Постанова

від 22.09.2015 по справі 904/5070/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2015 року Справа № 904/5070/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Джихур О.В. (доповідач)

суддів: Виноградник О.М., Лисенко О.М.

секретар судового засідання: Ситникова М.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: Бірсан Є.М., довіреність б/н від 22.05.14, представник;

представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства "Завод порошкової металургії", м. Бровари, Київської області

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06 липня 2015 року у справі № 904/5070/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вебтранс-Логістик", м. Дніпропетровськ

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТЛ-Груп", м. Дніпропетровськ

відповідача-2 Державного підприємства "Завод порошкової металургії", м. Бровари, Київської області

про стягнення заборгованості за договором №01-631-С на транспортно-експедиційне обслуговування від 12.09.2013 у загальному розмірі 402 950 грн. 01 коп.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06 липня 2015 (суддя Фещенко Ю.В.) позово задоволено частково, стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТЛ-Груп", м. Дніпропетровськ та Державного підприємства "Завод порошкової металургії", Київська область, м.Бровари на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вебтранс-Логістик", м. Дніпропетровськ 500 грн. 00 коп. основного боргу.; стягнуто з Державного підприємства "Завод порошкової металургії", Київська область, м. Бровари на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вебтранс-Логістик", м. Дніпропетровськ 270 500 грн. 00 коп. - основного боргу, 27 100 грн. 00 коп. - пені, 89 624 грн. 93 коп. - інфляційних втрат, 3 566 грн. 39 коп. - 3% річних, 7 815 грн. 83 коп. частину витрат по сплаті судового збору; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТЛ-Груп", м.Дніпропетровськ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вебтранс-Логістик", м.Дніпропетровськ 10 грн. 00 коп. частину витрат по сплаті судового збору, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення господарського суду мотивовано неналежним виконанням відповідачем-2 умов договору №01-631-С на транспортно -експедиційне обслуговування від 12 вересня 2013 року в частині повного та своєчасного розрахунку за надані в період з 26 вересня 2014 року по 20 лютого 2015 року послуги з організації перевезення вантажів автомобільним транспортом у встановлений договором строк.

Основний борг в розмірі 500 грн. стягнуто з відповідача-1, як поручителя, на підставі ст.ст.553, 554 Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції визнав обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення пені в сумі 27 100 грн., здійснено власний розрахунок інфляційних втрат з врахуванням ч.3 п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застоування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" і встановлено, що інфляційні втрати становлять 89 624, 93 грн., а 3% річних становлять 3 566, 39 грн.

Не погодившись з зазначеним рішенням в частині стягнення пені, інфляційних втрат та річних Державне підприємство "Завод порошкової металургії" його оскаржує на предмет неповного з'ясування господарським судом обставин справи.

Апелянт посилається на те, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року №83 "Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" завод входить до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Основним замовником виготовленої продукції була Російська Федерація, але з відомих причин які відбуваються на частині території нашої держави, завод втратив замовлення, що вплинуло на господарську діяльність підприємства. Апелянт вважає, що в даному випадку виникли форс -мажорні обставини.

Апелянт просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06 липня 2015 року в частині нарахування санкцій, а саме 27 100 грн. 00 коп. пені, 89 624 грн. 93 коп. інфляційних втрат, 3 566 грн. 39 коп. 3% річних, 7 815 грн. 83 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В судовому засіданні представник апелянта не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням від 28 серпня 2015 року (а.с.207).

Представник відповідача-1 в судове засідання не з'явився, ухвала Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17 серпня 2015 року про прийняття апеляційної скарги до розгляду і призначення судового засідання на 22 вересня 2015 року повернута поштою за спливом строку зберігання (а.с.209-211).

Оскільки ухвалу апеляційного господарського суду було направлено відповідачу -1 за належною адресою, яка зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців станом на 12 червня 2015 року, то він вважається повідомленим про час та місце судового засідання належним чином.

Судова колегія визначилася, що справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач доводи апеляційної скарги заперечує, вважає рішення господарського суду законним, просить залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідач-2 оскаржує рішення господарського суду в частині стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних.

Згідно ч.1 ст.101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Оскільки нарахування штрафу, інфляційних втрат та 3% річних пов'язане із існуванням простроченої заборгованості за основним зобов'язанням, апеляційний господарський суд повинен перевірити рішення суду першої інстанції на предмет правомірності стягнення основного боргу в загальній сумі 271 000 грн.

Матеріали справи свідчать, що 12.09.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вебтранс-Логістик" (далі - експедитор, позивач) та Державним підприємством "Завод порошкової металургії" (далі - замовник, відповідач-2) було укладено договір № 01-631-С на транспортно-експедиційне обслуговування (далі - договір) (а.с.17-19), який регулює взаємовідносини між експедитором та замовником, які пов'язані із здійсненням транспортно-експедиційного обслуговування (ТЕО) по організації перевезень по території України, експортно-імпортних і транзитних вантажів автомобільним транспортом, з наданням інших послуг, узгоджених в замовленнях/доповненнях до договору, і які є його невід'ємною частиною договору (пункт 1.1. договору).

Згідно з пунктом 2.1. договору міжнародні автомобільні перевезення вантажів виконуються відповідно до положень діючих Конвенцій про міжнародні перевезення (Конвенція КДПВ зі змінами внесеними Протоколом від 05.07.1978, Конвенція МДП, Конвенція ДППНВ (АDR), діючих на території України нормативних актів, а також відповідно до даного договору.

Так, відповідно до пунктів 3.1., 3.2., 3.3., 3.4., 3.5., 3.12, 3.14 договору серед прав та обов'язків експедитора, зокрема:

- представляти інтереси замовника у взаємовідносинах з перевізниками під час перевезень і ТЕО вантажів замовника;

- організовувати перевезення експортно-імпортних і транзитних вантажів автомобільним транспортом на території України та за її межами відповідно до замовлень замовника;

- за вимогою та за рахунок замовника отримувати всі необхідні дозволи, ліцензії, необхідні для вчасного виконання замовлень замовника;

- виконувати ТЕО вантажів замовника відповідно до міжнародних вимог та вимог законодавства України з моменту прийняття вантажу від вантажовідправника і до моменту передачі вантажу вантажоодержувачу. Вантаж приймається відповідно до товарно-транспортних документів відправника.

- організовувати своєчасну подачу автомобільного транспорту на місце завантаження в строки, вказані в замовленнях замовника, які є невід'ємною частиною договору;

- вживати всі необхідні заходи для доставки вантажів замовника без пошкоджень;

- у термін обумовлений із замовником, доставляти вантаж для виконання митного оформлення згідно до заявок замовника, які є невід'ємною частиною даного договору.

В свою чергу, відповідно до пункту 4.13. договору замовник зобов'язаний виконати всі розрахунки з експедитором у повному обсязі і у термін, який передбачений умовами даного договору.

У пункті 10.4 сторони узгодили, що договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2013. У випадку, якщо за 10 днів до завершення дії договору жодна із сторін письмово не повідомила іншу сторону про намір припинити дію договору, то термін дії договору автоматично продовжується на один календарний рік. Аналогічний механізм пролонгації діє на всі подальші роки.

На виконання взятих на себе зобов'язань позивачем в період з 26 вересня 2014 року по 20 лютого 2015 року надано відповідачу -2 послуги, обумовлені договором на транспортно -експедиційне обслуговування на загальну суму 27 100 грн., що підтверджується заявками -договорами міжнародними товарно -транспортними накладними, актами виконаних робіт, які містяться і матеріалах справи (а.с.23-67).

Згідно п.п.5.1, 5.2 договору вартість фрахту та інших послуг підтверджується у окремих заявках замовника, які є невід'ємною частиною договору і мають пріоритетну силу над ним. Фактом отримання вантажу є прибуття вантажу у пункт призначення відповідно до підписаних замовлень та ТТН.

У пункті 5.4 договору сторони погодили, що оплата вартості кожного автомобільного перевезення проводиться замовником в національній грошовій одиниці України, у безготівковій формі. Термін сплати становить 3 банківські дні по факту доставки вантажу, якщо інше не зазначено в замовленні.

В кожній із заявок містилися умови та строк оплати послуг.

В установлений договором і визначений в заявках строк зобов'язання щодо оплати наданих і спірний період послуг відповідачем -2 не виконано, надані позивачем послуги не оплачені.

На заявлену позивачем претензію щодо погашення заборгованості в сумі 271 000 грн., відповідач-2 повідомив, що визнає борг в зазначеній сумі, але не має можливості виконати свої зобов'язання через скрутне фінансове становище.

Акт звірки взаємних розрахунків від 31 березня 2015 року підтверджує наявність заборгованості відповідача -2 перед позивачем в загальній сумі 271 000 грн. (а.с.68).

Судом першої інстанції правильно встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором транспортного експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до статті 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до частини 1 статті 930 Цивільного кодексу України, договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Згідно статті 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи доведено наявність заборгованості відповідача-2 перед позивачем за договором №01-631-С від 12 вересня 2013 року, відповідачем -2 не надано доказів сплати основного боргу ні суду першої інстанції, ані апеляційному господарському суду.

15 лютого 2015 року між позивачем (кредитор) та відповідачем -1 (поручитель) укладено договір поруки №15/02/2015/1, відповідно до умов якого поручитель поручився перед кредитором за виконання обов'язку відповідача-2 щодо оплати послуг, які надаються кредитором боржнику (відповідачу-2) за договором № 01-631-С на транспортно-експедиційне обслуговування від 12.09.2013, укладеного між кредитором та боржником (відповідачем-2) (далі - основний договір), а також за сплату боржником штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язань по оплаті послуг за основним договором на загальну суму 500 грн. 00 коп. (пункт 1.1. договору поруки).

Відповідно до умов пункту 1.2. договору поруки у випадку порушення боржником обов'язку з оплати послуг, зазначеного в пункті 1.1. договору, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, кожен в обсязі, визначеному цим договором та основним договором.

У пункті 2.1. договору поруки визначено, що поручитель зобов'язаний у разі порушення боржником обов'язку з оплати послуг за основним договором, самостійно виконати зазначений обов'язок боржника перед кредитором на підставі письмової вимоги кредитора в строк протягом 10 робочих днів, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок кредитора.

Згідно з пунктом 3.1. договору поруки він набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 15.02.2016.

Так, на виконання умов вказаного договору, позивачем було надіслано відповідачу-1 вимогу щодо сплати боргу відповідача-2 у розмірі 500 грн. 00 коп. Вказана вимога була отримана відповідачем-1 15.04.2015, що підтверджується надписом на самій вимозі про її отримання (долучена до матеріалів справи разом з поясненнями від 06.07.2015).

При цьому, вказана вимога була залишена відповідачем-1 без відповіді та задоволення.

Згідно зі ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч.1 ст.553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно ч.2 ст.553 Цивільного кодексу України порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено одаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки,

відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Враховуючи факт наявності заборгованості у відповідача-2 перед позивачем у розмірі 27 100 грн., а також встановлення договором поруки №15/02/2015/1 від 15 лютого 2015 року обмеження щодо відповідальності поручителя за виконання відповідачем -2 обов'язку щодо оплати послуг за договором №01-631-С на транспортно -експедиційне обслуговування від 12 вересня 2013 року в розмірі 500 грн., апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду щодо солідарного стягнення з відповідачів -1, 2 основного боргу в сумі 500 грн. 00 коп.

Відповідно, стягненню з відповідача -2 підлягає також залишок основного боргу в сумі 270 500 грн. 00 коп.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно, у пункті 6.12. договору сторони погодили, що у випадку затримки оплати передбаченої пунктом 5 договору, замовник сплачує експедитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від неоплаченої суми за кожен день затримки оплати, але не більше 10% від вартості фрахту.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено право суду на зменшення розміру санкцій, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

На підставі п.6.12 договору позивачем заявлено до стягнення пеня за загальний період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем -2 з 15 жовтня 2014 року по 01 червня 2015 року в сумі 27 100 грн. 00 коп.

Господарський суд встановив, що розрахунок пені містить порушення у визначені періодів прострочення, у зв'язку з чим здійснив власний перерахунок пені, що підлягає стягненню, але оскільки він перевищував обмеження встановлені у п.6.12 договору, а саме 10% від вартості фрахту, то залишив розмір пені визначений позивачем у 27 100 грн., що складає 10% від вартості фрахту.

Отже, вважається правомірним висновок господарського суду щодо стягнення пені за прострочку виконання грошового зобов'язання в розмірі 27 100 грн.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих послуг у строк, визначений умовами договору (зазначеними в заявках), позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані інфляційні втрати за період прострочення з жовтня 2014 року по квітень 2015 року в сумі 101 278 грн. 75 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Згідно п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Оскільки наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат не відповідав наведеним приписам п.3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 господарський суд здійснив власний розрахунок інфляційних тврат за кожною заявкою -договором і встановив, що розмір інфляційних тврат за прострочку виконання грошових зобов'язань відповідачем -2 за період з листопада 2014 року по квітень 2015 року складає 89 624 грн. 93 коп., замість заявлених позивачем 101 278, 75 грн.

Також господарським судом здійснено власний розрахунок 3% річних, оскільки в розрахунку позивача містилися ті ж помилки, що і в розрахунку пені. В результаті перерахунку 3% річних за період прострочення з 15 жовтня 2014 року по 01 червня 2015 року їх розмір складає 3 566 грн. 39 коп., замість заявлених позивачем 3 571, 26 грн. Судова колегія погоджується з розміром інфляційних втрат та 3% річних за прострочку виконання грошового зобов'язання, встановлених господарським судом.

Позивач також не має зауважень з приводу визначеного господарським судом розміру пені, інфляційних тврат, 3% річних, про що він повідомив апеляційний господарський суд в судовому засіданні.

В спростування доводів апелянта апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Включення Державного підприємства "Завод порошкової металургії" до об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави не звільняє підприємство від сплати неустойки за прострочку виконання грошових зобов'язань.

Постанова Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року №83 "Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки" прийнята після періоду, в який відбувалися правовідносини між позивачем та відповідачем -2 згідно договору №01-631-С від 12 вересня 2013 року.

Матеріали справи свідчать, що відповідач не звертався до суду з клопотанням про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі ст.233 Господарського кодексу України і ст.83 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідні докази щодо настання форс -мажорних обставин не надавалися ані господарському суду, ані апеляційній інстанції.

Щодо твердження апелянта, що пеня нарахована без врахування приписів ч.6 ст.232 Цивільного кодексу України слід зазначити, що, як зазначалося вище, судом першої інстанції здійснено перерахунок пені виходячи з обмежень періоду нарахування встановлених ч.6 ст.232 Господарського кодексу України апеляційний господарський суд перевірив розрахунок пені і встановив, що її розмір становить суму значно більшу, ніж обумовлена договором, а тому її розмір обмежується 10% від вартості фракту, як встановлено договором, отбо 27 100 грн.

З врахуванням викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що господарським судом повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06 липня 2015 року відсутні.

Згідно ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст.49, 99, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Завод порошкової металургії", м. Бровари, Київської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06 липня 2015 року у справі № 904/5070/15 залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Джихур

Суддя О.М. Виноградник

Суддя О.М. Лисенко

(Дата підписання постанови в повному обсязі 28.09.15 р.)