Постанова

від 12.04.2010 по справі 16/115

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

12.04.10 Справа № 16/115

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді Мельник Г.І.

суддів: Новосад Д.Ф.

ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_2, м. Коломия б/н від 14.12.2009 року

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 17.11.2009 року

у справі № 16/115

за позовом: приватного підприємця ОСОБА_2, м. Коломия Івано-Франківської області

до відповідача: Акціонерного комерційного банку «ОСОБА_3 кредит» в особі філії АКБ «ОСОБА_3 кредит»в м. Коломия Івано-Франківської області

про стягнення суми боргу за банківськими розрахунками в сумі 194 790,00 грн., включаючи нарахування за неналежне виконання договірних зобов'язань,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: ОСОБА_4 (довіреність № 221 від 01.12.2009 року),

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області (суддя Калашник В.О.) від 17.11.2009 року у справі № 16/115 позов задоволено частково: зобов'язано АКБ «ОСОБА_3 кредит»в особі Коломийської філії, м. Коломия Коломийського району Івано-Франківської області завершити переказ платежів згідно платіжних доручень приватного підприємця ОСОБА_2, м. Коломия Коломийського району Івано-Франківської області № 1 від 16.11.2008 року на суму 1279,86 грн. -пенсійні внески, № 2 від 06.11.2008 року на суму 77,10 грн. -пенсійні внески, № 3 від 06.11.2008 року на суму 200,00 грн. -утримання від зарплати, № 4 від 06.11.2008 року на суму 500,00 грн. -внески від зарплати, № 5 від 06.11.2008 року на суму 100,00 грн. -внески від зарплати, № 6 від 06.11.2008 року на суму 600,00 грн. -єдиний податок, № 7 від 06.11.2008 року на суму 215,47 грн. -податок з доходів, № 9 від 08.05.2009 року на суму 195,56 грн. - податок з доходів громадян, № 10 від 08.05.2009 року на суму 1200,00 грн. -єдиний податок, № 15 від 24.06.2009 року на суму 200,00 грн., № 16 від 24.06.2009 року на суму 400,00 грн., № 17 від 24.06.2009 року на суму 100,00 грн., № 19 від 07.09.2009 року на суму 1700,00 грн., № 20 від 07.09.2009 року на суму 39000,00 грн. у спосіб та строк, передбачені чинним законодавством; в стягнення пені в сумі 151012,39 грн. за порушення договірних зобов'язань за договором № 181 від 03.12.2001року відмовлено.

Позивач -приватний підприємець ОСОБА_2 з постановленим рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення з АКБ «ОСОБА_3 кредит»пені та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, оскільки вважає дане рішення незаконним, необґрунтованим і таким, що прийняте за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків місцевого господарського суду обставинам справи та з порушенням норм матеріального права. Свої вимоги скаржник аргументує, зокрема тим, що вимоги позивача у спірних правовідносинах не є майновими, а тому на них не поширюється мораторій у розумінні ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Покликається на те, що зобов'язання банку виконати доручення клієнта на переказ грошей не є грошовим зобов'язанням, оскільки клієнт в даному випадку не вимагає від банку сплати належних йому грошей, а доручає виконати певну операцію з власними грошима, тобто зобов'язання відповідача перед позивачем полягає в наданні послуг, а не у сплаті грошей. У зв'язку з чим вважає, що в даному випадку пеня нарахована не за невиконання грошових зобов'язань, а за порушення строків виконання доручення клієнта на переказ коштів або строків завершення переказу.

Відповідач -Акціонерний комерційний банк «ОСОБА_3 кредит» в особі філії АКБ «ОСОБА_3 кредит»в м. Коломия у відзиві на апеляційну скаргу (вих. № 21.5-62 від 16.02.2010 року) посилається на необґрунтованість оскарження апелянтом рішення місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні пені, зазначаючи при цьому, що пеня у розмірі 151 012,39 грн. нарахована позивачем в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного постановою Правління ОСОБА_3 банку України № 439 від 19.12.2008 року. Посилається також на те, що п. 6 договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 181 від 03.12.2001 року застосовується у випадку несвоєчасного або неправильного списання суми з рахунку клієнта з вини банку, а порушення строків зарахування платежів за платіжними дорученнями клієнтів банку в період дії в банку мораторію на задоволення вимог кредиторів під час здійснення тимчасової адміністрації не вважається порушенням з вини банку, оскільки введення у банківській установі мораторію на задоволення вимог кредиторів є способом регулювання ОСОБА_3 банком України економічних нормативів такого банку, внаслідок чого штрафні санкції не застосовуються. На підставі наведеного просить рішення господарського суду Івано-Франківської області від 17.11.2009 року у справі № 16/115 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Строк вирішення апеляційної скарги продовжувався згідно вимог ст. 69 ГПК України. В судовому засіданні 15.03.2010 року оголошувалась перерва до 12.04.2010 року.

Позивач в судове засідання 12.04.2010 року не з'явився, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи в попередньому судовому засіданні, тому колегія прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у його відсутності за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ст. 75 ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника відповідача, а також позивача та його представника, дані в попередніх судових засіданнях, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про порушення господарським судом Івано-Франківської області при постановленні оскаржуваного рішення норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків, викладених у цьому рішенні, обставинам справи, виходячи з наступного.

20.07.2009 року приватний підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до АКБ «ОСОБА_3 кредит»в особі філії АКБ «ОСОБА_3 кредит»в м. Коломия Івано-Франківської області про зобов'язання останнього виконати платіжні доручення, стягнення боргу, процентів за користування грошовими коштами, пені, втрат по обміну валюти та відшкодування завданої моральної шкоди. Заявами від 16.10.2009 року та 16.11.2009 року позивач збільшив розмір позовних вимог та змінив предмет позову.

Як вбачається з матеріалів справи, місцевий господарський суд, порушуючи провадження у справі, в якості відповідача залучив філію АКБ «ОСОБА_3 кредит»в м. Коломия Івано-Франківської області, яка не являється юридичною особою за законодавством України і з урахуванням приписів ст. ст. 1 та 21 ГПК України не може бути стороною в судовому процесі, зокрема відповідачем.

Не зважаючи на те, що в резолютивній частині оскаржуваного рішення суд першої інстанції, задоволивши частково позовні вимоги, зобов'язав завершити переказ платежів АКБ «ОСОБА_3 кредит»в особі Коломийської філії, однак відповідного процесуального документа щодо заміни відповідача з філії АКБ «ОСОБА_3 кредит»в м. Коломия на АКБ «ОСОБА_3 кредит»в особі Коломийської філії судом не винесено, що свідчить про порушення останнім норм процесуального права.

Одночасно, як вбачається з поданих відповідачем свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, довідки з ЄДРПОУ АА № 266767 та витягу зі статуту ПАТ «ОСОБА_3 кредит»(нова редакція), в процесі розгляду справи в суді першої інстанції АКБ «ОСОБА_3 кредит» перейменовано у Публічне акціонерне товариство «ОСОБА_3 кредит», яке є правонаступником по всіх правах та зобов'язаннях Акціонерного комерційного банку «ОСОБА_3 кредит». Зазначена обставина при винесенні оскаржуваного рішення господарським судом досліджена і врахована не була.

Наведені порушення норм процесуального права згідно вимог п. 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

Зважаючи на те, що позивачем подано позов до АКБ «ОСОБА_3 кредит»в особі філії АКБ «ОСОБА_3 кредит»в м. Коломия, тобто до юридичної особи, колегія дійшла висновку про необхідність скасування рішення господарського суду Івано-Франківської області від 17.11.2009 року у справі № 16/115 та прийняття нового рішення по суті заявлених позовних вимог.

Проаналізувавши матеріали справи та наявні у ній докази, колегією встановлено, що підставою звернення позивача до господарського суду з даним позовом стало невиконання відповідачем умов договору № 181 на здійснення розрахунково-касового обслуговування, укладеного між сторонами у даній справі 03.12.2001 року, згідно якого відповідач (банк) зобов'язався відкрити позивачу (клієнту) поточний рахунок № 26004501630395 та здійснювати його розрахунково-касове обслуговування. Пунктами 2.1, 2.3 даного договору передбачено право клієнта самостійно розпоряджатися коштами на своєму рахунку з дотриманням вимог чинного законодавства та вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків та інших обумовлених договором послуг, перелік яких наведено у додатку № 1 до цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, починаючи з 13.10.2008 року, з моменту прийняття від позивача платіжного доручення № 5 від 13.10.2008 року на суму 35000,00 грн. про перерахування коштів з поточного рахунку позивача його контрагентам та в подальшому, свої зобов'язання щодо своєчасного перерахування цих коштів на поточні рахунки їх одержувачів, а саме контрагентів позивача, не виконував. В якості підстав невиконання розрахункових документів позивача відповідач посилався, зокрема, на відсутність коштів на кореспондентському рахунку Розрахункової палати АКБ «ОСОБА_3 кредит», м. Київ.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції як відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них.

Укладений між сторонами договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування є підставою для виникнення у його сторін прав та обов'язків, визначених цим договором.

Згідно із ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України). Аналогічні вимоги встановлені ст. ст. 525, 526 ЦК України. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно ст. 341 ГК України розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері. Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування.

Статтею 1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Отже, за усіх обставин позивач є власником грошових коштів на рахунку, відкритого на підставі договору № 181 від 03.12.2001 року, якими він володіє, і його право власності в силу ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України є непорушним.

Стаття 1074 ЦК України встановлює, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 1068 ЦК України визначено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до п. п. 4.1, 4.2 договору № 181 від 03.12.2001 року банк взяв на себе зобов'язання належним чином виконувати умови договору та своєчасно здійснювати розрахункові операції відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в господарському обороті України, яка втратила чинність згідно з постановою Правління ОСОБА_3 банку України від 29 березня 2001 року N 135.

Натомість, постановою Правління ОСОБА_3 банку України від 21.01.2004 року № 22 затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Так, згідно п. 1.15 цієї Інструкції доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки отримувачів банки здійснюють у термін, установлений законодавством України.

Згідно п. 8.1 статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі (п. 30.1 ст. 30 цього ж Закону).

З матеріалів справи вбачається, що постановою Правління ОСОБА_3 Банку України № 439 від 19.12.2008 року в АКБ «ОСОБА_3 кредит»призначено тимчасову адміністрацію строком на один рік -з 19.12.2008 року до 18.12.2009 року та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців -з 19.12.2008 року до 18.06.2009 року на підставі ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а постановою № 451 від 05.08.2009 року продовжено мораторій на задоволення вимог кредиторів АКБ «ОСОБА_3 кредит»з 05.08.2009 року до 18.12.2009 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність»(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку, який відповідав би встановленим цим Законом та нормативно-правовими актами ОСОБА_3 банку України вимогам, ОСОБА_3 банк України має право введення мораторію на задоволення вимог кредиторів під час здійснення тимчасової адміністрації, але на строк не більше шести місяців.

Стаття 2 названого Закону визначає, що мораторієм є зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Аналіз положень ст. ст. 190, 509 ЦК України свідчить, що майновим зобов'язанням є зобов'язання боржника передати кредитору майно (річ, сукупність речей, майнові права та обов'язки) або сплатити певну грошову суму на підставах, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

На підставі наведеного колегія дійшла висновку про те, що позивач не має майнових вимог до відповідача, а лише вимагає від відповідача виконання умов договору щодо здійснення поточних операцій по розпорядженню власними коштами, тобто вимагає надати послуги, за які, в силу договору, саме позивач сплачує відповідачу певну комісійну винагороду.

Окрім того, частина 4 ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність»(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює, що мораторій не поширюється на обслуговування поточних операцій, здійснюваних тимчасовим адміністратором.

Законом України від 24.07.2009 року N 1617-VI до ст. ст. 2 та 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність»внесено зміни, згідно яких мораторієм визнається зупинення виконання банком зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань.

Однак, в даному випадку позивач не є кредитором відповідача у розумінні ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки згідно цієї ж статті кредитором банку є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань , а як вже зазначалося вище, зобов'язання відповідача у спірних правовідносинах не є майновими.

Поряд з цим, постановою Правління ОСОБА_3 Банку України № 451 від 05.08.2009 року мораторій продовжено на задоволення вимог кредиторів АКБ «ОСОБА_3 кредит», крім зобов'язань банку за договорами банківських вкладів (депозитів) та договорами банківських рахунків .

На момент розгляду справи в суді першої інстанції та постановлення оскаржуваного рішення відповідач порушив умови договору № 181 від 03.12.2001 року щодо своєчасного перерахування грошових коштів на поточні рахунки контрагентів позивача згідно із одержаними банком 05.02.2009 року платіжними дорученнями позивача № № 1-7 від 30.01.2009 року на загальну суму 2972,43 грн., а також платіжними дорученнями № 9 від 08.05.2009 року на суму 195,56 грн., № 10 від 08.05.2009 року на суму 1200,00 грн., № № 15-17 від 24.06.2009 року на загальну суму 700,00 грн., № 19 від 07.10.2009 року на суму 1700,00 грн. та № 20 від 07.10.2009 року на суму 39000,00 грн.

За таких обставин, колегія вважає, що позовні вимоги (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 16.11.2009 року) в частині зобов'язання відповідача завершити переказ платежів згідно вищезазначених платіжних доручень є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

На момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції, після прийняття судом першої інстанції рішення по суті заявлених позовних вимог, відповідачем добровільно виконано зобов'язання по перерахуванню грошових коштів згідно вищенаведених платіжних доручень. Однак, зазначені обставини не можуть бути взяті колегією до уваги при постановленні нового рішення по суті позовних вимог, оскільки вони не існували на момент розгляду справи в суді першої інстанції та постановлення оскаржуваного рішення, а суд апеляційної інстанції переглядає законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду на момент його винесення. Натомість, наведені обставини мають бути враховані сторонами під час проведення виконавчого провадження, а також виконавчою службою під час виконання рішення господарського суду в іншій частині.

Одночасно, відповідно до пунктів 32.1, 32.2 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом (зокрема, статтею 8) строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу , якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Пунктом 6 договору № 181 від 03.12.2001 року сторонами погоджено, що за несвоєчасне (пізніше наступного дня після отримання відповідного документа ) чи неправильне списання з вини банку суми з рахунку клієнта, а також за несвоєчасне чи неправильне зарахування суми, яка належить власнику рахунку, банк сплачує клієнту пеню в розмірі 1% несвоєчасно або неправильно зарахованої суми за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В силу вимог ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором .

Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Так, Господарський кодекс України називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч. 3 ст. 549 ЦК України. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч. 1 ст. 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

За таких обставин слід визнати помилковим посилання відповідача на те, що пенею може забезпечуватись лише грошове зобов'язання.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст. 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки фактичні обставини справи свідчать про порушення відповідачем строків надання послуг, визначених як законом, так і договором, колегія дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача передбаченої пунктом 6 договору пені.

Покликання відповідача на ч. 3 ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність»(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якою передбачено, що протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), вищенаведеного висновку господарського суду апеляційної інстанції не спростовують, оскільки зобов'язання відповідача у спірних правовідносинах не є грошовими.

На підставі аналізу здійсненого позивачем розрахунку пені, колегією встановлено, що розмір пені за несвоєчасне виконання відповідачем платіжного доручення № 5 від 13.10.2008 року на суму 35000,00 грн. до 03.11.2008 року (дата виконання платіжного доручення відповідачем) складає 6650,00 грн., але 10% суми переказу (п. 32.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні») становить 3500,00 грн. ;

платіжного доручення № 8 від 03.11.2008 року на суму 90000,00 грн. до 06.11.2008 року (дата відкликання позивачем платіжного доручення) складає 900,00 грн. ;

платіжного доручення № 9 від 06.11.2008 року на суму 50575,00 грн. до 11.11.2008 року (дата виконання платіжного доручення відповідачем) складає 1517,25 грн. ;

платіжного доручення № 10 від 06.11.2008 року на суму 46000,00 грн. до 05.02.2009 року (дата повернення коштів на рахунок позивача) складає 40940,00 грн., але 10% суми переказу становить 4600,00 грн. ;

платіжних доручень № № 1-7 від 30.01.2009 року, які одержані банком 05.02.2009 року, на загальну суму 2972,43 грн. по 06.08.2009 року (дата спливу шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України) складає 5380,10 грн., але 10% суми переказу становить 297,24 грн. ;

платіжного доручення № 8 від 04.02.2009 року, яке одержано банком 05.02.2009 року, на суму 43242,68 грн. до 08.05.2009 року (дата відкликання позивачем платіжного доручення) складає 38918,41 грн., але 10% суми переказу становить 4324,27 грн. ;

платіжних доручень № № 9-10 від 08.05.2009 року на загальну суму 1395,56 грн. по 09.11.2009 року (дата спливу шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України) складає 2567,83 грн., але 10% суми переказу становить 139,56 грн. ;

платіжного доручення № 11 від 08.05.2009 року на суму 41800,00 грн. до 24.06.2009 року (дата відкликання позивачем платіжного доручення) складає 18810,00 грн., але 10% суми переказу становить 4180,00 грн. ;

платіжних доручень № № 12,13,14,18 від 24.06.2009 року на загальну суму 41265,69 грн. до 16.07.2009 року (дата відкликання позивачем платіжних доручень) складає 8253,14 грн., але 10% суми переказу становить 4126,57 грн. ;

платіжних доручень № № 15,16,17 від 24.06.2009 року на загальну суму 700,00 грн. по 15.11.2009 року (до моменту подання позивачем до місцевого господарського суду заяви про зміну предмета позову - 16.11.2009 року) складає 1001,00 грн., але 10% суми переказу становить 70,00 грн. ;

платіжного доручення № 19 від 07.10.2009 року на суму 1700,00 грн. по 15.11.2009 року (до моменту подання позивачем до місцевого господарського суду заяви про зміну предмета позову - 16.11.2009 року) складає 646,00 грн., але 10% суми переказу становить 170,00 грн. ;

платіжного доручення № 20 від 07.10.2009 року на суму 39000,00 грн. по 15.11.2009 року (до моменту подання позивачем до місцевого господарського суду заяви про зміну предмета позову - 16.11.2009 року) складає 14820,00 грн., але 10% суми переказу становить 3900,00 грн. ;

Таким чином, загальний розмір пені, нарахованої на підставі 6 договору № 181 від 03.12.2001 року за період прострочення виконання відповідачем платіжних доручень позивача на переказ грошових коштів, становить 27 724,89 грн., який і підлягає стягненню з відповідача. В задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача решти суми пені (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 16.11.2009 року) слід відмовити у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Отже, з огляду на викладене вище, оцінивши докази в їх сукупності, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про скасування рішення господарського суду Івано-Франківської області від 17.11.2009 року у справі № 16/115, як такого, що прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права та за невідповідності висновків, викладених у цьому рішенні, обставинам справи та прийняття нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_2, м. Коломия б/н від 14.12.2009 року задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 17.11.2009 року у справі № 16/115 скасувати та прийняти нове рішення. Позов задоволити частково:

зобов'язати Публічне акціонерне товариство «ОСОБА_3 кредит»в особі Коломийського відділення ПАТ «ОСОБА_3 кредит», м. Коломия Івано-Франківської області завершити переказ платежів згідно платіжних доручень приватного підприємця ОСОБА_2, м. Коломия Івано-Франківської області № 1 від 30.01.2009 року на суму 1279,86 грн., № 2 від 30.01.2009 року на суму 77,10 грн. та № 3 від 30.01.2009 року на суму 200,00 грн., № 4 від 30.01.2009 року на суму 500,00 грн., № 5 від 30.01.2009 року на суму 100,00 грн., № 6 від 30.01.2009 року на суму 600,00 грн., № 7 від 30.01.2009 року на суму 215,47 грн., № 9 від 08.05.2009 року на суму 195,56 грн., № 10 від 08.05.2009 року на суму 1200,00 грн., № 15 від 24.06.2009 року на суму 200,00 грн., № 16 від 24.06.2009 року на суму 400,00 грн., № 17 від 24.06.2009 року на суму 100,00 грн., № 19 від 07.10.2009 року на суму 1700,00 грн. та № 20 від 07.10.2009 року на суму 39000,00 грн.;

стягнути з Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 кредит»в особі Коломийського відділення ПАТ «ОСОБА_3 кредит», м. Коломия Івано-Франківської області на користь приватного підприємця ОСОБА_2, м. Коломия Івано-Франківської області 27 724,89 грн. пені.;

в задоволенні позову в частині стягнення решти суми пені відмовити.

3. Судові витрати по розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій покласти на сторони пропорційно до задоволених вимог.

4. Доручити місцевому господарському суду видати відповідні накази.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

6. Матеріали справи повернути господарському суду Івано-Франківської області.

ОСОБА_5 Мельник

Суддя Д.Ф. Новосад

Суддя О.В. Михалюк