Постанова

від 21.09.2015 по справі 826/6859/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/6859/15 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В.

Суддя-доповідач: Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 вересня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Ісаєнко Ю.А.,

Оксененка О.М.,

при секретарі: Агаркові Б.М.

за участю: представника позивача Чернишової А.М.,

представника відповідача Хітька В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юбл» на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 27 липня 2015 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юбл» до державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Юбл», звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з даним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.11.2014 №0015132206.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 27 липня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з таким рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповне з'ясування обставин, що мають суттєве значення, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримала і просила її задовольнити, в той час, як представник відповідача проти цього заперечував, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла до наступного висновку.

Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві (на час розгляду справи в суді - державна податкова інспекція у Шевченківському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві) проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Юбл» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні господарських відносин із Товариством з обмеженою відповідальністю «Елементпродторг» за період квітень - травень 2014 року, за результатами якої складено акт від 20.10.2014 №1533/26-59-22-06-31201516.

Висновками акта перевірки встановлено порушення позивачем пунктів 198.3 , 198.6 статті 198 , пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України , пунктів 2.4, 2.16 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 205833,34 грн., при цьому, висновки акта перевірки ґрунтуються на відсутності у контрагента позивача, ТОВ «Елементпродторг», трудових ресурсів та можливостей для виконання договірних зобов»язань перед позивачем, а також неможливістю проведення зустрічної звірки ТОВ «Елементпродторг» щодо підтвердження господарських відносин з позивачем.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.11.2014 №0015132206, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 257292,50 грн., утому числі: 205834,00 грн. - основний платіж, 51458,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Зазначене ППР є предметом цього позову, оскільки позивач вважає його протиправним.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов до висновку про правомірність дій податкового органу, при цьому, суд посилався, серед іншого, на те, що позивач не обґрунтував необхідність залучення до виконання маркетингових послуг ТОВ «Елементпродторг» і неможливості виконання відповідних досліджень власними силами, що спонукало до укладення договору.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на те, що діючим законодавством не передбачено заборони доручення виконання певних робіт або послуг іншій особі при наявності власних ресурсів до цього.

Статтею 627 Цивільного кодексу України, визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також, частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України установлено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Щодо необгрунтованостівідображених в Акті перевірки порушень, колегія суддів виходить з наступного.

Так, згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 статті 196 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як наголошувалось вище, предметом перевірки податкового органу стали фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «Елементпродторг».

Так, між ТОВ «Юбл» (замовник) та ТОВ «Елементпродторг» (виконавець) укладено договір про надання маркетингових послуг від 01.04.2014 №UB283606, відповідно до якого, замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати інформаційні послуги та проводити маркетингові дослідження за напрямками та на умовах, визначених даним договором і окремими завданнями, які узгоджується та затверджуються сторонами, та оформлюються у вигляді додатків до цього договору.

На підтвердження виконання умов вищезазначеного договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду договір про надання маркетингових послуг від 01.04.2014 №UB283606; додатки до цього договору; звіти про проведені роботи; податкові накладні за відповідні періоди; платіжні доручення за відповідні періоди; податкові декларації.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

На погляд судової колегії, надані позивачем первинні документи слід прийняти у якості належних та допустимих доказів на підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Елементпродторг», оскільки вони відповідають вимогам законодавчого визначення поняття «первинний документ» згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та у своїй сукупності свідчать про реальність господарських операцій позивача.

Податковий орган, обґрунтовуючи свої висновки, викладені в акті перевірки, посилається виключно на господарську діяльність контрагента позивача,в той час, як платник податків не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

В разі порушення контрагентом податкової дисципліни, відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Наразі, слід зазначити, що відповідач не посилався в Акті перевірки на те, що ТОВ «Елементпродторг» не відобразило у своїй податковій звітності операції з ТОВ «ЮБЛ», а також, що ним не було сплачено податок на додану вартість зі спірних операцій.

До справи відповідачем також не надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій.

Відповідачем не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про "безтоварність" господарської операції носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.

Відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи договір, мали намір на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

На момент укладення договору контраґент позивача був зареєстрованим як юридична особа, мав право укладати правочини та виписувати податкові накладні.

Крім того, висновки суду першої інстанції про нездійснення позивачем оплати за послуги за договором через відсутність на платіжних дорученнях відмітки про проведення операції з оплати послуг, спростовуються наданими апелянтом платіжними дорученнями з відповідними відмітками.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що операції позивача з ТОВ «Елементпродторг» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Суд вважає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є неприпустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд не приймає з огляду на положення частини другої статті 71 КАС України, відповідно до якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому постанова суду підлягає скасуванню як така, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права та ухвалена при неповному з»ясуванні обставин, що мають значення для справи, з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем сплачено судовий збір при поданні позову 487,20 грн. та при поданні апеляційної скарги в сумі 2436,00 грн., загалом 2923,20 грн., які йому мають бути відшкодовані за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.94,195,196,198,202,205,207,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юбл»- задовольнити.

Постанову окружного адміністративного суду м.Києва від 27 липня 2015 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юбл» - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 04.11.2014 року №0015132206 з податку на додану вартість на загальну суму 257292,50 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юбл» сплачений судовий збір в сумі 2923,20 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

Постанова в повному обсязі складена 25 вересня 2015 року.

Головуючий суддя: Л.В.Губська

Судді: Ю.А.Ісаєнко

О.М.Оксененко

Головуючий суддя Губська Л.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Оксененко О.М.