не надав, свого повноважного представника у судове засідання не направив, причини неявки в судове засідання суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, що підтверджується відміткою про вручення відповідачу 1 03.12.2012р. судової ухвали про відкладення розгляду справи від 28.11.2012р. на поштовому повідомленні.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні 12.12.2012р. підтримав відзив на позов, наданий відповідачем 2 до суду 26.11.2012р., та просить суд в позові про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 100111 від 10.01.2011р. відмовити повністю, вказуючи, що позивач позбавлений права в обгрунтування позову про визнання договору недійсним посилатися на відсутність повноважень у генерального директора відповідача, оскільки факт безпідставності такого твердження встановлено постановою ВГСУ від 24.09.2012р. у справі №5023/755/12 між тими ж сторонами, та зазначив, що оспорюваний договір містить всі істотні умови, необхідні як для договору купівлі-продажу, так і для договору поставки, і ці умови відповідають нормам цивільного законодавства; договір поруки, укладений між відповідачем 1 та позивачем вважає таким, що спрямований на зміну підсудності спору у даній справі.

Вирішуючи клопотання позивача про відкладення розгляду справи, суд виходить з того, що згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд уважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів. Проте, нових доказів позивачем не надано та про можливість їх надання в майбутньому в клопотанні про відкладення справи не зазначено.

Суд також зазначає, що згідно ч.3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Клопотання позивача є необґрунтованим і таким, що не відповідає принципу добросовісності в користуванні процесуальними правами. До клопотання не додано жодного доказу, який би підтверджував, що саме особисто представник ОСОБА_1 задіяний у відповідній справі і ніхто інший зі штату ТОВ «Крок ЛТД»не в змозі захищати права позивача у відповідному процесі. В клопотанні жодним чином не пояснюється з яких підстав представником позивача віддана перевага іншому судовому засіданню всупереч засіданню у даній справі, про яке він був повідомлений завчасно.

Крім того, суд відмовляючи в задоволенні цього клопотання і вважаючи неповажними причини неявки представника позивача у судове засідання, керується положеннями ч. 2 п.3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011р. регламентується, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

В даному разі на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, внаслідок чого справа розглядається відповідно до норм ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача 2, оцінивши представлені докази в їх сукупності, судом встановлено наступне:

В обґрунтування позовних вимог щодо визнання договору недійсним, позивач посилається на те, що договір купівлі-продажу № 100111 від 10.01.2011р. зі сторони позивача підписано не повноважною особою, та те, що цей договір не відповідає вимогам ч. 6 ст. 265 ГК України та ч. 1 ст. 712 ЦК України, - в ньому відсутні умови, які є істотними для договору поставки, яким фактично і є оспорюваний правочин, а умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс», отже наявні підставі для визнання договору недійсним у відповідності до ст. ст. 203, 215 ЦК України. Позивач вказує також на те, що договір купівлі-продажу № 100111 від 10.01.2011р. зі сторони позивача підписано не повноважною особою, а саме Генеральним директором, а не Дирекцією. Стосовно позовних вимог про стягнення штрафу з Відповідача 1, позивач вказує на п.4.2. Договору поруки від 15.01.2011р., згідно п.1.1. якого Відповідач 1 відповідає перед позивачем, зокрема за відповідність нормам цивільного та господарського законодавства договору купівлі-продажу № 100111 від 10.01.2011р., який укладено між Відповідачем 2 та позивачем.

Натомість відповідач 2 у відзиві стосовно позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 100111 від 10.01.2011р. заперечує, посилаючись, зокрема, на те, що у позивача відсутнє право в обгрунтування позову про визнання договору недійсним посилатися на відсутність повноважень у генерального директора відповідача, оскільки факт безпідставності такого твердження встановлено постановою ВГСУ від 24.09.2012р. у справі №5023/755/12 між тими ж сторонами, та зазначив, що оспорюваний договір містить всі істотні умови, необхідні як для договору купівлі-продажу, так і для договору поставки, і ці умови відповідають нормам цивільного законодавства; також відповідач 2 вказує на те, що договір поруки, укладений між відповідачем 1 та позивачем спрямований на зміну підсудності спору у даній справі.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі з наступних підстав:

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1 , 8 Конституції України ). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

10 січня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю В«Запорізька атомна енергетична компаніяВ» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю В«Крок ЛТДВ» (покупець) укладений договір купівлі-продажу № 100111 (а.с. 21), відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити товар, зазначений в специфікації (додаток № 1 до договору, а.с. 22). Зі сторони продавця договір підписаний генеральним директором ОСОБА_3, що діяв на підставі Статуту, а зі сторони покупця -директором ОСОБА_4, що також діяв на підставі Статуту.

Відповідно до п. 1.2. договору, найменування, вартість за одиницю, кількість одиниць товару вказані в специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 3.1. договору, загальна вартість товару складає: 100 022,40 грн. (сто тисяч двадцять дві гривні 40 копійок), у тому числі ПДВ 20 % -16670,40 грн.

Відповідно до п. 3.2. договору, ціна на товар є фіксованою та перегляду не підлягає.

Відповідно до п. 3.3. договору, покупець зобов'язаний сплатити продавцю загальну вартість товару зазначену у п. 3.1 договору до 31.01.2012 року шляхом переказу грошових коштів на поточний розрахункових рахунок продавця, або іншим шляхом не забороненим діючим законодавством України.

Відповідно до п. 3.4. договору, продавець зобов'язаний передати покупцю товар не пізніше 08.02.2011 року.

Розділом 5 договору передбачена відповідальність сторін, за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань винна сторона відшкодовує іншій стороні збитки, які виникли з її вини в порядку, який передбачений діючим законодавством України.

Пунктом 6.3. встановлено, що строк дії договору: з моменту його підписання та до повного виконання зобов'язань сторонами.

Надаючи правову кваліфікацію позовним вимогам, суд зазначає, що договір поставки підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України . В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України , які регулюють правила купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 712 ЦК України , яка кореспондується з положеннями ст. 265 ГК України , за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України ).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди щодо його істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду договорів, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода.

Статтею 266 ГК України визначено, що предметом поставки є визначена родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 669 ЦК України вимога щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Матеріали справи свідчать про те, що позивачем та відповідачем 2 - сторонами Договору купівлі-продажу № 100111 від 10.01.2011р., погоджені усі істотні умови, зокрема, предмет договору, ціна, термін дії договору, враховуючи наступне.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, посилання позивача на відсутність істотних умов у спірному договорі є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на положення п. 8 ст. 181 ГК України , відповідно до якого у разі, якщо сторони не досягли згоди щодо усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК , саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Таким чином, недійсною може бути визнана лише укладена угода, тобто така, щодо якої сторонами в потрібній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. (відповідні правові позиції викладені в п. 17 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»від 12.03.1999 N 02-5/111 та п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"від 06.11.2009 № 9 ).

Позивач вважає також підставою недійсності укладеного договору відсутність посилань у тексті договору на Міжнародні правила щодо тлумачення термінів "Інкотермс". Однак законодавством не передбачено наслідків не дотримання сторонами договору поставки ст. 265 Господарського кодексу України у вигляді визнання недійсним договору, про що зокрема зазначається у п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/211 від 07.04.2008р. Так у вказаному листі після проведення ВГСУ узагальнення порушених господарськими судами питань щодо застосування норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України доведено до відома господарських судів, що не можна визнати договір поставки неукладеним або недійсним, якщо сторонами не дотримано приписів частини четвертої статті 265 ГК України, з огляду на наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 265 ГК України умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс". Відповідно до пункту 1 "Інкотермс" Офіційних правил тлумачення торговельних термінів "Міжнародної торгової палати" у редакції 2000 року метою Інкотермс є забезпечення єдиного набору міжнародних правил для тлумачення найбільш уживаних торговельних термінів у зовнішній торгівлі. Інкотермс від початку завжди призначалися для застосування при продажі товарів, що поставляються через національні кордони, тобто, вони є міжнародними торговельними термінами. Однак на практиці Інкотермс також включаються у договори купівлі-продажу товарів виключно в межах внутрішніх ринків. Таким чином, розробники Інкотермс визначають, що застосування цих правил має велике практичне значення саме при зовнішній торгівлі, з метою уніфікувати торгові норми законодавства різних країн. В той же час допускається їх застосування у внутрішніх поставках.

У частині четвертій статті 265 ГК України мова йде про форму закріплення істотних умов поставки. Отже, якщо сторони договору вказали в ньому всі істотні умови поставки, але виклали їх не за правилами Інкотермс (у випадку якщо ні одна зі сторін не вимагала застосування правил Інкотермс), то в даному випадку не можна вважати договір поставки неукладеним.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У статті 203 ЦК України зазначається, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Таким чином, в даній статті мова йде про відповідність закону саме змісту правочину, а не форми, тому визнати договір поставки недійсним, на тій підставі, що він не містить вказівки на правила Інкотермс, не можна.

Стосовно посилань позивача на те, що договір купівлі-продажу № 100111 від 10.01.2011р. зі сторони позивача підписано не повноважною особою, а саме Генеральним директором, а не Дирекцією, то вони є такими, що спростовуються обставинами справи та не можуть бути прийняті судом як підстава для визнання оспорюваного правочину недійсним, з огляду на те, що відповідно до ч.1 ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Визначальним у вчиненні дій щодо схвалення правочину, вчиненого з перевищенням повноважень, є зміст таких дій, оскільки вони мають свідчити про прийняття правочину до виконання. Очевидно також, що таке схвалення повинно бути до прийняття рішення у справі про визнання правочину недійсним.

Схвалення правочину можливе у різних формах. Зокрема, якщо особа, яку представляють, прямо заявила про це в письмовій формі, що в даному випадку на має місця з огляду на предмет даного позову.

Проте, таке схвалення можливе і шляхом вчинення конклюдентних дій, які свідчать про прийняття до виконання правочину (виплата контрагенту грошової суми, прийняття або передання майна тощо). Схвалення правочину особою, яку представляють, свідчить про чинність правочину з моменту його укладення і, відповідно, про поширення на неї усіх прав та обов'язків як сторони за правочином з цього моменту.

Так з матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізька атомна енергетична компанія" зверталось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крок ЛТД" про стягнення 100022,40 грн. основного боргу, 500,71грн. інфляційних втрат та 1049,42 грн. 3 % річних (позовні вимоги в редакції заяви згідно зі ст. 22 ГПК України ). В обґрунтування своїх вимог ТОВ "Запорізька атомна енергетична компанія" посилалось на невиконання ТОВ "Крок ЛТД" зобов'язань з оплати поставленого згідно з Договором купівлі-продажу № 100111 від 10.01.2011 р. товару, що зумовлює застосування до спірних правовідносин норм ст.ст. 526 , 530 , 610 , 625 , 629 ЦК України та ст. 193 ГК України .

Рішенням господарського суду Харківської області від 07.06.2012 р. у справі № 5023/755/12, залишеним без змін постановою ХАГС від 30.07.2012р. (а.с. 33-36) та постановою ВГСУ від 24.09.2012р. (а.с. 39-40), стягнуто з ТОВ "Крок ЛТД" на користь ТОВ "Запорізька атомна енергетична компанія" суму основного боргу - 100022,40 грн., інфляційних втрат - 500,11 грн., 3% річних -1049,42 грн., 2031,46 грн. судового збору, 6633 грн. - витрат по проведенню судової експертизи, в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 0,60 грн. відмовлено, та відносно ТОВ "Крок ЛТД" надіслано окрему ухвалу до прокуратури м. Харкова.

Отже в процесі розгляду справи № 5023/755/12 встановлено, що ТОВ «Крок ЛТД»прийняло товар, поставлений ТОВ «Запорізька атомна енергетична компанія»за договором купівлі-продажу № 100111 від 10.01.2011 р., що у розумінні ч.1 ст. 241 ЦК України є схваленням ТОВ «Крок ЛТД»оспорюваного правочину.

Суд ураховує те, що, незважаючи на те, що склад учасників у даній справі та справі №5023/755/12 є різним, під час касаційного розгляду справи №5023/755/12 Вищим господарським судом України надано правову оцінку посиланням ТОВ «Крок ЛТД»стосовно того, що договір купівлі-продажу № 100111 від 10.01.2011р. зі сторони позивача підписано не повноважною особою, а саме Генеральним директором, а не Дирекцією, та зазначено у Постанові від 24.09.2012р., що твердження відповідача, викладені у касаційній скарзі (а.с. 37-38), висновків господарських судів не спростовують, а відтак Вищий господарський суд України визнав обгрунтованим рішення, залишене без змін постановою ХАГС від 30.07.2012р., про стягнення заборгованості з ТОВ «Крок ЛТД» за невиконання ТОВ "Крок ЛТД" зобов'язань з оплати товару, поставленого згідно з Договором купівлі-продажу № 100111 від 10.01.2011 р.

В контексті вищевикладеного, наявні підстави дійти висновку, що оспорюваний договір містить всі істотні умови необхідні, як для договору купівлі-продажу, так і для договору поставки, що унеможливлює задоволення позовних вимог позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 100111 від 10.01.2011р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Крок ЛТД" та товариством з обмеженою відповідальністю "Запорізька атомна енергетична компанія", в зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині, як у необгрунтованих, не підтверджених матеріалами справи та безпідставних.

В задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Крок ЛТД" до товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізька атомна енергетична компанія" про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 100111 від 10.01.2011р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Крок ЛТД" та товариством з обмеженою відповідальністю "Запорізька атомна енергетична компанія" суд відмовляє з огляду на те, що в обгрунтування цих вимог позивач посилається на п.4.2. (сплата 10% штрафу за невиконання п.1.1. Договору поруки) Договору поруки від 15.01.2011р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Панорама-Люкс», як Поручителем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Крок ЛТД», як Кредитором, згідно п.1.1. якого Відповідач 1 відповідає перед позивачем, зокрема за відповідність нормам цивільного та господарського законодавства договору купівлі-продажу № 100111 від 10.01.2011р., який укладено між Відповідачем 2 та позивачем, а відтак, у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 100111 від 10.01.2011р., зокрема, з тих підстав, що цей договір повністю відповідає нормам цивільного та господарського законодавства.

Разом з цим, суд зважує на те, що стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України : доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку

встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

При цьому, суд бере до уваги, що в п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12. 2011 року , зазначено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК ), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

В процесі судового розгляду справи позивачем, на відміну від відповідача 2 який надав до суду обгрунтовані заперечення по суті спору, не надано ані належного правового обгрунтування позовних вимог, ані документального підтвердження обставин, викладених у позовній заяві.

Витрати по сплаті судового збору згідно ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 22, 29, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.В задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Крок ЛТД" до товариства з обмеженою відповідальністю "Панорама - Люкс" про стягнення 10002,29 грн. відмовити повністю.

2. В задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Крок ЛТД" до товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізька атомна енергетична компанія" про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 100111 від 10.01.2011р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Крок ЛТД" та товариством з обмеженою відповідальністю "Запорізька атомна енергетична компанія", відмовити повністю.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 14.12.2012р.

Суддя ОСОБА_5