Ухвала

від 21.09.2015 по справі 825/1970/15-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/1970/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Соломко І.І. Суддя-доповідач: Губська Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

21 вересня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Ісаєнко Ю.А.,

Оксененка О.М.,

при секретарі: Агаркові Б.М.

за участю: представника позивача Кравченко О.В.,

представника відповідача Мозирко В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Чернігові Головного управління державної фіскальної служби у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ''КЕШ ЛОКС КЕПІТАЛ'' до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕШ ЛОКС КЕПІТАЛ», звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області від 24.10.2014 № 0003912200та № 0003922200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2015 року позов задоволено в повному обсязі.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов залишити без задоволення.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримала і просила її задовольнити, в той час, як представник позивача проти цього заперечувала, просила залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕШ ЛОКС КЕПІТАЛ» зареєстровано як юридична особа, видами діяльності якого є діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, оптова торгівля меблями, килимами й освітлювальним приладдям, оптова торгівля іншими товарами господарського призначення, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, перебуває на податковому обліку у відповідача.

В період з 29.08.2014 по 04.09.2014 посадовими особами ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «КЕШ ЛОКС КЕПІТАЛ» з питань достовірності, повноти декларування в податковій звітності з податку на додану вартість за січень-травень 2013 року операцій по взаємовідносинах з Приватним підприємством «Оптовичок» (код за ЄДРПОУ 38341028) та за травень 2013 року операцій по взаємовідносинах з ТОВ «НВП» Георесурси» (код за ЄДРПОУ 35108691) і у декларації з податку на прибуток підприємства за відповідний період.

За результатами перевірки складено акт від 11.09.2014 № 2083/22/38423530, яким встановлено порушення позивачем: підпункту 138.1.1 пункту 138.1 , пункту 138.2 статті 138 ; підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України , в результаті чого знижено податок на прибуток у 2013 році на 53121 грн.; та пункту198. 1 , пункту 198.2 , пункту 198.3 , пункту 198.6 статті 198 , пункту 200.1 , пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України , в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за січень-травень 2013 року на 55917 грн.

Вказаний висновок фіскального органу ґрунтується на тому, що при перевірці не було підтверджено реальність здійснення господарських відносин між позивачем та його контрагентами.

На підставі акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 24.10.2014: №0003912200 на суму 66401 грн. за платежем: податок на прибуток приватних підприємств (за основним платежем 53121 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 13280 грн); та №0003922200 на загальну суму 69897 грн. за платежем: податок на додану вартість (за основним платежем 55917 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 13980 грн.), які є предметом цього позову.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача, при цьому, виходив з наступного.

Так, п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138. 2 ст. 138 Податкового кодексу України , витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу .

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України ).

Отже, формування платником податку витрат, що приймають участь у визначенні об»єкта оподаткування податком на прибуток, допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а також використання отриманого товару у власній господарській діяльності.

Крім того, відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесеннясумподатку до податкового кредиту виникаєуразіздійсненняоперацій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територіюУкраїни) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротнихактивів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 ПК України 198.2 датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу ) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їхімпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 статті 196 ПК України не відносяться до податкового кредиту сумиподатку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом сумиподатку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу .

Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сумподатку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «КЕШ ЛОКС КЕПІТАЛ» (покупець) та ПП «Оптовичок» (постачальник) було укладено договір поставки продукції від 14.01.2013 № 14/01/13-1, та між ТОВ «КЕШ ЛОКС КЕПІТАЛ» (покупець) та ТОВ «НВП» Георесурси» (постачальник) договір поставки від 13.05.2013 № б/н, які підписані уповноваженими на те особами та скріплені печатками.

Згідно умов даних договорів, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю металеві вироби, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і своєчасно здійснити його оплату; постачальник зобовязується поставити покупцеві замовлену продукцію в любий зручний для нього спосіб, але за домовленістю сторін поставка продукції може здійснюватися на умовах самовивозу зі складу постачальника.

На підтвердження виконання зазначених договорів позивачем надано наступні первинні документи: рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні, банківські виписки щодо руху коштів.

На погляд судової колегії, суд першої інстанції правомірно прийняв у якості належних та допустимих доказів первинні документи, надані позивачем на підтвердження господарських взаємовідносин із зазначеними контрагентами, оскільки вони відповідають вимогам законодавчого визначення поняття «первинний документ» згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до якого первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Висновки податкового органу, серед іншого, ґрунтуються на актах перевірки контрагентів позивача, відповідно до яких, не встановлено фактичне місцезнаходження ПП «Оптовичок», при цьому, на підприємстві відсутні трудові ресурси та виробничі потужності, необхідні для здійснення господарської діяльності, а також акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «НВП» Георесурси».

Тобто, податковий орган, обґрунтовуючи свої висновки, викладені в акті перевірки, посилається виключно на господарську діяльність контрагентів позивача,в той час, як платник податків не може нести відповідальність за невиконанняйого контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

В разі порушення контрагентом податкової дисципліни, відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідн суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Суд вважає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є неприпустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв з огляду на положення частини другої статті 71 КАС України, відповідно до якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Чернігові Головного управління державної фіскальної служби у Чернігівській області- залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2015 р.- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду Українипротягом двадцяти днів з дня складення повного тексту.

Ухвала в повному обсязі складена 25 вересня 2015 року.

Головуючий суддя: Л.В.Губська

Судді: Ю.А.Ісаєнко

О.М.Оксененко

.

Головуючий суддя Губська Л.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Оксененко О.М.