Постанова

від 22.09.2015 по справі 908/5676/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2015 року Справа № 908/5676/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Самусенко С.С.,

Татькова В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МИ"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03 червня 2015 року

та на рішення господарського суду Запорізької області від 24 лютого 2015 року

у справі № 908/5676/14

господарського суду Запорізької області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МИ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю " Крок Г.Т."

про стягнення 166 560,00 грн. заборгованості з орендної плати за договором № 003500 від 01.01.2011 р., 326 180,00 грн. штрафу.

та за зустрічним

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " Крок Г.Т."

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МИ"

про зобов'язання прийняти з орендного користування за актом прийому-передачі приміщення енерговставки у м. Запоріжжя

за участю представників

позивача не з'явився

відповідача не з'явився

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року ТОВ "Ми" звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ "Крок Г.Т." про стягнення з 166560,00 грн. заборгованості з орендної плати за договором № 003500 від 01 січня 2011 року, 326180 грн. штрафу.

ТОВ "Крок Г.Т." до початку розгляду господарським судом Запорізької області справи по суті звернулося з зустрічним позовом до ТОВ "Ми" з вимогами про зобов'язання прийняти з орендного користування за актом прийому-передачі приміщення енерговставки у м. Запоріжжя, вул. Новобудов, 7.

Ухвалою суду від 28 січня 2015 року прийнято до спільного розгляду зустрічний позов ТОВ "Крок Г.Т." до ТОВ "Ми" про зобов'язання прийняти з орендного користування за актом прийому-передачі приміщення енерговставки у м. Запоріжжя, вул. Новобудов, 7.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 24 лютого 2015 року (суддя Попова І.А.) залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03 червня 2015 року (судді Слободін М.М., Гончар Т.В., Гребенюк Н.В.) в задоволенні позовних вимог ТОВ "Ми" відмовлено. Зустрічні позовні вимоги ТОВ "Крок Г.Т." задоволено. Зобов'язано ТОВ "Ми" прийняти з оренди частину нежитлового приміщення площею 140, 9 кв. м., розташовану в приміщенні енергоставки у м. Запоріжжя, вул. Новобудов, 7 за актом приймання-передачі від ТОВ "Крок Г.Т."

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою Товариства з обмеженою відповідальністю "МИ" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 24 лютого 2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03 червня 2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МИ" задовольнити, а в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Ми" (орендодавець) та ТОВ "Крок Г.Т." (орендар) укладено договір № 003500 оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне володіння та користування нежитлове приміщення для виробництва площею 140,9 кв. м., розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Новобудов, 7.

Пунктами 2.2, 2.3 договору передбачено, що приміщення вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі. У разі припинення договору, у тому числі достроково, орендар зобов'язаний передати орендоване приміщення у день припинення договору.

Відповідно до п. п. 3.1., 3.2. договору орендна плата за перший місяць оренди становить 6940,00 грн. Щомісячний розмір орендної плати кожен наступний місяць підлягає індексації на коефіцієнт інфляції за попередній місяць, встановлений Міністерством статистики України. Індексація розміру орендної плати здійснюється Орендодавцем з наростаючим підсумком. Орендна плата та інші платежі обумовлені договором повинні перераховуватися орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця, згідно виставлених рахунків, щомісячно до 10 числа поточного (розрахункового) місяця. Якщо рахунки не виставлені до 10 числа, то орендар зобов'язаний сплатити суму оренди вказану в рахунку попереднього місяця. При отриманні рахунку орендар доплачує різницю протягом 10 днів. У випадку прострочення орендарем орендного платежу після встановленого строку, орендодавець стягує штраф в розмірі 100 відсотків від орендної плати.

Умовами п. 3.3. договору передбачено, що розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а п. 4.6.договору встановлено обов'язок орендаря своєчасно та в повному обсязі вносити орендну плату.

Орендна плата та інші платежі, обумовлені в договорі, нараховуються орендодавцем та повинні сплачуватися орендарем за весь період дії договору до моменту фактичної передачі орендованого приміщення орендодавцю, про що зазначено у п. 3.5. договору.

Пунктом 4.7. договору сторони домовилися, що в разі прострочення орендарем орендного платежу більш ніж на 3 дні після встановленого строку, допуск співробітників орендаря в орендоване приміщення припиняється. Орендодавцю за актом здачі-приймання передається орендоване приміщення та майно. Допуск на територію підприємства припиняється. Орендар зобов'язується повідомляти про майбутнє звільнення приміщення не менш ніж за один місяць (п. 4.13).

Пунктом 8.1 договору визначено, що договір діє з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року. Договір може бути розірваний за письмовою вимогою однією із сторін. При цьому, друга сторона повинна бути попереджена не менш ніж за один місяць, або за домовленістю (п. 8.4).

Факт передання майна в оренду підтверджується актом прийому-передачі нежитлового приміщення від 01 січня 2011 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що господарським судом Запорізької області розглядалася справа № 908/206/14 за позовом ТОВ "Ми" про стягнення з ТОВ "Крок Г.Т." орендної плати за договором № 003500. Рішенням від 27 лютого 2014 року у зазначеній справі позовні вимоги задоволено та стягнуто з товариства "Крок Г.Т." 159620,00 грн. орендної плати за період з лютого 2011 року по грудень 2012 року у зв'язку з порушенням орендарем зобов'язань зі сплати орендних платежів у зазначений період.

Вимоги про стягнення штрафу в розмірі 159620,00 грн. за несвоєчасне виконання зобов'язань товариством "Крок Г.Т." за період з лютого 2011 року по грудень 2012 року позивач за первісним позовом обґрунтовував умовами п. 3.2 договору № 003500, яким передбачено, що в разі прострочення орендарем орендного платежу після встановленого строку орендодавцем стягується штраф в розмірі 100% від орендної плати.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Статтею 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Статтею 258 ЦК України встановлена позовна давність в один рік до вимог про стягнення неустойки.

Враховуючи, що відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, строк позовної давності за вимогами про стягнення штрафу у даних спірних відносинах скінчився, тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

До вимог про стягнення штрафу в розмірі 152620,00 грн. за несвоєчасну сплату орендної плати за період з лютого 2011 року по грудень 2012 року судами попередніх інстанцій було правомірно застосовано позовну давність, про яку заявлено ТОВ "Крок Г.Т.", та відмовлено у задоволенні вимог в цій частині.

Також, предметом вимог у даній справі за первісним позовом є орендна плата за 2013 рік у розмірі 83280,00 грн., орендна плата за 2014 рік у розмірі 83280 грн., орендна плата за січень - лютий 2015 року в розмірі 13880,00 грн., усього 180440,00 грн., та штраф в розмірі 180440 грн. за несвоєчасну сплату орендної плати за зазначені періоди.

Товариство "Ми" в обґрунтування своїх вимог зазначає, що товариство "Крок Г.Т." до теперішнього часу не передало йому за актом приймання-передачі приміщення, продовжує ним користуватися, при цьому значно погіршило стан нерухомого майна.

Товариство "Крок Г.Т." наполягав і в суді першої так і в суді апеляційної інстанції, що наприкінці 2012 року повыдомило орендодавця про припинення договору оренди та вимагало прийняти приміщення. Такого ж листа було направлено і наприкінці 2013 року, оскільки стало відомо, що орендодавець - ТОВ "Ми" - не бажає підписувати акт повернення приміщення, оскільки вважає, що орендар погіршив стан орендованого майна.

Судами досліджувались коло питання, зокрема, чи продовжує дію договір оренди № 003500 від 01 січня 2011 року; якщо договір припинився, то в який строк та з яких підстав; які дії вчинялися сторонами щодо продовження чи припинення договору оренди № 003500.

Під час розгляду справи № 908/206/14 господарським судом встановлено, що договір № 003500 від 01 січня 2011 року в силу ст. 764 ЦК України продовжено на строк, який був раніше встановлений договором, тобто на 1 рік, в зв'язку з відсутністю заперечень з боку орендодавця щодо продовження дії договору оренди та продовженням товариством "Крок Г.Т." користуватися спірним майном (оскільки відповідного акту приймання - передачі майна з оренди суду не надано).

Судами встановлено, що листом № 673/1 від 25 грудня 2012 року товариство "Крок Г.Т." повідомило товариство "Ми", що орендоване приміщення звільнено, доступу до приміщення робітники ТОВ "Крок Г.Т." не мають, та просило підписати акти приймання - передачі орендованого майна, за наявності зауважень до акту, повідомити про них. Додатком до зазначеного листа вказано акт приймання-передачі. Про направлення такого листа за юридичною адресою ТОВ "Ми" свідчить реєстр відправленої кореспонденції від 25 грудня 2012 року та поштовий фіскальний чек № 6498 від 25 грудня 2012 року. (а. с. 140).

Частиною 1 ст. 763 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Таким чином, із встановленого слідує, що строк дії договору № 003500 від 01 листопада 2011 року припинився, з огляду на те, що договір укладався на строк з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року та був продовжений на 1 рік, тобто до 31 грудня 2012 року.

Статтею 764 ЦК України, на яку посилається товариство "Ми" в обґрунтування своїх вимог, передбачено, що договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором, якщо наймач продовжує користуватися майном. Тобто, за своєю правовою природою зазначена норма законодавства направлена на захист прав орендаря на продовження користування об'єктом оренди.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що товариство "Крок Г.Т." не користується орендованим майном, про що орендодавець був повідомлений листом від 25 грудня 2012 року, тобто договір №003500 від 01 січня 2011 року не може вважатися продовженим в силу ст. 764 ЦК України.

Пунктом 3.5 договору № 003500, що є підставою первісних позовних вимог, передбачено, що орендна плата та інші платежі, обумовлені договором нараховуються орендодавцем та повинні сплачуватися орендарем за весь період дії договору до моменту фактичної передачі орендованого приміщення орендодавцю.

Судами попередніх інстанцій правомірно встановлено, що після закінчення строку договору оренди № 003500 орендарем вчинено дії щодо повернення орендованого приміщення орендодавцю шляхом направлення останньому для підписання акту приймання - передачі. При цьому, по-перше, товариство "Ми" наполягає, що акт не отримувався, по - друге, приміщення не може бути прийняте, оскільки знаходить в незадовільному стані.

Суд апеляційної інстанцій дослідив пояснення представника ТОВ "Ми", який зазначив, що в період з 2010 року по 2015 року на підприємстві згідно штатного розпису працював лише директор, інших посад не передбачено. Директор товариства "Ми" тривалий час був відсутній на підприємстві в зв'язку перебуванням на лікуванні. Тому, кореспонденція, яка направлялася на юридичну адресу орендодавця, не отримувалася особою з відповідними повноваженнями.

Частиною 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне зобов'язання).

Встановлено, що звернення товариства "Крок Г.Т." з проханням прийняти з оренди приміщення, яке є предметом договору оренди № 003500, залишилися без відповіді з боку орендодавця та без надання обґрунтованих пояснень щодо неможливості прийняти з оренди ці приміщення (докази направлення листа наявні в матеріалах справи), що свідчить про вжиття товариством "Крок Г.Т." заходів щодо виконання обов'язку з повернення орендованого майна та про ухилення орендодавця від прийняття з оренди приміщення.

Крім того, орендодавець був обізнаний про небажання товариства "Крок Г.Т." продовжувати договір № 003500, що вбачається, зокрема, із рішення господарського суду Запорізької області у справі № 908/206/14.

Також, як зазначалось вище, орендодавець відмовляється прийняти орендоване майно, посилаючись на те, що приміщення перебуває в незадовільному стані.

Частиною 1 ст. 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обмовлено в договорі.

Згідно частини 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Обов'язок орендодавця прийняти від орендаря об'єкт оренди за актом приймання-передачі передбачений пунктом 2.2 договору № 003500. Таким чином, обов'язку орендаря повернути орендоване приміщення після закінчення строку дії договору кореспондує зустрічний обов'язок орендодавця прийняти це приміщення за актом приймання-передачі.

При цьому, на виконання зобов'язання за договором оренди особа вправі в судовому порядку вимагати прийняття від неї майна, яке було предметом договору, та отримання документа (акта) про таке прийняття, як підтвердження виконання нею зобов'язання (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 1/5005/5719/2011 від 20 березня 2012 року).

В даному випадку товариство "Ми" відмовилось прийняти майно з орендного користування товариства "Крок Г.Т.", а тому в силу приписів ст. 613 ЦК України є кредитором, що прострочив, оскільки не прийняв належне виконання, запропоноване боржником.

Посилання товариства "Ми" як орендодавця на те, що стан орендованого приміщення, яке орендар вимагає прийняти за актом приймання-передачі, є незадовільним та знаходиться не в тому стані, в якому воно було передано в оренду з урахуванням нормального зносу, судами були обґрунтовано відхилені, оскільки ні чинним законодавством, ні умовами договору оренди не передбачено право орендодавця після припинення дії договору оренди відмовлятися від прийняття об'єкта оренди від орендаря та підписання акту приймання-передачі, якщо його не влаштовує стан приміщення. Претензії товариства "Ми" щодо стану орендованого майна можуть бути предметом окремого позову, зокрема, про відшкодування шкоди, але не є предметом доказування у даній справі. Також, судами першої та апеляційної інстанції правомірно при розгляді даної справи не досліджувалось питання щодо редакції, в якій має бути викладений акт приймання-передачі. Складання акту приймання-передачі покладається на сторону, яка передає, що випливає із суті зобов'язання.

Стосовно доводів позивача, що акт приймання-передачі має бути підписаний з зазначенням вказаної кожною з них дати, суд першої інстанції обґрунтовано визнав хибними, оскільки акт - це документ, складений кількома особами, що підтверджує встановлені факти або події, тобто засвідчує фактичне та реальне виконання відповідних дій сторонами, що його підписали, з зазначенням фактичної дати такої події.

З урахуванням фактичних обставин справи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що договір оренди № 003500 від 01 січня 2011 року припинився з 01 січня 2013 року в зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено; по-друге, орендар припинив користування майном, про що вчасно повідомив орендодавця; по-третє, в силу ст. 613 ЦК України кредитор (ТОВ "Ми") є таким, що прострочив прийняття належного виконання з приймання майна, що виключає виконання орендарем (ТОВ "Крок Г.Т.") зустрічного обов'язку із сплати орендних платежів за спірний період відповідно до п. 3.5 договору оренди № 003500 від 01 січня 2011 року.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що позивачем за зустрічним позовом (ТОВ "Крок Г.Т") відповідно до приписів ст. 33, 34 ГПК України доведено в установленому законом порядку обґрунтованість вимог про зобов'язання орендодавця прийняти орендоване майно за актом приймання передачі внаслідок ухилення останнього від прийняття майна з оренди, а тому зустрічні позовні вимоги підлягають задоволенню.

Такі висновки суду, на думку колегій, повністю відповідають тлумаченню, наданому ВГСУ у абз. 5,6 п. 5.1. Постанови Пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна", де зазначено, що позовні вимоги, пов'язані з прийняттям майна з оренди (за наслідками припинення відповідного договору оренди), узгоджуються з приписом пункту 5 частини другої статті 16 ЦК України, яким передбачений такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як примусове виконання обов'язку в натурі. Отже, орендар на підтвердження виконання зобов'язання за договором оренди (найму) вправі в судовому порядку вимагати прийняття від нього орендодавцем майна, яке було предметом договору, та документального оформлення такого прийняття згідно з частиною першою статті 545, частиною другою статті 795 ЦК України.

Щодо задоволення первісних позовних вимог про стягнення з ТОВ "Крок Г.Т." орендної плати за 2013, 2014, та січень - лютий 2015 р. та штрафу за несвоєчасне внесення орендної плати за відповідний період суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про відмову у їх задоволенні з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 786 ЦК України до вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік.

Рішенням Конституційного Суду України №14-рп/2012 від 3 липня 2012 року надано офіційне тлумачення положень статті 786 ЦК України.

Так судами зазначено, що положення статті 786 ЦК мають єдиний зміст, завершену структуру і встановлюють спеціальну позовну давність - один рік - та початок її перебігу щодо вимог наймодавця про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також до вимог наймача про відшкодування витрат на поліпшення речі. Положення частини другої цієї статті не поширюється на інші вимоги, що випливають із договору найму (оренди)

Конституційний суд вирішив, що положення статті 786 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності в один рік слід розуміти так, що воно застосовується до вимог наймодавця про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві та вимог наймача про відшкодування витрат на поліпшення речі і не поширюється на інші вимоги наймача та наймодавця, які випливають з договору найму (оренди).

Згідно з статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи.

Колегія суддів Вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МИ" залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03 червня 2015 року зі справи № 908/5676/14 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді С. С. Самусенко

В. І. Татьков