Постанова

від 14.09.2015 по справі 820/5522/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2015 р. Справа № 820/5522/15 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Любчич Л.В. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

представників сторін: позивача - Мельниченко О.О., відповідача - Зінченко В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства " Авіаконтроль" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2015р. по справі № 820/5522/15

за позовом Приватного акціонерного товариства " Авіаконтроль"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Приватне акціонерне товариство "Авіаконтроль" (далі по тексту - позивач, ПАТ "Авіаконтроль"), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області), в якому просить суд визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області № 0003552201 від 21 жовтня 2014 року про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 555 292 грн.; № 0003562210 від 21 жовтня 2014 року про збільшення суми грошового зобов'язання за податком на прибуток у розмірі 473 573 грн. (основний платіж) та 263 786,50 (штрафні санкції).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2015р. по справі №820/5522/15 в задоволенні адміністративного позову Приватного акціонерного товариства "Авіаконтроль" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовлено в повному обсязі.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Авіаконтроль" (адреса: 61051 м. Харків, пров. Тургенівський, 1-а, код ЄДРПОУ 14309497) на користь Державного бюджету України (отримувач: УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова, код 37999628, банк ГУДКСУ у Харківській області, МФО 851011, рахунок 31217206784011) 4384 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири) грн. 80 коп. судового збору.

Позивач, не погодившись із вказаною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2015р. по справі №820/5522/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

В апеляційній скарзі, письмових поясненнях щодо обставин справи, а також його представник у судовому засіданні, вказав на те, що правомірність формування ним податкового кредиту за перевіряємий період підтверджено наявними в матеріалах справи належним чином складеними первинними документами, які відображають реальність господарських операцій позивача з ТОВ "Сегурапром". З викладених підстав, вважає оскаржувані повідомлення - рішення протиправними та такими, що мають бути скасовані.

Відповідач, у надісланих запереченнях на апеляційну скаргу та його представник у судовому засіданні, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. З викладених підстав, вказав на відсутність реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ "Сегурапром" у перевіряємий період. Таким чином, вважає позовні вимоги безпідставними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 21 жовтня 2014 року № 0003552201 та № 0003562210 такими, що прийняті податковим органом у відповідності до норм чинного законодавства.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що фахівцями ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області на підставі наказу № 1640 від 11.08.2014 року та направлення від 11.08.2014 №№ 1840,1841, відповідно пп..75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.11 п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755 - VI зі змінами та доповненнями, було проведено документальну позапланову виїзну перевірку приватного акціонерного товариства "Авіаконтроль" з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Сегурапром", (код ЄДРПОУ 38342828) та з ТОВ "Остек Систем Груп", (код ЄДРПОУ 37761689) у періоді з 01.01.2011 по 12.08.2014 року.

За результатами складено акт від 03.09.2014 року № 3491/20-30-22-01/14309497, в якому зафіксовані порушення: п.п. 138.1.1, п.138.1 ст.138. пп.139.1ст.139, п.185.1 ст.185 п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-УІ, зі змінами та доповненнями, ПрАТ "Авіаконтроль" безпідставно занижено суму податку на прибуток на 473 573 грн., в тому числі у 4 кварталі 2012 року на 22 651 грн. та у 2013 році на 450 922 грн. та безпідставно завищено суму залишку від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на додану вартість попередніх податкових періодів в розмірі 555 292 грн., в тому числі: у грудні 2012 року на 26 833 у січні 2013 року на 145 324 грн.; у лютому 2013 року на 41 333 грн.; у березні 2013 року на 91 733 грн.; у квітні 2013 року на 41 167 грн.; У травні 2013 року на 60 307 грн.; у червні 2013 року на 52 365 грн.; у липні 2013 року на 7 494 грн. у серпні 2013 року на 5 339 грн.; у вересні 2013 року на 77 529 грн. у жовтні 2013 року на 2 868 грн. (т. 1 а.с. 14-32).

На підставі акту від 03.09.2014 року № 3491/20-30-22-01/14309497 ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області були прийняті податкові повідомлення рішення № 0003552201 від 21 жовтня 2014 року про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 555 292 грн.; № 0003562210 від 21 жовтня 2014 року про збільшення суми грошового зобов'язання за податком на прибуток у розмірі 473 573 грн. (основний платіж) та 263 786,50 (штрафні санкції) (т. 1 а.с. 9-12).

Не погоджуючись з вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями від 21 жовтня 2014 року, "Авіаконтроль" звернулось до суду з вимогою про його скасування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості, а також з правомірності прийнятих відповідачем оскаржуваних повідомлень-рішень.

Так, судом першої інстанції посилаючись на протокол допиту ОСОБА_4 за кримінальним провадження, зазначено, що позивачем не підтверджено реальності здійснення господарських операцій з контрагентом ТОВ "Сегурапром", відсутні докази щодо досягнення якогось реального господарського результату, що в свою чергу свідчить про правильність висновків податкового органу щодо заниження позивачем суми податку на прибуток на 473 573 грн. та завищення суми залишку від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на додану вартість попередніх податкових періодів в розмірі 555 292 грн.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугували, зокрема, викладені в акті перевірки від 03.09.2014 року № 3491/20-30-22-01/14309497 висновки відповідача щодо відсутності фактичного вчинення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Сегурапром" у перевіряємий період. Вказані висновки зроблені відповідачем з огляду на протокол допиту директора підприємства ОСОБА_4 в ході проведення досудового розслідування матеріалів кримінального провадження за №220131111100000134.

Колегія суддів вважає такі висновки відповідача хибними, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п.138.1.1 п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 цього ж Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-Х1У та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05.06.95р. №168/704).

За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) встановлено статтею 200 Податкового кодексу України, за приписами пунктів 200.1 - 200.4 якої сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З огляду на вищезазначені норми, колегія суддів зазначає, що право на формування податкового кредиту з ПДВ, а також бюджетне відшкодування безпосередньо пов'язане з господарською діяльністю платника податку.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач у перевіряємий період мав господарські відносини із ТОВ "Сегурапром".

Так, між ПАТ "Авіаконтроль" та ТОВ "Сегурапром" відповідно укладено договір поставки від 27.09.2012 № 0027/09-01 (т.1 а.с.45) (з боку Замовника договір підписано директором ПАТ "Авіаконтроль" ОСОБА_5, з боку Постачальника - директором ТОВ "Сегурапром" ОСОБА_4.). На підставі зазначеного договору, видаткових та податкових накладних до складу витрат віднесена вартість придбаних радіоелектронних комплектуючих (діоди, конденсатори, мікросхеми, потенціометри, резистори, роз'єми, стабілітрони, транзистори та інше) у загальному розмірі 2 481 138,0 грн (4 квартал 2012 року - 107 864,0 грн, 2013 рік - 2 373 274.0 грн); до складу податкового кредиту по зазначеним операціям віднесена сума податку на додану вартість у загальному розмірі 555 292,0 грн (грудень 2012 року - жовтень 2013 року).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження реальності поставки товару за вказаним договором, в матеріалах справи наявні податкові, прибуткові та видаткові накладні, сертифікати відповідності на товар, товарно-транспортні накладні, квитанції та платіжні доручення, довіреності, акт інвентаризації, накладні вимоги та ін.

Матеріалами справи підтверджено, що поставка товару здійснювалась засобами та силами постачальника на підставі наявних у матеріалах справи видаткових накладних т.1 а.с.153-т.2 а.с.125).

ТОВ «Сегурапром» видало позивачу податкові накладні, які були враховані ПАТ "Авіаконтроль" при формуванні податкового кредиту (т.2 а.с. 171-250).

Якість товару підтверджується сертифікатами відповідності, що наявні в матеріалах справи (т.3 а.с.210-224).

Поставка комплектуючих забезпечувалась ТОВ «Сегурапром» із залученням перевізника - Приватного підприємства «Нічний експрес», який доставляв товар з міста Києва до міста Харкова, що підтверджується договором про перевезення вантажів автомобільним транспортом № 15819 від 09.04.2013 року, укладений між ТОВ «Сегурапром» та ПП «Нічний експрес» (т.1 а.с.90), вантажними деклараціями товарно-транспортними накладними (т.1 а.с.92-129), квитанціями до прибуткового касового ордера, які засвідчують оплату представником ТОВ «Сегурапром» послуг по транспортуванню товару, звіти представників ТОВ «Сегурапром», відповідальних за відвантаження ТМЦ, про використання коштів, виданих під звіт, акти-реєстри наданих послуг по транспортуванню товарів (т.1 а.с.92-129).

Поставлений до міста Харкова товар отримували співробітники Позивача на підставі довіреностей на отримання ТМЦ, які містяться в матеріалах справи (т.3 а.с.26-38).

Колегія суддів зазначає, що додатковим доказом, який свідчить про факт отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Сегурапром» є наданий позивачем витяг з журналу реєстрації довіреностей.

Крім того колегія суддів зазначає, що згідно із Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Мінфіну України "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей" від 16.05.96 р. № 99 (зареєстровано в Мін'юсті України 12.06.96 р. за № 293/1318, зі змінами та доповненнями, за текстом - Інструкція № 99) дія якої поширюється на підприємства, установи та організації, їх відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, регламентовано умови та порядок видачі довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 3 Інструкції № 99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (далі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Видача бланків довіреностей здійснюється після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей. Довіреність на одержання цінностей видається лише особам, які працюють на даному підприємстві.

Згідно з п. 6 Інструкції № 99 довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Відповідно до п. 10 Інструкції № 99 особа, якій видано довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, надати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (у комору) або матеріально відповідальній особі.

Згідно із вимогами п. 13 Інструкції № 99 довіреність незалежно від строку її дії залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) із зазначенням на ній номера довіреності та дати її видачі. У цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а інший - додається до залишеної у постачальника довіреності й використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно з довіреністю, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку.

Відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей (п. 15 Інструкції № 99).

Позивачем до суду першої інстанції надано витяг з журналу реєстрації довіреностей за 2012 - 2013 роки (т.2 а.с.126-138)

Після отримання поставлених комплектуючих на підприємстві з метою забезпечення їх належного зберігання на складі Позивач здійснював їх оприбуткування згідно прибуткових накладних (т.1 а.с.153-т.2 а.с.125).

Розрахунки з ТОВ «Сегурапром» за поставлений товар здійснювались Позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, що підтверджується платіжними дорученнями та виписками банку (т.2 а.с.138-170).

На підтвердження факту розрахунків в матеріалах справи також міститься Акт звіряння розрахунків за період січень 2012 року - червень 2015 року між ТОВ «Сегурапром» та ПАТ «Авіаконтроль» (т.3 а.с.208).

Зберігання на складі ТМЦ, отриманих від ТОВ «Сегурапром», та використання їх у власній господарській діяльності підтверджується наявними в матеріалах справи Актом інвентаризації № 25 станом на 31.07.2014 року (т.1 а.с.54-62) та Актом інвентаризації № 26 станом на 31.10.2014 року (т.1 арк. 63-71).

Також до матеріалів справи позивачем подано технічну документацію щодо продукції підприємства: технічні умови ИКВСП-140-01, ИКВСП-140-74. ИКВСП-148 та паспорти до САС-В-4, САС-В, САС-В-1 (т.3 а.с.70-90).

Вказана технічна документація містить Відомості закупівельних виробів, де зазначаються комплектуючі, що встановлюються на той чи інший виріб і які необхідно придбати для виготовлення авіаційного блоку, що підтверджується відомостями закупівельних виробів на МВП-1-1, УВК-1, УУКП-148, УАГІК-1-ПБ, БС-1, УСИМК-1 -ПБ, МПС, які містяться у матеріалах справи (т.3 а.с.91-111)

Переміщення комплектуючих матеріалів зі складу у цех на підприємстві здійснювалось на підставі накладних-вимог на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (форма № М-11) (т.3 а.с.112-192).

Отримані від ТОВ «Сегурапром» ТМЦ використані ПАТ «Авіаконтроль» у власній господарській діяльності, а саме: комплектуючі (мікросхеми, конденсатори) були використані позивачем, для виготовлення такого авіаційного виробу, як МВГІ-1-1, зокрема, окремий комплектуючий елемент - мікросхеми (Е1М87С196КС20), була використана для виготовлення авіаційних виробів ИКВСП-140-01, ИКВСП-140-74. МВГІ-1-1, БС-1 тощо.

Колегія суддів вказує на те, що укладений між позивачем та його контрагентом ТОВ "Сегурапром" договір містять положення щодо предмету договору, загальної суми договору, умов та порядку розрахунків, умов та строків поставки, гарантії та якості продукції, здачі-приймання товару, форс-мажору, відповідальності сторін, вирішення спорів, інших умов, що свідчить про наявність наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договорів, оскільки, укладаючи угоду, сторони домовлялися щодо істотних умов правочину.

Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними свідоцтвами, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника. Такі документи у свою чергу є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських регістрів.

Колегія суддів зазначає, що до документів, що є підставою для оприбуткування товару, належать прибутково-видаткові накладні, які виписуються постачальником та містять кількісно-вартісні відомості про товар, сертифікати.

З наявних в матеріалах справи копій вищезазначених первинних документів вбачається, що останні оформлені у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704), а податкові накладні - згідно з нормами п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України. Вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що наявними у матеріалах справи копіями первинних документів повністю підтверджено факт придбання позивачем у ТОВ "Сегурапром".

Посилання податкового органу, а також суду першої інстанції на показання свідка ОСОБА_4, які були зафіксовані в протоколі його допиту в рамках кримінального провадження № 2201311110000034 як на підставу для висновку про відсутність фактичного вчинення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Сегурапром" у спірний період, колегія суддів відхиляє з огляду на наявність в матеріалах справи належним чином оформлених первинних документів на підтвердження факту реальності здійснення поставки ТМЦ позивачу від контрагента ТОВ "Сегурапром", зокрема, вказане кримінальне провадження, в рамках якого було допитано свідка ОСОБА_4, закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України (відсутність у діях особи ознак складу злочину), що підтверджується наявним в матеріалах справи листом ГУ СБУ у м. Києві та Київській області (вих. № 51/12-5323 від 03.05.2015 року) ( т.3 а.с.25).

Крім того, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб.

Статтею 198 Податкового кодексу України не встановлено обмежень щодо включення до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах, послугах отриманих від продавця, в разі порушення ним умов податкового законодавства, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів.

Також, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Слід зазначити, обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Таким чином, колегія суддів вказує на те, що кожен платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на включення витрат до складу валових та для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та вищезазначеними контрагентами. Крім того, не надано доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та ТОВ "Сегурапром" взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє наведені доводи відповідача та вказує на правомірність формування позивачем у перевіряємий період податкового кредиту, з огляду на реальність спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ "Сегурапром", що повністю підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень від 21 жовтня 2014 року № 0003552201 про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 555 292 грн. та № 0003562210 про збільшення суми грошового зобов'язання за податком на прибуток у розмірі 473 573 грн. (основний платіж) та 263 786,50 (штрафні санкції), діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2015р. по справі №820/5522/15 не відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки вона ухвалена при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції, внаслідок допущених порушень підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства " Авіаконтроль" задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2015р. по справі № 820/5522/15 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Авіаконтроль" задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 21 жовтня 2014 року № 0003552201 та від 21 жовтня 2014 року № 0003562210.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Жигилій С.П. Судді Любчич Л.В. Перцова Т.С. Повний текст постанови виготовлений 18.09.2015 р.