Постанова

від 11.09.2015 по справі п/811/910/15

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 25006, м. Кіровоград, вул. Велика Перспективна, 40 -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2015 року справа № П/811/910/15

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В. розглянувши у порядку письмового провадження справу

за позовом Приватного підприємства "Каррера"

до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС

у Кіровоградській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від

02.12.2014 року №0000162202 та визнання протиправними дій,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Каррера" (далі - позивач, ПП "Каррера") звернулося до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області (далі - відповідач, Кіровоградської ОДПІ) в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Кіровоградської державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Кіровоградській області щодо визнання правочинів укладених між ПП "Каррера" з ТОВ "Укрелектростандарт" за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року здійсненими без мети настання реальних наслідків;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000162202 від 02 грудня 2014 року відповідно до якого встановлено порушення п.198.3, п.198.6 ст.198 ПКУ у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання ПП "Каррера"за платежем: податок на додану вартість на 30238,00 грн. за основним платежем та 7560,00 грн. за штрафними санкціями, загалом на 37798,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем на підставі висновку акта перевірки про порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 30238,00 грн., в тому числі за липень 2014 року - 30238,00 грн.

Позивач вважає, що висновки ОСОБА_1 перевірки є необґрунтованими і незаконними, та такими, що не відповідають фактичним обставинам, оскільки ґрунтуються лише на припущеннях, що в свою чергу, не підтверджені належними документами. Як наслідок, штрафні (фінансові) санкції застосовані згідно спірного податкового повідомлення-рішення на його підставі, являються неправомірними та підлягають скасуванню.

Відповідачем подано письмові заперечення на позов, вимоги не визнаються в повному обсязі та зазначається, що прийняття оскаржуваних рішень обумовлено порушенням податкового законодавства, що виявлені під час перевірки, а тому рішення є правомірними та не підлягають скасуванню.

За таких обставин, відповідач зазначає, що оскаржуване рішення винесено правомірно та відповідно до вимог чинного законодавства, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ухвали Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01.09.2015 року подальший розгляд справи проведено в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

ПП "Каррера" зареєстроване в якості юридичної особи 27.09.2007 року, що підтверджується витягом з ЄДРПОУ.

Види діяльності за КВЕД: електромонтажні роботи; монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування; інші будівельно-монтажні роботи; будівництво житлових і нежитлових будівель; будівництво доріг і автострад (т.1,а.с.138-140).

Досліджуючи спірні правовідносини суд зазначає наступне.

На підставі наказу №2160 від 06.11.2014 року посадовою особою Кіровоградської ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП "Каррера" з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість та доходів та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ "Укрелектростандарт" за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року, результати якої оформлено актом №10/11-23-22-02/35347636 від 20.11.2014 року (т.1, а.с.9-17).

В акті перевірки податковим органом зафіксовано порушення п.198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 30238,00 грн., в тому числі за липень 2014 року - 30238,00 грн.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення № НОМЕР_1 від 02.12.2014р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 37798,00 грн., в тому числі за основним платежем - 30238,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 7560,00 грн. (т.1, а.с.8).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 цього Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи зі змісту наведених вище норм, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Отже наявність податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, не є єдиною умовою формування податкового кредиту. При цьому будь-які документи, складені на підтвердження факту здійснення окремої господарської операції, набувають статусу документа за своїм суттєвим навантаженням лише у разі фактичності здійснення господарської операції, з приводу якої складається відповідний документ, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Досліджуючи спірні правовідносини, суд встановив, що висновок відповідача, наведений ним в акті перевірки, ґрунтується на встановлених відповідачем фактах, які в цілому свідчать про безтоварність господарських операцій, що здійснювались між позивачем та його контрагентом ТОВ "Укрелектростандарт", на підставі яких був сформований податковий кредит з податку на додану вартість.

Матеріалами справи встановлено, що між ПП "Каррера" (замовник за договором) та ТОВ "Укрелектростандарт" (постачальник за договором) укладено договір №04/07-14 від 02.07.2014року.

Предметом укладеного договору є надання послуг: катком дорожнім самохідним 5т, вартість 1/год - 128,81 грн. в т.ч. ПДВ - 20%; екскаватором одноковшовим дизельним,міст.0,25м3 вартість 1м/год 133,92 грн. в т.ч. ПДВ - 20%; екскаватором одноковшовим дизельним,міст.0,4м3 вартість 1м/год 146,23 грн. в т.ч. ПДВ - 20%; машини поливально-мийної, вартість 1м\год 221,26 грн. в т.ч. ПДВ 20%, молотка відбійного пневматичного, при роботі від пересувних компрес.станцій, вартітсь 1м/год 1,84 грн. в т.ч. ПДВ 20%; компресором пересувним, вартітсь 1м/год 88,68 грн., в т.ч. ПДВ 20% (т.1,а.с.38).

Долучені до матеріалів копії первинних документів, а саме: податкові накладні та акти здачі - прийняття робіт, свідчать про фактичне виконання сторонами умов даного договору (т.1, а.с.37-38).

02.07.2014 року між позивачем (замовник за договором) та ТОВ "Укрелектростандарт" укладено договір №03/07-14 про надання послуг механізмів. Предметом укладеного договору є надання автопослуг, вартість яких визначається актом виконаних робіт (т.1,а.с.39).

Згідно долученого до матеріалів справи акту №У-00000110 здачі-прийняття робіт (надання послуг), ТОВ " Укрелектростандарт" надано автопослуги на загальну суму 23400,00 грн., в тому числі ПДВ - 3900,00 грн. (т.1,а.с.40).

За наслідками виконання умов укладеного договору, ТОВ "Укрелектростандарт" виписало позивачеві податкову накладну №110 від 17.07.2014 року на загальну суму 23400,00 грн., в тому числі ПДВ - 3900,00 грн. (т.1,а.с.41).

02.07.2014 року між позивачем (покупець) та ТОВ "Укрелектростандарт" (постачальник) укладено договір поставки №02/07-14. Предметом укладеного договору є постання товару, згідно замовлень покупця (т.1,а.с.42-45).

Відповідно до договору поставки №2/07-14 від 04.07.2014 р. підприємство у липні 2014 року придбало у ТОВ "Укрелектростандарт" бітум, суміш асфальтобетонну, цемент марки 400, Гас марка КТ-1, КТ-2, кільця опорні К06 залізобетонні та щебінь (фр 5-10мм, фр10-20мм марка 800, фр20х40 марка 800), що підтверджується видатковими накладними та податковими накладними (т.1,а.с.45-46,50-51,56-57,63-66).

Транспортування придбаного товару здійснювалось ТОВ "Укрелектростандарт".

Закон України "Про автомобільний транспорт" та "Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні", затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, визначають товарно-транспортні накладні обов'язковим документом, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пункту 11.1 Правил, товарно-транспортні накладні та дорожні листи ватажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу - юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їхнього переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (пункт 1 Правил).

При оформленні товарно-транспортних накладних необхідно дотримуватися загальних вимог щодо змісту первинних документів. Такі вимоги містяться у пункті 2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та частині 2 статті 9 Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» .

Так, на підтвердження реальності транспортування товару позивачем надано до суду належно оформлені товарно-транспортні накладні на відпуск товарів (т.1,а.с.47-49,52-55,58-62,67-75).

Оплату вартості за придбані товари позивачем здійснено в розмірі 15000,00 грн. безготівковим шляхом, що підтверджується копією платіжного доручення (т.1,а.с.76-78).

30.09.2014 року, між ТОВ "Укрелектростандарт" (кредитор) та ОСОБА_1 (Новий боржник) та ПП "Каррера" (Первісний боржник) укладено договір про перевід боргу №30/09-ПБ. Відповідно до умов укладеного договору Первісний боржник переводить на Нового боржника частину боргу у розмірі 163430 грн., що виник в результаті неналежного виконання зобов'язань перед Кредитором (т.1,а.с.78).

Таким чином, оплата отриманих послуг та товарів здійснена ОСОБА_1, відповідно до умов укладеного договору.

Всі документи підписані відповідальними особами та скріплені печатками як позивача так і контрагента.

Основним видом діяльності позивача є будівництво доріг і автострад.

Судом встановлено, що укладення вищевказаних договорів зумовлено необхідністю виконання договорів підряду укладених між позивачем та КП "Керуюча дирекція Шевченківського району" (замовник за договором): №424 від 30.06.2014 року (т.1,а.с.169-173), №423 від 30.06.2014 року (т.1,а.с.187-191), №422 від 30.06.2014 року (т.1,а.с.204-208), №421 від 30.06.2014року (т.1,а.с.221-225), № 42 від 30.06.2014р. (т.1,а.с.238-242), №442 від 01.07.2014р. (т.2,а.с.5-9).

Предметом укладених договорів є виконання робіт по поточному ремонту асфальтобетонного покриття прибудинокової території: по вул. Щербакова, 51-в, по вул. Щербакова,43, по вул. Щербакова,37, по вул. Щербакова,33, по вул. Івана Франка, 10 та по вул. Туполева,16-ж.

Фактичне виконання вказаних договорів підтверджується долученими до справи копіями первинних документів, а саме: актами приймання виконаних будівельних робіт, дефектними актами (т.1,а.с.174-186,192-203,209-220,226-237,243-250, т.2,а.с.1-4,10-21)

Судом також взято до уваги, що на вимогу ухвали суду щодо надання інформації, Шевченківською районною в м. Києві державною адміністрацією надано письмову інформацію, відповідно до якої підтверджено господарські відносини ПП "Каррера" з КП " Керуюча дирекція Шевченківського району" та надано відповідні докази (т.2,а.с.26-68).

Отже, в судовому засіданні доведено фактичне здійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту.

Дослідивши надані до суду первинні документи, суд встановив, що останні складені відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

У відповідності до ч. 2 ст. 8 даного Закону питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1, 2 ст. 9. Закону).

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З вищенаведених норм слідує, що обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат та податкового кредиту.

Так, у разі якщо дії платника податків свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції, не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

Крім того, суд звертає увагу, що в матеріалах справи міститься постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року по справі №804/20500/14 за адміністративним позовом ТОВ "Укрелектростандарт", відповідно до якої позовні вимоги ТОВ "Укрелектростандарт" задоволено та визнано протиправними дії ДПІ у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві щодо коригування на підставі акту №599/22-03/35262331 від 27.08.2014 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ " Укрелектростандарт" за період діяльності з 01.10.2013р. по 01.10.2014р." в електронних базах даних податкової інспекції, в тому числі в "Автоматизована система співставлення Інформаційної системи Міндоходів України "Податковий блок", сум податкового кредиту та податкових зобов'язань з ПДВ, які визначені ТОВ "Укрелектростандарт".

Також вищевказаною постановою зобов'язано ДПІ у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві вилучити з діючих електронних автоматизованих систем співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту (Податковий блок аналітична система співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань) інформацію про результати зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ " Укрелектростандарт", оформленої актом №599/22-03/35262331 від 27.08.2014 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Укрелектростандарт" за період діяльності з 01.10.2013р. по 01.10.2014р." (т.1,а.с.21-29).

За таких обставин, факт здійснення господарських операцій підтверджується позивачем належним чином оформленими первинними та розрахунковими документами, що згідно з положеннями ст.198 Податкового кодексу України свідчить про належне формування позивачем на підставі цих первинних документів податкового кредиту з податку на додану вартість.

Як вбачається з акту перевірки позивача, відповідачем у ході перевірки використано акти про неможливість проведення зустрічних звірок та акти перевірок контрагентів позивача. За результатами перевірок вказаних контрагентів позивача податковим органом встановлено відсутність поставок товарі та укладення угод без мети настання реальних наслідків. У зв'язку з цим, податковим органом визнано угоди поставки нікчемними, в тому числі, укладені з позивачем.

Разом з тим, Податковий кодексу України не ставить право на податковий кредит в залежність від обов'язкового підтвердження декларування відповідної суми податкових зобов'язань контрагентом. Податок на додану вартість є непрямим податком і сплачується при придбання товару (послуги)не безпосередньо дол. Бюджету, а постачальнику товарів (послуг). І лише у такого постачальника товару (послуг), який у складі вартості придбаного товару (послуги) отримав податок на додану вартість, виникають зобов'язання стосовно сплати податку до бюджету. При цьому, покупець товарів (послуг) не може нести відповідальність за постачальника.

Дана позиція відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах (постанова від 11.12.2007 р., справа № 21-137во06), де ВСУ дійшов висновку про те, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Більш того, зі змісту ОСОБА_1 перевірки вбачається, що джерелом встановлення обставин та висновків про безтоварність господарських операцій позивача та його контрагента - ТОВ "Укрелектростандарт", були висновки ОСОБА_1 від 27.08.2014 №599/22-03/35262331 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Укрелектростандарт" за період діяльності 3 01.10.2013р. - 31.07.2014 р.».

З даного приводу суд зазначає, що платник податків не може нести відповідальності за дії контрагентів при відсутності його вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як елемента верховенства права (стаття 8 Конституції України №254к/96-ВР від 28.06.1996 ), індивідуалізації відповідальності (стаття 61 Конституції України №254к/96-ВР від 28.06.1996 ). Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності полягає в тому, що якщо контрагент платника податків не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це не може бути підставою для настання негативних наслідків для самого платника податків.

Практика Європейського суду з прав людини, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 , є джерелом права. Відповідно до частини 2 статті 8 КАС України , суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, при вирішенні спорів з податковими органами застосуванню підлягають висновки рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах: «Інтерсплав» проти України (2007 рік, заява №803/02), «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Аналогічні висновки Європейського Суду з прав людини виклав у справі «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії.

Також, у справі «Інтерсплав» проти України» (2007 рік, заява № 803/02), Суд, у п. 38 рішення зазначив: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, які здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду, стосовно загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які вказували б на те, що заявник був безпосередньо залучений в такі зловживання».

Перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає дотримання «справедливого балансу» між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Після проведення відповідної оцінки, Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не дотримується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування при відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, або доказів того, що йому було відомо/повинно було бути відомо про таку діяльність його постачальників. Відповідно, Суд констатував факт порушення статті 1 Протоколу №1, якою гарантується право на мирне володіння майном. Право на податковий кредит фактично прирівнюється до права власності на майно платника податків, відшкодування якого останній правомірно очікує від податкового органу.

На переконання суду посилання контролюючим органом на висновки інших актів перевірки (актів звірки, довідок) є недопустимим.

На час вчинення господарських операцій між позивачем та контрагентами, останні мали статус юридичної особи, були зареєстровані відповідно до вимог чинного законодавства України та включені до ЄДРПОУ.

Наявними матеріалами даної адміністративної справи позивачем підтверджено реальність господарських операцій з ТОВ "Укрелектростандарт" за перевірений період, на підставі яких було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дії Кіровоградської державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Кіровоградській області щодо визнання правочинів укладених між ПП "Каррера" з ТОВ "Укрелектростандарт" за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року здійсненими без мети настання реальних наслідків суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів перевірки та встановлено судом, фактичною підставою для визначення позивачеві грошового зобов'язання з податку на додану вартість стали висновки відповідача про вчинення позивачем з ТОВ "Укрелектростандарт" правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, оскільки вказані правочини, на думку відповідача, є нікчемними.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.1 ст.234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Такий правочин визнається судом недійсним.

У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Згідно пп.20.1.30 п.20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

З системного аналізу вищевказаних норм вбачається той факт, що повноваженнями щодо визнання правочину недійсним із мотивів порушення публічного порядку, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (нікчемний правочин), органи податкової служби не наділені, оскільки таке визнання можливе в судовому порядку, а тому суд вважає, що висновки відповідача в частині визнання правочинів нікчемними, покладені в основу для визначення податкових зобов'язань позивачеві, вимогам чинного законодавства не відповідають оскільки вчинені поза межами законодавчо визначених повноважень та з перейняттям компетенції судових органів.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В процесі розгляду справи відповідачем не доведено суду правомірність оскаржуваного рішення, а відтак позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 94 КАС України, суд також вважає за необхідне присудити з Державного бюджету України на користь ПП "Каррера" судові витрати у розмірі 256,70 грн.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Позовні вимоги Приватного підприємства "Каррера" - задовольнити в повному обсязі.

2.Визнати протиправними дії Кіровоградської державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Кіровоградській області щодо визнання правочинів укладених між ПП "Каррера" з ТОВ "Укрелектростандарт" за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року здійсненими без мети настання реальних наслідків.

3.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000162202 від 02 грудня 2014 року відповідно до якого встановлено порушення п.198.3, п.198.6 ст.198 ПКУ у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання ПП "Каррера"за платежем: податок на додану вартість на 30238,00 грн. за основним платежем та 7560,00 грн. за штрафними санкціями, загалом на 37798,00 грн.

4. Присудити з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Каррера" (код ЄДРПОУ -35347636) судові витрати у розмірі 256,70 грн.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.В. Жук