Постанова

від 23.09.2015 по справі 910/10160/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2015 р. Справа№ 910/10160/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Рябухи В.І.

Ропій Л.М.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Літівнов Є. В. - представник за довіреністю від 26.08.2015

від відповідача: Калістей О. В. - представник за довіреністю від 01.09.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросіті»

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2015

у справі № 910/10160/15 (суддя Ващенко Т. М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросіті»

про стягнення 45 079,48 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача курсової різниці в сумі 5 730,33 грн. за договором поставки № АП-19-0276 від 09.09.2014, відсотків річних в сумі 26 093,01 грн. та пені в сумі 13 256,14 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2015, повний текст якого складений 11.06.2015, у справі № 910/10160/15 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 5 730,33 грн. курсової різниці, 26 020,38 грн. відсотків річних та 13 256,14 грн. пені, в іншій частині в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов'язку по оплаті поставленого за спірним договором товару, з огляду на що, відповідно до приписів вказаного договору відповідач має право на стягнення курсової різниці, відсотків річних та пені, проте позивачем при розрахунку суми відсотків річних допущено помилки.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агросіті» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2015 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В апеляційній скарзі відповідач послався на те, що вважає рішення суду першої інстанції прийнятим на підставі неповністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права та при недотриманні норм процесуального права.

Так, відповідач зазначив про безпідставне незадоволення судом першої інстанції поданого відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі та про те, що суд першої інстанції, в порушення приписів чинного законодавства, не перевірив, чи відповідає договір поставки № АП-19-0276 від 09.09.2014 та інші первинні документи, які містяться в матеріалах справи, вимогам, які висуваються до первинного документу, та чи є вказані документи належними доказами в розумінні ст. 34 ГПК України щодо виникнення зобов'язання у відповідача перед позивачем.

Ухвалою від 19.08.2015 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросіті» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

09.09.2014 позивач як продавець та відповідач як покупець уклали договір поставки № АП-19-0276 (далі Договір), відповідно до якого позивач зобов'язується передати у власність відповідача, а відповідач - прийняти й оплатити наступні засоби захисту рослин: «Дикват» у кількості 1 500 літрів за загальною ціною 100 125 грн. (п. 1.1 Договору).

В пункті 2.1 Договору сторонами погоджено, що відповідач зобов'язаний сплатити позивачу вартість товару в наступні строки: не пізніше 15.09.2014 - 10 012,50 грн.; не пізніше 10.10.2014 - 90 112,50 грн.

Згідно з п. 1.4 Договору кількість та асортимент товару, який підлягає поставці, визначається відповідно до п. 1.1 Договору. За бажанням позивача, кількість та асортимент товару можуть бути збільшені, що оформлюється додатковою угодою, в якій визначаються кількість та асортимент товару, який підлягає поставці, та строк оплати.

На виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 100 125 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи копіями видаткової накладної № АП-19-0312 від 10.09.2014 та довіреності на отримання матеріальних цінностей № 55 від 10.09.2014 (а.с. 18-19).

З наявних в матеріалах справи виписок з банківського рахунку позивача (а.с. 20-21) слідує, що в рахунок оплати спірного товару відповідач перерахував позивачу: 10.09.2014 - 10 012,50 грн. та 02.02.2015 - 10 000 грн.

Будь-яких інших доказів перерахування коштів відповідачем позивачу на виконання умов Договору матеріали справи не містять.

Отже, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за спірний товар в сумі 80 112,50 грн. (100 125-10 012,50-10 000), проте стягнення суми основного боргу не є предметом спору у цій справі.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач, серед іншого, просить стягнути з відповідача курсову різницю, нараховану на несвоєчасно сплачену суму 10 000 грн.

Суд першої інстанції зазначені позовні вимоги задовольнив, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

За умовами п. 2.2 Договору при розрахунку здійснюється перерахунок вартості товару з врахуванням фактичного курсу купівлі долара США (USD) на дату оплати відповідно до графіку, закріпленого в п. 2.1 Договору, за наступною формулою:

S1=S0*А1/А0, де

S0 - сума Договору, яка повинна бути перерахована відповідно до графіку по п. 2.1 Договору;

S1 - сума у гривнях, що підлягає сплаті з урахуванням п. 2.2 Договору;

А0 - вартість у гривнях одного долара США за фактичним курсом, що встановлений на дату укладання Договору згідно з п. 1.3 Договору;

А1 - вартість у гривнях одного долара США за фактичним курсом, що встановлений на дату оплати відповідно до графіку, викладеного в п. 2.1 Договору.

У випадку порушення відповідачем строків оплат, встановлених Договором, перерахунок вартості товару з врахуванням фактичного курсу купівлі долара США буде здійснюватись на дату надходження коштів.

В пункті 1.3 Договору сторони погодили, що фактичний курс купівлі долара США (USD) на дату складання Договору становить 13,35 грн. Під фактичним курсом купівлі долара США розуміється курс купівлі долара США (USD), встановлений філією та/або відділенням банку, в якому у позивача відкрито поточний рахунок на відповідну дату (згідно Договору у позивача відкрито рахунок у ПАТ «ПУМБ»).

Згідно з п. 2.3 Договору, положення п. 2.2 Договору застосовуються тільки у випадку зміни (збільшення та/або зменшення) фактичного курсу купівлі долара США. При застосуванні п. 2.2 Договору у випадку збільшення фактичного курсу купівлі долара США позивач виставляє рахунок-фактуру, який відповідач зобов'язаний оплатити протягом 1 банківського дня.

Враховуючи несвоєчасну оплату відповідачем грошових коштів в сумі 10 000 грн. (відповідач вказані кошти мав сплатити у строк до 10.10.2014, проте фактично перерахував 02.02.2015 - примітка суду), позивач, в порядку, встановленому п.п. 2.2 та 2.3 Договору, нарахував відповідачу курсову різницю в сумі 5 730,33 грн., для оплати якої виставив відповідачу рахунок-фактуру № АП-19-0165 від 16.04.2015, проте відповідач вказаний рахунок не оплатив, наслідком чого і стало звернення позивача до суду з даним позовом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок курсової різниці, колегія суддів вважає його вірним.

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.712 ЦК України за договором поставки, до яких відноситься спірний Контракт, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з приписами ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Частина 2 ст. 533 ЦК України встановлює, що , якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

З огляду на те, що станом на 02.02.2015 курс долара США, згідно з довідкою ПАТ «ПУМБ» № КІЕ-52/239 від 10.02.2015, по відношенню до гривні становить 21 гривні за 1 долар США, позовні вимоги позивача про стягнення основного боргу підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 5 730,33 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 13 256,14 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до п. 5.2 Договору відповідач відповідає за несвоєчасну оплату товару (порушення розділу 2 Договору) й сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день простроченого платежу. При розрахунку пені застосовується ставка НБУ, що діє в період нарахування пені.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В пункті 5.3 Договору сторони дійшли згоди щодо зміни тривалості позовної давності про стягнення неустойки (штрафу, пені), передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, і встановили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, встановлених розділом 5 Договору, припиняється через три роки від дня, коли це зобов'язання мало бути виконано.

Як слідує з матеріалів справи, позивач заявляє до стягнення пеню, нараховану за період з 18.11.2014 по 14.04.2015.

Позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 13 256,14 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача відсотків річних в сумі 26 093,01 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В пункті 5.5 Договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів від дати, коли товар повинен був бути оплачений відповідачем, та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо наявності в розрахунку позивача помилок, з огляду на що, суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги про стягнення відсотків річних за розрахунком суду в сумі 26 020,38 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не підтверджуються матеріалами справи, посилання відповідача на те, що суд першої інстанції, в порушення приписів чинного законодавства, не перевірив, чи відповідає договір поставки № АП-19-0276 від 09.09.2014 та інші первинні документи, які містяться в матеріалах справи, вимогам, які висуваються до первинного документу, та чи є вищезгадані документи належними доказами в розумінні ст. 34 ГПК України щодо виникнення зобов'язання у відповідача перед позивачем.

Щодо заявленого позивачем в першій інстанції клопотання про зупинення провадження по справі до набрання законної сили рішенням Дарницького районного суду міста Києва у справі № 753/21737/14-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросіті» про стягнення 45 079,48 грн. за договором поставки № АП-09-0276 та рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/7943/15-г про визнання недійсним договору поставки № АП-09-0276 слід зазначити, що суд першої інстанції правомірно відмовив у його задоволенні з огляду на таке.

Частина 1 ст. 79 ГПК України встановлює, що господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Пунктом 3.16 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлено, що:

- відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 ГПК);

- під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин;

- іншим судом, про який йдеться у частині першій статті 79 ГПК, є будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно з статтею 3 та частиною другою статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; іншим судом може вважатися й інший склад суду (одноособовий чи колегіальний) в тому ж самому судовому органі, в якому працює суддя (судді), що вирішує (вирішують) питання про зупинення провадження у справі.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів, тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для конкретної справи, провадження у якій зупинено.

Враховуючи вимоги закону, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, як пов'язана справа, яка розглядається даним судом, із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог.

Таким чином, зупинення провадження у справі процесуальний закон пов'язує із неможливістю розгляду справи, що розглядається, до вирішення іншої справи.

При цьому, пов'язаність справ полягає в тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на зібрання та оцінку доказів у даній справі, і ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Предметом розгляду у цій справі є позовні вимоги про стягнення з відповідача курсової різниці, нарахованої на несвоєчасно сплачені відповідачем позивачу за договором поставки № АП-19-0276 від 09.09.2014 грошові кошти в сумі 10 000 грн., та пені і відсотків річних, нарахованих за період з 18.11.2014 по 14.04.2015, в той час предметом спору у справі № 753/21737/14-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросіті» та Калістого Олега Вікторовича є стягнення з відповідачів солідарно основного боргу, пені, штрафу та відсотків річних за договором поставки № АП-19-0276 від 09.09.2014 (при чому пеня та відсотки річних у цій справі, нараховуються період до 18.11.2014, тобто їх нарахування не співпадає з періодом нарахування заявлених до стягнення у справі № 910/10160/15 - примітка суду), а предметом спору у справі № 910/7943/15-г є визнання недійсним договору поставки № АП-19-0276 від 09.09.2014, рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.2015 у якій ТОВ «Агросіті» відмолено у задоволенні позову.

З огляду на вказані обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обставини цієї справи суд може встановити самостійно в межах її розгляду, оскільки суд в даній ситуації жодним чином не обмежений ні своєю юрисдикцією, ні предметом позову щодо збирання та оцінки доказів.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем належним чином доведено обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення своїх вимог, відповідач вказаних обставин належними та допустимим доказами не спростував.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросіті» задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2015 у справі № 910/10160/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Агросіті».

Керуючись ст. 99, ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросіті» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2015 у справі № 910/10160/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2015 у справі № 910/10160/15 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/10160/15.

Повний текст постанови складено: 28.09.2015

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді В.І. Рябуха

Л.М. Ропій