Рішення

від 17.09.2015 по справі 914/2154/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.09.15 Справа№ 914/2154/15

Господарський суд Львівської області у складі

Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Чеботар Є.О.

розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю В«Миколаївський глиноземний заводВ» (54051, просп. Жовтневий, 471, м. Миколаїв; ідентифікаційний код 33133003);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю В«БТЛК-ГРУПП УкраїнаВ» (81652, вул. Ходоровська, 4, м. Новий Розділ, Львівська область; ідентифікаційний код 38246511);

про стягнення заборгованості з врахуванням втрат від інфляції та трьох процентів річних

ціна позову: 6079130,79 грн.

Представники:

Позивача: не з'явився;

Відповідача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 25.02.2015р.).

Суть спору.

Товариство з обмеженою відповідальністю В«Миколаївський глиноземний заводВ» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю В«БТЛК-ГРУПП УкраїнаВ» про стягнення заборгованості з врахуванням втрат від інфляції та трьох процентів річних; ціна позову 4721934,88грн., в тому числі 4105143,35грн. основного боргу, 25582,31грн. 3% річних та 591209,22грн. інфляційних нарахувань.

Згідно заяви прийнятої судом заяви Позивача про збільшення розміру позовних вимог, Позивач просить стягнути з Відповідача 6079130,79 грн. заборгованості; в тому числі 5462339,26грн. основного боргу, 25582,31грн. 3% річних та 591209,22грн. інфляційних нарахувань.

Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 08.07.2015р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 16год. 10хв. 21.07.2015р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, викладених в ухвалах від 21.07.2015р. та 04.09.2015р.; у відповідності до вимог ст.69 ГПК України продовжено строк розгляду справи терміном на 15 днів (ухвала від 04.09.2015р.). В судових засіданнях 15.09.2015р. та 17.09.2015р. оголошувались перерви.

Протягом розгляду справи представникам Сторін по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст.20,22,28,38,59 ГПК України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20,22,28,38,59 ГПК України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання з'явилась, позовні вимоги підтримала повністю. Після оголошення перерви судове засідання залишила.

21.07.2015р. від представника Позивача надійшло пояснення по справі №30156/15 з додатками згідно опису, в якому зазначено, що у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, відсутня справа зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав та відсутні рішення цих органів з такого спору. Щодо проведення звідки взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем, повідомляє, що ТОВ В«МГЗВ» 16.07.2015р. направило на адресу Відповідача 2 примірники акту звірки розрахунків для підписання. Щодо вимоги суду про надання оригіналів документів, копії яких подані до суду, зокрема. Актів наданих послуг та розрахунків на оплату, то вказані документи в 2-х оригінальних примірниках направлені на підпис рекомендованими листами відповідачу та до даного часу другі примірники оригіналів вказаних документів на адресу позивача не повертались. Тому надати оригінали вказаних документів у позивача немає можливості. Того ж дня, від представника Позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог №3135/15 з додатками згідно опису, в якій представник Позивача просить: 1) долучити заяву про збільшення розміру позовних вимог до матеріалів справи № 914/2154/15; 2) збільшити позовні вимоги ТзОВ В«Миколаївський глиноземний заводВ» до ТзОВ В«БТЛК-ГРУПП УкраїнаВ» на суму 1357195,91 грн. (за послуги, надані в квітні-травні 2015р.) і стягнути з ТзОВ В«БТЛК-ГРУПП УкраїнаВ» на користь ТзОВ В«Миколаївський глиноземний заводВ» 6079130,79грн., в т.ч. 5462339,26грн. - основного боргу, 591209,22грн. - інфляційних втрат та 25582,31грн. - 3% річних.; 3) відшкодувати за рахунок ТзОВ В«БТЛК-ГРУПП УкраїнаВ» на користь ТзОВ В«Миколаївський глиноземний заводВ» судові витрати в сумі 73080,00 грн. Заява прийнята судом, про що зазначено в ухвалі від 21.07.2015р. 04.09.2015р. 04.09.2015р. до Господарського суду Львівської області надійшов супровідний лист Позивача №37187/15 з додатками згідно опису. 15.09.2015р. надійшли письмові пояснення по справі №38853/15, в яких зазначено про допущену Позивачем описку при написанні позовної заяви (стор. 3 - стосовно періоду нарахування 3% річних). Судом оглянуто та долучено до матеріалів справи подані документи. Крім того, 17.09.2015р. до Господарського суду Львівської області надійшло електронне повідомлення, в якому зазначено, що таке надійшло від Позивача; в повідомленні зазначається клопотання про відкладення розгляду справи на один тиждень; повідомлення не належно оформлене (відсутній підпис та інші реквізити документа); поряд з цим суд зазначає, що, з врахуванням вимог ст.69 ГПК України, в суду відсутні правові підстави для подальшого відкладення розгляду справи.

Представник Відповідача в судове засідання з'явилась; подала відзив на позову заяву, згідно якого: у вирішенні питання про стягнення основного боргу поклалась на розсуд суду; заперечила періоди нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань, подавши контррозрахунок.

04.09.2015р. від представника Відповідача надійшло клопотання №3947/15 про відкладення та продовження строку розгляду справи на підставі ст.69 ГПК України з додатками, згідно опису, яке судом задоволено. 08.09.2015р. надійшла заява №37873/15 про ознайомлення з матеріалами справи, 09.09.2015р. представник відповідача ознайомилась з матеріалами справи, про що свідчить особистий підпис на поданій заяві. 15.09.2015р. надійшов відзив №38745/15 на позовну заяву про стягнення заборгованості із врахуванням втрат від інфляції та 3% річних. Того ж дня, надійшло клопотання №4127/15 про продовження строку розгляду справи, в задоволенні якого судом відмовлено з тих причин та підстав, що строк розгляду спору продовжено на 15 днів згідно ухвали суду по даній справі від 04.09.2015р. 17.09.2015р. надійшло клопотання №39295/15 про оголошення перерви в межах дня з метою можливого мирного врегулювання спору. Судом оглянуто та долучено до матеріалів справи подані документи.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

ОСОБА_2 до ч.ч. 1, 3 ст. 38 (витребування доказів) ГПК України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

ОСОБА_2 до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

ОСОБА_2 до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

ОСОБА_2 до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

При цьому суд зазначає, що, з врахуванням вимог ч.ч.1, 3 ст.69 ГПК України, в суду відсутні правові підстави для подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника Позивача, суд встановив наступне.

Щодо стягнення 5462339,26грн. основного боргу.

17.03.2015р. Господарським судом Львівської області (суддя Запотічняк О.Д.) у справі 914/179/15 за позовом ТзОВ В«Миколаївський глиноземний заводВ» до ТзОВ В«БТЛК-ГРУПП УкраїнаВ» про стягнення заборгованості з врахуванням втрат від інфляції та трьох процентів річних; ціна позову: 7957761,36грн. - прийнято рішення, яким позов задоволено частково та вирішено: Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю В«БТЛК-ГРУПП УкраїнаВ» , (81652, Львівська область, м. Новий Розділ, вул. Ходоровська,4, код ЄДРПОУ 38246511) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«Миколаївський глиноземний заводВ» (54051, м. Миколаїв, пр. Жовтневий, 471, код ЄДРПОУ 33133003) - 7367360,83 грн. - основного боргу, 55128,51 грн. - 3% річних, 430406,20 грн. інфляційних втрат, та 72116,97 грн. судового збору. Зазначене рішення суду оскаржувалось в апеляційному порядку, проте, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.06.2015р., рішення Господарського суду Львівської області від 17.03.2015р. у справі №914/179/15 - залишено без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю В«БТЛК-ГРУПП УкраїнаВ» б/н від 09.04.2015 року - без задоволення. У вказаній справі (№914/179/15), що вже розглядалась судом, спір виник між тими ж сторонами та з тих же підстав, що і подана на розгляд суду позовна заява від 03.06.2015р. №732/101-05-117-05 (вх.№2223 від 06.07.2015р.).

Приписами ст.35 ГПК України встановлено, що Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 17.03.2015р. у справі №914/179/15 (та відповідає матеріалам справи №914/2154/15, з чим погодились представники Сторін), 16.10.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю В«Миколаївський глиноземний заводВ» (власник) та Товариством з обмеженою відповідальністю В«БТЛК-ГРУПП УкраїнаВ» (замовник) було укладено договір №377-У про передачу рухомого складу в тимчасове користування (далі - Договір), за умовами якого власник зобов'язався передати, а замовник прийняти в платне тимчасове користування рухомий склад строком до 15.10.2014р. - хопер-цементовози, які належать на праві власності ТзОВ «Миколаївський глиноземний заводВ» .

ОСОБА_2 до п.1.5 Договору, кількість переданих у тимчасове користування, які підлягають оплаті визначається в актах наданих послуг із зазначенням номерів вагонів, дат прибуття кожного вагону на станцію завантаження та дат відправки на станцію повернення.

ОСОБА_2 до п.2.1-2.2 Договору, рухомий склад вважається переданим в користування власником та прийнятим замовником з дати прибуття вагона на станцію завантаження, згідно з календарним штемпелем в залізничній транспортній накладній, а повернутим з дати відправлення порожнього вагона на станцію повернення згідно з календарним штемпелем в залізничній транспортній накладній; день відправки вагона на станцію повернення враховується як добове користування вагоном.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що для вагонів, які передані у тимчасове користування, під час проведення ремонту, загальний час користування вагоном зменшується на кількість діб перебування такого вагону в ремонті.

Згідно з п.4.2 Договору, загальний час перебування вагона в тимчасовому користуванні (кількість вагонодіб), що підлягає оплаті визначається відповідно до умов п.п.2.1, 2.2 та 4.1 Договору.

У відповідності до п.4.3 Договору, розмір плати за користування рухомим складом становить 131,20грн. (сто тридцять одна гривня двадцять копійок) з ПДВ за добу та може бути змінений за згодою Сторін.

Додатковою угодою №4 від 24.06.2014р. Сторони внесли зміни до Договору та встановили, що з 01.07.2014р. розмір плати за користування рухомим складом становить 150,00 грн. з ПДВ за добу та може бути змінений за згодою Сторін.

29.09.2014р. сторони підписали Додаткову угоду №5 до договору якою встановили, що розмір плати за користування за один вагон на добу на період з 01.10.2014р. по 31.12.2015р. становить 125,00 грн. з ПДВ.

ОСОБА_2 до п.4.9 Договору, розрахунки за надані згідно договору послуги здійснюються на підставі рахунку власника не пізніше 10 банківських днів від дати підписання акта наданих послуг; ОСОБА_2 наданих послуг підписується Сторонами не пізніше 10-го числа місяця, що слідує за звітним місяцем.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договором Сторони несуть відповідальність у відповідності до договору та діючому законодавству України.

У п.8.1 Договору зазначено, що договір набирає чинності з 16.10.2013р. і діє до 15.10.2014р.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.03.2015р. у справі №914/179/15 стягнуто основний борг Відповідача перед Позивачем за період по грудень 2014р. включно.

Послуги, що надані Позивачем з січня по травень 2015р., Відповідачем також не оплачені. Зокрема, виконуючи умови договору, Власник надав послуги:

- у січні 2015р. на суму 1528625,00грн., що підтверджується ОСОБА_2 наданих послуг від 10.02.2015р. та рахунком №1281217265 від 10.02.2015р.;

- у лютому 2015р. на суму 1351291,69грн., що підтверджується ОСОБА_2 наданих послуг від 05.03.2015р. та рахунком №1281228442 від 05.03.2015р.;

- у березні 2015р. на суму 1225226,66грн., що підтверджується ОСОБА_2 наданих послуг від 10.04.2015р. та рахунком №1281244087 від 10.04.2015р.;

- у квітні 2015р. на суму 869144,16грн., що підтверджується ОСОБА_2 наданих послуг від 08.05.2015р. та рахунком №128125787 від 08.05.2015р.;

- у травні 2015р. на суму 488051,75грн., що підтверджується ОСОБА_2 наданих послуг від 05.06.2015р. та рахунком №1281270400 від 05.06.2015р.

Позивач зазначає, що підтвердженням надіслання Відповідачеві вищеописаних актів надання послуг є Журнал реєстрації вихідної кореспонденції Позивача (далі - Журнал) та повідомлення про вручення поштових відправлень.

При цьому зазначаючи, що:

- ОСОБА_2 наданих послуг від 10.02.2015р. та рахунок №1281217265 від 10.02.2015р. надіслані Відповідачу 13.02.2015р. та повторно 26.03.2015р., що підтверджується записами в Журналі (№190 та №386) та повідомленням про вручення поштової кореспонденції від 17.03.2015р. З даного приводу суд зазначає, що записи у Журналі не є достатніми доказами надіслання ОСОБА_2. Відтак, бере до уваги дані повідомлення про вручення 07.04.2015р. поштового відправлення від 26.03.2015. З наведеним погодився і Відповідач у відзиві;

- ОСОБА_2 наданих послуг від 05.03.2015р. та рахунок №1281228442 від 05.03.2015р. надіслані Відповідачу 05.03.2015р., що підтверджується реєстраційним записом в Журналі реєстрації вихідної кореспонденції (№312), а також поштовим повідомленням про отримання Відповідачем 17.03.2015р. Наведене відповідає матеріалам справи та з цим погодився Відповідач;

- ОСОБА_2 наданих послуг від 10.04.2015р. та рахунок №1281244087 від 10.04.2015р. відправлені Відповідачу 15.04.2015р., що підтверджується реєстраційним записом в Журналі реєстрації вихідної кореспонденції (№4962), а також поштовим повідомленням про отримання Відповідачем 22.04.2015р . Наведене відповідає матеріалам справи та з цим погодився Відповідач.

- факт отримання ОСОБА_2 наданих послуг та рахунків від 08.05.2015р. та 05.06.2015р. Відповідач підтвердив. При цьому суд зазначає, що інфляційні нарахування та 3% річних на суми, зазначені в ОСОБА_2 від 08.05.2015р. та 05.06.2015р. Позивачем не проводились.

Згідно з п.8.6 Договору, акти про виконання договору вважаються дійсними за умови їх складання в письмовій формі, в т.ч. передані факсимільним та електронним зв'язком. Передані факсимільним/електронним зв'язком документи і матеріали підтверджуються направляючою стороною шляхом передачі оригінальних документів матеріалів протягом 30 (тридцяти) днів з дня відправки.

Виконуючи умови договору, Позивач погодив вартість наданих послуг шляхом направлення відповідних актів електронним зв'язком. Оригінали платіжних документів були направлені Відповідачу поштою з отриманням повідомлень про їх вручення.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі беручи до уваги положення п.4.9 Договору, згідно яких ОСОБА_2 наданих послуг підписується Сторонами ; беручи до уваги те, що ОСОБА_2 наданих послуг не могли бути підписані Сторонами (а саме Відповідач) швидше дат отримання таких; враховуючи зазначені вище строки отримання Відповідачем описаних ОСОБА_2 (підтвердженням чого є повідомлення про вручення поштових відправлень); беручи до уваги встановлений п.4.9 Договору обов'язок Відповідача здійснити оплату на підставі рахунку власника не пізніше 10 банківських днів від дати підписання акта наданих послуг , суд приходить до висновку, що Відповідач повинен був здійснити оплату за Актами наданих послуг протягом 10 банківських днів з моменту отримання таких.

Відтак,

- вартість наданих послуг по ОСОБА_2 від 10.02.2015р. (отриманого Відповідачем 07.04.2015р.) повинна була б бути оплачена Відповідачем в строк по 18.04.2015р.;

- вартість наданих послуг по ОСОБА_2 від 05.03.2015р. (отриманого Відповідачем 17.03.2015р.) повинна була б бути оплачена Відповідачем в строк по 28.03.2015р.;

- вартість наданих послуг по ОСОБА_2 від 10.04.2015р. (отриманого Відповідачем 22.04.2015р.) повинна була б бути оплачена Відповідачем в строк по 04.05.2015р.

При цьому суд бере до уваги, що день тижня «неділя» не є операційним (банківським) днем (часом) в розумінні п.п.1.21, 1.22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», відтак, з врахуванням положень п.4.9 Договору щодо здійснення розрахунків протягом 10-ти банківських днів, не можуть братись до уваги при визначенні періоду, за який Відповідач повинен був здійснити розрахунок по кожному з ОСОБА_2.

Як зазначалось вище, інфляційні нарахування та 3% річних по отриманих послугах за Актами від 08.05.2015р. та 05.06.2015р. Позивач не проводив.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі відсутність заперечень Відповідача з приводу основного боргу, як і відсутність доводів чи доказів повного або часткового погашення основного боргу, що виник за період січень-травень 2015р., суд зазначає, що розмір основного боргу Відповідача перед Позивачем за надані послуги впродовж січня-травня 2015р. становить 5462339,26грн. (1528625,00+1351291,69+1225226,66+869144,16+488051,75).

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

ОСОБА_2 до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

ОСОБА_2 до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

ОСОБА_2 до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У ч.1 ст.509 ЦК України зазначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

ОСОБА_2 до п.1 ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

ОСОБА_2 до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

ОСОБА_2 до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

В силу положень ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 ЦК України).

У ч.1 ст.612 ЦК України зазначено, що Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що Відповідачем порушено зобов'язання щодо оплати за надані послуги згідно Договору на суму 5462339,26грн.; беручи до уваги те, що станом на час вирішення спору в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи те не подані докази здійснення оплати Відповідачем перед Позивачем 5462339,26грн. основного боргу повністю чи частково, суд приходить до висновку, що вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 5462339,26грн. основного боргу підлягають до задоволення.

Щодо стягнення 25582,31грн. 3% річних та 591209,22грн. інфляційних нарахувань.

Позивач, згідно позовної заяви та заяви про допущені описки, розраховує 3% річних за наступні періоди: з суми боргу 1528625,00грн. (по ОСОБА_2 від 10.02.2015р.) за період з 25.02.2015р. по 05.06.2015р.); з суми боргу 1351291,69грн. (по ОСОБА_2 від 05.03.2015р.) за період з 20.03.2015р. по 05.06.2015р.; з суми боргу 1225226,66грн. (по ОСОБА_2 від 10.04.2015р.) за період з 25.04.2015р. по 05.06.2015р.

Інфляційні нарахування з суми боргу 1528625,00грн. (по ОСОБА_2 від 10.02.2015р.) розраховує за період з 25.02.2015р. по 05.06.2015р., та з суми боргу 1351291,69грн. (по ОСОБА_2 від 05.03.2015р.) за період з 20.03.2015р. по 05.06.2015р.

Приписами п.1 ч.1 ст.530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

ОСОБА_2 до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що такі Позивачем проведено невірно, оскільки невірно розраховано періоди часу, до якого повинна бути сплачена сума основного боргу по кожному з актів (про що описано судом вище в мотивувальній частині рішення щодо стягнення основного боргу).

Відтак, першим днем порушення строку в частині сплати 1528625,00грн. (по ОСОБА_2 від 10.02.2015р.) є 19.04.2015р. (оплата повинна була б бути здійсненою по 18.04.2015р.); першим днем порушення строку в частині сплати 1351291,69грн. (по ОСОБА_2 від 05.03.2015р.) є 29.03.2015р. (оплата повинна була б бути здійсненою по 28.03.2015р.); першим днем порушення строку в частині сплати 1225226,66грн. (по ОСОБА_2 від 10.04.2015р.) є 05.05.2015р. (оплата повинна була б бути здійсненою по 04.05.2015р.).

При перевірці правильності розрахунку інфляційних нарахувань суд бере до уваги лист Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р та зазначає, і аналогічна правова позиція викладена в п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012, що сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця . Відтак, щодо 402028,38грн. інфляційних нарахувань з суми боргу 1528625,00грн. (першим днем прострочення є 19.04.2015р.) за період березень-квітень суд зазначає, що такі до задоволення не підлягають, оскільки борг сплачується після 15-го числа квітня 2015р.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність проведення розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, беручи до уваги доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу, суд дійшов висновку, що вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача 25582,31грн. 3% річних підлягають до задоволення в розмірі 16916,74грн.; вимоги щодо стягнення 591209,22грн. інфляційних нарахувань підлягають до задоволення в розмірі 189180,84грн.; в решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.

ОСОБА_2 до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

17.09.2015 року у відповідності до вимог ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 22.09.2015р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 4-5, 4-7, 33, 38, 43, 49, 69, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позов задоволити частково.

2 . Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю В«БТЛК-ГРУПП УкраїнаВ» (81652, вул. Ходоровська, 4, м. Новий Розділ, Львівська область; ідентифікаційний код 38246511) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«Миколаївський глиноземний заводВ» (54051, просп. Жовтневий, 471, м. Миколаїв; ідентифікаційний код 33133003) 5462339,26грн. основного боргу, 16916,74грн. 3% річних, 189180,84грн. інфляційних нарахувань та 67964,40грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т. Б.