Постанова

від 08.12.2011 по справі 5010/936/2011-12/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2011 р. Справа № 5010/936/2011-12/22

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Процика Т.С.

суддів Данко Л.С.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Юрчук О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного

товариства (далі ПАТ) «Нафтохімік Прикарпаття» № 4308-юр від 30.06.2011р.

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.06.2011р. (повне рішення складено 21.06.2011 р.)

у справі № 5010/936/2011-12/22

за позовом Івано-Франківського обласного колективного підприємства «Медтехніка» (далі Івано-Франківське ОКП «Медтехніка»), м.Івано-Франківськ

до відповідача ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття», м. Надвірна Івано-Франківської області

про зобов'язання вчинити дії

за участю представників:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_3 - представники.

Присутнім у судовому засіданні представникам відповідача права і обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), роз'яснено, заяв про відвід суддів не поступало, клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу не надходило.

Розгляд справи у судовому засіданні відкладався з підстав, наведених в ухвалах суду.

Рішенням Господарського суду Господарського суду Івано-Франківської області від 17.06.2011р., суддя Матуляк П.Я., позов Івано-Франківського обласного колективного підприємства «Медтехніка» до Відкритого акціонерного товариства «Нафтохімік Прикарпаття» про зобов'язання вчинити дії - забрати у Івано-Франківського обласного колективного підприємства «Медтехніка» ргуть металеву в кількості 31, 975 кг задоволено, стягнуто з Відкритого акціонерного товариства «Нафтохімік Прикарпаття» 85 гри. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на користь Івано-Франківського обласного колективного підприємства «Медтехніка».

Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями норм ст.ст.525, 526, 629. 937, 938 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст.193 Господарського кодексу України (далі ГК України), а також зокрема тим, що подані позивачем докази, обставини і матеріали справи підтверджують підставність позовних вимог:

- доказів наявності у сторін ліцензії на право здійснення операцій поводження з небезпечними відходами суду не подано;

- враховуючи приписи статті 948 Цивільного кодексу України , вимогу позивача, пред'явлену відповідачеві щодо повернення йому ртуті, та визнання позивача банкрутом, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача забрати передану позивачу ртуть металеву в кількості 31, 975 кг.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття», подало апеляційну скаргу та письмові пояснення, в яких просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.06.2011р. у справі № 5010/936/2011-12/22 повністю і прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, оскільки оскаржене судове рішення на думку скаржника є необгрунтованим та таким, що суперечить вимогам закону; судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник відзначив зокрема, що 14 грудня

2010 року ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» відправило повідомлення до Господарського суду Івано- Франківської області та копію повідомлення розпоряднику майна Івано-Франківського ОКП «Медтехніка», в якому зазначалося, що ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» передало на відповідальне зберігання ртуть металеву Івано-Франківському КП «Медтехніка», яке визнано банкрутом. Відповідно до чинного законодавства України зберігання ртуті металевої здійснюється підприємствами, які мають відповідний дозвіл. На підставі вищенаведеного, ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» просило у судовому засіданні по затвердженню ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора врахувати вищевказані обставини та повідомити відповідача про прийняте рішення, що стосується подальшого зберігання ртуті металевої. Тобто скаржник зазначає, що саме відповідачем було ініційоване питання подальшого зберігання ртуті металевої чи її утилізації відповідно до законодавства, однак це звернення залишено без вирішення як судом так і арбітражним керуючим. Також, скаржник відзначив, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме: суду не подано (і суд не витребував) доказів відсутності ліцензії в Івано-Франківського ОКП «Медтехніка», тому висновки суду про відсутність ліцензії ґрунтуються лише на поясненнях позивача, що наведені в позовній заяві. З матеріалів справи вбачається, що ліцензія в позивача була.

Івано-Франківське ОКП «Медтехніка», позивач у справі подало, апеляційному господарському суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано- Франківської області від 17.06.2011р. у справі №5010/936/2011-12/22 - без змін, з підстав його правомірності та обґрунтованості.

Представники скаржника у судовому засіданні підтримали свої вимоги, доводи та заперечення, викладені відповідно в апеляційній скарзі, письмових поясненнях, а також у поясненнях, наданих у судових засіданнях.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача у судовому засіданні, суд встановив наступне.

Відповідно до Рішення загальних зборів акціонерів ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» від 11 квітня 2011 року, Відкрите акціонерне товариство «Нафтохімік Прикарпаття» змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство «Нафтохімік Прикарпаття» (код ЄДРПОУ - 00152230). Державна реєстрація відповідних змін до установчих документів відбулась 19 травня

2011 року. Відповідно до п.1.1 Статуту ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття» є правонаступником всіх прав та обов'язків ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття».

Відповідно до ч. 1 ст.25 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про заміну відповідача ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» його правонаступником ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття».

Івано-Франківське ОКП «Медтехніка» звернулося до Господарського суду Івано- Франківської області з позовом до ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» (правонаступник ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття») про зобов'язання вчинити дії - забрати у Івано-Франківського обласного колективного підприємства «Медтехніка» ртуть металеву в кількості 31, 975 кг.

Як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи, 03.11.2003р. та 24.10.2006р. ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» за актами приймання-передачі (а.с.а.с.12, 13) передано Івано-Франківському ОКП «Медтехніка» ртуть металеву в кількості 31, 975 кг , що підтверджується актами приймання-передачі та інвентаризаційним описом від 01.02.2011р. (а.с.17).

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір .

Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України договір є обов'язковий для виконання сторонами. В контексті ст.9 ЦК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст.525,526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Приписами статті 937 Цивільного кодексу України встановлено, що договір зберігання укладається у письмовій формі.

Згідно ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до абз.З ч.І ст.937 ЦК України, письмова форма договору зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією, або іншим документом, підписаним зберігачем.

З огляду на викладені норми законодавства суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції у тому, що між позивачем та відповідачем укладений договір зберігання ртуті, оскільки волевиявлення сторін зафіксовано у актах приймання-передачі від 03.11.2003р. та 24.10.2006р.

Постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 12.10.2010р. у справі № Б-23/95 Івано-Франківське обласне колективне підприємство «Медтехніка» визнано банкрутом , відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором ОСОБА_4 (а.с.а.с.8-9). Ухвалою суду від 11.01.2011р. у цій же справі продовжено строк ліквідаційної процедури до 05.07.2011р. (а.с.а.с.10-11).

На підставі вищенаведених норм законодавства, враховуючи приписи статті 948 ЦК України, а також те, що позивача визнано банкрутом, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що вимога позивача, пред'явлена відповідачеві щодо зобов'язання відповідача забрати передану позивачу ртуть металеву в кількості 31, 975 кг підлягає задоволенню. Проте, такі висновки місцевого господарського суду є помилковими.

При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

14 грудня 2010 року ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області та розпорядника майна з письмовим повідомленням № 5357-юр (а.с.25) у якому відповідач зазначив зокрема, що йому стало відомо, що Івано-Франківське обласне комунальне підприємство «Медтехніка» (код ЄДРПОУ 03568451) постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 12.10.2010р. по справі № Б-23/95, визнано банкрутом та розпочато ліквідаційну процедуру. Відповідно до актів прийому-передачі від 03.11.2003р., 24.10.2006р., ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» передало на відповідальне зберігання Івано-Франківському ОКП «Медтехніка» 31,975 кг ртуті металевої, а згідно чинного законодавства України зберігання ртуті металевої здійснюють підприємства які мають відповідний дозвіл. На підставі наведеного, ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» просило Господарський суд Івано-Франківської області у судовому засіданні по затвердженню ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора, врахувати вищевказані обставини та повідомити його про прийняте рішення, що стосується подальшого зберігання 31,975 кг ртуті металевої.

Позивач стверджує, що в результаті проведення ліквідаційних заходів ліквідатором виявлено , що у позивача відсутня можливість подальшого зберігання ртуті , оскільки з 2009 року приміщення, в яких знаходиться Івано-Франківське обласне колективне підприємство «Медтехніка», належать іншому власнику, а також у позивача відсутня ліцензія на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами .

23 грудня 2010 року позивачем на адресу відповідача направлено листа № (а.с.14) з пропозицією розірвання договору відповідального зберігання в порядку ст.652 ЦК України, а саме у зв'язку з істотною зміною обставин, а також у найкоротший термін прийняти за актами приймання- передачі ртуть металеву в кількості 31, 975 кг та вирішити долю її подальшого зберігання на підприємстві, яке відповідний дозвіл.

12 січня 2011 року Відповідач звернувся до арбітражного керуючого (ліквідатора позивача) з листом № 24-16 (а.с.15) у якому просив погодити інвентаризаційний опис товарно-матеріальних цінностей (ртуті металевої), прийнятих КП КП «Медтехніка» на відповідальне зберігання, та, після його погодження направити на адресу відповідача. Після отримання погодженого позивачем інвентаризаційного опису ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» вживатиме заходів щодо подальшого зберігання ртуті металевої на підприємстві, що має відповідний дозвіл.

19 січня 2011 року арбітражний керуючий (ліквідатор позивача) листом (а.с.16) у зв'язку з отриманням листа ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» № 24-16 від 12.01.2011р. повідомив відповідача про те зокрема, що у зв'язку з необхідністю проведення реального огляду ртуті металевої потрібно провести інвентаризацію зазначеного майна за участю представників Івано-Франківського ОКП «Медтехніка» та ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття». Запропоновано відповідачу направити свого представника для проведення інвентаризації та підписання інвентаризаційних описів. Також, додатково ліквідатор позивача повідомив відповідача про те зокрема, що ним 14.01.2011р. було направлено листа до Управління МНС України в Івано-Франківській області та до Міністерства з надзвичайних ситуацій України щодо негайного втручання до ситуації, що склалась, а також про вжиття необхідних заходів для перезатарення, перевезення чи утилізації ртуті металевої.

1 лютого 2011 року представниками сторін у справі підписано Інвентаризаційний опис № (без номера) товарно-матеріальних цінностей, прийнятих (зданих) на відповідальне зберігання (а.с.17).

15 березня 2011 року відповідач звернувся з листом за № 826-16 (а.с.30) до Департаменту екологічної безпеки Міністерства охорони навколишнього природного середовища України у якому - зазначив зокрема, що ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» після отримання від Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Івано-Франківській області переліку підприємств, які здійснюють операції у сфері поводження з небезпечними відходами, 13.02.2011р. звернувся з відповідними листами до ВТП «Екоцентр» (м. Львів) та ПП «Укрекогруп» (м. Київ) з проханням надати пропозиції щодо утилізації ртуті металічної, проте, до цього часу пропозицій від вищеперерахованих підприємств не отримано. У зв'язку з цим відповідач просив Департамент екологічної безпеки Міністерства охорони навколишнього природного середовища України надати ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» перелік підприємств, що мають ліцензію на провадження господарської діяльності (зберігання, перевезення, утилізація) з ртуттю металічною, для вибору виконавця робіт з її утилізації.

15 березня 2011 року ліквідатор позивача направив відповідачу листа (а.с.ЗІ)у якому зазначив, що 14 лютого 2011 року на адресу ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» було направлено оригінал інвентаризаційного опису товарно-матеріальних цінностей, прийнятих (зданих) на відповідальне зберігання від 01.02.2011р. у відповідності до якого було встановлено наявність ртуті металевої в кількості 31,975 кг, яка була передана від ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» на зберігання Івано-Франківському ОКП «Медтехніка», яке на цей час є банкрутом. У зв'язку з цим позивач просив у найкоротші терміни повідомити його щодо прийняття відповідачем заходів та перспектив для перезатарення, перевезення чи утилізації ртуті металевої, що належить відповідачеві.

Листом від 05.04.2011р. № 1095-юр (а.с.18) ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» повідомило позивача про те, що у зв'язку з відсутністю у відповідача ліцензії на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами відповідач не має можливості прийняти ртуть металеву на зберігання. Також, зазначено про те, що відповідач звернувся до Департаменту екологічної безпеки Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (до листа додано як додаток копію листа ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» від 15.03.2011р. № 826-16) з проханням надати перелік підприємств, що мають ліцензію на провадження господарської діяльності (зберігання, перевезення, утилізація), що до моменту укладення договору між відповідачем та підприємством, наділеним ліцензією на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами, позивач зобов'язаний забезпечити зберігання ртуті. Також запропоновано позивачу надати відповідачу перелік підприємств, які мають ліцензію на перевезення, зберігання, утилізацію небезпечних відходів, з якими в подальшому відповідач зможе укласти договір на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами. Крім того, відповідач відзначив, що до моменту укладення договору між ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» та підприємством, яке має ліцензію на провадження господарської діяльності (зберігання, перевезення, утилізація) з небезпечними відходами, згідно діючого законодавства (з врахуванням п.2 ст.25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», п.5 ст.65 Господарського кодексу України) ртуть повинна зберігатись у позивача і позивач зобов'язаний забезпечити її зберігання відповідно до діючих норм.

08 квітня 2011 року ліквідатором позивача на адресу відповідача направлено листа (а.с.19) з вимогою забрати ртуть металеву в кількості 31,975 кг. Також у листі зазначено про те, що перша вимога про зобов'язання забрати ртуть металеву в кількості 31,975 кг була направлена ще у грудні 2010 року, тобто відповідачем порушено всі розумні строки.

Відповідно до законодавства ртуть металева відноситься до небезпечних відходів.

За змістом частини третьої статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» відповідно до цього Закону ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, зокрема, операції у сфері поводження з небезпечними відходами.

Відповідно до Ліцензійних умов провадження діяльності із здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства екології та природних ресурсів. України від 12.02.2001р. N 27/44 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 1 березня 2001 року за N 187/5378 , операції поводження з небезпечними відходами - збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізація, видалення, знешкодження і захоронення небезпечних відходів.

Доказів наявності у сторін ліцензії на право здійснення операцій поводження з небезпечними відходами не подано ані суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції.

Тобто, з вищенаведеного вбачається, що оскільки відповідач не має ліцензії на операції поводження з небезпечними відходами, він об'єктивно не міг прийняти ртуть металічну на зберігання. Оскільки такої ліцензії не має і позивач, він також не міг надалі виконувати умови договору по зберіганню ртуті металічної.

Відповідно до ст.938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Приписами статті 948 Цивільного кодексу встановлено, що поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

З матеріалів справи вбачається, що строк зберігання речі (ртуті металевої) не встановлений. Проте, виходячи з того, що відповідач є власником майна, переданого позивачу на зберігання, і інших умов по зберіганню ртуті сторонами не встановлено, суд прийшов до висновку про те, що у цьому випадку, строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем (відповідачем) вимоги про її повернення, зберігач (позивач) має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця (відповідача) забрати цю річ в розумний строк.

Що і було зроблено позивачем з врахуванням об'єктивних причин неможливості виконання ним надалі договору зберігання (відсутність у нього відповідної ліцензії та визнання його банкрутом).

Проте, як вбачається вищезгаданих листів відповідача, ним вчинялись дії щодо передання ртуті металевої підприємству, що мають ліцензію на поводження з небезпечними відходами - збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізація, видалення, знешкодження і захоронення небезпечних відходів, і, до укладення відповідачем з таким підприємством угоди на вчинення певних дій (зокрема: збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізація, видалення, знешкодження і захоронення небезпечних відходів) з ртуттю металевою, він об'єктивно не міг прийняти (забрати) цю ртуть у позивача із зберігання.

Тобто, у цьому випадку термін «розумний строк» нерозривно пов'язаний з необхідністю вчинення відповідачем певних юридичних дій, а саме: укладення відповідачем з підприємством, яке має ліцензію на поводження з небезпечними відходами угоди на вчинення певних дій (зокрема: збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізація, видалення, знешкодження і захоронення небезпечних відходів) з ртуттю металевою. Оскільки, скаржник такої ліцензії на має.

Позивачем не доведено суду того, що відповідач у розумний строк не вчинив усіх необхідних дій по отриманню ним від позивача із зберігання ртуті металевої.

З огляду на викладене, безпідставними є твердження позивача та помилковими висновки суду першої інстанції про порушення відповідачем розумних строків щодо отримання ним від позивача із зберігання ртуті металевої.

Також, слід відзначити, що відповідно до Акту зняття з відповідального збереження ртуті від 11.10.2011р. (а.с.96), підписаного представниками сторін у справі, знято з відповідального збереження позивача ртуть металеву в кількості 31,975 кг і передано представнику відповідача.

Відповідно до видаткової накладної № 172210 від 11 жовтня 2011 року (а.с.98) ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття» передало, а TOB «Микитнртуть» отримало на підставі договору № Р- 1162 від 19.09.2011р. ртуть відпрацьовану, клас Д, сорт 1, у кількості 31,975 кг.

Отже, після укладення відповідачем договору на вчинення певних дій з юридичною особою, яка має ліцензію на поводження з небезпечними відходами (зокрема: збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізація, видалення, знешкодження і захоронення небезпечних відходів), ртуть було передано цій юридичній особі.

Відповідно до ст.4 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ЗЗ ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищенаведене, в сукупності, положення норм ст.ст.32, 33, 34, 43 ГПК України, та оцінюючи усі докази, які містяться у матеріалах справи, Львівський апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд, ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задовільнити.

2. Скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.06.2011р. у справі № 5010/936/2011-12/22 і прийняти нове рішення.

3. Відмовити в позові.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Процик Т.С.

Суддя Данко Л.С.

Суддя Дубник О.П.