Постанова

від 23.09.2015 по справі 910/14378/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2015 р. Справа№ 910/14378/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Ропій Л.М.

Рябухи В.І.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Гніденко О. М. - представник за довіреністю № 2 від 28.01.2015

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗС-ОЙЛ ЛТД»

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2015

у справі № 910/14378/15 (суддя Спичак О. М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК Укрнафтаторг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗС-ОЙЛ ЛТД»

про стягнення 246 379,76 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 236 087,50 грн. за поставлений за договором поставки нафтопродуктів № 5 від 25.11.2013, але неоплачений товар та 3 % річних в сумі 10 292,26 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2015, повний текст якого складений 29.07.2015, у справі № 910/14378/15 позов задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що матеріалами справи доведений факт невиконання відповідачем своїх обов'язків по оплаті поставленого позивачем за спірним договором товару.

Не погоджуючись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «АЗС-ОЙЛ ЛТД» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва по справі № 910/14378/15 від 24.07.2015 повністю та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі відповідач постався на ті саме обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме на те, що строк оплати спірного товару не настав, оскільки позивачем, в порушення умов договору поставки нафтопродуктів № 5 від 25.11.2013, не виставлено відповідачу рахунок на оплату.

Ухвалою від 19.08.2015 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗС-ОЙЛ ЛТД» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Відповідач представників в жодне судове засідання не направив, про причини неявки представників в останнє судове засідання не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

25.11.2013 позивач як постачальник та відповідач як покупець уклали договір поставки нафтопродуктів №5 (далі Договір) (а.с. 6-11), за умовами якого позивач зобов'язався передати у власність, а відповідач - прийняти та оплатити на умовах Договору нафтопродукти - дизельне паливо, автомобільний бензин, їх компоненти.

Відповідно до п. 1.4 Договору, номенклатура, одиниця виміру, кількість, ціна та вартість нафтопродуктів на кожну конкретну партію, що поставляється за даними договором, визначається в рахунку-фактурі, виставленому відповідачеві та у видаткових накладних/актах прийому передачі, підписаних уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до п. 4.1 Договору ціна за одиницю виміру нафтопродуктів обумовлюється сторонами та визначається в рахунку-фактурі та у видаткових накладних/актах прийому-передачі на кожну конкретну партію нафтопродуктів, що є невід'ємними частинами Договору.

Згідно з п. 2.2 Договору кількість фактично поставлених відповідачу нафтопродуктів кожної конкретної партії визначається підписаною сторонами видатковою накладною або актом прийому-передачі.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.12.2013 позивач поставив відповідачу бензин А-95 в кількості 27 775 літрів на загальну суму 236 087,50 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видаткової накладної № УТНТ-00006 від 02.12.2013, довіреності № 6 від 29.11.2013 та товарно-транспортної накладної 1-03 СП № 290871 від 02.12.2013 (а.с.13-14).

Відповідач визнає, що вказану партію нафтопродуктів ним отримано, проте заперечує проти задоволення позовних вимог позивача про стягнення з нього їх вартості, посилаючись на те, що на дату звернення позивача до суду з цим позовом, в силу п. 4.3 Договору, яким сторони обумовили, що оплата кожної партії нафтопродуктів здійснюється відповідачем згідно з виставленим позивачем рахунком-фактурою, зобов'язання відповідача оплатити поставку не настало, оскільки рахунку-фактури позивач не виставив, а відтак, права позивача порушені не були.

Позивачем вказані обставини заперечуються, оскільки рахунок-фактура, за твердженням позивача, відповідачу виставлявся.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем жодного доказу на підтвердження того, що рахунку-фактури на спірну партію нафтопродуктів позивачем не виставлялось, суду не надано, в той час як наявні в матеріалах справи документальні докази свідчать про те, що такий рахунок-фактура відповідачу позивачем був наданий.

Так, довіреністю № 6 від 29.11.2013 відповідач уповноважив ОСОБА_3 на отримання від позивача 27 775 літрів бензину-95 за р/ф № УТНТ-00006.

У видатковій накладній № УТНТ-00006 від 02.12.2013, яка підписана представниками обох сторін і завірена їхніми печатками, також міститься посилання на рахунок-фактуру № УТНТ-00006 від 02.12.2013.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт виставлення позивачем відповідачу, в порядку п. 4.3 Договору, рахунку-фактури № УТНТ-00006 від 02.12.2013 на оплату спірної партії нафтопродуктів.

Те, що відповідачем вказаного рахунку-фактури до матеріалів справи не долучено, не спростовує вищевказаних обставин, доведених іншими наявними в матеріалах справи належними доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.03.2015 позивач звернувся до відповідача з претензією № 23/03/15 від 23.03.2015 (а.с. 15, 15зворот), в якій просив перерахувати спірну заборгованість за вказаними у претензії реквізитами. На доказ направлення цієї претензії до матеріалів справи залучені належним чином засвідчені копії опису вкладення та фіскального чеку № 6959 від 26.03.2015 (а.с. 16).

Відповідач на вказану претензію не відповів, спірну заборгованість не погасив, наслідком чого і стало звернення позивача до суду з цим позовом.

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з п. 4.3 Договору оплата кожної партії нафтопродуктів здійснюється відповідачем у формі попередньої оплати 100% вартості нафтопродуктів, визначеної виставленим позивачем рахунком-фактурою.

Строк оплати відповідачем виставленого рахунку-фактури складає один банківський день (п. 4.5 Договору).

Згідно з п. 3.5 Договору відвантаження нафтопродуктів відповідачу здійснюється протягом трьох робочих днів з моменту отримання позивачем 100% попередньої оплати за замовлену відповідачем партію нафтопродуктів.

Згідно з ч. 1 ст. 538 ЦК України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

Враховуючи, що Договором передбачено поставку нафтопродуктів позивачем на умовах її попередньої оплати відповідачем, сторони взяли на себе зустрічні зобов'язання в розумінні ст. 538 ЦК України, коли позивач мав поставити партію нафтопродуктів після здійснення відповідачем її попередньої оплати.

Проте, як свідчать матеріали справи, виставивши 29.11.2013 відповідачу рахунок-фактуру на оплату партії бензину-95 в кількості 27 775 літрів на суму 236 087,50 грн., позивач, незважаючи на відсутність в обумовлений строк попередньої оплати з боку відповідача, 02.12.2013 своє договірне зобов'язання з поставки вказаної партії нафтопродуктів виконав.

Згідно з ч. 4 ст. 538 ЦК України, якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

З огляду на викладене, враховуючи, що позивач своє договірне зобов'язання з поставки спірної партії нафтопродуктів виконав, відповідач зобов'язаний виконати своє і оплатити отриману від позивача спірну партію бензіну-95.

При цьому, слід врахувати, що, оскільки сторони при виконанні Договору щодо поставки спірної партії нафтопродуктів відступили від обумовленого ним принципу попередньої оплати, застосування до взаємовідносин сторін при вирішенні спору щодо стягнення з відповідача вартості вказаної партії нафтопродуктів умов п. 4.3 Договору, на чому наполягає відповідач, є безпідставним, в той час як умовами Договору сторони не обумовили дії сторін у випадку, якщо відповідач не оплатить виставлений йому позивачем рахунок-фактуру, а останній, незважаючи на відсутність попередньої оплати, своє зобов'язання з поставки партії нафтопродуктів виконає.

Згідно з ч. 3 ст. 11 Кодексу, цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки спірної партії нафтопродуктів за Договором, так і факт виникнення у відповідача зобов'язання цю поставку оплатити, є видаткова накладна № УТНТ-00006 від 02.12.2013, яка сторонами належним чином оформлена та підписана без зауважень.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

В силу приписів ч. 1 ст. 692 ЦК України, відповідач мав оплатити поставлену йому за умовами Договору партію нафтопродуктів наступного дня після її отримання, тобто 03.12.2013.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання (в цьому випадку законом - прим. суду), то воно підлягає виконанню у це строк (термін).

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого за Договором товару на суму 236 087,50 грн., а відтак, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 236 087,50 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на такому.

Посилаючись на те, що обов'язок оплатити поставлену позивачем партію нафтопродуктів не настав, оскільки позивач не виставив рахунок-фактуру, відповідач, фактично, наполягає на своєму праві відстрочення виконання свого зобов'язання з оплати отриманої від позивача партії нафтопродуктів через прострочення останнім його зобов'язання виписати рахунок-фактури на її оплату.

Вказане право передбачене ч. 2 ст. 613 ЦК України, відповідно до якої, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Проте частина перша вказаної статті Кодексу надає поняття прострочення кредитора. Так, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Отже, треба встановити, чи виникли у відповідача труднощі в виконанні ним свого зобов'язання з оплати спірної партії нафтопродуктів внаслідок ненадання йому позивачем обумовленого Договором рахунку-фактури на її оплату.

Як вбачається з матеріалів справи, номенклатура, одиниця виміру, кількість, ціна та вартість нафтопродуктів на кожну конкретну партію, що поставляється за Договором, визначаються в рахунку-фактурі, виставленому відповідачу, та у видаткових накладних/актах прийому-передачі, підписаних уповноваженими представниками сторін.

У видатковій накладній № УТНТ-00006 від 02.12.2013, за якою позивачем поставлено відповідачу спірну партію нафтопродуктів, зазначено, що поставляється бензин-95 в кількості 27 775 літрів, за ціною 8,50 грн. (з ПДВ) загальною вартістю 236 087,50 грн., а також зазначено банківські реквізити позивача як постачальника, на які мають бути перераховані кошти.

При цьому, вказані банківські реквізити співпадають з банківськими реквізитами позивача, обумовленими сторонами у Розділі 10. Юридичні адреси і банківські реквізити сторін Договору.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідач мав у своєму розпорядженні всі необхідні для здійснення платежу за спірну партію нафтопродуктів реквізити, і відсутність рахунка-фактури не заважала йому це зробити.

З огляду на вищевикладене, на думку колегії суддів, відсутні правові підстави вважати, що мале місце таке прострочення позивача як кредитора, до виконання якого відповідач в порядку ч. 2 ст. 613 ЦК України мав право відстрочити своє зобов'язання з оплати Товару.

Правову позицію, що невиставлення рахунку-фактури не можна вважати простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України, а також що ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України, оскільки не є обумовленою сторонами обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні, висловив Верховний Суд України в постанові від 29.09.2009 у справі № 37/405.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 10 292,26 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 10 292,26 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗС-ОЙЛ ЛТД» задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2015 у справі № 910/14378/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «АЗС-ОЙЛ ЛТД».

Керуючись ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «АЗС-ОЙЛ ЛТД» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2015 у справі № 910/14378/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2015 у справі № 910/14378/15 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/14378/15.

Повний текст постанови складено: 28.09.2015

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.М. Ропій

В.І. Рябуха