Постанова

від 03.04.2013 по справі 814/943/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

03 квітня 2013 року Справа № 814/943/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лісовської Н. В. розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомприватного підприємтсва "Укрбудсервіс і Ко", вул. Др. Народів, 19 В/16, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55000

доЮжноукраїнської об'єднаної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Енергобудівників, 5, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55000 провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.01.2013р. № НОМЕР_1, В С Т А Н О В И В:

ПП «Укрбудсервіс і Ко» звернулося до адміністративного суду з позовом до Южноукраїнської ОДПІ Миколаївської області ДПС про визнання протиправними дій, що полягають у визнанні нікчемними правочинів, укладених між ПП «Укрбудсервіс і Ко» та ТОВ «Соборное-1»; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.01.2013 року № НОМЕР_1.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що під час проведення перевірки перевіряючи дійшли не вірних висновків що господарські операції підприємства з ТОВ «Соборное-1» у період з 01.12.2011 по 31.12.2011 є безтоварними, та саме з цих підстав ДПІ визнало ці угоди недійсними в силу положень ст.. 215, 203 ЦК України. На підставі помилкових висновків, ДПІ неправомірно винесено податкове повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ. Позивач зазначає, що товарність господарських угод підтверджується як документами первинного бухгалтерського обліку, так й зміною фінансового стану підприємства, та фактом виконаних робіт по договору. Наявність всіх необхідних документів первинного бухгалтерського обліку стало підставою для правомірного формування податкового кредиту підприємством у перевіряємий період. Окрім того, позивач зазначає, що ДПІ не має правових підстав самостійно визнавати господарські угоди недійсними, оскільки повноваження щодо визнання недійсності угод між сторонами є виключною компетенцією суду. Просить суд скасувати податкове рішення повідомлення.

Відповідач проти позову заперечує, надав до суду письмові заперечення, де зазначив, що висновки викладені в Акті перевірки відповідають дійсності, а прийняте податкове рішення повідомлення винесено з законних підстав.

В судовому засіданні 02.04.2013 року представником позивача ОСОБА_1 було заявлено клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. Від відповідача по справі 02.04.2013 року надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутністю, в порядку письмового провадження.

Суд розглянув справу в порядку ч. 4 ст. 122 КАС України в порядку письмового провадження.

Вислухав пояснення позивача, з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідив матеріали, що містяться у справі, суд дійшов висновку, що позов належить задоволенню, виходячи з наступного:

ДПІ з 13.12.2012 по 19.12.2012 року було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Укрбудсервіс і Ко» з питань дотримання законодавства при правових відносинах із суб'єктом господарської діяльності ТОВ «Соборное-1».

Перевіркою встановлено, порушення абз. В«аВ» п. 198.1, п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу, а саме, у періоді, що перевірявся, безпідставно завищено дозволений податковий кредит за рахунок ТОВ «Соборное-1» в податковій декларації в розмірі ПДВ 34232,00 грн., чим занижено податок на додану вартість на загальну суму 34232 грн. в тому числі у грудні 2011 року 34232,00 грн., про що було складено акт № 37/22-01/36714047 від 21.12.2012 року.

На підставі акту перевірки було винесено податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 09.01.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання ПП «Укрбудсервіс і Ко» з податку на додану вартість.

Так, 29.09.2011 року між ПП «Укрбудсервіс і Ко» та ТОВ «Соборное-1» було укладено договір субпідряду № 36, за яким субпідрядник (ТОВ «Соборное-1») зобов'язується виконати у відповідності до умов даного договору будівельно-монтажні та ремонтні роботи, а підрядник (ПП «Укрбудсервіс і Ко»), зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи.

В зв'язку з тим, що на виконання будівельно-монтажних робіт Законодавством України передбачено надання дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, Южноукраїнської ОДШ МО ДПС було направлено запит до Держгірпомнагляду у Миколаївській області.

В листі Держгірпромнагляду України від 19.09.2012 №01-08.02/1869 зазначено наступне:

«Територіальне управління Держгірпомнагляду у Миколаївській області на запит від 13.09.2012 №752/9/22-921 повідомляє, що дозволи на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки підприємству ТОВ «Соборное-1» (код за ЄДРПОУ 34851859) не видавалися».

Судом встановлено, та підтверджується матеріалами спарви, що відповідно до умов договору субпідряду № 36 який виконувало ТОВ „ Соборное-1В» будівельно - монтажні роботи підвищеної небезпеки з застосуванням машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки не передбачені . Відповідно до умов договору підряду та Актів виконаних робіт субпідрядник провів ремонтні роботи у будівлі ТГЄС та на території що виділена під обслуговування будівлі, а саме: прибирання сміття в ручну, облаштування у воді загорожі з піка, виготовлення металевого каркасу дверного блоку, виготовлення дверних полотен та їх монтаж тощо. (а.с. 52-65)

Відповідачем не надано суду жодних доказів, що ТОВ „Соборное-1В» провело роботи підвищеної небезпеки на які повинен був наданий дозвіл Держгірпромнагляду. Окрім того відповідачем не надано до суду доказів, що умови договору попряду укладеного між Позивачем та Ташлицької ГАЕС містять виконання робіт підвищеної небезпеки з застосуванням машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки

Однак відповідачем факт проведення ремонтно будівельних робіт на Ташлицької ГАЕС не заперечується.

В зв'язку з тим, що згідно актів приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року «Соборное-1» (Субпідрядник) виконував будівельно-монтажні роботи на об'єктах Ташлицької ГАЕС, (охоронній території Южно-Української АЕС), Южноукраїнської ОДНІ МО ДПС було направлено запит до адміністрації ВП ЮУ АЕС ДП НАЕК «Енергоатом» про допуск працівників підприємства на охоронну територію.

В листі ВП ЮУ АЕС ДП НАЕК «Енергоатом» від 13.09.2012 за №101/14672 «Щодо надання інформації» зазначено наступне:

«На Ваш запит №1145/10/22-621 від 27.08.2012 повідомляємо, що працівники ТОВ «Соборное-1» не мали право входу на територію ВП ЮУ АЕС за період з 01.06.2011 по теперішній час».

Суд критично оцінює позицію відповідача, оскільки виконуючи роботи відповідно до умов договору підряду укладеного між позивачем та Ташлицькою ГАЕС дозвіл на перебування та виконання робіт на охоронюваної території був наданий стороні договору - ПП «Укрбудсервіс і Ко».

Виходячи з фактичних обставин справи та письмових доказів, що містяться у матеріалах справи, суд приходить висновку, що ДПІ не правомірно, безпідставно прийшло висновку щодо безтоварності господарських операцій укладених між позивачем та ТОВ „Соборное-1В» . Окрім того у відповідача не було законних підстав визнавати договорі субпідряду не дійсним посилаючись на до пп.1, 2 ст.215, пп.1, 5 ст.203 Цивільного кодексу України нікчемними, в силу ст.216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень статті 234 Цивільного Кодексу України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Тобто, фактично, відповідач в акті перевірки визначив фіктивність укладених угод між позивачем та його контрагентами, і посилання на статтю 228 ЦК України щодо нікчемності правочинів є некоректним. В акті перевірки перевіряючи посилаються на положення ст. ст.203 ч.1,5, ст.215 ,216,228 ЦК України та доходять висновку про нікчемність укладених угод між позивачем та його контрагентами, однак суд критично оцінює таку позицію відповідача, оскільки частиною 1 статті 204 ЦК України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати - правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимога. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення з доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних; завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійну, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані,, вказані платником податків в податкових деклараціях. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх насадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, В межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. І ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка зазделегіть суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону: наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваннмий правочин). Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних праві, свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню. Мета юридичної особи має бути доведена, через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано жодних доказів, про фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження; майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами господарських угод

Така правова позиція викладена в рішенні Вищого адміністративного суду України по справі № К/9991/50772/12 від 14.11.2012 року.

Відповідно до положень ст. 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тобто підприємство-позивач не може бути притягнуте до відповідальності за порушення податкового законодавства, яке ним особисто не було вчинене.

Позивач не може нести відповідальність за порушення іншими підприємствами певних норм законодавства .

У листі Вищого Адміністративного суду України від 01.11.2011 року вих. № 1936/11/13-11, наголошується, що суд, під час розгляду справ повинен ретельно перевіряти всі доводи сторін, документи та інші данні, що спростовують реальність господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфікації кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Таким чином, суд не розглядає питання щодо недійсності або нікчемності правочину, він з'ясовує, чи мали місце порушення законодавства, що стали підставою для винесення податкового повідомлення-рішення, чи воно винесено протиправно та підлягає скасуванню.

Що стосується інших описаних у акті підприємств, слід зазначити, що статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тобто підприємство-позивач не може бути притягнуте до відповідальності за порушення, яке ним не було вчинене.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості (частина 1 статті 11 КАС).

Згідно ст. 71 ч. 2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При винесені рішення по адміністративній справі, суд вирішує питання про розподіл витрат відповідно до ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.

З оглядом на лист роз'яснення Вищого Адміністративного суду України від 21.11.11 року № 2135/11/13-11 судовий збір який належить повернення на користь особи яка не є суб'єктом владних повноважень, та чиї позовні вимоги задоволені, повернення судового збору з Державного бюджету України повинно проводитися шляхом безспірного списання органами Державної казначейської служби із рахунку суб'єкта владних повноважень-відповідача.

Керуючись статтями 128, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов приватного підприємства «Укрбудсервіс і Ко» - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення рішення Южноукраїнської об'єднаної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби від 09.01.2013 року № НОМЕР_1.

Повернути з Державного бюджету України на користь ПП «Укрбудсервіс і Ко» шляхом безспірного списання Державною казначейською службою із рахунку Южноукраїнської об'єднаної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби судовий збір у сумі 547,89 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає чинності з моменту закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного Адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Суддя Н. В. Лісовська