Рішення

від 23.09.2015 по справі 911/3290/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2015 р. Справа № 911/3290/15

Господарський суд Київської області у складі судді Зайця Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФГ Вороньков», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Старе», Київська область, Бориспільський район, с. Старе

про стягнення 133000,00 грн.

секретар судового засідання Шніт О.М.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність №48/07-15 від 13 липня 2015 року);

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність №55 від 27 жовтня 2014 року).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФГ Вороньков» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Старе» (далі - відповідач) про стягнення 133000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що грошові кошти у розмірі 133000,00 грн. отримані відповідачем безпідставно, оскільки, укладений між позивачем та відповідачем договір суборенди земельних ділянок від 1 квітня 2014 року є неукладеним, у зв'язку з чим, позивач на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з відповідача 133000,00 грн., як безпідставно набутих коштів.

Провадження у справі порушено відповідно до ухвали господарського суду Київської області від 3 серпня 2015 року та призначено справу до розгляду на 25 серпня 2015 року.

У судовому засіданні 25 серпня 2015 року на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 23 вересня 2015 року.

Представник відповідача в усних та письмових поясненнях, викладених у відзиві на позовну заяву проти задоволення позову заперечував.

23 вересня 2015 року відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФГ Вороньков» (за договором - орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Старе» (за договором - орендодавець) 1 квітня 2014 року укладено договір суборенди земельних ділянок.

Пунктом 1 договору встановлено, що орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення. В оренду передаються земельні ділянки загальною площею 133 гектари.

Пунктом 3 договору передбачено, що розмір орендної плати становить 1000,00 грн. за один гектар переданих в оренду сільськогосподарських угідь до 15 вересня 2014 року, що становить 133000,00 грн. за загальну передану в оренду площу земельних ділянок.

Відповідно до пункту 4 договору, строк дії даного договору до 1 жовтня 2014 року.

Згідно пункту 7 договору, вищевказані ділянки загальною площею 133 га передаються згідно акта приймання-передачі і повинні бути повернуті до 15 вересня 2014 року в стані не гіршому ніж до прийняття їх в оренду.

На виконання умов договору 1 квітня 2014 року між позивачем та відповідачем підписано акт приймання-передачі (том 1, а.с. 38).

В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії договорів оренди землі, укладених між відповідачем та третіми особами, за якими до відповідача перейшло право оренди земельних ділянок загальною площею 158,49 га.

Зазначені договори оренди зареєстровані у встановленому чинним законодавством України порядку.

Частиною 1 ст. 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент укладення договору суборенди), право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно з п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Згідно з ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно з ч. 2 ст. 631 Цивільного кодексу України, договір набирає чинності з моменту його укладення.

Відповідно до ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Отже, ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України містить спеціальну норму щодо моменту укладення договору, яка розповсюджується на договори оренди землі, яка пов'язує юридичний факт укладення договору з вчиненням певної, визначеної законодавством дії.

Статтею 17 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній станом на момент укладення договору суборенди) передбачено, що передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі .

Судом встановлено, що договір суборенди земельних ділянок від 1 квітня 2014 року у встановленому порядку зареєстрований не був.

Проте, актом приймання-передачі від 1 квітня 2014 року підтверджується, що позивач прийняв у користування земельні ділянки загальною площею 133 га.

Судом встановлено, що платіжними дорученнями №15 від 11 вересня 2014 року, №22 від 19 вересня 2014 року, №10 від 10 вересня 2014 року, №70 від 28 серпня 2014 року, №1 від 28 серпня 2014 року та №26 від 25 вересня 2014 року позивач перерахував на рахунок відповідача 143490,00 грн. Як вбачається з графи «призначення платежу», в зазначених вище платіжних дорученнях грошові кошти у розмірі 143490,00 грн. позивачем було перераховано як оплата за договором суборенди від 1 квітня 2014 року.

6 жовтня 2014 року позивач звернувся до відповідача з листом №06/10-14/1 від 6 жовтня 2014 року, у якому просив відповідача повернути йому залишок коштів, попередньо сплачених згідно договору суборенди земельних ділянок б/н від 1 квітня 2014 року, у розмірі 10490,00 грн.

Судом встановлено, що відповідач 6 жовтня 2014 року платіжним дорученням №366 від 6 жовтня 2014 року повернув на рахунок позивача 10490,00 грн. помилково перерахованих коштів.

Отже, як підтверджується матеріалами справи, позивач на виконання умов договору перерахував відповідачу 133000,00 грн. орендної плати за договором суборенди від 1 квітня 2014 року.

Однак, у зв'язку з тим, що зазначений договір не було зареєстровано у встановленому законодавством порядку, позивач вважає, що договір суборенди земельних ділянок від 1 квітня 2014 року є неукладеним, а грошові кошти у розмірі 133000,00 грн. отримані відповідачем безпідставно.

Сторонами не подано до суду доказів існування між ними інших договірних зобов'язань щодо суборенди земельних ділянок, крім договору суборенди земельних ділянок від 1 квітня 2014 року.

Також, судом встановлено, що станом на день прийняття рішення у справі позивач не повернув відповідачу земельні ділянки загальною площею 133 га, які були передані йому 1 квітня 2014 року згідно акту приймання-передачі земельних ділянок.

Тобто, позивач фактично продовжує використовувати земельні ділянки загальною площею 133 га.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ч. 5 ст. 12 Цивільного кодексу України, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Частиною 3 ст. 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про оренду землі», орендар земельної ділянки зобов'язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; у п'ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу доходів і зборів.

До того ж, суд вважає за необхідне зазначити, що до 25 березня 2015 року чинним законодавством України не було врегульовано особливості державної реєстрації похідних речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, право власності на які виникло та оформлено в установленому порядку до 1 січня 2013 року.

Дане питання регламентується Законом №247-VIII від 5 березня 2015 року (набув чинності 25 березня 2015 року), яким Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» доповнено статтею 4 2 . Згідно зазначеної статті, державна реєстрація похідного речового права на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, право власності на яку виникло та оформлено в установленому порядку до 1 січня 2013 року, здійснюється одночасно з державною реєстрацією права власності на таку земельну ділянку (крім випадків, коли право власності на таку земельну ділянку вже зареєстровано в Державному реєстрі прав) на підставі заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, поданої власником чи набувачем відповідного похідного права, або уповноваженою ними особою, з урахуванням положень статті 16 цього Закону.

Системний аналіз чинного законодавства України, дає змогу дійти висновку, що саме позивач, як особа, до якої перейшло тимчасове право користування земельними ділянками загальною площею 133 га на підставі договору суборенди від 1 квітня 2014 року, мав звернутись з відповідною заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень до відповідного компетентного органу.

Враховуючи відсутність заяви позивача про державну реєстрацію договору суборенди від 1 квітня 2014 року та поданий до суду позов про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у розмірі 133000,00 грн., суд розцінює поведінку позивача, як таку, що не ґрунтується на засадах добросовісності, розумності та справедливості, встановлених чинним законодавством України.

Крім того, в разі задоволення даного позову, відповідач перебуватиме в становищі, за яким в період з 1 квітня 2014 року по теперішній час він був позбавлений можливості використовувати земельні ділянки загальною площею 133 га, оскільки, зазначені земельні ділянки було передано в суборенду позивачу.

В той же час, недобросовісні дії позивача, що полягають у нереєстрації договору суборенди, що передбачено чинним законодавством та подальше звернення з даним позовом до суду, позбавляють відповідача можливості отримати те, на що він розраховував при підписанні договору суборенди, а саме, орендної плати.

Також, суд вважає, що метою даного позову є намагання позивача безоплатно користуватись земельними ділянками загальною площею 133 га.

Крім того, судом враховано правову позицію Верховного Суду України, яку викладено у постанові від 19 лютого 2014 року у справі №6-162ц13, а саме, в зазначеній постанові Верховний Суд України вказав наступне.

Оскільки, відповідно до Закону України «Про оренду землі» в момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 28 Господарського процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Слід зазначити, що договір суборенди земельних ділянок від 1 квітня 2014 року, який укладений між позивачем та відповідачем, у судовому порядку не визнаний недійсним. Зазначений договір та акт приймання-передачі підписані та скріплені печатками позивача та відповідача.

Отже, суд дійшов висновку, що договір суборенди земельних ділянок від 1 квітня 2014 року укладений між позивачем та відповідачем 1 квітня 2014 року, факт приймання земельних ділянок підтверджується актом приймання-передачі земельних ділянок від 1 квітня 2014 року.

Таким чином, заявлені позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, виражають недобросовісність дій позивача, як вже зазначалось вище, спрямовані на безоплатне користування земельними ділянками загальною площею 133 га.

Таким чином, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено - 28 вересня 2015 року

Суддя Д.Г. Заєць